Зародження політичної економії в Англії і у Франції

ЗАНЯТТЯ 6.1

МЕТОДИ САМОПЕРЕКОНАННЯ

Методи самопереконання в роботі над собою пов'язані з ідеалами, цілями життя, установками, основними потребами й інтересами. Вони доповнюють методи переконання у виховному процесі. До числа методів самопереконання ставиться самодоказ, самовиправдання, самозаспокоєння. Самодоказ проявляється в тім, що школяр говорить собі: «Я повинен це зробити, тому що...» Далі йдуть причини, що обумовлюють необхідність діяти так, а не інакше. Самовиправдання застосовується, наприклад, коли школяр відмовляється робити щось суперечним його переконанням і пояснює собі, чому він тай надійшов.

Всі зазначені групи методів роботи над собою діють у тісному взаємозв'язку й різному сполученні, виступають у різних комплексах у тих або інших організаційних формах (самозобов'язання, завдання самому собі, плани роботи над собою й т.д.).

1. Зародження політичної економії в Англії і у Франції.

1.1 Вільям Петті та його погляди.

1.2. П'єр Буагільбер - основоположник французької класичної політекономії

2. Фізіократи. Економічні погляди і "Економічна таблиця" Кене

1.1 Якщо в ранній період утвердження буржуазія вбачала джерела свого розвитку в колоніальних грабежах, загарбницьких війнах, практикуванні нееквівалентного обміну в міжнародній торгівлі, то згодом, на початку XVII ст., центр ваги економічних інтересів перемістився у сферу виробництва. Найшвидше це відбулося в Англії. Виробництво вийшло на перший план, а система протекціо­нізму стала йому перешкодою. На цьому грунті виникає критика поглядів меркантилістів, перш за все в Англії і Франції. Зароджу­ється нова економічна школа, яку пізніше назвуть класичною. Дже­рело багатства вбачалося не в обміні, а в праці.

В Англії ці події відбуваються на фоні таких економічних та соціальних процесів:

• Розвитку мануфактур в окремих галузях (у промисловості, сільському господарстві).

• Розквіту сільського господарства.

• Виникнення великого землеволодіння і пролетаризації селян.

• Буржуазної революції і встановлення буржуазного ладу.

• Переміщення капіталу із сфери обігу до сфери виробництва.

Отже, в Англії відбувається розклад меркантилізму і зароджу­ється класична політекономія. Першими авторами наукової політичної економії є У. Петті (Англія) і П. Буагільбер (Франція). Одного з них - У. Петті називають Колумбом політичної економії.

Як відомо, Колумб не збирався відкривати Америку, а лише шукав морський шлях до Індії. До кінця життя він не знав, що відкрив новий континент. Щось подібне сталося і з У. Петті, який, як всі економісти того часу, друкував памфлети, що переслідували конкретні, інколи навіть корисні, цілі. Найбільше, що він приписував собі - це винахід політичної арифметики (статистики). У цьому вбачали його основну заслугу і сучасники. Насправді він зробив дещо інше: своїми висловами, як і думками, про вартість, ренту, заробітну плату, розподіл праці і гроші він заклав підвалини наукової політичної економії. Це і є справжня "економічна Америка", відкрита новим Колумбом.

Основні праці В. Петті:

=> "Трактат про податки і збори", 1662 р.,

=> "Слово мудрим", 1664 р.,

=> "Політична анатомія Ірландії", 1672 р.,

=> "Політична арифметика", 1676 р.,

=» "Різне про гроші", 1682 р.

На відміну від меркантилістів, багатство, на думку У. Петті, утворюють не тільки дорогоцінні метали та камені, включаючи гроші, але і землі країни, будівлі, кораблі, товари і навіть домашня обстановка. Роздумуючи з цього приводу, він висловив дуже популярне і в наші дні переконання: "Праця - це батько і активний принцип багатства, а земля - його мати".

Для збільшення багатства країни У. Петті пропонував замість покарання тюремним ув'язненням ввести грошові штрафи, а "неплатоспроможних злодіїв" віддавати у "рабство", примушуючи працювати. Це означало, що багатство, всупереч думці меркантилістів, створюється насамперед працею і її результатами, тобто заперечувалась "особлива" роль грошей у господарському житті. Тому, уточнює У. Петті, якщо якась держава вдається до псування монет, це свідчить про її занепад, безчесну поведінку державника (царя, короля), зраду суспільній довірі до грошей.

Розвиваючи цю тезу, У. Петті звертає увагу на бездумність і невимогливість заборони вивезення грошей. Подібна дія держави рівнозначна, за його словами, забороні ввезення в країну імпортних товарів. У цих та інших роздумах У. Петті проявляє себе як прихильник кількісної теорії грошей, демонструючи розуміння закономірності про кількість грошей, необхідних для обігу. Водночас очевидна і його спрощена позиція щодо ролі грошей в економіці. З одного боку, кількісна теорія грошей дійсно показала, що "гроші самі по собі не констатують багатство", з іншого - У. Петті, а потім й інші автори класичної політичної економії, фокусуючи увагу виключно на ролі грошей як засобу обігу, не зрозуміли взаємозв'язку між товарним і грошовим ринком, що випливає з функції грошей як засобу збереження цінностей.

Тому багато в чому справедлива критика меркантилізму супроводжується в працях У. Петті і деякими тенденційними судженнями. Він, наприклад, цілком упереджено заперечує участь торгівлі і торговельного капіталу у створенні національного багатства, наполягаючи навіть на скороченні значної кількості купців. Останніх У. Петті порівнює з "гравцями", зайнятими розподілом "крові" і "поживних соків" держави, під якими розумів продукцію сільського господарства і промисловості.

Неприйняття меркантилістичних ідей відбилося у творчості У. Петті як у характеристиці суті багатства і шляхів його примноження, так і в намаганнях виявити природу походження вартості товарів і причин, що впливають на рівень їх цінності на ринку.

Ціноутворювальні фактори і вартість. Між міновою вартістю, величина якої визначається затратами праці, і реальною ринковою ціною багато посередницьких ланцюгів, які безмірно ускладнюють процес ціноутворення. З надзвичайною прозірливістю У. Петті називає ціноутворювальні фактори, з якими доводиться рахуватися сучасним економістам і плановикам, - це вплив товарів-замінників, товарів-новинок, мод, традицій споживання.

В одній з теорій говориться, що вартість товару створюється працею, витраченою на видобуток срібла, і є його "природною ціною "; вартість же товарів, визначена прирівнюванням до вартості срібла, є їх "дійсною ринковою ціною". "Якщо хто-небудь може добути з перуанського грунту і доставити в Лондон одну унцію срібла за час, протягом якого можна виробити один бушель хліба, то перша являє собою природну ціну другого". Інша проголошує, що вартість товару зумовлена участю в її створенні праці і землі. Або, як висловився сам У. Петті, "нам слід би говорити: вартість корабля чи сюртука дорівнює вартості такої-то і такої-то кількості землі, такої-то і такої-то кількості праці, тому що обидва - і корабель, і сюртук - вироблені землею і людською працею". Як бачимо, в У. Петті в основі ціни товару - у кожному із трактувань її - лежить тільки витратний підхід.

Дата добавления: 2014-01-11