Існує два погляди на явище паронімії

Пароніми

Терміном паронімія (від гр. para — біля, поряд і опута — ім'я) зазвичай називають таке мовне явище, коли два слова, схожі за звучанням, але різні за значенням, помилково вживають одне замість іншого, наприклад: боцман замість лоцман, кремінь замість кремній. Слова, які утворюють такі пари, називаються паронімами.

Уживання одного слова замість іншого пояснюється не тільки подібністю звучання, але в деяких випадках і подібністю лексичних значень. Та все ж причиною помилки є недостатньо точне знання значення одного зі слів або навіть обох. Наприклад: «Марія Смірнова належала до тієї незначної категорії студентів, які на перших курсах плутають гігієну з гієною» (З газети).

У вужчому розумінні пароніми — це близькі за звучанням і написанням слова, що мають наголос на тому самому складі, належать до однієї частини мови і до однієї тематичної групи, але мають відмінності у значенні. У такому розумінні пароніми сприймаються як одне з джерел мовних труднощів, бо при недостатньому знанні словникового складу та значень слів мовець може вживати одне слово замість іншого. До таких слів належать пароніми адресат — адресант, компанія — кампанія, афект — ефект, раунд — раут, жакет — жилет.

У ширшому розумінні пароніми — це будь-які співзвучні слова, які не належать до омонімів, бо не цілком збігаються у звучанні.

Серед паронімів значне місце посідають іменники одного граматичного роду: абрис — обрис, ампер — ампір, галка — галька; рідше вони належать до різних родів: актиній — актинія, базилік — базиліка. Прикметників серед паронімів значно менше: ароматичний — ароматний, високий — висотний, громадський — громадянський. Ще менше серед паронімів дієслів: багрити — багріти — багровіти, зачинати — зачиняти. Інші частини мови паронімічних пар майже не утворюють.

Паронімія зустрічається не тільки серед загальних назв, але й серед власних, наприклад, прізвищ людей: Сосюра — Соссюр, Чаплигін — Чапигін, Ей-зенштейн — Енштейн; географічних назв: Абакан — Абадан, Австрія — Австралія, Будапешт — Бухарест, Швейцарія — Швеція.

Паронімія належить до виражальних засобів у художньому мовленні, в поезії часто є засобом звукопису:

Матерія — первинна.

Це — провина

(Як не моя й не Божа, то чия?)

Ю.Андрухович

Випадкова співзвучність слів використовується у такому виді словесної гри, як парономазія — навмисне зближення паронімів та інших співзвучних слів для посилення формальної та змістової організації тексту та для створення комічного ефекту.

Парономастичні пари конструюються письменниками (журналістами) свідомо, для більш яскравого опису подій, явищ.

«Це не ферма, а, насравді, одна лише форма, тобто пуста забава під фірмою взірцевого сільського господарства» (А. Чехов).

Дата добавления: 2014-01-11