Ринок як економічна категорія

Категорія “ринок” – одна із найбільш поширених, однак, незважаючи на це, не існує єдиного її тлумачення. Поняття “ринок” багатогранне і різнорівневе, а у міру розвитку виробництва і обміну воно збагачувалось і змінювалось.

Спочатку ринок розглядався як місце обміну товарів, базаром, ринковою площею. Це пояснювалось тим, що з’явився ринок ще в доісторичний період, коли обмін між общинами став порівняно регулярним, набуваючи форми товарного обміну, який здійснювався у визначеному місці і у визначений час. Із виділенням ремесла у самостійну сферу і появою міст торгівля помітно розширюється, за ринками закріплюються певні території, ринкові площі. Таке розуміння ринку збереглось і до наших днів, особливо у буденній свідомості.

З подальшим поглибленням суспільного поділу праці і розвитком товарного обміну ринок все ускладнюється, як і уявлення про нього. Згодом виникає нове розуміння ринку – як форми товарно-грошового обміну (обігу). Сьогодні більшість економістів терміном “ринок” позначають будь-яку упорядковану структуру, яка забезпечує взаємодію продавців і покупців.

Такий підхід правомірний, адже товарами стають не лише життєві блага для особистого споживання, але й засоби виробництва і робоча сила, тобто виробничі ресурси, які свій рух здійснюють також через ринок. Ринок стає необхідною умовою виробництва, визначаючи форму поєднання виробничих факторів (технологію виробництва) за умов високорозвиненого товарного виробництва.

Тому, з точки зору взаємозв’язків учасників виробництва і обміну товарів і послуг, ринок характеризується як сукупність економічних відносин виробників і споживачів стосовно обігу (реалізації) суспільного продукту.

Між розумінням ринку як сфери товарного обігу і сукупності конкретних економічних відносин існує принципова відмінність: у першому випадку виділяється об’єкт ринкових відносин – сам продукт у формі товарів і послуг, а у другому ­– відносини між людьми з приводу цього продукту, що відображає суть економічної категорії “ринок”. З цих позицій, ринок варто розглядати певним типом господарських зв’язків між суб’єктами економічної системи. Відомо, що існують два типи господарських зв’язків: 1) натурально-речові, безоплатні у відповідності з обсягом і структурою потреб; 2) товарні, які здійснюються через ринок.

Для ринкового типу господарських зв’язків властиві такі ознаки:

• обопільні добровільні угоди учасників товарного обміну;

• еквівалентність обміну;

• вільний вибір партнерів по угоді обміну;

• наявність конкуренції між учасниками обміну.

Ринкові зв’язки здійснюються тільки на основі вільної купівлі-продажу товарів і послуг.

Ринок функціонує на основі товарних відносин, що відображають як прямі (виробництво – ринок – споживач), так і зворотні (споживач – ринок – виробництво) господарські зв’язки. Механізм зворотних зв’язків є неодмінною умовою стійкості і ефективності економічної системи. Спроби замінити об’єктивні зворотні зв’язки, коли людські потреби через ринок визначають обсяг і структуру виробництва, суб’єктивним адміністративним командуванням неминуче обертається не тільки деформацією самого ринку, але й усієї економічної системи. Виникають глибокі диспропорції, всеохоплюючий товарний дефіцит (нестача товарів), знижується мотивація господарської діяльності, економічні потреби і інтереси втрачають роль рушійної сили економічного розвитку.

Отже, ринок можна розглядати формою (способом) організації і функціонування економічних зв’язків господарюючих суб’єктів, що ґрунтується на принципах вільної купівлі-продажу, а також суспільною формою функціонування економіки, яка забезпечує взаємодію виробництва і споживання через обмін із прямими і зворотними зв’язками.

Формою організації господарської діяльності, яка ґрунтується на ринкових відносинах, є ринкова економічна система ,або ринкова система господарювання (ринкова економіка).

Що ж визначає своєрідність і ознаки ринку як економічної системи господарювання? Насамперед – це умови його існування і функціонування.

До об’єктивних умов існування ринку відносять:

• суспільний поділ праці;

• товарний характер виробництва;

• економічна відокремленість виробників, основу якої створює приватна власність на засоби виробництва.

До умов функціонування ринку належать:

• незалежність економічних суб’єктів у здійсненні господарської діяльності;

• існування ринкової конкуренції;

• наявність ринкової інфраструктури, стійкої фінансової, грошової, банківської і біржової системи;

• відповідне економічне середовище і наявність ринкової психології населення, які багато у чому визначаються правовою базою (прийняттям відповідних юридичних законів).

Суть ринку найбільш повно визначається його функціями, до яких відносяться:

• саморегулювання економічної системи, тобто узгодження виробництва і споживання, підтримування балансу попиту і пропозиції товарів за обсягом і ціною;

• стимулювання виробництва з найменшими витратами і максимумом прибутку, тобто зростання ефективності виробництва;

• регулювання пропорційності у виробництві і обміні – між регіонами, галузями і сферами економіки;

• виявлення величини вартості товарів і забезпечення еквівалентності обміну через ціноутворення;

• визначення міри доцільності і корисності конкретних форм господарської діяльності у відповідності з дією принципів раціональності і дохідності виробництва;

• стимулювання науково-технічного прогресу;

• демократизація господарської діяльності, яка полягає у звільненні суспільного виробництва від нежиттєвих його елементів (санація виробництва), диференціації товаровиробників-конкурентів.

Отже, ринок є функціональною формою економічних зв’язків між господарюючими суб’єктами, які здійснюються через товарний обіг і утворюють єдину економічну систему.

Історичний аналіз ринку дозволяє виділити кілька його типів: нерозвинений, вільний, регульований і деформований ринки.

Нерозвинений ринок характеризується випадковістю ринкових відносин, товарним (бартерним) характером обміну. Але і тут ринок виконує усі свої функції.

Вільний (класичний) ринок має такі ознаки: безліч господарюючих суб’єктів вступають у ринкові відносини на ґрунті економічної конкуренції; цілковита свобода у виборі виду господарської діяльності, вирішення фундаментальних економічних проблем (що, як і для кого виробляти, за якою ціною продавати); необмежена свобода руху виробничих ресурсів, їх цілковита мобільність; принцип раціональності господарювання, що неможливо без цілковитої інформованості про ринок; абсолютна однорідність однойменних товарів (стандартизований продукт); відсутність будь-якого суб’єктивного впливу на ціноутворення (ціни встановлюються стихійно у ході вільної конкуренції); цілковита незалежність у прийнятті господарських рішень; відсутність монополії і державного регулювання.

Вільний ринок сьогодні є і до певної міри був абстракцією. Ринок піддавався регулюючому впливові, що особливо помітно за сучасних умов.

Регульований (цивілізований) ринок став результатом еволюції ринкової економіки, цивілізації і гуманізації суспільства, адже вільний ринок поряд із незаперечними перевагами має і суттєві вади, передусім такі: 1) надмірна диференціація життєвого рівня; 2) небажані ефекти господарської діяльності (наприклад, забруднення довкілля), розвиток неадекватної суспільної поведінки окремих осіб (злочинність, алкоголізм, наркоманія тощо); 3) нездатність повністю забезпечити суспільні потреби (державне управління, оборона, захист неімущих і безробітних, освіта, охорона здоров’я тощо); 4) відсутність гарантій на працю, житло, вільний розвиток особи; 5) недостатня реалізація науково-технічних досягнень для фундаментальних досліджень у науці і техніці; 6) циклічність економічного розвитку, безробіття, інфляція і таке інше. Тому перехід до регульованого (цивілізованого) ринку став певною мірою закономірним.

Регулювання ринку може здійснюватись двома способами: 1) через конкурентний механізм ціноутворення (через співвідношення попиту і пропозиції товарів і послуг); 2) через втручання в економічні процеси держави (податки, державні замовлення, соціальна допомога, інвестиції тощо).

Сучасна ринкова економіка прагне до оптимального співвідношення обох способів регулювання. Держава намагається забезпечити умови функціонування ринку, виконуючи такі функції:

• законодавчу (розробка системи заходів, правових норм і законів, які гарантують розвиток ринкових відносин, рівноправність усіх форм власності, рівні можливості для усіх економічних суб’єктів);

• стабілізуючу (підтримання економічної рівноваги, високої зайнятості, антиінфляційні заходи, стабілізація економічного зростання);

• розподільчу (соціальний захист населення, перерозподіл доходів, забезпечення виробничими ресурсами та інше).

Надмірне втручання держави у ринкові процеси веде до деформації ринку. Найважливішим чинником деформації ринку виступає монополія –економічна чи державна. Отже, деформований ринок – це, передусім, монополізований ринок, для якого властиві такі ознаки: 1) незначна кількість виробників; 2) ринкова влада одного виробника (монополія) або одного покупця (монопсонія), яка виявляється у контролі над ціноутворенням; 3) утруднений доступ до виробничих ресурсів, обмеження конкуренції; 4) дефіцит інформації про ринок; 5) узгодження дій економічних суб’єктів.

Дата добавления: 2014-01-11