Відбір отриманої інформації

З потоку інформації журналіст має відібрати максимально корисну, а для цього варто вміти оцінити значимість отриманих даних. Вони визначаються насамперед фактологічною насиченістю і достовірністю. З погляду значи-мості повинна насамперед оцінюватися інформація, яка «проштовхується» в пресу з метою, вигідною її творцям. Така інформація часто має документ-тальну форму, що однак зовсім не гарантує її істинності. Насправді вона може виявитися навіть дезінформацією. Тому це повинно застерігати жур-наліста перед друком документів, в публікації яких дехто може бути дуже зацікавлений. Відрізнити достовірні дані від недостовірих іноді дуже важко. Перше, що має насторожити, - відсутність в інформації вихідних даних. Подібні повідомлення на сленгу називають «зливом». Слід провірити рек-візити: вихідні номери, печатки, підписи… така інформація зазвичай без-іменна, проте вона має конкретних авторів, групи людей, які переслідують певну мету, які готують різноманітні «розробки» без підписів, направляють їх у пресу чи ін. установи. Такі матеріали, наприклад, мали б спровокувати певних осіб на виступ чи дії. Вони переважно мають компрометуючі дані. Укладачі їх таким чином хочуть спонукати силові структури застосувати санкції, розпочати слідство у справі. Особливо активно «злив» застосо-вується у період виборів. Він має чітку мету – не дати конкурентам пере-могти. Проте «злив» може виявитися настільки важливим, що журналіст, спокусившись, візьме його за відправний пункт свого дослідження. Проте й тоді він вступає в чиюсь гру, про яку може мати доволі нечітку уяву. І зви-чайно, він не може знати, чим інтрига закінчиться для нього і його видання. Тому слід бути обережним.

Методи осмислення емпіричних даних:

- індуктивний (від малого до більшого);

- дедуктивний (від більшого до малого);

- традуктивний (порівняльний).

Методи доведення і спростування:

Доведення – це логічне судження, в процесі якого підтверджується чи спростовується істинність якось думки з допомогою ін. положень, підкріп-лених на практиці. Це шлях від нестовірного до достовірності знань. Доведення допомагає звірити теоретичні роздуми з реальною дійсністю. Найважливішими у доведенні є: теза, аргументи і демонстрація. Теза – це думка, яку слід довести. Тез може бути декілька, проте одна з них обов’яз-ково є головною. Чим чіткіше теза сформульована, тим краще журналіст може організувати своє розслідування. Від чіткості тези залежить також влучність заголовка, нерідко він формулюється подібно. Тезу не можна змі-нювати, інакше порушиться напрямок ж/р. Тези бувають прості (цей чинов-ник – корупціонер) і складні (приватизація дрібних підприємств дозволяє підвищити рівень виробництва, якість праці, збільшити податки у державний бюджет).

Аргументи – логічний фундамент доведення. Слабкі і сумнівні відки-даються. В ролі аргументів виступають лише перевірені дані. Їх має бути досить для підтвердження тези. Істинність аргументів має бути доведена не залежно від тези. Аргументи не повинні протирічити один одному. Якщо вони лише вірогідні, то таким буде і все ж/р. Кількість аргументів робить матеріал достовірнішим, але при відборі краще користуватися принципом: краще менше, та краще. Не варто вибирати їх безліч, а брати до уваги ті, які максимально підтверджують тезу. Важливо, щоб аргументи доповнювали один одного.

Способи демонстрації. Прямий доказ – це обґрунтування тези аргу-ментами без допомоги ін. логічних побудов. Допоміжний доказ – це обґрун-тування тези шляхом заперечення протилежного вислову – антитези. Якщо журналіст доведе фальшивість протилежної думки, тим він підтвердить авто-матично істинність власної. Це у випадку, якщо є лише 2 судження. Якщо ж їх більше, то такий метод називають роздільним доказом. Тут дискутуються кілька положень щодо одного питання. Журналіст має аргументовано пока-зати неправильність суджень кількох опонентів. Ці способи можуть по-єднуватися: спочатку журналіст доводить свою думку, а потім аргументує помилковість позиції ін. сторони (чи сторін).

Спростування. Воно буває пряме і дотичне. При прямому спростуванні журналіст умовно бере до уваги думку опонента, логічно простежує, що з неї випливає і висновки порівнює з уже відомими фактами. Якщо вони не збі-гаються, це свідчить про помилковість позиції супротивника. Цей метод ще називають «зведенням до абсурду», нерідко ним виражають сатиру і скепсис. Дотичне спростування чужої тези будується по-іншому. Журналіст старанно обґрунтовує власну тезу, а потім показує, що з її істинності неминуче ви-пливає помилковість тези опонента. Буває, що опонент висуває аргументи, які не мають прямого відношення до висунутої тези. Журналіст повинен вказати на відсутність логічного зв’язку. Якщо журналіст доведе неправ-дивість аргументів опонента, то тим одночасно доведе невірність і помилко-вість його тези. В практиці нерідко ці методи поєднуються. Це дає об’єктив-нішу картину ситуації.

Крім аналізу і синтезу, є гіпотетичний метод. Журналіст висуває свою гіпотезу, догадку, версію розвитку того чи ін. явища, опираючись на попе-редній досвід. Гіпотетичний метод має певне обґрунтування, але вимагає серйознішої доказовості. Слід бути обережним, бо такі знання мають лише ймовірний характер, а не істину в останній інстанції, тож ним не варто захоплюватися. До нього близький метод прогнозу. До точних прогнозів можуть привезти лиш істинні обставини. Наприклад, журналіст, знаючи, як кримінальні структури відмивають кошти, може спрогнозувати, що в конкретному випадку вони діяли подібно.

Корисний метод історизму. Він являє собою реконструкцію певного явища: історія виникнення проблеми, етапи її розвитку, нинішній стан.

Метод причинно-наслідкового аналізу допомагає встановити причини розвитку явища і говорити про наслідки в контексті цих причин, про майбутнє вирішення проблеми в контексті їх ліквідації.

Метод виключення полягає в тому, що журналіст може знайти причину явища, поступово логічно відкидаючи всі інші, поки не залишиться основна.

Метод подібності дозволяє йому порівнювати явища і проблеми: якщо вони мають одну спільну ознаку, то це значить, що вона і є причиною виник-нення ситуації.

Метод єдиної відмінності дозволяє порівняти явища, які розвиваються в однакових умовах. Якщо ж встановлюється якась відмінність, вона може бути причиною явища. Наприклад: умови праці робітників (якщо хоч одна незадоволена, можуть випливати різні наслідки).

Метод психоаналізу. Це добре знання психології людей, володіння хоча б найпростішими навичками психоаналізу. Це зближує ж/р з діяльністю правоохоронних органів: коли слід скласти психологічний портрет злочинця чи підозрюваного, коли важливо встановити мотивацію злочину. Журналіст може скласти психологічний портрет «героя» свого розслідування. Може зрозуміти мотивацію злочинних дій певних осіб. Приклад: стаття «Само-губство політика. Питання без відповіді». Чи міг сильний психотип накласти на себе руки? Кому була вигідна його смерть. Приклад – останні свідчення колишнього полковника силових структур, який знав генерала Кравченка. Він, будучи невдоволений закриттям справи за фактом самогубства, заявив, що Кравченко не міг це вчинити. Журналіст може зібрати дані про особу, скласти її психотип, щоб зрозуміти мотивацію її дій.

Дата добавления: 2014-01-11