Теорія народонаселення та економічні ідеї Т. Мальтуса та економічні ідеї Т. Мальтуса

Т. Мальтус— видатний представник класичної політичної економії Англії. Він один із перших проаналізував зв'язок між населенням і еко­номікою. Творчість цього вченого формувалась в основному в першій чверті XIX ст., але результати його наукових пошуків цінні і для сучас­ної економічної теорії.

Т. Мальтус виявився творцем теорії народонаселення, із якої виплива­ють певні аналітичні висновки, що перетворили її на невід'ємну частину спадщини класичної економічної думки. Ця теорія стала деяким стандар­том у судженнях класиків про економічну політику, коли причини бідності зводяться до простого співвідношення темпів приросту населен­ня і приросту життєвих благ, які визначають прожитковий мінімум. За Мальтусом, будь-яка свідома спроба удосконалення людського суспільства за допомогою соціального законодавства буде зметена нездоланною людською масою, і тому кожній людині слід турбуватися про себе самій і пов­ністю відповідати за свою непередбачливість. Але всі ці докази автора "Досліду" були тільки ідеологічними пастками, і через це деякі автори,зокрема Джон Стюарт Мілль, подивилися на проблему дещо інакше і, визнавши, що контроль за народжуваністю прийнятний з моральної точки зору, змогли використати мальтузіанську доктрину як прапор для програми соціальних реформ.

Мальтузіанська доктрина. "Дослід" Мальтуса не сприйняли головним чином представники марксистської теорії. Критикуючи цей твір, вони традиційно вбачалии в ньому "дурниці" і "апологетику", в надії довести нікчемність його автора як ученого. Особ­ливим нападам підлягала центральна ідея книги — про вплив чисельності і темпів приросту населення на добробут суспільства. І хоч ідея в принципі правильна й актуальна, слід визнати, що дійсно розрахунки Т. Мальтуса, які мали б вірогідно підтвердити прогнози, що випливають з теорії, ви­явились нереальними. Хоч автор намагався піднести в ранг закону поло­ження про те, що за сприятливих умов (якщо будуть викоренені війни, хвороби, бідність) населення, збільшуючись за принципом геометрич­ної прогресії, буде подвоюватися кожні 20 — 25 років, а виробництво їжі та інших необхідних предметів існування, збільшуючись в арифме­тичній прогресії, не зможе примножуватися такими темпами. Він до­водив, що оскільки розмір Землі не змінюється, а такий фактор, як пра­ця, збільшується, то кількість продуктів споживання може зростати лише в арифметичній, а не геометричній прогресії (порівняйте 1, 2, 3, 4,... з 1, 2, 4, 8,...): "через два століття народонаселення відносилось би до за­собів існування як 256 до 9; через три століття — як 4096 до 13, а після двох тисяч років співвідношення це було б безмежне і вирахувати його було б неможливо". І тоді через перенаселення бідність може стати не­минучою долею всього людства. Мальтус зробив такий висновок: якщо чисельність підвищуватиметься знову і знову, то Земля немов би сплющу­ватиметься раз у раз у своєму розмірі, поки не стане настільки малою, що пропозиція предметів споживання буде нижчою від рівня, необхідного для життя населення.

Коли закон спадіння віддачі застосовується до фіксованої пропозиції такого фактора, як земля, то виробництво їжі не може задовольняти по­треби експотенційно зростаючого населення. Мальтус був непоганим пси­хологом і відчував силу таких простих і переконливих ілюстрацій. Читач міг не усвідомлювати, що це тільки тенденція. Автор трохи заспокоює його уявлення майбутнього світу, де людям уже немає місця де стояти, не те що жити і працювати. Він говорить, що в дійсності це неможливо, бо природа сама регулює цю тенденцію, щоб вона не стала реальністью. І робить вона це за допомогою воєн, хвороб, бідності і пороків.

Насправді, біологічну здатність людини до продовження роду Т. Маль­тус характеризує її природними інстинктами, такими самими як і у тва­рини. Причому ця здатність, вважає він, незважаючи на постійно діючі примусові і упереджені обмеження, перевищує спроможність людини на­рощувати продовольчі ресурси. Такі прості ідеї, що не потребують додат­

кових аргументів і фактів, стали причиною численних відгуків на теорію Т. Мальтуса. А. Маршалл, наприклад, зазначав: "автор "Досліду" твердить, що в той час, коли він писав свою книгу, жодна країна... не в змозі була забезпечити себе достатньою кількістью засобів існування після того, як її територія стала занадто густо заселеною... і що ріст населення, якщо він не буде обмежений добровільно, буде стримуватися бідністю та інши­ми причинами".

Тому Т. Мальтус пропонує інший шлях вирішення цієї проблеми. Він закликає людей вдаватися до добровільного самообмеження, зберіга­ти моральну чистоту в своєму способі життя, утримуватися від дуже ранніх шлюбів. Але, відмічає А. Маршалл, автор не врахував того, що бурхливий розвиток транспорту на суші і на морі дозволяє нинішньому по­колінню будь-якої країни завозити продукти з найбагатших земель пла­нети по відносно низьких цінах. І, як свідчить світова практика, ця тен­денція не тільки не є абсолютною, але на деякій стадії розвитку суспільства поступається місцем прямо протилежній тенденції: збільшен­ня кількості засобів існування і підвищення життєвого рівня сприяє зниженню народжуваності і темпів росту населення. У сучасних бага­тих країнах світу природний приріст населення в кілька разів нижчий, ніж у бідних країнах Азії, Африки, Латинської Америки. Життя дово­дить, що фізіологічна плодючість людини як біологічного виду зовсім не визначає реальні темпи росту населення.

Водночас неможливість збільшувати виробництво продовольства Т. Мальтус пояснив не тільки повільним технічним удосконаленням в сільському господарстві і обмеженістю ресурсів землі, а насамперед попу­лярним на той час "законом спадної родючості грунту". Крім того, аме­риканська статистика (спостереження Бенжаміна Франкліна про те, що в американських колоніях, багатих на ресурси, населення подвоювалось кожні 25 років чи близько того), використана ним на користь "геометрич­ної прогресії" росту чисельності населення, більш ніж сумнівна, бо не відбиває різниці між кількістю емігрантів у США і кількістю тих, хто на­родився у цій країні.

Однак не слід забувати застереження самого Мальтуса про те, що ознайомившись з його працею, " всякий читач має визнати, що, незважаючи на можливі помилки, практична мета, яку переслідував автор цього твору, полягає у пошуку шляхів щасливої долі нижчих класів суспільства".

Беручи до уваги всі "за" і "проти" книги Т. Мальтуса, слід відзначи­ти, що навіть після сторічної дискусії теорію народонаселення, розробле­ну автором "Досліду", можна інтерпретувати так, щоб вона збігалася із критерієм спростування і була спростована. Якщо ми погоджуємося з Мальтусом, що контроль за народжуваністю — річ аморальна, тоді на його боці історія росту народонаселення протягом останніх двох століть: чи­сельність населення не гальмувалася нічим, крім "бідності і вад". Якщо ж ми, навпаки, вважаємо контроль за народжуваністю морально виправданим, Мальтус знову-таки правий: "моральне загнуздання" у широкому розумінні слова — це одне із обмежень росту населення понад ресурси про­довольства.

Теорію Мальтуса неможливо заперечити, оскільки вона не застосо­вується до якихось ймовірних або дійсних демографічних тенденцій, і вона не претендує на те, щоб описувати реальний світ, але її описання "спра­ведливе", за визначенням її власної термінології.

Мальтус — Рікардо. Талант Мальтуса як вченого-дослідника і вчителя з більш як десятирічним стажем не залишився непоміченим. В 1805 році учений прийняв запропоновану йому кафедру професора сучасної історії і політичної економії у заново створеному коледжі Ост-Індської компанії, де виконував також обов'язки священика.

Продовжуючи наукові дослідження, в 1815 році Т. Мальтус видав ще один твір, перші слова назви якого повторювали заголовок знаменитого "Багатства народів" А. Сміта," Дослідження про природу і збільшення земельної ренти". У цьому творі Т. Мальтус, виходячи з натуральної природи ренти, намагався розкрити механізм її формування і росту, обгрунтувати значення цього виду доходів при реалізації виробленого в суспільстві сукупного продукту. Однак остаточні судження про ренту і деякі інші проблеми економіки він висловив пізніше, в 1820 році. В той рік Т. Мальтус випустив свою основну економічну працю "Принципи політичної економії, які розглядаються в розрахунку на їх практичне за­стосування", яка в теоретично-методологічному плані не мала істотних відмінностей від створених трьома роками раніше знаменитих "Засад політичної економії" Д. Рікардо, з яким Мальтус товаришував. Звертає на себе увагу той факт, що критиками творчості Мальтуса, як правило, за­мовчується або згадується мимохідь сам факт багаторічних дружніх відно­син між ним і Д. Рікардо. У кращому випадку їх дружба і співробітництво викладались як якесь випадкове явище, зумовлене ідейними суперечка­ми різних за переконаннями колег. Насправді ж Т. Мальтус і Д. Рікардо мали багато спільних поглядів на соціально-економічні та суспільні про­блеми. Наприклад, Рікардо поділяв положення "залізного закону заробітної плати" Т. Мальтуса, який випливає з його теорії народонаселення і відповідно до якого зарплата в суспільстві нібито не може зрости, не-змінно залишаючись на низькому рівні. Т. Мальтус вважав, що процес зростання кількості населення призведе економіку до такого стану, за якого робітники одержуватимуть лише мінімум засобів існування. Мальтус зробив висновок, що коли заробітна плата перевищує мінімум засобів споживання, то чисельність населення зростає, а коли вона ниж­ча від мінімуму — зменшується. Лише при заробітній платі, що забезпе­чує фізично необхідний мінімум, матиме місце стабільна рівновага насе­лення. Мальтус вважав, що робітники приречені на важке і коротке життя. З цього приводу слід відзначити, що теорія прожиткового мінімуму заробітної плати — це ніяка не теорія. А прожитковий мінімум береться як певна величина, зумовлена ставленням трудового населення до продовження роду, а також рівнем медичних знань. Це лише один із прикладів класичної схильності спрощувати аналіз, зменшуючи кількість змінних, що підлягають визначенню. Теорія прожиткового мінімуму явно не придатна для визначення заробітної плати в певній конкретній ситу­ації через свою неоднозначність: ми не можемо знати, про який проміжок часу йде мова. Це можна зрозуміти, адже Мальтус стояв на зламі двох епох і не передбачав, що два наступні століття продемонструють грандіозні нау­кові та економічні здобутки.

Майже ідентичні за суттю були і теорії вартості Т. Мальтуса та Д. Рікардо, причому подібним є не тільки витратний принцип, який ле­жить в їх основі, але й зроблені до них особисті коментарі. Зокрема, у чер­говому виданні своїх "Засад" у розділі "Про вартість" Д. Рікардо, порівню­ючи трудову теорію з мальтузіанською теорією витрат, викладеною в "Принципах політичної економії", пише: "Т. Мальтус, очевидно, вважає, що згідно з моєю теорією витрати на виробництво якої-небудь речі й вартість її тотожні,— це так, якщо він під витратами розуміє "витрати виробництва, включаючи прибуток."

До сказаного додамо також, що Т. Мальтус фактично повторив Д. Рікардо у висвітленні теорії про прибуток. Останній обидва автори уявляли собі як складову частину ціни. Причому, за визначенням Т. Мальтуса, для його встановлення із вартості (ціни) товару слід відняти витра­ти у процесі виробництва на працю і капітал.

Проблеми реалізації сукупного суспільного продукту. Особливий внесок Т. Мальтуса в розробку класичної політичної економії і концепції ринкових економічних відносин не обме­жується лише виявленням взаємозв'язку економічних процесів з природою та його полемікою з Д. Рікардо, результатом якої стали зроблені обома вченими корективи щодо своїх теоретичних і методологічних позицій. Існує також важливий аспект, у дослідженні якого Т. Мальтус пішов далі Д. Рікардо та інших економістів тієї пори і тим самим завоював собі великий авторитет в історії економічної думки,— це розробка ним проблеми реалізації сукупного суспільного продукту. Суть у тому, що відповідно до досягнутого на початку XIX ст. "класич­ною школою" рівня економічної теорії (особливо завдяки працям А. Смі­та і Д. Рікардо) основною проблемою в економіці вважалося нагромад­ження, що забезпечувало інвестування подальшого розвитку виробництва. Можливі труднощі у споживанні, тобто реалізації виробленої товарної маси, до уваги не бралися й оцінювались як випадкове явище. Таке трак­тування існувало, незважаючи на завершений до того часу у розвинених країнах промисловий переворот, який супроводжувався і такими новими соціальними негараздами, як розорення внаслідок конкурентної бороть­би дрібних власників — підприємців та безробіття.

Враховуючи певну тенденційність своїх попередників і сучасних йому економістів щодо питання продуктивного і непродуктивного характеру праці різних класів суспільства, Т. Мальтус у "Принципах" висунув не­сподіване на той час положення про недоступність достатнього попиту і повної реалізації виробленого суспільного продукту без посильної і такої ж необхідної участі у цьому як "виробничих", так і "невиробничих класів". Тим самим Т. Мальтус кинув сміливий виклик тим, хто до­пускав безглузду думку про паразитизм величезних мас населення, які належали до "невиробничих класів" через їх діяльність, скажімо, у зброй­них силах (армії), релігійних чи адміністративних закладах тощо. На думку Т. Мальтуса, чиновництво та інші невиробничі верстви суспільства являють собою сукупність "третіх осіб", що сприяють виникненню і реа­лізації суспільного продукту. За Мальтусом, "заінтересованість земле­власників зовсім не суперечить інтересам решти суспільства, а навпаки — економічне процвітання залежатиме від процвітання класу лендлордів".

А втім, у своєму листуванні Т. Мальтус і Д. Рікардо не обійшли і проб­лем теорії реалізації. Вони були солідарні щодо можливості полегшення тягаря безробіття через реалізацію суспільних програм, як, наприклад, будівництво шляхів. Але Т. Мальтус, судячи з його висловлювань у "Прин­ципах", був переконаний в тому, що "одна лише купівельна спро­можність працюючих класів не забезпечить стимули для повного використання капіталу", і що капіталісти "прирекли себе на заощад­ливість, щоб, позбавивши себе звичних зручностей і розваг, зберігати частину свого прибутку і нагромаджувати предмети розкоші".

Виходячи з помилковості тези про "самознищення заощаджень", Т. Мальтус, як і Д. Рікардо, вважає, що не існує меж для розширення ви­робництва. Про масштаби надвиробництва він говорить так: "Питання про перевиробництво полягає виключно в тому, чи може воно бути загальним, чи лише зачіпатиме окремі галузі економіки, а не в тому чи може воно бути -перманентним, а також тимчасовим". Отже, за Мальтусом, на відміну від Рікардо, можливі не тільки галузеві, але й загальні кризи. Але при цьо­му обидва вчені одностайні в тому, що будь-які кризи — явище тимчасо­ве, а тому докази про їх відступництво від постулатів "закону Сея"— не­обгрунтовані.

Незважаючи на те, що з висоти сучасної економічної теорії концепція Т. Мальтуса про можливість повної реалізації виробленого продукту за до­помогою пред'явленого попиту "третіх осіб" в дійсності нереальна, її значення велике. Як визнав майже 100 років тому Дж. М. Кейнс, саме Т. Мальтус "озброїв" його антикризовими ідеями про фактори "ефектив­ного попиту", про місце у процесі споживання виробленого продукту про­міжних верств суспільства та інше.

Слід сказати і про слабкі місця пророцтва Мальтуса. Незважаючи на його ретельні статистичні дослідження, нинішні демографи вважають, що погляди Мальтуса надто спрощені. В аналізі спадання доходу Мальтус не міг передбачити технічного чуда — промислової революції. Він також не передбачав, що після 1870 р. зростання населення у більшості західних країн почне зменшуватися, а життєвий рівень і заробітна плата — зростати.

За століття після Мальтуса технічний прогрес змістив вправо криву ви­робничих можливостей країн Європи та Північної Америки. Швидкі технічні зміни забезпечили вищі темпи зростання національного вироб­ництва порівняно із зростанням населення, що сприяло різкому збільшен­ню реальної заробітної плати.

Незважаючи на це, зачатки істини у доктрині Мальтуса все ще важливі для розуміння демографічної поведінки населення в Індії, Ефіопії, Китаї та багатьох інших країнах, де дотримання співвідношення між чи­сельністю населення і кількістю продуктів споживання є важливою жит­тєвою умовою.

Дата добавления: 2014-01-11