Тип басейнової ЛТС

- Басейн практично незалежного водотоку

- Басейн слабкої залежності водотоку

- Басейн середньої залежності водотоку

- Басейн сильної залежності водотоку

- Басейн повної залежності водотоку

- Басейн односторонньої залежності

Біоцентрично-сітьова ЛТС – відношення, які формують даний тип ЛТС, пов'язані з вираженими на хоричному рівні територіальними особливостями поведінки, міграції та взаємовідношень популяцій. Просторові зв'язки між біотичними елементами у геосистеми, зумовлені такими процесами, як алелопатія, конкуренція за місцеві ресурси. На хоричному рівні просторові біотичні відношення реалізуються в таких процесах, як перехресне опилення рослин, рознесення спор, насіння, міграції рослин, тварин.

Важливими елементами цієї структури є біоцентри - ареали, зайняті геотопами з природною рослинністю, які в антропізованому ландшафті мають відігравати функцію збереження генофонду. Площа біоцентру повинна забезпечувати умови самовідтворення популяцій, виключати можливість їх деградації і вимирання видів внаслідок їх замкненого існування. Наприклад, площа окремого біоцентру, необхідна для розміщення мінімальної життєздатної популяції ссавців, становить від 10-10² км² (землерийка, миша) до 10⁴-10⁵ км² (олень, ведмідь). Для популяцій деревних рослин ці значення менші, проте становлять кілька десятків та сотень квадратних кілометрів. Переважна більшість ділянок з природними біотопами займає значно менші площі, тому багато їх видів знаходяться під загрозою вимирання.

Якщо окремі біоцентри сполучити коридорами, вздовж яких можливий обмін видами та особинами, то є надія значно знизити ймовірність вимирання популяцій, підвищити їх генетичну мінливість та здатність до адаптації, зменшити залежність від катастрофічних змін едафотопів окремих біоцентрів. Для цього необхідно враховувати територіальні закономірності основних етапів розвитку рослин:

1. Генеративного розмноження, особливо запилення та запліднення. Для забезпечення виживання виду необхідно перехресне запилення. У помірному поясі анемохорія пилку становить для дерев 300-500м, для злаків 200-300м, зоохорія – 800м (рідше 1,5-2 км).

2. Дисемінації (розповсюдження насінин). Основні способи розповсюдження насінин такі:

- барохорія (падіння під силою тяжіння) – переважно у межах проекції крони або недалеко від неї;

- анемохорія – ефективніше, у рослин помірного поясу є багато пристосувань (малі розміри та легкість насінин, крилоподібні та парусні пристосування), деякі – важкі насінини граба, липи, клена, дуба, бука – розповсюджуються вітром не більше ніж на кілька десятків метрів;

- зоохорія – обмежене розповсюдження (200-300м, рідше – кілька км). Характерною особливістю зоохорного розповсюдження є його канальність – савці та птахи не покидають геотопи із природною або близькою до неї рослинністю (лісопосадки, сади) й переносять насіння переважно у їх межах;

- гідрохорія – для рослин, насіння яких мають пристосування до плавання;

- антропохорія - найефективнйй засіб розповсюдження насинин на значні відстані. До того ж антропохорно вдається організувати розселення рослин у бажаному напрямку, на бажані відстані і, зокрема, штучно з'єднувати ізольовані біоцентри біокоридорами.

3. Ецезису (здатність рослин приживатися на новому місці). Успіх ецезису залежить від придатності для виду екологічних умов геотопу, в який занесено насіння та його здатності витримати конкуренцію з боку видів-аборигенів. Для ецезису будь-якого виду непридатні орні землі, міська та промислова забудови. Тому міграція між біоцентрами, ізольованими на більш ніж 500-1000 м, можлива лише вздовж біокоридорів - природних (залужених або залісених долин, балок тощо) чи антропогенних (лісосмуг, алей у місті). У кожному біокоридорі свої едафічні умови, які визначають екологічні групи рослин, що можуть розселюватися вздовж нього. Так, досить розповсюджені біокоридори заплав річок, широких гідроморфних днищ балок. Проте вони придатні для міграції лише рослин водно-болотяних та лучних. Вздовж біокоридорів морських узбережжі здатне мігрувати також обмежене число гало- та псамофільних видів. Знаючи екологічні потреби різних рослин та склад геотопів біокоридору, можна визначити ті види, розповсюдження яких вздовж нього може бути вдалим.

Біоцентрично-сітьову ЛТС складають біоцентри, біокоридори та інтерактивні елементи.

Біоцентр — це група суміжних геотопів з природною рослинністю, які виконують функції збереження генофонду ландшафту, оптимізуючого впливу на прилеглі геотопи з культурною рослинністю (рілля) або позбавлені її (міська забудова), естетичної привабливості території. В умовах агроландшафту біоцентрами є окремі гаї, ліси, ділянки степів, луків, боліт, а в міському ландшафті - парки, лісопарки, сквери, райони приватної забудови з присадибними садовими та парковими ділянками. Усі ці ареали відрізняються від навколишніх антропічних угідь значно більшою видовою насиченістю, хоч вона й може бути далекою від природної норми. Важливою характеристикою біоцентру є його едафічні умови, тобто набір та характер дії абіотичних факторів геотопу, що визначають можливість існування в ньому певних видів рослин. Едафічні фактори біоцентру (зволоженість, тепло, мінеральне живлення, затінеиість тощо) визначають можливість існування в ньому визначених видів рослин. Чим подібніші за едафічними умовами біоцентри, тим інтенсивніша міграція видів між ними.

З едафічними умовами тісно пов'язаний і видовий склад біоцентрів, за яким виділяються досить загальні їх типи: хвойні лісові, листяні лісові, лучні, лучно-болотні та ін.

Біоцентри поділяють:

- за площею – карликові; малі, середні, відносно великі та великі.

- за сучасним станом - критичного, пригніченого та нормального розвитку (критеріями визначення цих типів є процент рослин, уражених шкідниками, з морфологічними ознаками пригніченості, викликаної природними та антропічними факторами, розвиток підросту, частка молодих особин у фітоценозі тощо).

- за біогеографічним значенням – біоцентри локального, регіонального, надрегіонального, провінційного та біосферного рівнів.

Біокоридор — видовжений ареал, представлений геотопами з природною або близькою до неї рослинністю, вздовж якого відбуваються біотичні міграції між окремими біоцентрами. У агроландшафті біокоридорами є залісені або залужені схили та днища лінійних ерозійних форм, лісосмуги, водоохоронні зони річок, самі річкові долини і взагалі будь-які видовжені ареали, що не розорюються, не зазнають надмірного випасу і щорічного косіння. У міському ландшафті функції біокоридорів можуть виконувати алеї, бульвари, вулиці, ступінь озеленення яких дає змогу мігрувати птахам та комахам між міськими біоцентрами.

Функції біокоридору:

- Забезпечення умов міграції видів.

- Бар'єрна (снігозатримання, зменшення швидкості поверхневого стоку тощо).

- Екотопічна (місце проживання багатьох видів рослин і тварин, особливо птахів лісостепу).

- Оптимізуючого впливу на прилеглі геотопи, естетична.

- Естетична.

Біокоридори розрізняються: за генезисом (природні, штучні), місцеположенням (рівнинні, схилові, долинні, балкові, літоральні тощо), єдафічними умовами (типізуються й характеризуються аналогічно біоцентрам), за шириною (лінійні біокоридори - настільки вузькі, що практично не впливають на прилеглі угіддя та смугасті, ширина яких дозволяє сформуватись у його внутрішній частині специфічним екологічним умовам).

Інтерактивний елемент - лінійний ареал, зайнятий геотопами з природною або близькою до неї рослинністю; який відгалужується від біоцентру або біокоридору і виконує функцію поширення їх дії на прилеглі агро- або урбоугіддя. Інтерактивний елемент відрізняється від біокоридору тим, що не з'єднує біоцентрів між собою.

Навколо кожного елементу біоцентрично-сітьової ЛТС утворюється зона біотичного впливу на прилеглі території(негативного або позитичного) та зонав впливу антропогенних угідь на ці елементи. Негативні впливи полягають у збільшенні амплітуди температур повітря (проявляється па ширину 1 - 5-кратної висоти її деревостою), затіненні угідь (0-3 h), виникненні снігових заметів (0,5-3h), можливому перезволоженні грунту та вимоканні насіння (0-1 h), впливі коріння дерев (0-1 h), поширенні грибкових та інших захворювань рослин (0-2,5 h). Рекомендується створення буферної смуги з луків, чагарників, польових доріг.

Позитивний вплив елементів біоцентрично-сітьової ЛТС значно більший. Він проявляється у зменшенні швидкості вітру (0-15 h), збереженні роси (0-20 h), збільшенні вологості грунту та повітря (1-18 h), затриманні та більш рівномірному розподілі снігу на полях (3-15 h), збільшенні видового складу та чисельності ворогів сільськогосподарських шкідників (0-2 h).

Важливою особливістю біоцентрично-сітьової ЛТС є можливість її планомірної трансформації і навіть створення - штучне формування нових біоцентрів, сполучення їх новими біокоридорами, введення інтерактивних елементів тощо. Кінцева мета такого впорядкування — створити оптимальну біоцентрично-сітьову ЛТС, при якій забезпечуються виживання видів, збагачення популяційної структури ландшафту, досягається необхідний рівень оптимізуючого впливу біоелементів на прилеглі угіддя тощо.

Дата добавления: 2014-01-11