ТЕМА № 5. Перша долікарська допомога при опіках, відмороженнях, нещасних випадках та отруєннях

Лекція

з навчальної дисципліни «Перша долікарська допомога»

(1година 30 хвилин)

Для студентів відділення фармація

Запоріжжя – 2012

Лекцію підготував: Мягкова Олеся Iгорiвна - викладач

Схвалено на засідання циклової комісії професійної та практичної підготовки відділення «Сестринська справа».

Протокол №___ від _______ 2012 року.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

1. Опіки та відмороження, їх класифікація, ступені, клінічні прояви, визначення площі і глибини ураження. 2. Принципи надання першої долікарської допомоги при різному ступені ураження, загальному перегріванні (тепловому та сонячному ударах). 3. Особливості транспортування і догляд при опіках значної частини тіла. 4. Особливості надання першої долікарської допомоги при хімічних опіках шкіри, дихальних шляхів, стравоходу, шлунка, очей. Радіаційні опіки.

5. Клінічні ознаки отруєння чадним газом, лікарськими речовинами, профілактика анафілактичного шоку.

6. Надання першої долікарської допомоги в разі загрози асфіксії.

Література: 1.Перша медична допомога. Петриченко Т.В. — К.: Медицина, 2007. Література для поглибленого вивчення:

1. Посібник з невідкладної медичної допомоги / За ред. Л.Н. Журавльової — К.: Здоров’я, 2001.

Мета лекції:

Дидактична: Вивчення дисципліни «Перша долікарська допомога» сприяє комплексному формуванню загально-професійних компетенцій, засвоєнню базових знань з фундаментальних наук.

Мета дисципліни — навчити майбутніх фармацевтів швидко орієнтуватись у складних ситуаціях нещасних випадків, правильно визначати вид і характер ушкоджень, захворювань, вибрати спосіб надання першої долікарської допомоги при невідкладних станах та кваліфіковано здійснити її. Виховна: Перша долікарська допомога надається медичними працівниками та фармацевтами на місці пригоди, під час транспортування в лікувальних та фармацевтичних закладах до прибуття лікаря.

Від уміння правильно і завчасно надавати першу долікарську допомогу часто залежить здоров’я, а в окремих випадках і життя потерпілого.

ВСТУП 1. Опіки та відмороження, їх класифікація, ступені, клінічні прояви, визначення площі і глибини ураження. Опіками називаються ушкодження тканин, що виникають унаслідок дії термічних, фізичних і хімічних агентів. Опіки бувають термічні та хімічні.

Термічні опіки виникають внаслідок дії високої температу­ри на поверхню тіла людини. Найчастіше трапляються опіки від дії полум’я, гарячої ріди­ни, пари, а також при дотику до гарячих предметів. Загибель тканин настає внаслідок зсідання білків від безпосереднього впливу термічного фактора на тканини.

Опіки нерідко виникають від дії, електричного розряду. Умовно всі термічні опіки поділяють за ступенем тяжкості на легкі та тяжкі. Тяжкого ступеня вважаються опіки, які займа­ють не менш 10 % поверхні тіла. Опіки 30 % поверхні тіла часто закінчуються летально.

Тяжкість стану потерпілого залежить від поєднання дії різних факторів:

1) дієвого агента (гарячої пари або рідини, полум’я, предме­та, нагрітого до високої температури та ін.);

2) тривалості дії агента;

3) глибини ушкодження тканин;

4) віку і стану потерпілого та інших причин.

Класифікація термічних опіків. Шкіра складається з двох шарів: епітеліальної тканини — епідерміса і сполучної тканини — дерми. Розрізняють по­верхневі та глибокі опіки; від тяжкості ураження тканин опіки поділяються на чотири ступені:

I ступінь - почервоніння шкіри (еритематозна форма);

II ступінь — поява на шкірі пухирів (бульозна форма);

III ступінь — поділяється на ІІІ-А і ІІІ-Б; ІІІ-А — некроз по­верхневих шарів шкіри з частковим ушкодженням глибоких шарів шкіри і можлива самостійна епітелізація; ІІІ-Б — некроз усієї товщі шкіри (епідермісу і дерми);

IV ступінь — значний некроз шкіри і тканин, що містяться глибше, іноді обвуглення різних ділянок тіла.

Опіки І, II, ІІІ-А ступенів належать до поверхневих, шкірний покрив після них регенерує самостійно. Опіки ІІІ-Б і IV ступенів

— глибокі, у разі їх виникнення проводять хірургічну корекцію.

За тяжкістю ушкодження розрізняють легкі, середньої тяж­кості, тяжкі і надзвичайно тяжкі опіки. Ступінь тяжкості обпе­чених залежить від площини і глибини ураження шкіри і тка­нин. Хімічні опіки виникають у разі потрапляння на шкіру або після прийняття в середину основ, сульфатної, нітратної, хлоридної, фторидної кислот, каустичної соди, їдкого калі та їдко­го натра, негашеного вапна, нітрату срібла, хлориду цинку тощо.

Кислоти і солі важких металів спричинюють зсідання білків (коагуляція) і зневоднювання (дегідратація) тканин, унаслідок чого настає коагуляційний некроз з утворенням щільного струпа.

На відміну від термічних опіків, хімічні опіки II ступеня не призводять до утворення пухирів. Опікова поверхня має чітко обмежений вигляд. У клінічній симптома­тиці у хворого з опіками переважають місцеві зміни та інтокси­кація. Це зумовлено всмоктуванням з обпаленої поверхні агре­сивних речовин. Тяжкість опіку визначається силою хімічного агента і його експозицією. Найпростішими методами вимірювання площі опіку є правило долоні та правило де­в’ятки.

Правило долоні: площа долоні людини становить приблизно

I % від поверхні тіла. Цим правилом можна користуватись для визначення площі обмежених, а також дуже по­ширених, тотальних опіків (для визначення площі неураженої поверхні).

Правило дев’ятки: опікову поверхню можна виміряти і за правилом дев’яток Уоллеса, згідно з яким площа окремих час­тин тіла дорослої людини дорівнює або є кратною 9 % поверхні тіла: площа голови і шиї становить 9 %, верхньої кінцівки — 9 %, нижньої кінцівки — 18 %, задньої і передньої поверхні тулуба — по 18 %, промежини — 1 %

Обмороження — місцеве ураження тканин, що виникає під впливом низьких температур.

Основною причиною загибелі тканин при дії низьких темпе­ратур є порушення кровообігу, а некроз тканин, що виникає внаслідок цього, у переважній більшості випадків є вторинним. Основним пусковим моментом розвитку некрозу при глибоких обмороженнях є стійкий і тривалий спазм, що призводить до зміни судинної стінки, формуванню тромбів.

Класифікація обморожень.

Обмороження І ступеня виникають при короткій експозиції холодової дії. Гіпотермія тканин незначна. Блідість шкіри при відігріванні змінюється гіперемією. Іноді можливі синюшність або навіть мармуровість шкіри. Після зігрівання тактильна та больова чутливість зберігається. Рухи в пальцях кисті та стопи активні. Нерідко на ушкоджених ділянках температура шкіри вища, ніж на неушкоджених.

Для обмороження II ступеня найхарактерніше утворення пухирів із прозорою рідиною. Пухирі можуть утворюватись і на 2—3 добу. Шкіра чутлива до больового та температурного впливів. Регенерація утрачених діля­нок шкіри відбувається повністю. Обмороження І і II ступенів відносять до поверхневих. Обмороження III ступеня спостерігаються при тривалій дії холоду. При цьому пухирі з’являються рано, вони мають кро­в’янисте заповнення.

Шкіра пошкоджених сегментів найчастіше багрово-ціанотична, на до­тик холодна (на відміну від обморожень І та II ступенів).

Самостійне відновлення шкірного покриву неможливе. Пошкоджені ділянки нечутливі до механічних та термічних подразників.

Обмороження IV ступеня виникають при тривалій холодовій експозиції. Нерідко поєднуються з III і навіть II ступенями об­мороження. Межа ураження у глибину при IV ступені прохо­дить на рівні кісток і суглобів. Пошкоджена ділянка яскраво ціанотична, холодна на дотик. Розвиток набряку відбувається через 1—2 год. Набряк, як правило, поширюється на прокси­мальні відділи кінцівок. Потім розвивається муміфікація, рідше — волога гангрена.

Обмороження III та IV ступенів належать до глибоких. Висновок до першого питання: Треба знати,чим поширеніший опік і глибше ушкодження, тим небезпечніший він для життя потерпілого.

2. Принципи надання першої долікарської допомоги при різному ступені ураження, загальному перегріванні (тепловому та сонячному ударах). Перша допомога при термічних опіках.

1. На місці події негайно припинити дію термічного фактора: винести постраждалого із зони високої температури, зняти одяг, що тліє або горить. Знімати одяг і пересувати потер­пілого треба дуже обережно, щоб не пошкодити цілість шкірно­го покриву. Одяг необхідно розрізати, не відриваючи його від шкіри. Частини одягу, що прилипли, залишають під асептич­ною пов’язкою. Повністю знімати одяг навіть у теплий період року не варто, адже під час ознобу найменше переохолодження посилює загальний вплив опіку на організм і прискорює опіко­вий шок. Слід запобігати будь-якому забрудненню опікової по­верхні.

2. Забезпечити повний фізичний і психічний спокій (покла­сти в ліжко або на ноші).

3. Обстежити пацієнта з метою визначення ступеня і площи­ни ураженної поверхні опіку.

4. Викликати лікаря або ШМД.

5. Дати знеболюючи ліки.

6. Якщо опік на кінцівках і є можливість, то опікову повер­хню підставити під холодну воду.

7. Шкіру навколо опіку обробити йодонатом і накласти на опікову поверхню асептичну пов’язку з протиопіковою рідиною.

8. При великій (більш 40—50 %) опіковій поверхні загорну­ти пацієнта у стерильне простирадло та зігріти.

9. Через кожні 2 години потерпілому давати пити не менше 200 мл натрієво-бікар - бонатного розчину (1г натрію хлориду +1,5 г натрію гідро­карбонату в холодної води).

10. Транспортувати пацієнта до опікового центру опіковою поверхнею догори, контролюючи пульс, тиск, дихання.

Перша медична допомога при обмороженнях:

У польових умовах:

1. Зняти промерзле взуття, шкарпетки, рукавички.

2. Теплими долонями зігріти обморожені ділянки тіла, роз­тираючи їх вовняною тканиною.

3. При можливості дати гарячий напій.

4. Накласти теплоізолювальну пов’язку.

5. Доправити постраждалого до медичного закладу.

У домашніх умовах:

1. Зняти промерзле взуття, шкарпетки, рукавички.

2. Помістити кінцівку постраждалого у ванну з водою тем­ператури 17—18 °С, поступово, протягом 1 години, підвищувати тем­пературу води до 37 °С і проводити масаж.

3. Дати гарячий напій.

4. Обережно витерти уражені ділянки.

5. Накласти асептичну теплоізолювальну пов’язку.

6. Транспортувати до лікувального закладу.

Замерзання відбувається внаслідок тривалого перебування

людини у холодному середовищі (температура нижча 10 °С) та порушення терморегуляції.

При загальному замерзанні спочатку з’являється відчуття втоми, скутості, сонливості, байдужості. При зниженні темпе­ратури тіла на декілька градусів виникає непритомність. Три­валий вплив холоду швидко призводить до зупинки дихання та кровообігу.

Постраждалого найперше необхідно перенести у тепле при­міщення, а потім приступити до поступового зігрівання. Обкла­дання постраждалого грілками або занурення у теплу ванну при­зведе до руху відносно холодної крові із периферії до центру з подальшим охолодженням і поглибленням порушень у життє­во важливих органах.

Найкраще зігрівати постраждалого у ванні з водою кімнат­ної температури. Проводять поступовий обережний масаж усіх ділянок тіла, воду повільно нагрівають до 36 °С. При появі ро­жевого забарвлення шкіри та із зникненням задубіння кінцівок проводять заходи по оживленню: штучне дихання, масаж сер­ця. Як тільки постраждалий почне самостійно дихати та опри­томніє, його переносять на ліжко, тепло вкривають, дають га­рячу каву, чай, молоко. При ознаках обмороження кінцівок на­дають відповідну допомогу. Постраждалі обов’язково повинні бути направлені до лікувального закладу.

Перегрівання організму — це стан, який виникає під впли­вом високої температури навколишнього середовища і факторів, що ускладнюють тепловіддачу.

Такі ситуації виникають унаслідок тривалого перебування у приміщенні з високою температурою і одночасного виконан­ня тяжкої роботи, під час тривалих переходів в умовах жаркого клімату в одязі, який обмежує тепловіддачу, а також унаслідок прямої дії сонячного проміння на голову або зловживання со­нячними ваннами. Гіпертермія,спричинена останніми двома факторами, називається сонячним ударом. Тепловий удар по­чинається гостро, в період максимальної дії тепла, проте розви­ток цього стану можливий у період виходу із зони перегріван­ня, а також через 6—8 годин після прямої дії сонячного проміння. Основними ланками патогенезу гіпертермії є розлади водно - електролітного обміну, серцево-судинної діяльності, які призво­дять до колапсу, а також гіперемії і набряку оболоні і тканин мозку з вираженою неврологічною симптоматикою.

Невідкладна допомога. Якнайшвидше перемістити постраждалого із зони теплової дії у прохолодне приміщення, в тінь, зня­ти одяг, що ускладнює потовиділення, намагатись знизити тем­пературу тіла будь-яким фізичним методом: змочити обличчя холодною водою, накрити тіло холодним вологим рушником, обдувати вентилятором або обвіювати за допомогою підручних засобів, до місць розташування великих судинно-нервових пучків (на шию, пахвові ділянки) прикладати міхури з льодом та холодні компреси на голову. Одночасно налагоджують інга­ляцію кисню, бо його споживання під час гіпертермії різко зро­стає. У разі порушення дихання проводять допоміжне дихання або ШВЛ. Після зниження температури тіла, усунення судом, стабілізації серцевої діяль­ності й дихання потерпілого негайно госпіталізують у відділен­ня інтенсивної терапії на ношах, здійснюючи під час транспор­тування інгаляцію кисню. Висновок до другого питання: Під час надання допомоги обпеченим та обмороженим,необхідно пам’ятати, що свіжий опік (обмороження) це рана, що надзвичайно схильна до інфікування. Наслідком таких уражень може бути загальне зараження крові. Тому необхідно якомога раніше запобігти інфікуванню, захистити пошкодження, стерильними серветками. 3. Особливості транспортування і догляд при опіках значної частини тіла. Не можна промивати опікові рани, змащувати їх олією або маззю, наносити на опікову поверхню барвники: це усклад­нює первинний туалет рани і визначення глибини ураження. За­бороняється проколювати пухирі.

Під час надання допомоги обпеченим треба пам’ятати, що свіжий опік — це рана, що надзвичайно схильна до інфікуван­ня (велика площа ураження і наявність некротичних тканин). Тому для того, щоб запобігти інфікуванню, опікову поверхню якомога раніше захищають стерильними серветками або прости­радлами. Якщо площа опікової поверхні велика, потерпілого закутують стерильними простирадлами, попередньо ввівши зне­болювальні засоби.

У комплекс протишокових заходів першої долікарської до­помоги входить напування гарячим чаєм або кавою, а також лужними мінеральними водами (0,5—2л) для втамування спраги, але щоб запобігти виникненню блювання кількість рідини обмежують до 100—150 мл/годину. Можна давати чай, на 1 л якого додати чайну ложку кухонної солі і 2/3 чайної ложки натрію гідрокарбонату. Найкраще давати пити охолоджений розчин: з 1 л холодної води, 5 г (1 чайна ложка) натрію хлориду, 4 г (1 неповна чайна ложка) натрію гідрокарбонату.

Шкіра об­печених ділянок повинна бути у положенні максимального фізіологічного розтягнення. У машині швидкої допомоги потер­пілого треба розташувати лежачи на тій частині тіла, яка не ушкоджена, тепло вкрити або закутати для запобігання пере­охолодженню.

Обпечених госпіталізують у спеціалізовані опікові відділен­ня (центри). Висновок до третього питання: Транспортування обпеченого у стаціонар здійснюють після забезпечення правильної транспортної іммобілізації. 4. Особливості надання першої долікарської допомоги при хімічних опіках шкіри, дихальних шляхів, стравоходу, шлунка, очей. Радіаційні опіки.

При опіках концентрованими кислотами (окрім сульфатної) поверхню опіку необхідно протягом 15—20 хвилин обмити струменем холодної води. Сульфатна кислота при взає­модії з водою виділяє тепло, що може посилити опік. Для ней­тралізації залишків кислоти застосовують розчини основ: 2— 3 % розчин натрію гідрокарбонату (1 чайна ложка на склянку води). Місця опіків, зумовлених основами, також необхідно доб­ре промити під струменем холодної води, а потім обробити 2 % розчином оцтової або лимонної кислоти (лимонний сік). Після обробки на обпечену поверхню слід накласти асептичну пов’яз­ку або пов’язку, змочену розчинами, якими оброблялись опіки.

Промивання опікових поверхонь, нейтралізацію агента і транспортування потерпілого слід проводити за умов адекват­ного знеболювання.

Опіки негашеним вапном змивати водою не можна. Для цьо­го використовують олію або масло, проводять механічне вилу­чення шматочків вапна.

Якщо опік спричинено фосфором, після промивання ураже­ної ділянки його рештки остаточно вилучають у темному при­міщенні, бо на світлі частинки фосфору, які залишились у рані, не вдається виявити. Але потрібно пам’ятати, що на повітрі фос­фор самозапалюється і може зумовити, крім хімічного, терміч­не ураження, тому уражену ділянку треба занурити під воду і паличкою або спеціальним інструментарієм (не руками!) вилу­чити частинки фосфору. Потім на опікову поверхню наклада­ють пов’язку з 5 % розчином міді сульфату (мідний купорос).

Дуже погіршує стан пацієнтів хімічний опік дихальних шляхів.

Наявність опіку дихальних шляхів можна передбачити на підставі таких особливостей:

• опік стався при потраплянні у дихальні шляхи парів хімічної речовини;

Для підтвердження діагнозу слід звернути увагу на такі ознаки:

• опік ротової порожнини, порожнини носа;

• гугнявість голосу;

• задишка.

За наявності опіку дихальних шляхів ймовірність розвитку опікового шоку збільшується у 2 рази.

Опіки дихальних шляхів виникають під час вдихання повітря хімічної пари. їх перебіг супроводжується на­бряком гортані, в цьому випадку потрібно робити штучне дихання і викликати «швидку допомогу».

Якщо хімічна речовина потрапила в очі, негайно починайте промивати їх водою і робіть це протягом 10-15 хвилин, щоб видалити цю речовину. Поверніть голову так, щоб уражена частина перебувала внизу, це необхідно для запобігання потрапляння хімічної речовини при промиванні в неуражені очей. Око повинен бути відкритий. Накрийте його чистою тканиною і терміново зверніться за медичною допомогою. Коли надають допомогу людині, яка випила отруйну рідину, потерпілому надається допомога — промивання шлунку. Потрібно дати випити декілька склянок води і викликати блювання. Якщо людина отруїлась кислотою і не втратила свідомості, рекомендується дати їй випити склянку молока, або води, в якій розмішаний білок.

При отруєнні концентрованими кислотами не можна в домашніх умовах робити промивання шлунку. Оскільки функція надгортанника порушена, то отрута попадає в дихальні шляхи і підсилює задуху - таким чином можна нашкодити потерпілому. Тому промивання шлунку холодною водою дозволяється робити тільки з допомогою шлункового зонду. Такі дії проводять лише медичні працівники. Зі шкіри отруту старанно змивають (найкраще струменем води з милом), або обережно, не втираючи, збирають тканиною, хустинкою чи ватою, обов'язково сухою. Якщо у потерпілого зупиняється дихання, починають поки не приїде «швидка допомога», робити штучне дихання.

Альфа-, бета-, гамма- та рентгенівські промені в терапевтичних дозах зумовлюють місцеві ушкодження — радіаційні опіки. Їх ступінь залежить від дози опромінення

Клініка та лікування принципово нічим не відрізняються від таких при звичайних термічних опіках. Лікування радіаційних опіків І—II ступеня полягає в призначенні: накладанні пов'язок з антисептичними речовинами після обробки опікової поверхні (обмивання стерильними розчинами — ізотонічним натрію хлориду). Висновок до четвертого питання: Тяжкість хімічних, та радіаційних опіків визначається силою пошкоджувального агента та його експозицією. Перша допомога повністю залежить від виду хімічної речовини.

Дата добавления: 2014-01-11