II. Предмет і завдання диференціальної психології

I. Передумови та історія становлення диференціальної психології

Етапи розвитку диференціальної психології:

– донаукові знання;

– природничо-наукова парадигма;

– гуманітарна парадигма.

Більш детально розвиток диференціальної психології представлено наступними фактами:

– життєві спостереження і психологія здорового глузду (хіромантія, фізіономіка, астрологія, твори художників та письменників Відродження, Класицизму, Романтизму та Реалізму);

– вимоги практики (медицини, шкільного навчання, капіталістичного виробництва);

– науковий аналіз і перші експерименти

Останній пункт слід розглянути докладніше.

Астроном Невіл Мескелін – Грінвічська обсерваторія – і його асистент Девід Кіннебрук, який пізніше на 0,5-0,8 сек визначав проходження планет через грінвічський мередіан на координатній сітці телескопа через 20 років спонукали Бесселя дослідити специфіку індивідуального часу реакції, що було першим науковим диференціально-психологічним дослідженням.

Френсіс Гальтон у першій (1884 р.) антропометричній лабораторії у Лондоні на величезній вибірці з 9337 осіб дослідив психологічні особливості, пов’язані з конституційними відмінностями (зріст, вага пропорції тіла), виокремив певні сенсомоторні стратегії;

Вільям Штерн (1871-1938) ввів поняття «диференціальна психологія» у своєму творі «Про психологію індивідуальних відмінностей: ідеї до диференціальної психології», 1900 р.

Найвидатнішими дослідниками у галузі диференціальної психології були: Анастазі, Біне, Сімон, Анрі, Крепелін, Еббінгауз, Торндайк, Мюнстерберг, Спірмен, Лазурський, Бєхтєрєв, Тєплов, Нєбиліцин, Равіч-Щєрбо, Лічко, Лібін, Русалов, Гурєвіч.

Підходи у диференціальній психології:

– соціобіологічний аналіз (Девід Басс);

– психолінгвістичне моделювання (Коста, Маккрест);

– психофізіологічний підхід (І. П. Павлов, Б. М. Тєплов, В. Д.Нєбиліцин, Дж. Грей, Г. Айзенк, Я. Стреляу);

– психогенетична теорія (Равіч-Щербо)

– структурно-функціональний підхід (Мерлін).

Предмет:

– сфера (область) індивідуальних відмінностей – природа і джерела індивідуальних відмінностей, їх наслідки;

– область типологічних відмінностей – закономірності психічного варіювання;

– область групових відмінностей (стать, вік, риси, етноси, культури, професії).

Завдання диференціальної психології як теоретичної науки:

– встановлення закономірностей виникнення і прояву індивідуальних відмінностей у психіці людини;

– дослідження закономірностей, які визначають реальність психічного варіювання;

– віднайдення детермінант психічних відмінностей (внутрішніх – спадковість, нахили; та зовнішніх – вплив навколишнього середовища, виховання);

Завдання диференціальної психології як прикладної науки:

– розробка теоретичних основ психодіагностичних досліджень, психокорекційних програм;

– пізнання людини – психогностика – завдяки широкому колу знань про психіку людини і розробку надійних засобів обстеження людини з метою віднесення її до певного типу або визначення ступеня розвитку певної психічної якості;

– пошук шляхів ефективної взаємодії з людиною – психотехніка;

Завдання диференціальної психології за Лібіним:

– вивчення різних джерел варіабельності серед вимірюваних ознак;

– вивчення співвідношення між вимірюваними характеристиками (ознаками);

– аналіз групового розподілу ознаки.

Загальновідомі положення ДП:

1. Універсальність варіативності поведінки.

2. Співвідношення загального та особливого.

3. Детермінація поведінки (можна з’ясувати відносний внесок різних факторів у розвиток поведінки).

4. Стійкість прояву ознаки.

5. Вимірюваність феномену.

Дата добавления: 2014-01-15