Поняття, суть, мета, правова основа та принципи обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи

Стратегії корректування ціни

Розглядають сім стратегій корректування ціни, а саме:

Стратегія	Опис
Встановлення ціни зі скидками та взаємозарахуваннями	Зниження цін з метою заохочення покупців, що може виражатися у достроковій оплаті покупки, чи закупівлі більшої кількості товару. Вони бува.ть таких видів: - знижка за оплату налом, - знижка за кількість купленого товару, - надбавка за кількість, - функціональна знижка (знижка в сфері торгівлі), - сезонна знижка, - товарообмінний взаємозалік та товарообмінний залік.
Встановлення дискримінаційних цін	Коректування ціни з поправкою на різницю в характеристиках споживачів, товарів чи місцезнаходження споживчих ринків. Їх виділяють за наступними ознаками: - з врахуванням різних груп споживачів, - з врахуванням варіанту товару, - з врахуванням місцезнаходження, - з врахуванням часу
Встановлення цін з врахуванням психології споживача	Коректування ціни з метою психологічної дії на споживача.
Встановлення цін орієнтованих на споживчу вартість	Корректування ціни з метою запропонувати їх розумне співставлення якості, хорошого обслуговування й ціни.
Встановлення цін для стимулювання збуту	Тимчасове зниження ціни для короткочасного підвищення збуту. (універмаги і універсами, ціни збиткових лідерів, кредитування під малий процент, ціни для особливих випадків)
Встановлення цін за географічним принципом	Корректування ціни з врахуванням географічного місцезнаходження споживачів. З них вирізняють: - встановлення ціни ФОБ, - встановлення єдиної ціцни з врахуванням в неї витрат на доставку, - встановлення зональних цін, - встановлення цін по відношенню до базисного пункта, - встановлення цін з прийняттям на себе витрат на доставку.
Встановлення цін, ораєнтованих на міжнародні ринки	Корректування ціни на міжнародних ринках.

Вещь стоит столько, сколько за нее можно взять с покупателя (Публий Сир)

Цена: стоимость плюс разумное вознаграждение за угрызения совести при назначении цены (Амброз Брис ам писатель)

Людям не нужен дешевый бифштекс – им нужен бифштекс подешевле (менеджеры макдоналдс)

Покупая корову, убедись, что хвост уже включен в её цену (Пшекруй)

Распродажа: вещи, которые вам не нужны, за цену, перед которой вы не смогли устоять (Франклин П. Джонс ам писатель)

Відомо, що більшість злочинів вчиняється таємно, злочинці ретельно маскують свою діяльність, зростає кількість латентних злочинів. Гласними слідчими діями не завжди можливо встановити осіб, причетних до вчинення злочинів та довести їх вину. Саме тому єдиним джерелом доказової інформації є матеріали негласних слідчих (розшукових) дій, зокрема, обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи.

Зазначена негласна слідча (розшукова) дія обмежує конституційні права громадян, для її виконання необхідно дотримуватись ряду спеціальних вимог та мати міцні знання кримінального процесуального права і практики його застосування.

Це обумовлює необхідність детального вивчення правової основи, вимог та принципів обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, його мету, завдання, організаційні і тактичні елементи проведення, документальне оформлення і використання результатів.

Мета лекції – у доступній формі розкрити поняття, суть, підстави та порядок проведення обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, щоб результати цієї негласної слідчої (розшукової) дії були доказами в кримінальному судочинстві.

Окреслена мета зумовила постановку та вирішення таких завдань:

- встановити порядок виявлення і фіксації слідів вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, речей і документів, що мають значення для їх досудового розслідування, виготовлення копій чи зразків зазначених речей і документів;

- встановити порядок виявлення та вилучення зразків для дослідження під час досудового розслідування тяжкого або особливо тяжкого злочину;

- вибрати тактику виявлення осіб, які розшукуються;

- з’ясувати порядок встановлення технічних засобів аудіо-, відеоконтролю особи.

Об’єктом лекції є розкриття суспільних відносин, які виникають у процесі обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи.

Предметом лекціїє порядок проведення обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи.

Обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи проводиться за наявності таких вимог:

- відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб;

- виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів;

- ухвала слідчого судді.

Проводити негласні слідчі (розшукові) дії має право слідчий, який здійснює досудове розслідування злочину, або за його дорученням уповноважені оперативні підрозділи Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, Державної пенітенціарної служби України. За рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатись також інші особи.

Негласні слідчі (розшукові) дії – це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факти та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Такими діями є:

1. Втручання у приватне спілкування.

2. Інші види негласних слідчих (розшукових) дій.

Обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи законодавець відносить до інших видів негласних слідчих (розшукових) дій та регламентує у статті 267 КПК України:

1. Слідчий має право обстежити публічно- недоступні місця, житло чи інше володіння особи шляхом таємного проникнення в них, у тому числі з використанням технічних засобів, з метою:

1) виявлення і фіксації слідів вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, речей і документів, що мають значення для їх досудового розслідування;

2) виготовлення копій чи зразків зазначених речей і документів;

3) виявлення та вилучення зразків для дослідження під час досудового розслідування тяжкого або особливо тяжкого злочину;

4) виявлення осіб, які розшукуються;

5) встановлення технічних засобів аудіо-, відеоконтролю особи.

2. Публічно- недоступним є місце, до якого неможливо увійти або в якому неможливо перебувати на правових підставах без отримання на це згоди власника, користувача або уповноважених ними осіб.

3. Приміщення, які спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені відповідно до закону (приміщення з примусового утримання осіб у зв'язку з відбуттям покарання, затримання, взяттям під варту тощо), мають статус публічно- доступних.

4. Обстеження шляхом таємного проникнення до публічно- недоступних місць, житла чи іншого володіння особи з метою, передбаченою в частині першій цієї статті, проводиться на підставі ухвали слідчого судді, прийнятої в порядку, передбаченому статтями 246, 248, 249 КПК України.

Етимологічно значення слова «обстеження» це ретельне оглядання, перевірка чого-небудь із розвідуванням чи дослідженням чогось.

Вимоги для проведення обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи:

1) якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб;

2) ухвала слідчого судді;

3) виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

Завданням обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи є збирання (виявлення і фіксація) інформації, значимої для забезпечення кримінального судочинства, безпеки суспільства і держави.

Мета проведення обстеження міститься у диспозиції статті «Обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи»(п.1 ст. 267 КПК), про що вищезазначено.

Тлумачний словник визначає публічно-доступним місцем таке, що призначене для широкого відвідування, користування; громадське. Статус публічно-доступних мають приміщення, які спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені відповідно до закону (приміщення з примусового утримання осіб у зв'язку відбуттям покарання, затримання, взяттям під варту тощо) (п.3 ст.267 КПК). Публічно- недоступним є місце, до якого неможливо увійти або в якому неможливо перебувати на правових підставах без отримання на це згоди власника, користувача або уповноважених ними осіб (п.2 ст. 267 КПК).

Поняття «житло» в українському законодавстві розрізняється в цивільному і житловому праві. В кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві підхід до цього інституту також має свою специфіку. Зокрема, згідно зі ст. 379 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інші приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Під житлом у житловому праві розуміють не тільки житлові (у тому числі багатоквартирні) будинки і дачі, призначені для постійного проживання, а й відокремлені квартири та інші ізольовані приміщення (наприклад, окремі ізольовані кімнати в квартирах), гуртожитки, будинки-інтернати, спеціальні будинки для громадян похилого віку й інвалідів та ін., що зареєстровані в державних органах як житлові приміщення. В цивільному праві під житлом розуміють перш за все об’єкт права власності та інших речових прав, що має особливий правовий режим.

Житло згідно з положеннями ЦК України є об’єднуючим поняттям, яке включає в себе житловий будинок, квартиру, садибу, котедж, дачу, розраховані на тривалий строк служби та призначені для проживання. На думку коментаторів ЦК, з точки зору цивільного права не можуть вважатися житлом окремі виробничі приміщення, вагончики, підвали, сараї, гаражі, збірно-розбірні, пересувні, контейнерні та інші підсобні споруди, а також приміщення, призначені для тимчасового (готель, лікарня) або недобровільного (в’язниця) перебування особи.

При застосуванні норм КК судова практика йде шляхом більш широкого тлумачення поняття «житло». При кваліфікації крадіжки, грабежу, розбою, пов’язаних із проникненням у житло, суди визнають за житло і готельні номери, і туристичні палатки, і вагонні купе, і лікарняні та санаторні палати, кімнати баз відпочинку тощо, тобто всі ті приміщення, в яких проживає людина постійно чи тимчасово (за винятком, звичайно, каналізаційних люків, де мешкають люди,без постійного місця проживання, та інших аналогічних місць притулку окремих осіб), що не збігається з нормами цивільного чи житлового права. Зокрема, Пленум Верховного Суду України в постанові від 25 грудня 1992 р. № 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» роз’яснив, що житло — це приміщення, яке призначене для постійного чи тимчасового проживання людей (приватний будинок, квартира, кімната в готелі, дача, садовий будинок тощо), а також ті його складові частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкони, веранди, комори тощо).

Під поняттям «житло» в кримінальному процесуальному розумінні слід розглядати: 1) особистий будинок зі всіма приміщеннями, які призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, а також ті приміщення, які хоча й не призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, але є складовою будинку; 2) будь-яке житлове приміщення, незалежно від форми власності, яке належить до житлового фонду і використовується для постійного або тимчасового проживання; 3) будь-яке інше приміщення або забудова, які не належать до житлового фонду, але використовуються для тимчасового проживання. Тобто, це можуть бути приватний будинок, квартира в будинку будь-якої форми власності, окрема кімната в квартирі, дача, садовий будиночок, кімната в гуртожитку, номер у готелі, лікарняні та санаторні палати, кімнати баз відпочинку, туристичні палатки тощо. В окремих випадках, наприклад, при тривалому перебуванні, тимчасовим житлом можуть бути визнані купе поїздів та каюти кораблів.

Законом передбачена недоторканність не лише житла, а й іншого володіння особи. Конституційна формула «не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи» свідчить про те, що житло також є володінням особи. Згідно з юридичною енциклопедією, володіння — це фактичне утримування речей, що має юридичне значення, тобто захист від порушення.

Іншим володінням особи в кримінальному процесуальному розумінні є: 1) всі приміщення, крім житла, які належать особі; 2) всі речі, які належать особі і знаходяться в житлі чи поза житлом, а також земля, вода, ліс та інші насадження, худоба, птиця, транспортні засоби та будь-яке інше майно, яке належить особі на праві приватної власності (магазини, кафе, бари, їдальні, ресторани, майстерні, заводи і фабрики тощо).

Слід звернути увагу, що в ст. 30 Конституції, ст. 13 КПК зазначено: 1) не допускається незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи; 2) не допускається в них незаконний огляд; 3) не допускається в них незаконний обшук, інакше як за вмотивованим рішенням суду. Крім того, виходячи з вимог статей 31 та 32 Конституції, які реалізовані в новому КПК, не допускається незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи з метою: 1) виїмки; 2) зняття інформації з каналів зв’язку; 3) застосування інших технічних засобів отримання інформації.

Таким чином, не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку, інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених КПК (ст. 13 КПК).

Аналіз норм Загальної декларації прав людини, Європейської конвенції, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, а також справ, розглянутих Європейським судом, дає підстави стверджувати, що з точки зору міжнародно-правових актів законними можна вважати обмеження права на недоторканність житла, якщо: 1) вони мають правову основу; 2) їхні цілі є пропорційними (відповідними) шкоді, яка ними заподіюється; 3) діють тимчасово; 4) під час їх застосування не допускається будь-яка дискримінація; 5) є підконтрольними суду; 6) не застосовуються до кола абсолютно недоторканних прав і свобод; 7) про їх введення інформується світове співтовариство; 8) паралельно з ними існує механізм поновлення незаконно порушених прав та свобод; 9) у законі передбачена можливість їх оскарження.

Аналіз цих вимог у порівнянні з нормами національного законодавства свідчить про те, що національні норми України в цілому відповідають міжнародним. Зокрема, передбачення новим КПК інституту оскарження особою постанови суду про обшук, огляд, виїмку тощо.

Обстеження як негласна слідча (розшукова) дія проводиться шляхом таємного проникнення до публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, на підставі ухвали слідчого судді (п. 4 ст. 267 КПК).

Визначення терміну «проникнення» дано свого часу в листі Верховного Суду СРСР від 23 червня 1983 р. № 01-16/31-83. Зокрема, в ньому зазначено, що «проникнення» — це вторгнення в закрите чи незакрите (незамкнене) приміщення або житло, яке здійснюється всупереч волі громадян, які проживають, працюють або через інші обставини законно перебувають (або в даний час відсутні) в цьому місці. Аналогічне роз’яснення дано в постанові Пленуму Верховного Суду СРСР від 26 квітня 1984 р. № 2. Зокрема, в цій постанові роз’яснюється, що «проникнення» — це таємне або відкрите вторгнення в приміщення, інше сховище чи житло. Воно може здійснюватись як із подоланням перепон або опору людей, так і без цього.

Обстеження, як негласну слідчу (розшукову) дію, здійснюють таємно від власників і зацікавлених осіб. Таким чином, обмежують конституційне право громадян на недоторканність житла і тому обстеження, проведене без дозволу суду, буде незаконним і не матиме доказової сили.

Під час негласного обстеження допускаються фотографування, копіювання, позначка виявлених об’єктів за допомогою спеціальних хімічних речовин, встановлення технічних засобів аудіо-, відеоконтролю особи. Вилучення або заміна виявлених під час обстеження зразків (предметів) для дослідження допускається у виняткових випадках з дозволу керівника дії.

Застосування технічних засобів під час проведення обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи є вимушеним захисним заходом суспільства і держави в боротьбі зі злочинністю. Межі повноважень суб’єктів застосування спеціальної техніки і проведення технічних заходів суворо регламентуються законами України.

Проведення технічних заходів із застосуванням спеціальної техніки є істотним обмеженням прав і свобод людини, що має винятковий і тимчасовий характер, потребує спеціальної нормативно-правової регламентації.

Правову основу застосування обстеження публічно-недоступних і публічно-доступних місць, житла чи іншого володіння особи становить система принципів і правил, встановлених законами і підзаконними нормативними актами, що визначають допустимість проведення оперативно-технічних заходів (ОТЗ), використання спеціальної техніки і регламентують порядок та умови їх застосування на основі загальної тактики і тактичних прийомів ОРД, а саме:

Конституція України;

Кримінальний та Кримінальний процесуальний кодекси України;

закони України «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», «Про державну таємницю», «Про інформацію», «Про судоустрій і статус суддів», «Про прокуратуру» тощо;

підзаконні акти: постанова Кабінету Міністрів «Про затвердження порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації» № 1169 від 26.09.2007;

відомчі нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України;

Європейська конвенція з прав людини.

Посилення забезпечення конституційних прав громадян України на недоторканність житла, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, невтручання в особисте і сімейне життя під час проведення оперативно-технічних заходів передбачено указом Президента України "Про додержання прав людини під час проведення оперативно-технічних заходів".

Принципами обстеження публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи є керівні ідеї, вироблені слідчою та оперативною практикою і закріплені в нормах законодавства про ОРД, котрі виражають політичні й соціальні закономірності розвитку суспільства, а також моральні та правові уявлення населення про сутність, мету, завдання та процедури їх здійснення.

Зазначена негласна слідча (розшукова) дія здійснюється відповідно до принципів законності, дотримання прав і свобод людини й громадянина, конспірації, поєднання гласних і негласних методів та засобів, взаємодії з органами управління і населенням.

Конституційний принцип законності полягає в тому, що слідчий (або за його письмовим дорученням працівник оперативного підрозділу) зобов’язаний точно виконувати вимоги Конституції України та її законів. Законодавець підкреслює, що незважаючи на негласний характер слідчих (розшукових) дій, застосування спеціальних засобів, негласну роботу та інший недоступний для громадян механізм збирання і фіксації фактичних даних – все це повинно відповідати вимогам закону, морально-етичним нормам справедливості, совісті, честі, людської гідності, свободи і відповідальності.

Принцип дотримання прав і свобод людини й громадянина визначає можливість кожного користуватися на рівних підставах всім обсягом конституційних прав і свобод без дискримінації з боку держави або інших осіб за будь-якими мотивами. Всі громадяни рівні перед законом, тобто зобов’язані дотримуватися закону і його виконувати. За порушення закону юридична відповідальність рівна для всіх.

Принцип конспірації при обстеженні публічно-недоступних місць, житла чи іншого володіння особи тісно пов’язується з конфіденційністю. Зазначена негласна слідча (розшукова) дія здійснюється в умовах конспірації форм і методів, до яких вдаються оперативні працівники з метою отримання інформації по виявленню, попередженню, розкриттю і розслідуванню злочинів, що носять таємний характер. Стосовно осіб, які співробітничають з оперативними апаратами, вживається термін «конфіденційність», а відносно форм і методів роботи – «конспіративність». Конспіративність дозволяє оперативним підрозділам збирати негласно інформацію про ті чи інші протиправні явища, накопичувати її в оперативно-інформаційних системах, аналізувати, готувати до легалізації для використання в кримінальному судочинстві. Для конспірації своїх намірів і вживаних заходів оперативні підрозділи можуть створювати підприємства, організації, використовувати документи, які зашифровують їх діяльність, чи приналежність до правоохоронних органів, проводити контрольні закупки товарів з метою виявлення фактів протиправної діяльності, негласно брати участь у перевірці фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій та окремих осіб, негласно виявляти та фіксувати сліди тяжкого злочину, документи та інші предмети, що можуть бути доказами підготовки або вчинення такого злочину та інші заходи, дозволені законом.

Таким чином, обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи – це негласна слідча (розшукова) дія, суть якої полягає в огляді визначених об’єктів, у тому числі з використанням технічних засобів, шляхом таємного проникнення, на підставі ухвали слідчого судді, з метою збирання (виявлення і фіксації) інформації, значимої для забезпечення кримінального судочинства, безпеки суспільства і держави.

Дата добавления: 2014-01-11