ХІХ ст. – століття Українського Відродження. З великою силою воно проявилось і в музичному мистецтві. Саме в ХІХ ст. створюється національна музична школа

Створення національної композиторської школи (ХІХ – поч. ХХ ст.).

Осередками розвитку музичної культури були духовні навчальні заклади, гімназії, приватні пансіони, університети, у яких багато уваги приділяли вивченню нотної грамоти і теорії музики.

На народно-пісенному фольклорі розвивається музичне мистецтво, в якому головну роль відіграло духовенство. Зокрема, 1829 р. єпископ Іван Снігурський(1784-1847) у Перемишлі заснував постійний церковний хор, яким керував диригент і композитор чеського походження Алоїз Нанке. Основним репертуаром хору були твори Д. Бортнянського.

Цей хор став підґрунтям для створення Перемишльської школи композиторів, з якої вийшли такі талановиті вихованці, як Михайло Вербицький (1815-1870), та Іван Лаврівський (1822-1873).М. Вербицький став відомим завдяки музиці на слова П. Чубинського «Ще не вмерла Україна» (1862), що згодом стала українським національним гімном, а нині є музикою державного гімну України.

Піаніст, композитор і педагог Й. Вітвицький (1813-1866 рр.) написав в Києві музичний твір «Україна» (1836 р.), композитор Л. Єдлічка (1819-1841 рр.) чех за національністю, плідно працював як професійний музикант на Полтавщині. У Львові виступали польський композитор і диригент Ю. Ельснер, піаніст і композитор Я. Медерич-Галлюс, відомий скрипаль і композитор К. Ліпінський.

На початку ХІХ ст. у професійній музиці з’являються перші симфонічні твори («Українська симфонія» і симфонія соль-мінор з «Козачком» невідомих авторів). На західноукраїнських землях національний музичний репертуар поповнюється творами М. Вербицького, І. Лаврівського. Це ще не були цілком оригінальні твори, але сміливо можна говорити, про початок відродження народної мелодики, про відродження української національної музичної культури.

В ХІХ ст. закладено фундамент українського оперного мистецтва. Цьому сприяло створення в 1867 р. у Києвіоперного театру (тепер – Національна опера України ім. Т.Г. Шевченка). Автором першої за змістом української національної опери «Запорожець за Дунаєм» став відомий оперний співак (баритон) і композитор Семен Гулак-Артемовський (1813-1873). Композитор написав і музику, і слова (лібрето) опери. Вона принесла йому широку популярність, стала українською музичною класикою. Опера написана в 1862 р., а через рік, 14 квітня 1863 р. вперше була поставлена в Петербурзі в Марийському театрі.

Роль головного героя – Івана Карася – в цьому спектаклі виконував сам автор. Першою виконавицею партії Оксани була видатна російська співачка Дар’я Леонова (1829-1896). В 1864-1865 рр. опера йшла у Великому театрі в Москві. В українському театрі її вперше спробував поставити М. Старицький в 1884 р. Довге сценічне життя цьому творові забезпечили демократичний характер, мелодійність музики, колоритність образів, народний гумор.

Окреме місце у творчій спадщині С. Гулака-Артемовського посідають українські пісні, зокрема «Стоїть явір над водою» (присвячена Т. Шевченку, з яким автор дружив з 1838 р.), «Спать мені не хочеться», яку автор присвятив Дар’ї Леоновій.

Найвищого розвитку українське музичне мистецтво ХІХ ст. досягло в творчості Миколи Віталійовича Лисенка (22.03.1842-6.11.1912) – композитора піаніста, музикознавця, диригента, педагога, громадського діяча. Він вважається основоположником української класичної музики, національної музичної творчості, професіональної музичної школи в Україні. Своєю композиторською працею, зокрема операми «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба», «Енеїда», М. Лисенко заклав основи національного класичного музичного мистецтва.

Центральним твором М. Лисенка, названим композитором народною музичною драмою, стала героїко-епічна опера «Тарас Бульба» (1891). Героїко-патріотичні образи (Тарас, Остап, Кобзар, народ) виростають із шевченківських «Гайдамаків» та інших зразків волелюбної поезії Великого Кобзаря.

М. Лисенко мав прекрасну музичну культуру й високу школу. Протягом двох років (1867-1869) він вчився у Лейпцігській консерваторії – одному з найвідоміших в Європі навчальних музичних закладів. Він завершив повний курс фортепіанної гри і пройшов історію музики й усі теоретичні предмети. Екзаменаційна комісія визнала гру випускника гідною відзнаки і дала йому право на гастрольні подорожі по Європі. У 1874-1876 рр. М Лисенко був у Петербурзі, де пройшов школу інструментовки у М. Римського-Корсакова.

Вивчений і асимільований ним колосальний фольклорний матеріал М. Лисенко прагнув ввести в сучасну йому музику. Він видав сім випусків «Збірника українських пісень» (1868-1911) в обробках із супроводом фортепіано, дванадцять так званих десятків (120 пісень, укладених для чоловічих і змішаних хорів), збірник «Молодощі» (весняні ігри дитячі, жіночі та мішані). Всього ж він написав музику до близько 600 пісень. Композитор створив перші в Україні опери для дітей «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна».

Він є одним з перших і найкращих інтерпретаторів «Кобзаря» (понад 80 вокальних творів різних жанрів). Багато композицій написав на тексти М. Старицького, С. Руданського, Миколи Вороного, Лесі Українки, І. Франка. Композитор зробив найбільш владу музичну обробку п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка».

З ім’ям Лисенка, пов'язаний розвиток в Україні музичної освіти. У 1903 р. музична громадськість Києва, Львова та інших міст широко святкувала 35-річчя його творчої діяльності. На зібрані гроші, за які передбачалось купити ювілярові будинок, М. Лисенко в 1904 р. відкрив в Києві музично-драматичну школу, яка з 1913 р. стала носити його ім’я. В ній композитор працював до останнього дня. Школа випустила багато відомих музикантів, музичних і драматичних артистів. Зокрема, тут навчалися українські композитори Кирило Стеценко (1882-1922), Левко Ревуцький (1889-1977), Олександр Кошиць (1875-1944), співак М. Микита, актори Олексій Ватуля (1891-1955) і Борис Романицький (1891-1988).

Автором музичних творів на слова Т. Шевченка, зокрема «Заповіту» (близько 70-х років), був Гордій ПавловичГладкий (близько 1849-1894) – український музикант-аматор і хоровий диригент. В мелодії до «Заповіту» він яскраво відтворив дух шевченківського вірша. Автором музики до пісні «Реве та стогне Дніпр широкий» (1886, на текст з балади Т. Шевченка «Причинна») є український педагог і композитор Данило Крижанівський (1856-1894).

Композитором і піаністом двох народів – польського і українського – був Юліуш Зарембський (1854-1885), який народився і помер в м. Житомирі. Він мав дуже хорошу школу: закінчив Віденську і Петербурзьку консерваторії, удосконалював фортепіанну майстерність у знаменитого композитора Ференца Ліста. Ю. Зарембський працював професором Брюссельської консерваторії, гастролював у Києві, Одесі та Житомирі.

В історії української музики гідне місце займає Микола Миколайович Аркас (1853-1909). Це – особистість ренесансного типу: видатний урядовець, громадський діяч, історик, композитор, фольклорист-етнограф. Не маючи належної музичної освіти, ще навчаючись у Новоросійському університеті в Одесі, вивчав українські народні пісні, записував твори бандуристів, пробував писати сам.

Цьому значною мірою сприяло знайомство і тривале спілкування з Петром Ніщинським (1832-1896) – автором музики до п’єси Т. Шевченка «Назар Стодоля». Саме П. Ніщинський навчав Аркаса основам теорії музики, правилам композиції та виконавському мистецтву. Ці початкові знання згодом М. Аркас з успіхом застосував на практиці. Він зібрав і обробив багато українських народних пісень.

Одним з перших його творів була опера, в основу якої покладено твір Т. Шевченка «Катерина» (1891). Композитор сам написав і музику, і лібрето. Опера відзначалась хвилюючим сюжетом, мелодійним багатством і співучістю. Вона була поставлена трупою М. Кропивницького в Москві 12 лютого 1899 р. і мала надзвичайний успіх. М. Аркас написав музику на слова І. Франка «Не пора» - одного з політично найгостріших українських національно свідомих поетичних творів, нещадно переслідуваного як царською, так і радянською владою.

М. Аркас планував написання ще кількох музичних творів, але крововилив у мозок та параліч правої руки не дали змоги сідати за фортепіано. Неможливість займатися музичною творчістю спонукала М. Аркаса зайнятись новою сферою діяльності – на початку ХХ ст. він починає вивчати історію України. Результатом роботи стала написана ним «Історія України-Руси» (видана в 1908 р.). М. Аркас також є автором історичної поеми «Гетьман Пилип Орлик» (1907).

В Західній Україні плідно працювали композитори Денис Січинський (1865-1909) – автор опери «Роксолана», Анатоль (Наталь) Вахнянин (1841-1908), Філарет Колесса (1871-1947), Остап Нижанківський (1863-1919), його син Нестор (1893-1940), Василь Барвінський(1888-1963), Йосип Витвицький (1813-1966), Сидір Воробкевич (1836-1903).

У 1900 р. у Львові відкрився оперний театр, а в 1903 р. – Вищий музичний інститут, якому в 1907 р. присвоєне ім’я М. Лисенка. Засновником і директором цього інституту, а також музично-хорових товариств «Торбан» (1870) та «Боян» (1891) був А. Вахнянин – автор першої галицької опери «Купало». Діяльність інституту сприяла вихованню цілої плеяди обдарованих музикантів і композиторів, серед яких виділявся Станіслав Людкевич (1879-1979) – творець знаменитої кантати-симфонії на слова Т. Шевченка «Кавказ». До найвищого рівня світового вокального мистецтва піднялись талановиті львівські співаки Соломія Крушельницька (1872-1952), Олександр Мишуга (1853-1922), Модест Менцинський (1875-1935), але працювали вони більше в уславлених європейських театрах, пропагуючи там українську музику.

Дата добавления: 2014-01-11