Міжнародний валютний фонд: основні напрями діяльності та програми

Міжнародний валютний фонд – міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи Організації Об’єднаних Націй – розпочав практичну роботу 1 березня 1947 р. На той час його членами були 49 країн світу. Сьогодні до складу МВФ входить 185 країн. Останньою у січні 2007 р. приєдналась Чорногорія. Місце перебування МВФ – Вашингтон.

Керівними органами Фонду є Рада керуючих, Директорат та Секретаріат. Рада керуючих приймає у Фонд нових членів, затверджує зміни паритетів валют країн-учасниць, переглядає квоти, розподіляє чистий прибуток Фонду. Директорат займається поточним регламентуванням діяльності цієї організації.

Оскільки МВФ є організацією акціонерного типу, джерелом його фінансових ресурсів виступають нагромадження від кредитної діяльності та статутний капітал, що формується за рахунок внесків країн-членів в обсязі наданих їм квот.

Вступна квота для кожної країни встановлюється на базі оцінки обсягу її зовнішньої торгівлі, національного доходу, реальних розмірів золотовалютних запасів. З цієї суми лише близько п’ятої частини сплачується у вільноконвертованій валюті, решта – у національній грошовій одиниці. Квоти переглядаються кожні п’ять років, але не змінюються, якщо на це немає відповідної згоди країни-члена Фонду. На прохання окремих членів Фонд може провести зміни їхніх квот і у більш стислі строки.

Відповідно до квоти визначається “вага” голосу країни в керівництві Фондом та обсяг її можливих запозичень. Кожна держава дістає 250 голосів плюс один голос на кожні 100 тис. СПЗ її квоти (СПЗ – емітовані МВФ міжнародні резервні й платіжні засоби). Рішення приймаються більшістю голосів, з деяких питань – більшістю у 70 або 85%.

Специфікою Міжнародного валютного фонду є те, що у своїй діяльності він об’єднує функції регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин.

Ці функції випливають з основних цілей МВФ, закріплених у його статуті (Статтях угоди): сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют; створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків; підтримання рівноваги платіжних балансів країн-членів; здійснення системи заходів, спрямованих на регулювання валютних курсів, підвищення ступеня конвертованості валют, надання короткострокових кредитів країнам-членам для покриття тимчасового дефіциту платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, організацію консультативної допомоги з фінансових та валютних питань.

Отримувачами кредитів МФВ є центральні банки країн, які зараховують їх у свої міжнародні резерви.

Керуючись принципом обумовленості при наданні кредитів, МВФ ставить перед країнами-позичальниками певні політичні та економічні умови, які втілюються у програмах перебудови економіки. Ці програми охоплюють заходи у сфері бюджетно-податкової, грошово-кредитної політики, цінового механізму, зовнішньої торгівлі, міжнародних кредитних та валютно-розрахункових відносин. Вони пов’язані зі зменшенням державних витрат, підвищенням податків і ставки позичкового процента, зміною валютного курсу. З 1990-х років майже всі програми МВФ включають також елементи структурної обумовленості.

На початку діяльності МВФ був джерелом коштів як для розвинутих, так і для країн, що розвиваються. У другій половині ХХ ст., враховуючи інтернаціоналізацію приватного фінансового ринку і можливість доступу до нього розвинутих країн, МВФ зосередився на підтримці країн, що розвиваються.

Фінансові ресурси МВФ спрямовуються на надання країнам-членам для подолання проблем платіжного балансу та пом’якшення наслідків стабілізаційних програм. МВФ здійснює фінансування як із загальних ресурсів, так і в межах пільгового фінансування.

Користуючись загальними ресурсами, держави-члени позичають валюту інших держав-членів або СПЗ в обмін на еквівалентну суму у власній валюті. За такі позики МВФ стягує плату та вимагає погашення заборгованості у визначені терміни шляхом викупу своєї валюти у МВФ за валюту інших держав-членів або СПЗ. Пільгове фінансування здійснюється у вигляді кредитів під низькі проценти.

МВФ здійснює кредитні операції лише з офіційними органами країн – центральними банками, казначействами, стабілізаційними фондами. При отриманні кредиту країна сплачує Фонду комісійні. Процентні ставки за кредитами формуються на основі поточних ринкових процентних ставок.

Після проголошення незалежності Україна почала відчувати гостру потребу в кредитах і була дуже зацікавлена у членстві в МВФ. З огляду на це для подання Міжнародному валютному фонду Кабінет Міністрів розробив і затвердив “Програму економічних реформ і політики України”. Пройшовши необхідні для вступу до МВФ етапи, наша країна стала повноправним членом цієї міжнародної організації 27 квітня 1992 р. Водночас Україна увійшла до структуру Світового банку. 3 червня 1992 р. Президент підписав Закон України “Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій”.

На кінець 1992 р. квота України становила 0,69 %, а вступний внесок було визначено у розмірі 911 млн. дол. США. Внаслідок прийняття Радою керуючих рішення про зростання сумарного капіталу Фонду до 210 943 млн. СПЗ квота України зросла до 1 372 млн. СДР, що дало можливість розширити обсяг її запозичень.

Свої відносини з Україною МВФ базує на таких засадах. По-перше, наша держава фактично не має реального доступу на міжнародні фінансові ринки. Зовнішнє фінансування вона може отримати переважно з офіційних джерел, зокрема від МВФ, а також розвинутих країн за домовленістю з Фондом. По-друге, політика Міжнародного валютного фонду в Україні пов’язана з грошовою підтримкою, спрямованою на стабілізацію соціально-економічної ситуації.

Стосунки МВФ з Україною, як і з іншими країнами колишнього СРСР будуються відповідно до трьох типів програм. Розпорядником фінансових ресурсів, наданих Україні МВФ, є Національний банк України.

Програма першого типу (програма системної трансформації економіки) створена спеціально для пострадянських і східноєвропейських країн. Її реалізація дає змогу країні і Фонду співпрацювати.

Програма другого типу (стенд-бай) спрямована на здійснення першочергових заходів щодо досягнення макроекономічної стабілізації. Реалізація програм стенд-бай відбувається через короткострокове (12–13 місяців) фінансування.

Після реалізації попередньої програми країна може укласти з МВФ угоду про програму розширеного фінансування. Вона розрахована на три роки і спрямована на закріплення досягнень початкової стабілізації за програмою стенд-бай. Одночасно робиться акцент на структурних змінах в економіці, тих елементах, які становлять основу подальшого економічного зростання.

У співробітництві України з МВФ в межах кредитних програм можна виділити кілька етапів.

Перший етап (1994–1995 роки). У цей період Україні було надано фінансову допомогу у вигляді системної трансформаційної позики на суму 498,7 млн. СПЗ, або 763,1 млн. дол. США для підтримки платіжного балансу. Проте через невиконання Україною ряду умов програму було завершено завчасно.

Другий етап (1995–1998 роки). Наша країна отримала від МВФ кредити на загальну суму 1318,2 млн. СПЗ. (1935 млн. дол. США.) за трьома річними програмами „Стенд-бай”. Головною метою цих кредитів була підтримка курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу України.

Третій етап (1998–2002 роки). Програма розширеного фінансування (EFF) передбачала надання Україні кредиту на загальну суму 2,6 млрд. дол. США. У грудні 2000 р. термін дії Програми було продовжено до вересня 2002 р., але Фонд так і не надав залишкової суми кредитів, визнавши негативними висновки останнього перегляду ходу виконання програми. Таким чином, Україна отримала у рамках цієї Програми 1193,0 млн. СПЗ (1591,0 млн. дол. США.), які були спрямовані на поповнення валютних резервів НБУ.

Четвертий етап (2004–2005 роки). Після завершення співробітництва за Програмою EFF український Уряд серед прийнятних форм подальшого співробітництва України з МВФ на безкредитній основі обрав попереджувальну програму “Стенд-бай”. 29 березня 2004 р. Радою Директорів Фонду було прийнято позитивне рішення щодо започаткування програми „попереджувальний стенд-бай”, яка на кінець 2004 р. формально вважалася призупиненою, а 29 березня 2005 р. завершеною. Укладення угоди між Україною та МВФ строком на 12 місяців фактично надало можливість отримати від МВФ зарезервований кредит у сумі, еквівалентній 411,6 млн. СПЗ.

Крім цього, МВФ спільно зі Світовим банком протягом квітня-травня 2002 р. реалізовано Програму оцінки фінансового сектору України (ПОФС), в рамках якої перевірено дотримання міжнародних стандартів щодо фінансового регулювання, контролю, прозорості, дотримання Україною Базельських основних принципів банківського нагляду. Надані в рамках ПОФС рекомендації наразі впроваджуються.

З метою поступового перенесення центру ваги у співробітництві з МВФ у площину безкредитних стосунків, узгодження головних параметрів макроекономічної політики з тенденціями та прогнозами розвитку світової кон’юнктури, з динамікою і напрямами світових фінансових та інвестиційних потоків та поглиблення координації у сфері валютної політики на нинішньому етапі серед усіх форм подальшого співробітництва з МВФ Україна обрала співробітництво в сфері технічної допомоги.

Протягом 2005–2007 рр. Україну відвідували повномасштабні місії з метою надання технічної допомоги в сфері управління державним боргом та розвитку внутрішнього ринку цінних паперів, митного адміністрування, монетарної та податкової політики.

В Україні систематично проходять консультації за статтею IV статуту МВФ, її регулярно відвідують робочі місії Європейського департаменту МВФ.

6 листопада 2008 р. Міжнародний валютний фонд схвалив рішення про виділення Україні стабілізаційного кредиту в обсязі 16,43 млрд. дол. США з метою укріплення довіри у фінансовому секторі та допомоги економіці країни, що постраждала внаслідок світової фінансової кризи. Програма розрахована на два роки. 10 листопада 2008 р. НБУ вже отримав перший транш кредиту у розмірі 4,5 млрд. дол. США для підтримки стабільності національної валюти і рекапіталізації банків.

Дата добавления: 2014-01-15