Феномен українського бароко

Лекція 9. Культура України епохи бароко.

Культура бароко в Україні охоплює другу половину XVII–XVIII ст. Ця назва стосується як окремої культурно-історичної доби, так і окремого стилю мистецтва. Порівняно із Західною Європою стиль бароко в Україні поширився із значним запізненням. В цей час українська культура попрощалась із візантійсько-руською спадщиною та набула виразно індивідуальних, а радше національних рис. В культурі України доба бароко займає виняткове місце. Після княжої доби – це другий «золотий вік» нашої історії. За визначенням Д. Чижевського, цей стиль найбільше «відповідав єству українського народного характеру, а тому вплинув на становлення визначальних рис національного типу характеру українців».

Формування та розквіт культури бароко відбувався на хвилі могутнього національно-культурного піднесення, викликаного Хмельниччиною та відновленням української державності у формі козацького Гетьманату. Фактор державності, як і наявність у суспільстві сильної, економічно заможної елітарної верстви, стали найвагомішими у розвитку українського варіанту стилю бароко, яке прийнято у вузькому значенні іменувати «козацьким бароко».

Елітарні мотиви в українському бароко були притаманні лише літературному процесу, всі інші види барокового мистецтва – доволі демократичні сюжетно, з використанням традицій народної творчості.

До естетичних особливостей українського бароко відносять багатобарвність, контрастність, мальовничість, посилену декоративність, динамізм і головне – небачену вигадливість форм. Світоглядні засади українського бароко втілились в образі України у вигляді одягненої в порфіру і коронованої Діви, яка просить покровительства у митрополита київського Йоасафа Кроковського (гравюра Івана Щирського «Всенародне торжество»).

Бароко в Україні є універсальним стилем, що включає усі сфери духовного життя – літературу, історіографію, архітектуру, образотворче і прикладне мистецтво, музику театр тощо. Щоправда, у кожному з видів творчості бароко розвивається асинхронно: в літературі – з кінця XVI ст., в архітектурі та скульптурі – від початку XVII ст., у живописі – від середини XVII ст.

Суттєвим є те, що бароко є в Україні загальнонаціональним стилем. Якщо Ренесанс зосереджувався на західноукраїнських теренах, то бароко охоплює всю Україну. Але через історичні обставини (територіальний поділ України за Андрусівською угодою 1667 р.) в межах одного стилю розвиваються два його регіональні варіанти. Національні особливості найяскравіше проявилися на Лівобережжі, де у XVII – XVIII ст. визначальним був козацький фактор. З ним і пов’язане формування «козацького бароко». Дещо іншого вияву набуває бароко на західноукраїнських землях, де більш активними були західні впливи, передусім польські. Отже, в культурі українського бароко виокремлюються не лише два регіональні варіанти, але й два рівні – «верхнє», або аристократичне, і «низове», або демократичне, народне. У першому випадку здебільшого йдеться про розвиток європейських барокових традицій на українському культурно-історичному просторі, а в другому – про самобутнє українське бароко. На їх формуванні відбилися смаки та вподобання різних соціальних верств. Якщо виразниками «верхнього» була асоціальна знать – шляхта, козацька старшина, то «низового» – простий люд, селянство, міщанство.

Важливе місце у формуванні української барокової культури належить фольклору та народній традиції. Фольклор, народний епос, думи складають невід’ємну частку культури бароко.

Дата добавления: 2014-01-11