Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Засоби і заходи забезпечення пожежної безпеки

Читайте также:
  1. I. Антисептичні і дезінфекційні засоби. .
  2. POS – матеріали займають важливе місце в організації рекламного забезпечення та в організації торговельного процесу.
  3. Абіотичні небезпеки
  4. Аварії, наслідки та заходи щодо їх зниження.
  5. Автоматизація інженерно-геодезичних вишукувань з допомогою програмного забезпечення
  6. Аксіоми безпеки життєдіяльності. Методологічні основи безпеки життєдіяльності Модель життєдіяльності людини.
  7. Актуальність питання пожежної безпеки у галузі АПК. Причини пожеж.
  8. Аналіз запасу фінансової стійкості (зони безпеки) підприємства
  9. Аналітична оцінка рівня економічної безпеки підприємства.
  10. Антацидні засоби.
  11. Апаратне забезпечення мереж
  12. Апаратне та програмне забезпечення комп’ютерних мереж

Основні засоби і заходи забезпечення пожежної безпеки виробничого об’єкту.Об'єкти, пожежі на яких можуть призвести до загибелі або масового ураження людей небезпечними факторами пожежі та їх вторинними проявами, а також до значного пошкодження матеріальних цінностей, повинні мати системи пожежної безпеки, що забезпечують мінімально можливу імовірність виникнення пожежі. Конкретні значення такої імовірності визначаються проектувальниками та технологами.

Метою пожежної безпеки об'єкта є попередження виникнення пожежі на визначеному чинними нормативами рівні, а у випадку виникнення пожежі - обмеження її розповсюдження, своєчасне виявлення, гасіння пожежі, захист людей і матеріальних цінностей.

Відповідно до ГОСТ 12.1.004-91 пожежна безпека об'єкта повинна забезпечуватися системою запобігання пожежі, системою протипожежного захисту і системою організаційно-технічних заходів.Основними вихідними даними при розробці комплексу технічних і організаційних рішень щодо забезпечення потрібного рівня пожежної безпеки в кожному конкретному випадку є чинна законодавча і нормативно-технічна база з питань пожежної безпеки, вибухопожежонебезпечні властивості матеріалів і речовин, що застосовуються у виробничому циклі, кількість вибухопожежонебезпечних матеріалів і речовин і особливості виробництва. На основі цих вихідних даних визначаються такі критерії вибухопожежоне-безпеки об'єкта, як категорії приміщень і будівель за вибуховою і пожежною небезпекою, а також класи вибухонебезпечних і пожежонебезпечних зон. Саме залежно від категорії приміщень та будівель і класу зон за вибуховою і пожежною небезпекою, відповідно до вимог чинних нормативів, розробляються технічні і організаційні заходи і засоби забезпечення вибухопожежної безпеки об'єкта.

Система попередження вибухів і пожеж має за мету не допустити виникнення вибухів і пожеж. Вихідні положення системи попередження пожежі (вибухів):

- пожежа (вибух) можливі за наявності 3-х чинників: горючої речовини, окислювача і джерела запалювання;

- за відсутності будь-якого зі згаданих чинників, або обмеженні його визначального параметра безпечною величиною, пожежа неможлива.

Горюча речовина і окислювач за певних умов утворюють горюче (вибухонебезпечне) середовище. Тоді попередження пожеж (вибухів) буде зводитись до:

- попередження утворення горючого середовища;

- попередження виникнення у горючому середовищі або внесення в це середовище джерела запалювання.

Заходи і засоби попередження утворення горючого середовища в кожному конкретному випадку визначаються реальними умовами, що розглядаються, вибухопожежонебезпечними властивостями речовин і матеріалів, що використовуються у технологічному циклі. Залежно від агрегатного стану та ступеня подрібненості речовин горюче середовище може утворюватися твердими речовинами, легкозаймистими та горючими рідинами, горючим пилом та горючими газами за наявності окислювача.



Тверді горючі речовини, що зберігаються у приміщеннях та на складах, чи застосовуються у технологічному процесі, утворюють разом із повітрям стійке горюче середовище. При визначенні пожежної небезпеки такого середовища слід враховувати кількість матеріалів, інтенсивність та тривалість можливого горіння.

Легкозаймисті та горючі рідини можуть утворювати горюче середовище під лас нагрівання чи зміни тиску, при зливанні чи наливанні, перекачуванні а також під час перебування всередині апаратів, трубопроводів, сховищ.

При обробці ряду твердих речовин (графіту, деревини, бавовни, ін.) утворюється горючий пил, який перебуває у зваженому стані в повітрі або осідає на будівельних конструкціях, машинах, устаткуванні. В обох випадках пил знаходиться у повітряному середовищі, тому утворює горюче середовище підвищеної небезпеки, яке може займатися або вибухати.

Гази можуть утворювати горюче середовище в посудинах і апаратах, коли досягають вибухонебезпечних концентрацій з киснем. Маючи здатність проникати через незначні нещільності і тріщини при найменших пошкодженнях обладнання, вони можуть утворювати вибухонебезпечні суміші у навколишньому середовищі.

Попередження утворення горючого середовища може забезпечуватись загальними заходами або їх комбінаціями, наведеними в ГОСТ 12.1.007-91. Найбільш радикальним заходом попередження утворення горючого середовища є заміна горючих речовин і матеріалів, що використовуються, на негорючі та важкогорючі. Проте горючі речовини, матеріали, вироби з них реально присутні в абсолютній більшості існуючих житлових, громадських, виробничих та інших приміщеннях, будівлях і спорудах, а їх повна заміна майже неможлива. Тому попередження виникнення в горючому середовищі або внесення до нього джерел запалювання є головним стратегічним пріоритетом у роботі щодо запобігання пожежам. Джерелом запалювання може бути нагріте тіло чи екзотермічний процес, здатні нагріти деякий об'єм горючої суміші до температури, коли швидкість тепловиділення ініційованого нагрівом процесу окислення перевищує швидкість тепловідводу із зони реакції.

До основних груп джерел запалювання належать: відкритий вогонь, розжарені продукти горіння та нагріті ними поверхні, тепловий прояв електричної енергії, тепловий прояв механічної енергії, тепловий прояв хімічної реакції, тепловий прояв сонячної, ядерної, електричної енергії та інші джерела запалювання.

Система протипожежного та противибухового захисту являє собою, так би мовити, другий ешелон забезпечення пожежної безпеки, яка починає діяти з виникненням перших ознак пожежі. Система спрямована на створення умов обмеження розповсюдження і розвитку пожеж і вибухів за межі осередку при їх виникненні, на виявлення та ліквідацію пожежі, на захист людей та матеріальних цінностей від дії шкідливих та небезпечних факторів пожеж і вибухів.

Обмеження розповсюдження та розвитку пожежі, загалом, забезпечується: потрібною вогнестійкістю будівель та споруд; використанням негорючих матеріалів для внутрішнього оздоблення приміщень; використанням антипіренів і вогнегасних сумішей; улаштуванням протипожежних відстаней між будівлями та спорудами; влаштуванням протипожежних перешкод; встановленням гранично допустимих за техніко-економічними розрахунками площ і поверхів виробничих будівель та поверховості будівель і споруд, улаштуванням протипожежних відсіків та секцій; улаштуванням аварійного відключення та перемикання установок та комунікацій; використанням засобів, що запобігають або обмежують розлив і розтікання пожежонебезпечної рідини під час пожежі; використанням вогнеперешкоджуючих пристроїв в устаткуванні; локалізацією пожежі вогнегасними речовинами, автоматичними установками пожежогасіння, а також шляхом утворення розривів горючого середовища випалюванням вибуховими речовинами, розбиранням (видаленням) горючого матеріалу.

Пожежна небезпека будівель та споруд, а також здатність до поширення пожежі визначаються кількістю та властивостями матеріалів, що знаходяться в будівлі, а також пожежною небезпекою будівельних конструкцій, яка залежить від ступеня вогнестійкості та горючості матеріалів будівлі.

Одним із найпоширеніших у будівництві заходів для запобігання можливості розповсюдження пожежі на сусідні будівлі та споруди є протипожежні відстані (розриви), представлені в таблиці 3, які, крім того, створюють сприятливі умови для забезпечення маневрування, встановлення, розгортання пожежної техніки та підрозділів пожежної охорони.

Таблиця 3

Протипожежні розриви, рекомендовані ДБНіП 1.1-7-2002.

 

Ступінь    
вогнестійкості Відстань, м, при ступені вогнестійкості сусідніх
і споруд будівель і споруд  
І, II III IV, V
І, II Не нормуються (будівлі з кате-    
  горіями виробництв Г і Д)
  9 (будівлі з категоріями    
  виробництв А,Б,В)
III
IV, V

 

Для запобігання розповсюдженню пожежі та продуктів горіння з приміщень або пожежного відсіку з осередком пожежі в інші приміщення, створюють протипожежні перешкоди– це будівельні конструкції, інженерні споруда чи технічні засоби, що мають унормовану межу вогнестійкості і перешкоджають поширенню вогню.

Пожежна сигналізація.Багато технологічних процесів характеризуються підвищеною пожежною небезпекою. Своєчасне сповіщення про пожежу дає можливістьїї швидкої ліквідації і зменшення розмірів шкоди. Тому для виявлення пожежі, повідомлення про місце її виникнення і виклик пожежного підрозділу використовують автоматичні пожежні сигналізації (АПС), охоронно-пожежні сигналізації (ОПС) і пожежний зв'язок. Пожежний зв'язок поділяється на зв'язок повідомлення пожежі, диспетчерський –управління гасінням пожежі і зв'язок на пожежі – керування пожежними підрозділами.

Простішим видом зв'язку повідомлення про пожежу є телефонний зв'язок з виходом на центральний приймальний пункт міської пожежної охорони. Системи АПС і ОПС забезпечують повідомлення про пожежу, місце її виникнення і пуск в дію установок автоматичного пожежогасіння.

Системи пожежної сигналізації складаються з повідомлювачів, лінії зв'язку, приймальної станції, джерел живлення і виносних звукових сигналів. Для своєчасного повідомлення про пожежу в найближчу пожежну частину застосовуються кнопкові і автоматичні пожежні оповіщувачі.

Автоматичні пожежні оповіщувачі за принципом дії поділяються на п'ять груп: теплові, димові, світлові, ультразвукові і комбіновані.

Теплові оповіщувачі реагують на підвищення температури навколишнього середовища. Чутливими елементами його є біметалеві пластинки, спіралі, термопари, терморезистори. Це оповіщувачі АТП-ЗМ, АТІП-3, ДТЛ, ПОСТ-1,МДПІ-028,ДСП-038.

У димових оповіщувачах, які реагують на дим, чутливим елементом є фотореле, радіоізотопи. До них відносяться оповіщувачі ІДОР-1, РІД-1.

У світлових оповіщувачах застосовують явище фотоефекту. Фотоелемент реагує на ультрафіолетову або інфрачервону частину спектра полум'я. До них відносяться СІ-1, АІП, ДПІД.

Ультразвуковий оповіщувач (датчик ДЧЗ-4) застосовується для виявлення в закритих приміщеннях об'єктів, які рухаються: коливання полум'я; людини, що рухається.

Комбіновані оповіщувачі КС-1 мають іонізуючу камеру і терморезистори.

У системах АПС і ОПС складовою частиною є приймальна апаратура, яка вмикається від дії ручних і автоматичних оповіщувачів та призначена для прийому інформації від пожежних (охоронних) сповіщувачів, перетворення та оцінки цих сигналів, видачі повідомлень для безпосереднього сприймання людиною, подальшої передачі повідомлень на пульт централізованого спостереження (ПЦС), видачі команд на включення сповіщувачів і приладів керування системи пожежогасіння і димовидалення, забезпечення перемикання на резервні джерела живлення у разі відмови основного джерела. Вибір типу окремих елементів, розробка алгоритмів і функцій системи пожежної сигналізації виконується з урахуванням пожежної небезпеки та архітектурно-планувальних особливостей об'єкта. На підприємствах використовуються кілька типів приймальних станцій: ТОЛ­10/100, ТОЛ-10/50 і "Комар-сигнал 12АМ". В охоронно-пожежній сигналізації застосовуються приймальні станції "Сигнал ЗМ-1" і "Сирень-2М" та ін.

Широко застосовуються установки для охорони приміщень –фотоелектричний пристрій ФЕУП. Охорона приміщення досягається за рахунок створення невидимого інфрачервоного променя в заданому напрямку і подання сигналу у разі послаблення променя за рахунок задимлення або рухомого об'єкта.

В останній час на промислових підприємствах системи АПС і ОПС поєднують у спільну систему з підключенням до приймальної станції.

Для ефективної роботи пожежних і охоронних оповіщувачів необхідно слідкувати за їх справністю. Теплові оповіщувачі перевіряють не рідше одного разу на рік електролампою потужністю 150Вт з рефлектором. Комбіновані і димові оповіщувачі перевіряють не рідше одного разу на місяць переносними джерелами диму і тепла. Світлові оповіщувачі перевіряють полум'ям свічки або сірників.

У начальних приміщеннях обов'язково встановлюється системи автоматичного оповіщення в кабінетах інформатики, хімії, навчальних майстернях, актових залах та приміщеннях для приготування їжі, а також в усіх приміщеннях, якщо будівля має ІІІ ступінь вогнестійкості.

Засоби пожежогасіння.Пожежегасінням називається комплекс заходів із ліквідації пожежі, що виникла. Основою пожежогасіння є примусове припинення процесу горіння одним з таких способів:

- спосіб охолодження ґрунтується на тому, що горіння речовини можливе тільки тоді, коли температура її верхнього шару вища за температуру його запалювання. Якщо з поверхні горючої речовини відвести тепло, тобто охолодити її нижче температури запалювання, горіння припиняється;

- спосіб розведення базується на здатності речовини горіти при вмісті кисню у атмосфері більше 14-16% за об'ємом. Зі зменшенням кисню в повітрі нижче вказаної величини полум'яне горіння припиняється, а потім припиняється і тління внаслідок зменшення швидкості окислення. Зменшення концентрації кисню досягається введенням у повітря інертних газів та пари іззовні або розведенням кисню продуктами горіння (у ізольованих приміщеннях);

- спосіб ізоляції ґрунтується на припиненні надходження кисню повітря до речовини, що горить. Для цього застосовують різні ізолюючі вогнегасні речовини (хімічна піна, порошок та інше );

- спосіб хімічного гальмування реакцій горіння полягає у введенні в зону горіння галоїдно-похідних речовин (бромисті метил та етил, фреон та інше), які при потраплянні у полум'я розпадаються і з'єднуються з активними центрами, припиняючи екзотермічну реакцію, тобто виділення тепла. У результаті цього процес горіння припиняється;

- спосіб механічного гасіння полум'я сильним струменем води, порошку чи газу;

- спосіб вогнеперешкоди заснований на створенні умов, за яких полум'я не поширюється через вузькі канали, переріз яких менше критичного.

Реалізація способів припинення горіння досягається використанням вогнегасних речовин та технічних засобів. До вогнегасних належать речовини, що мають фізико-хімічні властивості, які дозволяють створювати умови для припинення горіння. Серед них найпоширенішими є вода, водяна пара, піна, газові вогнегасні склади, порошки, пісок, пожежостійкі тканини тощо. Кожному способу припинення горіння відповідає конкретний вид вогнегасних засобів. Наприклад, для охолоджування використовують воду, водні розчини, снігоподібну вуглекислоту; для розведення горючого середовища – діоксид вуглецю, інертні гази, водяну пару; для ізоляції вогнища – піну, пісок; хімічне гальмування горіння здійснюється за допомогою брометилу, хладону, спеціальних порошків.

Вибір вогнегасної речовини залежить від характеру пожежі, властивостей і агрегатного стану речовин, що горять, параметрів пожежі (площі, інтенсивності, температури горіння тощо), виду пожежі (у закритому або відкритому повітрі), вогнегасної здатності щодо гасіння конкретних речовин та матеріалів, ефективності способу гасіння пожежі.

Оскільки вода є основною вогнегасною речовиною, необхідно приділити особливу увагу створенню та працездатності надійних систем водопостачання.

Відповідно до протипожежних норм, кожне промислове підприємство обладнують пожежним водопроводом. Він може бути об'єднаним з господарсько-питним або водопроводом, який використовують у виробничому процесі. Воду також можна подавати до місця пожежі з водоймищ річок або підвозити в автоцистернах.

Основними елементами устаткування водяного пожежогасіння на об'єктах є пожежні гідранти, пожежні крани, пожежні рукави, насоси та ін. Пожежні гідранти використовують для відбору води із зовнішнього водопроводу. Біля місця їх розташування повинні бути встановлені покажчики з нанесеними на них: літерним індексом "ПГ", цифровими значеннями відстані в метрах від покажчика до гідран­та, внутрішнього діаметра трубопроводу в міліметрах, зазначенням виду водопровідної мережі (тупикова чи кільцева).

Пожежний кран являє собою комплект пристроїв, який складається із клапана (вентиля), встановленого на пожежному трубопроводі і обладнаного пожежною з'єднувальною головкою, та по­жежного рукава з ручним стволом. Пожежні крани повинні розміщуватись у вбудованих або навісних шафах, які мають отвори для провітрювання і пристосовані для опломбування та візуального огляду їх без розкривання. Пожежні рукави необхідно утримувати сухими, складеними в "гармошку" або скатку, приєднаними до кранів та стволів. Не рідше одного разу на 6 місяців їх треба розгортати та згортати заново. На дверцятах пожежних шафок повинні бути вказані після літерного індексу "ПШ" порядковий номер крана та номер телефону для виклику пожежної охорони.

Для ліквідації невеликих осередків пожеж, а також для гасіння пожеж у початковій стадії їх розвитку силами персоналу об'єктів, застосовуються первинні засоби пожежогасіння. До них належать: вогнегасники, пожежний інвентар (покривала з негорючого теплоізоляційного полотна або повсті, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати), пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо). їх застосовують для ліквідації невеликих загорянь до приведення в дію стаціонарних та пересувних засобів гасіння пожежі або до прибуття пожежної команди. Кожне приміщення, відділення, цех, транспортні засоби повинні бути забезпечені такими засобами у відповідності з нормами.

Серед первинних засобів пожежогасіння особливе місце займають вогнегасники. Залежно від вогнегасних речовин, що використовуються, вогнегасники ділять на пінні, газові та порошкові.

За способом викиду вогненної речовини вогнегасники поділяють на 3 групи. Те у яких викид вогнегасного засобу відбувається: 1) під тиском робочих газів, що утворюються в результаті хімічної реакції компонентів заряду; 2) під тиском самого вогнегасного заряду; 3) під тиском робочого газу, який міститься в окремому балончику.

Приведення до дії: шпилькою, підвішеною до ручки вогнегасника, прочистити сприск, а потім перекинути поворотну рукоятку штока на 180°, однією рукою взятися за ручку, а другою за днище, перевернути вогнегасник догори дном і спрямувати струмінь піни на вогонь.

Термін придатності: придатність заряду перевіряють один раз на рік в пожежній частині.

Повітряно-пінні вогнегасники (ВПП)

Застосування: для гасіння різних речовин і матеріалів, за виключенням: а) електроустановок, що знаходяться під напругою, б) лужних металів, в) речовин і матеріалів, які не можна гасити водою (наприклад: металоорганічні сполуки) і які горять без доступу повітря.

Повітряно-пінний вогнегасник заряджений 4 – 6 % розчином піноутворювача ПУ-1.

Розрізняють три види повітряно-пінних вогнегасників: ручні, пересувні та стаціонарні.

На мал. 1 зображено будову ручного вогнегасника ВПП-10, який забезпечує утворення високократної повітряно-механічної піни. Вогнегасна ефективність цих вогнегасників в 2,5 рази вища, ніж у хімічно-пінних, при однаковому об’ємі. Їх можна використовувати при температурі навколишнього повітря 5 - 50°С.

 

Мал. 1. Схема повітряно-пінного

вогнегасника (ВПП)

1 – балон із стиснутим газом,

2 – мембрана, 3 – шток,

4 – спусковий важіль,

5 – рукоятка,

6 –запобіжна мембрана, 7 –трубка,

8 – розпилювач, 9–розтруб,

10 – сітка,

11 – розчин піноутворювача,

12 – сифонна трубка.

 

 

Повітряно-пінні вогнегасники складаються із сталевого корпуса, кришки з запірно-пусковим пристроєм, сталевого балону з газом і сифонної трубки з насадкою для утворення повітряно-механічної піни.

Виштовхування заряду з корпуса вогнегасника здійснюється під тиском диоксиду вуглецю або іншого нейтрального газу, або повітря, яке знаходиться у сталевому балоні.

Приведення до дії: натиснути на спусковий важіль. Шток проколює мембрану балона і диоксид вуглецю, виходячи з нього, створює у вогнегаснику тиск, під дією якого розчин по сифонній трубці надходить у розпилювач, потім в розтруб з сіткою, де розчин змішується з повітрям і утворюється повітряно-механічна піна. В робочому стані вогнегасник треба тримати вертикально.

Вуглецево-кислотні вогнегасники (ВК)

Застосування: для гасіння небільших осередків горіння, різноманітних хімічних речовин і матеріалів за виключенням речовин, горіння яких відбувається без доступу повітря. Вогнегасники можуть бути використані для гасіння електроустановок, які знаходяться під напругою не вище 10 кВ. У ролі вогнегасного засобу у вогнегасниках знаходиться під тиском диоксид вуглецю. У порівнянні з іншими вогнегасними засобами диоксид вуглецю має ряд переваг: не проводить струм, не чинить ніякого залишкового впливу на навколишні предмети.

 

 

Мал. 2. Схема вуглецево-кислотного вогнегасника (ВК)

1 – сталевий балон, 2 – сифонна трубка, 3 – вентиль, 4 – розтруб.

 

Гасіння снігоподібним диоксидом вуглецю базується на охолодженні об’єкта, який горить і зниженні процентного вмісту кисню в зоні горіння.

Вуглекислотні вогнегасники поділяються на: ручні, пересувні і стаціонарні. Ручний вогнегасник (мал. 2) являє собою сталевий балон, у горловину якого на конусній різьбі загвинчено вентиль із сифонною трубкою. Запірний вентиль має запобіжний пристрій мембранного типу, який автоматично розряджає балон вогнегасника при підвищенні в ньому тиску вище допустимого.

Розтруб приєднаний до корпуса шарнірно або з’єднаний з корпусом вентиля за допомогою гнучкого шланга. Принцип дії вогнегасника полягає в

наступному: при відкриванні вентиля зріджений газ СО2, який знаходиться під високим тиском (7 МПа), виливається в дифузор, де відбувається його різке розширення. При цьому температура потоку знижується до –78°С. Рідкий СО2 починає переходити в твердий стан і утворюється “сніг”. Частинки замерзлого СО2, рідкого і газоподібного, утворюють туманоподібний струмінь.

Приведення до дії: взяти вогнегасник за ручку, повернути розтруб на осередок горіння і поворотом маховика проти годинникової стрілки до упору, відкрити запірний вентиль.

Термін придатності: якщо вага заряду вогнегасника зменшується більш ніж на 20% від паспортної, то він перезаряджається. Наявність вогнегасного заряду перевіряють шляхом періодичного зважування 1 раз на 3 місяці.

Порошкові вогнегасники (ВП)

Порошковий вогнегасник складається з корпусу 1, в якому знаходиться вогнегасяча речовина – порошок, балончик зі стиснутим газом 16, пристрої для пуску та тимчасовою зупинки дії вогнегасника, сифонної трубки 17 для відводу з вогнегасника порошку, розпилювача 6. Запірно-пусковий пристрій вогнегасника змонтований в кришці. Основними деталями пристрою є бойок, який руйнує мембрану балончика з газом, пружина привода бойка та спусковий механізм.

Принцип дії вогнегасника полягає в витисненні порошку з вогнегасника за рахунок тиску газів.

Порошок потрапляє на осередок займання, ізолює поверхню від кисню повітря. Крім цього, порошок містить речовини, які під дією теплоти розкладуються з утворенням вуглекислого газу, а також хімічні речовини, яки гальмують реакції горіння. В залежності від марки порошку вогнегасники можуть гасити як звичайні матеріали ( деревина, пластмаси, ЛЗР інші), а також лужні метали, газ, електрообладнання під напругою до 6 кВ. Відмітимо, що для гасіння пожеж в звичайних електромережах ( до 380 В) можливо використовувати будь-який тип порошків.

 

Мал. 3 Вогнегасник порошковий ВП-5

1-корпус; 2-ручка; 3-головка; 4-гайка накидна; 5-рукав;6-пістолет-розпилювач; 7-голка;8-шайба; 9-перехідник; 10-підхват голки; 11-запобіжна чека; 12- вісь; 13-штифт;14-кільце ущільнювальне; 15-кільце гумове;16-балон з робочим газом;17-трубка сифонна 18-трубка газопідвідна;19-кільце ущільнювальне; 20-пружина; 21-шайба упорна;22- кільце ущільнювальне.

 

Для приведення в дію вогнегасника слід підвести до осередку займання на відстані 1,5...2м. Від’єднати розпилювач від корпусу та спрямувати його на осередок, зірвати пломбу, витягнути за кільце чеку, підняти ручку 2 до гори.

При цьому бойок зруйнує мембрану балончика з газом і газ вийде в корпус вогнегасника. В корпусі утворюється надлишковий тиск за рахунок якого порошок виштовхується скрізь сифонну трубку та розпилювач назовні. При роботі з вогнегасником слід запобігати потрапляння порошку в органи дихання та очі.

Догляд за вогнегасником полягає в періодичному (1 раз на півроку, рік) перевірці якості порошку та наявності газу в балончику. Для цього слід викрутити кришку вогнегасника, викрутити балончик з газом. Балончик перевіряють зважуванням, порошок на текучість – при струсу повинен коливатися як рідина. В порошку не повинно бути грудочок. При потребі порошок прогрівають при температурі до 60оС, грудки розтирають. В процесі зберігання не рідше як раз в місяць слід струшувати порошок, щоб запобігти його злежуванню. Сучасна промисловість випускає ручні вогнегасники різного об’єму від 2 до 10 літрів. Вони відрізняються крім об’єму способом приведення до дії. Тому після придбання, слід ретельно вивчити інструкцію, яка розташована на корпусі вогнегасника. Окремі типи вогнегасників заповнюються газом під тиском одразу при зарядці. Для пуску таких вогнегасників потрібно стиснути два важили, один до одного, попередньо витягнути чеку. В цих вогнегасниках періодично контролюють наявність потрібного тиску.

Розміщення вогнегасників повинно відповідати наступним вимогам: висота підвісу повинна бути не більше пм 1,5 м від нижнього краю вогнегасника до підлоги і не менше 1,2 м від краю дверей при їх відчиненні. Крім того, вогнегасник треба встановлювати так, щоб було видно інструкцію на корпусі. Заряджання і перезаряджання вогнегасника проводять у відповідності до інструкції. Газові вогнегасники необхідно оберігати від нагрівання. Пінні вогнегасники на зимовий період бажано занести в опалюване приміщення.

В процесі експлуатації корпуси вогнегасників повинні випробовуватись гідравлічно на протязі 1 хв.:ВПП ( щорічно); ВК (1 раз на 5 років).

Після першого року експлуатації пінних вогнегасників випробовується 26% усіх вогнегасників, після двох – 50%, після трьох – 100%.

Більш простий спосіб перевірки якості заряду – це приведення в робочий стан 2/3 вогнегасників, заміри часу дії та дальності струменя. Ці величини повинні бути близькими до паспортних. Стан заряду вуглекислотного вогнегасника контролюють не рідше одного разу на три місяці. Якщо вага заряду вогнегасника зменшиться на 20%, то він перезаряджається.

Як первинні засоби для гасіння пожежі можна використовувати суху землю, пісок, повсть з брезенту, войлоку або азбестові полотна.

Пісок повинен зберігатись у щільно закритих ящиках. Якщо помічено, що пісок вологий і утворилися грудки, то його необхідно просушити і просіяти. Повсть повинна зберігатись у металевих футлярах з кришками. Один раз на місяць її необхідно просушувати і очищати від пилу.

До протипожежного інвентарю відносяться багри, ломи, лопати, сокири, відра. Цей інвентар повинен бути пофарбований у червоний колір. Забороняється використовувати його для інших цілей. Комплекти цього інвентарю збирають на спеціальних щитах, котрі знаходяться на видних і доступних місцях. На кожному із щитів повинні бути:

- сокири - 2 шт.

- ломи і лопати -2 шт.

- багри . -2 шт.

- відра -2 шт.

- вогнегасники -2 шт.

Біля щита повинен стояти ящик з піском (не менше 0,5 м3 ). Усі навчальні приміщення повинні бути забезпечені засобами пожежегасіння у відповідності до вимог.

Стаціонарні установки та пристрої пожежогасіння

На підприємствах застосовують автоматичні стаціонарні установки пожежогасіння, які складаються з постійно встановлених апаратів, де зберігається вогнегасна речовина, і пристроїв, пов'язаних з системою трубопроводів, подання вогнегасних речовин до об'єкта. Автоматичні установки поділяються на спринклерні і дренчерні і класифікуються в залежності від використання засобу гасіння: водяні (водохімічні), парові, пінні, газові, порошкові і комбіновані. Вибір тієї чи іншої установки здійснюється відповідно до особливостей технологічного процесу і техніко-економічного обгрунтування.

Перелік об'єктів, які повинні бути обладнані автоматичними установками пожежогасіння, визначається ГОСТ 12.4.009-83.


Мал. 4. Схема автоматичного пожежогасіння

Принципова схема установки автоматичного пожежогасіння показана на мал. 4.

 

Спринклерні установки призначаються для гасіння місцевого (локального) загоряння на окремих ділянках вибухобезпечних приміщень, а дренчерні – для загального гасіння пожеж на всій площині приміщень, які відносяться до вибухонебезпечних.

Установки складаються з мережі розгалужених трубопроводів, на яких через кожні 2,53 м розташовані спринклери або дренчери, кожен з них забезпечує зрошування вогнегасною речовиною 9...12 м2 площини полу. Спринклерна головка (мал. 5,б) має вихідний отвір, який нормально закритий клапаном, що утримується мідними пластинками, спаяними легкоплавким припоєм замком. Замки розраховані на температуру 72; 93; 141 і 182°С. Під дією тепла від вогнища пожежі легкоплавкий припій плавиться, замок спринклера розкривається, клапан за допомогою мембрани виштовхується із сідла, отвір відкривається, вода попадає на рефлектор і розбризкується на всі сторони в радіусі 1,52 м на площині полу приміщення. Спринклерна система забезпечує подачу води безпосередньо в вогнище пожежі, тобто відкриваються тільки ті спринклерні головки, які знаходяться в зоні високої температури. При цьому подається сигнал тривоги. Інерційність такої системи 23 хв. Всі системи тру­бопроводів спринклерної установки постійно заповнені водою. Іноді така інерційність неприйнятна і коли потрібно подавати воду зразу на всю площину приміщення, то застосовують дренчерні установки групової дії. Дренчерна головка (мал. 5,а) не має замка, отвір постійно відкритий, вода до мережі водопроводів подається після початку пожежі автоматично або вручну, через клапан групової дії, при цьому також подається сигнал тривоги

Мал. 5. Водяні зрошувачі

а) дренчер; б) - спринклер.

 

На окремих підприємствах використовуються системи автоматичного парового або вуглекислотного пожежогасіння.

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
| Засоби і заходи забезпечення пожежної безпеки

Дата добавления: 2014-01-11; Просмотров: 4908; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.80.77.124
Генерация страницы за: 0.017 сек.