Розгляд прикладів з дод

Нездатність дівчаток, молодших 10 років, розуміти характер і значення вчинених з ними дій на практиці майже ніколи не викликає сумнівів, але вже у стосовно дівчат 10 ‑ 12 років це питання доводиться спеціально з’ясовувати. Ще складніше визначити рівень розуміння важливих для справи обставин потерпілими, які старші 12 років. Тому варто погодитися з думкою, що для правильного розуміння стану потерпілої особи треба враховувати не тількивік, але й умови, в яких виховувалася потерпіла, ступінь її пінформованості про статеві відносини людей і таке інше.

Чим доросліша неповнолітня потерпіла, тим більшу питому вагу при визначенні безпорадного стану набуває дослідження її індивідуально-психологічних особливостей і їх впливу на поведінку потерпілої в конкретній ситуації. Саме розуміння цього змушують говорити про практичну користь судово-психологічної експертизи. В подібних випадках експертне психологічне дослідження повинно містити в собі такі розділи, як вивчення динаміки психічного розвитку потерпілої (на основі аналізу анамнестичних відомостей), особливостей її характеру, розумового розвитку, кола інтересів, стійких мотивів поведінки.

Кожний із критеріїв безпорадного стану повинен бути досліджений окремо. Зміст і шляхи їхнього дослідження можна подати у вигляді наступної схеми:

1. Здатність неповнолітніх потерпілих розуміти характер і значення скоєних з ними дій залежить від наступних факторів:

а) складності, структури і динаміки ситуації, аналізованої події;

б) рівня інтелектуального розвитку й індивідуальних особливостей протікання психічних процесів у потерпілої;

в) специфічного житгєного досвіду потерпілої (зокрема, ступеня поінформованості про інтимні відносини, обумовленого вихованням і сімейною обстановкою, способом життя і т.п.);

г) емоційного стану в момент подій, що складають зміст кримінальної справи.

2. Здатність чинити опір залежить:

а) від глибини і повноти розуміння ситуації, зокрема, її сцифічного змісту і намірів обвинувачуваного;

б) від особливостей характеру (загальмованості, активності, вміння приймати самостійні рішення, сміливості, вироблених способів подолання перешкод і т.п.);

в) від тимчасового емоційного стану, обумовленого ситуацією, чи стійких психічних станів.

3. Показниками здатності потерпілих розуміти значення чинених з ними дій є

а) усвідомлення загрозливого характеру ситуації на ранніх етапах її розвитку за ознаками поведінки обвинувачуваного, що можуть сигналізувати про його справжні наміри;

б) поведінка, адекватна за основними її ознаками вимогам ситуації;

в) правильне розуміння морально-етичної сторони того, що відбувається;

г) здатність надалі раціоналізувати те, що трапилось, і свою власну поведінку та вказати на реальні можливості виходу із загрозливої ситуації.

4. Показниками здатності потерпілих чинити опір є:

а) збереження цілеспрямованості поведінки;

б) стійкість до зовнішніх впливів;

в) відсутність у період зазіхань обвинувачуваного психічних станів потерпілої (типу фізіологічного афекту, сильної нервово-психічної напруги, розгубленості, пригніченості, життєвої кризи, страху й ін.), здатних робити астенізуючий і гальмуючий вплив на психічну діяльність.

У слідчій практиці досить поширені випадки, коли потерпілий під зґвалтування не робить не тільки активного, але і взагалі скільки-небудь помітного опору. На рівні повсякденного досвіду, життєвого аналізу такі ситуації трактуються як парадоксальні, а іноді сприймаються як некримінальні. У зв’язку з цим можуть виникати навіть труднощі з юридичною кваліфікацією вчиненого: а чи є склад власне насильницького злочину?! Проведення експертизи може надати допомогу у подоланні цих труднощів. Маються на увазі такі випадки, коли на підставі судово-психологічного дослідження особистості й аналізу ситуації експертиза доводить, що пасивна поведінка потерпілої є цілком адекватним реагуванням її на дану ситуацію. Наступний приклад з нашої судово-психологічної практики ілюструє сказане. (Приклад 2)

Дослідження психологів підкреслюють, що умовно всіх потерпілих у справах про зґвалтування можна розділити на дві групи за характерологічними якостями особистості.

До першої групи входять особи з рисами

§ астенічного,

§ психастенічного,

§ сензитивного типу акцентуації характеру.

Їм властиві риси гальмівного типу: сугестивність, підкореність, несамостійність, довірливість, боязкість, труднощі в прогнозуванні наслідків своїх дій, схильність до розгубленості в стресових ситуаціях. У цій групі часто спостерігається позитивна соціальна спрямованість, правослухняна поведінка. В ситуації делікту для них характерне підпорядкування волі ґвалтівника, стан страху, фрустрації і розгубленості, що позбавляє їх здатності до активного опору. До того ж часто не самі агресивні дії винних, а тільки погрози побиття паралізують волю таких потерпілих ‑ вони сприймають їх як дуже реальні.

Друга група потерпілих характеризується іншими ознаками (рисами):

§ збудливого,

§ істероїдного,

§ нестійкого типу акцентуацій характеру.

Їм властиві: вразливість,розгальмування, збудливість, слабість вольового контролю поведінки; асоціальність, педагогічна занедбаність, несформованість морально-етичнихрис особистості, раннє формування шкідливих звичок.

Психологічні механізми віктимної (провокуючої) поведінки в цих, двох групах різні.

Для потерпілих першої групи характерне пасивне підпорядкування вимогам ґвалтівників, емоційне замикання, «відхід у себе» у критичній ситуації здатність до активних дій обмежена.

У потерпілих другої групи слабкість сформованості вольового контролю поведінки, прогностичних здібностей не дозволяє їм вчасно усвідомити справжню небезпеку ситуації і почати необхідні дії, а коли становище стає критичним, воля таких потерпілих, здатність пручатися виявляються зломленими активнимиі грубими діями винної особи.

Дата добавления: 2014-01-15