Законне представництво

Види представництва.

У навчальній і науковій цивільно-процесуальній літературі процесуальне представництво поділяється на такі види:

1. За ступенем обов’язковості:

a. Обов’язкове – передбачене законом в силу службових обов’язків;

b. Факультативне – необов’язкове.

2. За способом виникнення:

a. Добровільне (факультативне);

b. Необхідне (обов’язкове).

3. За ознаками осіб, інтереси яких представляють:

a. Представництво сторін (позивача і відповідача);

b. Заявників і заінтересованих осіб;

c. Третіх осіб (із самостійними вимогами і без самостійних вимог);

d. Органів державної влади, місцевого самоврядування, профспілок, ін. організацій, які захищають права інших осіб.

4. За ознаками осіб, які є представниками:

a. Адвокатами;

b. Уповноваженими профспілок та ін. громадськими організаціями;

c. Громадянами, які допущені судом до представництва конкретної особи по конкретній справі;

d. Юрисконсультами та іншими представниками організацій;

e. Батьками, опікунами, піклувальниками;

f. Співучасниками.

5. За підставами виникнення:

a. Договірне – у його основі лежить договір, а повноваження підтверджуються довіреністю;

b. Законне – представництво по справах недієздатних і обмежено дієздатних осіб;

c. Громадське – представництво сторін і третіх осіб у суді. Можуть бути уповноважені організації, яким за статутом або положенням надано право представляти інтереси цих організацій.

Неоднозначність поділу на види процесуального представ­ництва можна пояснити також відсутністю чіткості в правово­му регулюванні цього питання. Так, ст. 38 ЦПК України пря­мо ці види не називає, проте її аналіз дає змогу зробити висно­вок про наявність двох видів представництва: громадян і юри­дичних осіб. Стаття 39 ЦПК України називає третій вид — за­конне представництво, яке здійснюється в інтересах недієздатних і обмежено дієздатних осіб, тобто охоплюється, якщо виходити зі змісту ст. 38 ЦПК України, представ­ництвом громадян.

Законне представництво – це представництво по справах недієздатних і обмежено дієздатних осіб. Законними представниками є:

1. батьки. Підстави для представництва – факт походження, що підтверджується:

a. паспортом,

b. свідоцтвом про народження неповнолітніх дітей;

2. опікуни і піклувальни­ки по справах опікуваних і підопічних. Підстава для представництва – факт призначення їх опікунами і піклувальниками, що підтверджується посвідчуючим документом органу опіки та піклування, яким є рішення про опіку і піклування, прийняте державною адміністрацією районів, районів міст Києва і Севастополя, ви­конавчими комітетами міських чи районних у містах, сільських і селищних рад (ст. 215 СК України), а також рішенням суду.

3. усиновителі по справах усиновлених. Підстава для представництва – факт усиновлення, що підтверджується документом (судовим актом) про усиновлення.

Законні представники мають вчиняти всі ті процесуальні дії, виконувати які могли б особи, яких вони представляють, якщо вони мали б цивільну процесуальну дієздатність. Окрім того, без окремих на те повноважень виконувати розпорядчі дії, визначені ст. 44 ЦПК України, за окремими випадками передбаченими статтями 68, 70, 71 ЦК України. Стаття 68 ЦК України забороняє опікуну, а ч. 3 ст. 7 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. № 2402-ІП батькам іособам, які їх замінюють, без дозволу органів опіки та піклу­вання укладати угоди, зокрема договори, які підлягають но­таріальному посвідченню і спеціальній реєстрації; відмовля­тися від належних підопічному майнових прав, ділити майно, розділяти чи обмінювати житлову площу, видавати письмові зобов'язання тощо. Органи опіки та піклування мають право, якщо це необхідно для захисту прав підопічних, обмежити право одного з батьків або опікуна (піклувальника) розпоря­джатися вкладом, внесеним будь-ким на ім’я підопічного.

Опікуну та піклувальнику, їхнім дружинам і близьким ро­дичам забороняється укладати з підопічним договори, крім передання майна підопічному у власність за договором дару­вання або у безоплатне користування за договором позички (ч. 1 ст. 68, ст. 70 ЦК України). Вони також не мають права представляти осіб, які перебувають у них під опікою та піклу­ванням, при укладенні угод або веденні судових справ між підопічним і дружиною опікуна чи піклувальника та їхніми близькими родичами. Опікун та піклувальник не мають права здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов’язуватися від його імені порукою (ч. 2 ст. 68, ст. 70 ЦК Ук­раїни).

4. Договірне представництво.

Договірне представництво – це представництво, в основі якого лежить договір. Договірними представниками є:

1. адвокати, які представляють інтереси сторін і третіх осіб. Підстава: матеріально-правова домовленість у формі договору доручення на ведення справи в суді між особою, яку представляють, і організацією адвокатів, адвокатом та довіреність, або ордер;

2. юрисконсульти, які представляють інтереси підприємств, організацій, установ, ґрунтуючись на трудовому договорі. Підстава: матеріально-правові відносини у формі довіреності або іншого документа про повноваження;

3. окремі громадяни, які представляють інтереси сторін і третіх осіб у суді:

a. працівники підприємств, організацій, установ – по справах цих підприємств, організацій, установ;

b. один із співучасників за дорученням інших співучасників (ч.3 ст. 32 ЦПКУ);

c. інші особи, допущені судом, який розглядає справу.

Не можуть бути договірними представниками:

1. особи, які не досягли повноліття;

2. особи, які не мають цивільної процесуальної дієздатності і правоздатності;

3. адвокати, які прийняли доручення про надання юридичної допомоги з порушенням встановлених законом правил, а також особи, щодо яких припинена дія свідоцтва про право займатися адвокатською діяльністю або воно анульовано. Виняток: випадки, коли вони є законними представниками, представниками по справах організацій, де вони працюють, представниками інтересів співучасників за своєю справою.

4. судді, слідчі та прокурори. Виняток: випадки, коли вони є законними представниками або представниками відповідного суду чи органів прокуратури, які є стороною у справі, або співучасниками у справі (ч.2.ст. 41 ЦПКУ);

5. секретар засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок. Виняток: якщо вони діють як батьки, опікуни, піклувальники або як представники відповідного суду, органу, що є стороною чи співучасником у справі (ч.1 ст.41 ЦПКУ).

5. Права і обов’язки судового представника.

Цивільний процесуальний представник зобов’язаний сумлінно вести справу у суді, користуватися належними йому правами і виконувати цивільні процесуальні обов’язки. Права судового представника є аналогічними правам особи, інтереси якої він представляє, а саме:

У суді першої інстанції:

1. право на відкриття цивільної справи (ст. 38 ЦПК), подача позовної заяви – у справах позовного провадження або заяв у справах окремого провадження;

2. право на збирання та вивчення матеріалів справи;

3. на стадії досудового розгляду: право на участь у попередньому судовому засіданні (ст.130 ЦПК); порушувати питання про сприяння у витребуванні доказів, забезпечення доказів і позову (ст. 131, 133, 137 ЦПК); про зміну способу забезпечення позову та його скасування (ст. 154 ЦПК); подавати заперечення проти позову (ст.28, 123 ЦПК); вчиняти інші процесуальні засоби захисту (ст. 27,31 ЦПК); подати зустрічну позовну заяву (ст. 119, 120 ЦПК);

4. на стадії судового розгляду: право знати склад суду, прізвища спеціаліста, експерта, перекладача, секретаря судового засідання (ст.166 ЦПК) і заявляти їм відвід за наявності підстав (ст. 20-22 ЦПК); заявляти клопотання про витребування доказів та інші; подавати заяву про зміну предмету чи підстав позову, про залучення до справи співучасників, третіх осіб, органів державної влади, місцевого самоврядування, заміну неналежної сторони та ін.

У провадженнях по перевірці законності та обґрунтованості судових рішень:

1. на стадії апеляційного провадження: право на подання апеляційної скарги або заяви (ст.44, 294, 295 ЦПК); доповнювати, змінювати, відкликати чи відмовлятися від апеляційної скарги чи заяви (ст.300 ЦПК); приєднуватися до апеляційної скарги як представник співучасників, третіх осіб (ст.299 ЦПК); давати пояснення на апеляційну скаргу або заяву, як представник осіб, які беруть участь у справі, виступати в дебатах (ст.298, 304 ЦПК); укласти мирову угоду (ст. 306 ЦПК); здійснювати інші дії (ст. 27, 31, 33, 306, 318 ЦПК).

2. на стадії касаційного провадження: подавати касаційну скаргу (ст. 326 ЦПК); як представник співучасника чи третьої особи приєднуватися до касаційної скарги (ст.329 ЦПК); доповнювати, змінювати або відмовитися від касаційної скарги (ст.44, 330 ЦПК).

3. на стадії перегляду судових рішень у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами: загальні повноваження (ст.44 ЦПК).

На стадії звернення рішення суду до примусового виконання:

1. Представник стягувача і суб’єкта захисту прав має право:

a. звертатися до суду про видачу виконавчого листа на його примусове виконання, про видачу дубліката загубленого оригіналу виконавчого листа, брати участь у розгляді судом такої заяви та оскаржувати ухвалу суду з цих питань (ст.370 ЦПК);

b. подавати заяву про поновлення процесуального строку на пред’явлення виконавчого листа до виконання до суду (ст. 293, 371 ЦПК);

c. відмовитися від примусового виконання (ст.372 ЦПК);

d. подати заяву про оголошення розшуку боржника або дитини (ст.375 ЦПК);

2. Представник боржника має право:

a. Подати до суду заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення чи про зміну способу і порядку виконання (ст. 373 ЦПК);

b. Подати заяву про поворот виконання, брати участь у розгляді заяви та оскаржити ухвалу суду з питань повороту виконання (ст.381 ЦПК);

3. Представники сторін мають право укласти мирову угоду та взяти участь у судовому засіданні щодо її затвердження (ст.372 ЦПК) та вчиняти інші дії, встановлені ЦПК.

Лекція №7

ТЕМА 7. Участь У цивільному процесі органів та осіб, які захищають права інших осіб

план

1. Завдання прокуратури в цивільному процесі.

2. Підстави та процесуальні форми участі прокурора в цивільному процесі.

3. Процесуальна правосуб’єктність прокурора.

4. Прокурорське представництво.

5. Мета і підстави участі в цивільному процесі державних органів, органів місцевого самоврядування та фізичних осіб, які захищають права інших осіб.

6. Форми участі цих осіб у цивільному процесі.

На самостійне вивчення

1. Прокурорське представництво.

1. Завдання прокуратури в цивільному процесі.

Відповідно до Наказу Генеральної Прокуратури України від 29 листопада 2006 року № 6гн «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень» основними завданнями представництва прокурором в суді є:

1. реальний захист прав і законних інтересів осіб, які не спроможні з будь-яких причин самостійно захистити свої права або реалізувати процесуальні повноваження, невизначеного кола осіб, права яких одночасно порушуються,

2. а також захист інтересів держави, що порушуються чи можуть бути порушені внаслідок протиправних діянь фізичних або юридичних осіб.

Представницькі функції прокуратури здійснюються шляхом:

1. підготовки та звернення до суду з позовами, заявами, адміністративними позовами;

2. участі у розгляді судами справ;

3. ініціювання перегляду незаконних судових рішень;

4. захисту прав громадянина або інтересів держави при виконанні судових рішень;

5. вжиття передбачених законом заходів щодо усунення порушень закону при здійсненні судочинства, відповідальності винних у цьому осіб.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-XII завданням прокурора в судовому процесі в розгляді справ у судах є, додержуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяти виконанню вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ та постановлення судових рішень, що ґрунтуються на законі.

Суть представництва прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від свого імені процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

2. Підстави та процесуальні форми участі прокурора в цивільному процесі.

Відповідно до ст. 36¹ ЗУ «Про прокуратуру» підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави – наявність або загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Єдиною процесуальною формою, в якій може виступати прокурор у цивільному процесі, є представництво (ч.2.ст.45 ЦПК), що включає можливість звернення до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, державних чи суспільних інтересів та участь у цих справах, як це передбачено ч. 1 ст. 45 ЦПК[1].

Формипредставництва прокурора в цивільному процесі відповідно до ст. 36¹ ЗУ «Про прокуратуру»:

1. звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;

2. участь у розгляді судами справ;

3. внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

За підставами участі прокурора в цивільному процесі форми участі прокурора поділяються на[2]:

1. Факультативну, яка характеризується:

a. процесуальною формою участі прокурора в цивільному процесі. Закріплена в процесуальному законі можливість впливу його діяльності на розвиток цивільного провадження, а саме на відкриття провадження цивільної справи в суді чи вступ у вже розпочатий іншими особами цивільний процес по справі;

b. власною ініціативою прокурора. Відкриття провадження у справі в цивільному процесі шляхом звернення до суду із заявою на захист прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб та інтересів держави (ст. 45 ЦПК); про визнання шлюбу недійсним (ст. 42 СК); про позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК); про відібрання дітей у батьків та їх передачу на піклування до органів опіки і піклування (ст. 170 СК); про скасування усиновлення чи визнання його недійсним (ст. 240 СК).

2. Обов’язкову, яка має місце:

a. у випадках, встановлених законом. Звернення до суду із заявою про захист інтересів держави або прав і законних інтересів громадян, якщо це передбачено чинним законодавством (ст.35 ЗУ «Про прокуратуру»). Наприклад відповідно до ст.281 ЦПК та ст.22 ЗУ «Про психіатричну допомогу» справа за заявою про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку або про припинення надання психіатричної допомоги, госпіталізацію в примусовому порядку розглядається в присутності особи, щодо якої вирішується таке питання, її представника за обов’язкової участі прокурора, лікаря-психіатра чи представника психіатричного закладу, який подав заяву;

b. з ініціативи суду. При підготовці справи до розгляду суддя (суд) може визнати за необхідне участь прокурора у справі при вирішенні питання про склад осіб, які беруть участь у справі в попередньому судовому засіданні (п. 2, 4, 6 ст. 130 ЦПК).

Правовими підставами участі прокурора в цивільному процесі є наступні правові норми:

1. Конституції України (ст.121-123);

2. Закон України «Про прокуратуру» (п.6 ст.1, ст.19, 33-40 та ін.);

3. ЦПК (ст.26, 27, 45, 46, та ін.);

4. СК (ст.42, 165, 170, 240, та ін.);

5. накази Генерального Прокурора України та ін..

3. Процесуальна правосуб’єктність прокурора.

Цивільна процесуальна правосуб’єктність прокурора – це його право бути суб’єктом захис­ту прав та інтересів інших осіб та держави, набувати цивільні процесуальні права і мати цивільні процесуальні обов’язки.

При визначенні процесуальної правосуб’єктності прокурора необхідно виходити із суті прокуратури як органу, що здійснює конституційну функцію представництва інтересів держави та громадянина в суді. Цивільна процесуальна правосуб’єктність прокурора характеризується наступним:

1. Цивільна процесуальна правосуб’єктність прокурора відрізняється від процесуальної правосуб’єктності сторони тим, що він захищає права сторони, а сторона – свої матеріальні права й інтереси.

2. Прокурор має державний характер заінтересованості в справі, сторона - суб’єктивний матеріально-правовий.

3. Прокурор – не сторона у процесуальному розумінні, оскільки ЦПП невідомий поділ суб’єкта процесуальних правовідносин на дві частини – матеріальну і процесуальну.

4. Прокурор не є представником сторони, навіть, особливого роду, оскільки в цивільному процесі він діє самостійно, без повноважень сторони, на підставі закону і керуючись тільки законом.

5. Прокурор не є представником держави і не діє від імені держави. Він виступає як посадова особа державного органу — прокуратури, який без особливих довіреностей від цього органу, а на підставі закону, свого посадового становища виконує покладені на органи прокуратури завдання і функції.

6. Прокурор у цивільному процесі не є процесуальним представником громадянина або держави, а має інший зміст – здійснення ним захисту їх прав та інтересів у суді.

7. Назва суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин «прокурор» відображає суть його участі в процесі, завдання і процесуальні функції, які він виконує, характеризує участь прокурора в цивільному процесі як самостійного суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин, учасника розгляду цивільних справ у суді, як особу, яка бере участь у справі, з метою захисту прав і законних інтересів громадян та державних інтересів (статті 13, 121 ЦПК).

Відповідно до ЗУ «Про прокуратуру» характерними рисами правосуб’єктності прокурора у ЦП є наступні:

1. прокурор може вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства, і зобов’язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили.

2. Прокурор має рівні права з іншими учасниками судового засідання.

3. Прокурор має процесуальні права й обов’язки особи, в інтересах якої він діє, за винятком права укладати мирову угоду (ст.46 ЦПК).

4. Обсяг і межі повноважень прокурора, який бере участь у судовому процесі, визначаються ЗУ «Про прокуратуру» та процесуальним законодавством України.

5. З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.

6. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

7. Право внесення апеляційного, касаційного і окремого подання на вироки, рішення, ухвали і постанови судів надається прокурору і заступнику прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів можуть вносити апеляційні, касаційні і окремі подання тільки у справах, в розгляді яких вони брали участь.

8. Апеляційне, касаційне і окреме подання на вирок, рішення, ухвалу і постанову суду можуть бути доповнені або змінені прокурором, який їх вніс, а також прокурором вищого рівня до початку розгляду справи судом.

Дата добавления: 2014-01-11