Поняття та загальна характеристика суб'єктів адміністративного права

Питання для самостійного вивчення

План

1. Поняття та загальна характеристика суб'єктів адміністративного права

2. Індивідуальні суб'єкти:

2.1.права та обов 'язки громадян у сфері реалізації виконавчої влади;

адміністративно-правовий статус іноземців та осіб без грома­дянства;

1. Особливості адміністративно-правового статусу біженців.

Література

1. Кодекс України про адміністративні правопорушення. – К.: Велес, 2004
2. Адміністративне право України /Підручник для юридичних вузів/ Харків: Право, 2001.
3. Адміністративне право. / За ред.. Ю.П. Битяка. – Х., 2002.
4. Беленчук І.А. Адміністративне право України: Навч. посіб. – К.: Видавництво А.С.К., 2004.
5. Ведєрніков Ю.А., Шкарлупа В.К. Адміністративне право України: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 336с.
6. Колпаков В.К. Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2009.

Суб'єкт адміністративного права — це юридична чи фізична осо­ба, яка є носієм прав і обов'язків у сфері державного управління, передбачених адміністративно-правовими нормами, та має здатність надані права реалізовувати, а покладені обов'язки виконувати.

Обов'язковою умовою визнання особи (юридичної чи фі­зичної) суб'єктом адміністративного права є наявність у неї елементів адміністративної правосуб'єктності. Більшість джерел вказує на виділення таких елементів правосуб'єктності, як пра­воздатність та дієздатність. Адміністративна правоздатність при цьому розуміється як здатність бути носієм прав і обов'язків у сфері державного управління, що виникає в громадян з моменту народження і припиняється внаслідок смерті. Адміністративна дієздатність розуміється як здатність своїми діями здійснювати надані права, виконувати встановлені обов'язки й нести юридичну відповідальність за свою поведінку, вона настає у фізичних осіб з досягненням певного віку. Адміністративні право- і дієздатність юридичних осіб виникають і втрачаються одночасно.

Вочевидь, необхідно відрізняти загальну правосуб'єктність та спеціальну правосуб'єктність, які і визначають, по-перше, умови появи суб'єктів, а по-друге, особливості тих правовідносин, в які вони вступатимуть.

Загальна правосуб'єктність — наявність у суб'єкта типових прав, обов'язків та можливості їх використання і виконання незалежно від зовнішніх чинників. Обсяг загальної правосуб'єктності одна­ковий в межах таких категорій суб'єктів, як фізичні та юридичні особи.

Спеціальна правосуб'єктність — наявність у суб'єкта спе­цифічних прав, обов'язків та можливості їх використання та виконання залежно від зовнішніх чинників. Обсяг спеціальної правосуб'єктності не є однаковим або сталим, він залежить від волі суб'єкта, його виду, характеристик тощо.

Загальна та спеціальна правосуб'єктність, у свою чергу, мають такі елементи, як правоздатність та дієздатність.

Правоздатність — це здатність мати суб'єктивні права та обов'язки, передбачені нормами адміністративного права.

Суб'єктивні права у сфері реалізації виконавчої влади — це на­дана і гарантована держаною, а також закріплена в адміністратив­но-правових нормах міра можливого (дозволеного) поводження в правовідносинах, що забезпечена кореспондуючим зобов'язанням іншого суб'(кіл правовідносин.

Суб'єктивні юридичні обов'язки і права нерозривно пов'язані, оскільки прано одною суб'єкта не може бути реалізоване окремо від виконання зобов'язання іншим суб'єктом. Отже, удержавному управлінні існування зобов'язань поза правами і, навпаки, прав поза зобов'язаннями позбавлено будь-якого сенсу.

Правоздатність може виникати з моменту народження (право на медичну допомогу, на судовий захист своїх прав тощо), або ж з появою певних чинників (право обирати та бути обраним до органів державного управління; військовий обов'язок, виникнен­ня якого залежить від статі, віку, громадянства, стану здоров'я і навіть від віросповідання (право на альтернативну (невійськову) службу). Правоздатність суб'єктів не є однаковою і залежить від виду правосуб'єктності (загальна чи спеціальна) та наявності особливостей суб'єктів в межах одного виду правосуб'єктності.

Основні характеристики адміністративної правоздатності:

— управлінська сутність діяльності суб'єктів, що виражається у реалізації різних функцій державного (публічного) управління;

— наявність спеціальних прав та обов'язків суб'єктів ад­міністративного права, які сприяють формуванню організаційних зв'язків та відносин в системі публічного управління;

— забезпечення захисту правовідносин, учасниками яких є громадяни;

— юридичні гарантії розгляду правової суперечки, яка виникла в системі публічного управління в адміністративному або судовому порядку в межах встановлених процесуальних правил.

Для органів державної влади як суб'єктів адміністративного права характерна:

а) юридична владність дій та розпорядчий характер рішень, які ними приймаються;

б) реалізація державних повноважень примусового характеру, застосування заходів адміністративного примусу.

За загальним правилом правоздатність не може бути обме­жена або відчужена. Водночас за рішенням суду особу можуть позбавити, наприклад, права керування транспортними засоба­ми (ст. 130 КпАП), права полювання (ст. 85 КпАП), обмежити право вільного вибору місця проживання (ст. 20 Закону України від 4 лютого 1994 р. «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»), пересування (ст. 10 Закону України від 1 грудня 1994 р. «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі»), анулювати ліцензію (ст. 21 Закону України від 1 червня 2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності») тощо. Суб'єкт не може підмовитися

від своїх прав остаточно (він може утриматися від їх реалізації, але в будь-який момент може їх використати).

Адміністративна дієздатність — це здатність своїми діями (або бездіяльністю) набувати та реалізовувати права, створювати для себе або інших суб'єктів обов'язки і виконувати їх. Момент виникнення дієздатності залежить від виду правосуб'єктності: при загальній правосуб'єктності дієздатність у повному обсязі виникає переважно з 18-річного віку у фізичних осіб і з моменту внесення до Державного реєстру у юридичних осіб. Водночас ад­міністративна дієздатність, залежно від особливостей адміністра­тивно-правових відносин, може частково виникати і незалежно від вказаних обставин. Так, особа віком від 6 до 18 років має право членства в дитячих громадських організаціях; засновника­ми дитячих та молодіжних громадських організацій можуть бути особи, які досягли 15-річного віку; дієздатність юридичної особи може виникнути у зв'язку з делегуванням повноважень, виданням певного нормативно-правового акта тощо.

Адміністративна дієздатність при спеціальній правосуб'єктності виникає з появою певних чинників, які зумовлюють як момент виникнення дієздатності, так і її особливості. Наприклад, пасивне виборче право виникає з моменту досягнення особою 21 року, але реалізувати це право вона здатна лише за наявності певних чинни­ків — громадянства, відсутності судимості тощо. Юридична особа, яка займається ліцензованою діяльністю, набуває дієздатності лише після (і за умови) одержання спеціального дозволу (ліцензії).

Закон передбачає можливість обмеження дієздатності громадян, які зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами (ст. 36 Цивільного кодексу України (далі — ЦК), але практичного значення для адміністративних правовідносин таке обмеження не має, оскільки воно стосується порядку укладення цивільно-пра­вових угод і аж ніяк не участі в державному управлінні.

Суд також визнає недієздатними громадян, які внаслідок душевної хвороби або психічного розладу не можуть розуміти значення своїх дій та керувати ними. Звичайно, такі особи не володіють адміністративною правосуб'єктністю, отже, не мо­жуть виступати суб'єктами адміністративного права. Водночас не можна казати, що ця категорія осіб повністю відсторонена від діяльності органів державної влади, оскільки сутність ад­міністративних правовідносин полягає не тільки в активній участі суб'єктів в державному управлінні, айв пасивному праві бути захищеним від протиправних дій тих самих органів державного управління або їх посадових осіб. А тому інтереси таких осіб в сфері публічних відносин мають представлятися їх опікунами (звернення до органів державної влади за захистом їх прав та законних інтересів тощо).

Теорія права та чинне законодавство передбачають можливість визнання недієздатною лише фізичну особу. Щодо юридич­ної особи вважається, що втрата адміністративної дієздатності призводить до автоматичної втрати правосуб'єктності (відповідно, або спеціальної — тоді особа продовжує функціонувати за винятком видів діяльності, які були обумовлені спеціальною правосуб'єктністю, або ж загальної — тоді особа остаточно при­пиняє свою діяльність).

Елементом дієздатності може виступати здатність самостійно:

1) реалізовувати належні права;

2) реалізовувати неї «топлену компетенцію;

3) приймати правові акти управління;

4) застосовувати заходи адміністративного примусу;

5) визнавати, гарантувати та захищати права та свободи гро­мадян;

6) нести юридичну відповідальність за порушення адміністра­тивно-правових норм.

Останній пункт в адміністративній науці визначається як деліктоздатність. Адміністративна деліктоздатність у фізичних осіб за загальним правилом настає з 16 років. Водночас КпАП передбачає можливість притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які досягли 14 років. Якщо абстрагуватись від усталеного розуміння адміністративної відповідальності і, як наслідок, адміністративної деліктоздатності, то можна зробити висновок, що порушення уч­нем (тобто дитиною шкільного віку) правил шкільного розпорядку також лежить в площині публічних відносин і характеризується використанням адміністративних методів управління. А тому час­ткова деліктоздатність виникає з моменту зарахування дитини до навчального закладу (тобто з 6—7 років).

Донедавна питання деліктоздатності юридичної особи викли­кало палкі дискусії. У будь-якому випадку деліктоздатність юридичної особи має виникати одночасно з правосуб'єктністю, оскільки саме вона обумовлює обсяг компетенції (сукупності прав та обов'язків), за реалізацію і в межах якої, власне, юридична особа і нестиме відповідальність.

Враховуючи тенденції розвитку адміністративних відносин, зокрема у сфері адміністративних договорів, доцільно вирізнити такий елемент адміністративної дієздатності, як угодоздатність (правочиноздатність), який до цього часу був характерний лише для цивільних правовідносин.

З урахуванням особливостей адміністративного права угодо­здатність — це здатність суб'єкта адміністративних правовідносин особисто своїми діями здійснювати і укладати адміністративні договори.

2.Індивідуальні суб'єкти:

2.1.права та обов 'язки громадян у сфері реалізації виконавчої влади;

За своєю юридичною природою права, свободи, обов'язки й відповідальність громадян у сфері управління нічим не відрізня­ються від інших прав, свобод, обов'язків і відповідальності, якими громадяни володіють у всіх галузях економічного, політичного, соціального й культурного життя. Всі громадяни України рівні перед законом незалежно від соціального походження, майнового стану, расової й національної належності, статі, освіти, мови, релігійних переконань, роду й характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Обсяг і зміст адміністративної правоздатності визначається законами й прийнятими на їх основі актами управління, у яких містяться відповідні норми адміністративного права.

Конкретний обсяг прав, свобод і обов'язків громадян у сфері управління визначається низкою обставин: вік, стан здоров'я, наявність освіти тощо. Наприклад, сімейні відносини можуть бути підставою для обмеження права на заняття посади у державному органі.

Громадяни України, реалізуючи свої права, свободи й пок­ладені на них обов'язки в сфері управління, вступають в ад­міністративно-правові відносини з державними органами та їх підрозділами й посадовими особами, а також з іншими суб'єктами адміністративного права.

Адміністративно-правові відносини громадян з іншими суб'єктами адміністративного права можуть виникати:

— на основі реалізації громадянами належних їм прав у сфері управління;

— у зв'язку з виконанням покладених на громадян обов'язків у сфері управління;

— при захисті прав, свобод і законних інтересів громадян;

— при порушенні (невиконанні) громадянами правових обов'язків. Права громадян поділяються за ступенем можливості їх реалі­зації на абсолютні й відносні.

Абсолютнішії вважаються такі права, реалізація яких залежить лише від волевиявлення громадянина. До них, наприклад, нале­жить право громадян:

— брати участі, в управлінні справами держави як безпосеред­ньо, гак і через своїх представників;

— на вступ до загальноосвітньої школи;

— на особисту недоторканність;

— звертатися особисто, а також направляти індивідуальні й колективні звернення до державних органів і органів місцевого самоврядування;

— на відшкодування державою шкоди, заподіяної незакон­ними діями (або бездіяльністю) органів державної влади або їх посадовими особами.

Відносними є такі права, реалізація яких залежить не тільки від волевиявлення громадян, а й від наявності фактичних мож­ливостей для їх реалізації у даному місці і в даний час. До них, наприклад, належить право громадян на вступ до вищого навчаль­ного закладу (його реалізація залежить від результатів складання вступних іспитів, наявності конкурсу); на водіння транспортного засобу (залежить від стану здоров'я, складання іспитів).

У міру досягнення успіхів у господарській і соціально-культурній сферах багато відносних прав можуть стати абсолютними, але не у всіх випадках. Реалізація відносних прав часто залежить від особис­тих якостей громадянина (стану здоров'я, наявності фахової освіти тощо), від часу (черговості) задоволення правомірного прохання (наприклад, установка телефону, надання житлової площі).

Обов'язки громадян розрізняють за таким самим принципом.

Абсолютні обов 'язки — це ті обов'язки, які покладені на гро­мадянина в сфері державного управління та виконання яких не залежить від будь-яких обставин, оскільки вони зумовлені норма­ми чинного законодавства. До таких обов'язків можна віднести: загальний обов'язок дотримуватись закону, сплачувати податки, не завдавати шкоди природі, культурним та історичним пам'яткам, а також досить важливий обов'язок не зловживати своїми права­ми, тим самим порушуючи права інших суб'єктів.

Відносні обов 'язки — це обов'язки громадян у сфері державного управління, виконання яких залежить від низки чинників, які можуть стосуватися або волевиявлення громадянина (вступ до вищого навчального закладу — обов'язок абітурієнта; вступ на державну службу — обов'язок, визначений Законом України «Про державну службу»), або певних обставин (в період надзвичайного стану — обов'язок обмежити пересування тощо).

Особливу групу обов'язків становлять обов'язки, які виникають із деліктних правовідносин, деліктні обов'язки, тобто покладені на громадянина у зв'язку з його протиправною поведінкою. Вони полягають, власне, в обов'язку суб'єкта зазнати певних обмежень своїх прав та свобод як покарання (не в кримінальному його значенні) за вчинений проступок.

Способи виконання обов'язків різні. Одні виконуються за до­помогою активних дій, інші — утриманням від дій, заборонених нормами права. Методом забезпечення дотримання громадянами обов'язків є виховання, формування правосвідомості, а також заходи суспільного впливу. Відхилення від виконання обов'язків може спричинити застосування уповноваженим на те органом або посадовою особою до порушника заходів державного примусу (адміністративну чи дисциплінарну відповідальність). Випадки й порядок їх застосування визначені законодавством.

Права й обов'язки громадян у сфері реалізації виконавчої влади поділяються також на загальні й спеціальні.

Загальні права й обоє 'язки громадян поширюються на всі галузі й сфери управління. До загальних прав громадян, наприклад, належать: право на участь у державному управлінні й право на оскарження дій державних органів і посадових осіб, що порушу­ють права й свободи громадян. Прикладами загальних обов'язків громадян можуть бути: дотримання законів, підзаконних актів, трудової дисципліни; своєчасна сплата встановлених законом податків і зборів.

Спеціальні права й обов 'язки — це права та обов'язки громадян у певній сфері, галузі або групі галузей управління.

Дата добавления: 2014-01-11