Предмет і функції економічної теорії

Звернувшись до наукових літературних джерел минулого і сього­дення, можна побачити еволюцію уявлень про предмет економічної теорії.

Зокрема, меркантилісти – представники першої в історії економіч­ної школи (XVІ-XVIIІ століття), які відображали економічні інтереси купців і торгівців[2], дали першу назву економічній науці – політична еко­номія. Меркантилісти вважали економічну теорію наукою про багат­ство, “сукупність правил господарської поведінки” і про “торговельний ба­ланс”. Сферою створення багатства при цьому уявлялася торгівля, насамперед міжнародна.

Школа фізіократів [3], яка існувала у Франції у 60-70-х роках XVIII століття (Ф. Кенé, А. Тюргó та інші) перенесла предмет досліджень економічної теорії з сфери обігу до сфери виробництва, що було величезним досягненням економічної думки того часу.

Водночас, фізіократи помилково вважали джерелом багатства ли­ше сільськогосподарське виробництво, хоча й трактували багатство, на відміну від меркантилістів, матеріальними благами. За уявленнями фізі­ократів, предметом економічної теорії є національне багатство, під яким вони розуміли продукт землеробства.

Англійська класична політична економія (XVII-XІХ століття) роз­ширила предмет економічної теорії до досліджень умов виробницт­ва та нагромадження національного багатства (А. Сміт, 70-ті роки XVIII cтоліття), а також розподілу цього багатства (Д. Рікардо, початок ХІХ століття), створюваного у всіх галузях матеріального виробництва (про­мисловості, сільському господарстві, будівництві тощо, а не тільки у землеробстві), що проявляється в економічних законах та економіч­них відносинах.

Марксистська політична економія (друга половина ХІХ століття) предметом економічної теорії вважала систему виробничих відно­син – відносин між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання життєвих благ (багатства) і відповідну систему економіч­них законів (К. Маркс).

Паралельно з цим розвивалося й уявлення про еконо­мічну теорію як науку про народне господарство (В. Рошер і К. Бюхер – пред­ставники так званої історичної школи в економічній теорії, 30-40-ві роки ХІХ століття).

У надрах маржиналізму [4] в його неокласичному варіанті напри­кінці ХІХ століття з’явилась нова назва економічної теорії – “еконо­мікс” (В. Джевонс, А. Мáршалл), предмет якої обмежувався дослід­женням багатства і економічної поведінки раціонального господа­рюючого суб’єкта стосовно його виробництва, розподілу та спожи­вання. Увага зосереджувалася на ізольованому суб’єкті господарюван­ня, його стимулах до дії і мотивах протидії, тобто підкреслювалася роль людини в економіці.

Якщо маржиналісти і неокласики обмежили предмет економічної теорії виключно рівнем окремого господарюючого суб’єкта (підприємства), то кейнсіанці (Дж. М. Кейнс, 30-ті роки ХХ сто­ліття) значно розширили його, перенісши центр досліджень на рівень усієї економіки в цілому, тобто на рівень макроекономіки.

Джон М. Кейнс під предметом економічної теорії розумів дослідження кількісних функціональних залежностей у ринковій економіці, взаємозв’язків макроекономічних параметрів.

Представники раннього інституціоналізму [5] – течії економічної думки, що виникла у США на зламі ХІХ і ХХ століть (Т. Веблен та інші), зводили предмет економічної теорії до широкого спектру позаеконо­мічних явищ – так званих інституцій, які визначають економічні явища і процеси (психологія і біологія людини, право і держава, сім’я і вихо­вання, звичаї і досвід, наука і техніка, технологія і новаторство тощо).

Це дозволяє зробити висновок, що нині економічна наука є універсальною нау­кою про проблеми вибору ресурсів і економічну поведінку людей. Враховуючи той факт, можна сформулювати наступне виз­начення її предмета.

Економічна теорія (політична економія) – наука про основні закономірності, що визначають розвиток економіки, поведінку людей та їх груп у виробництві, розподілі, обміні і споживанні життєвих благ з метою задоволення своїх потреб за умов відносної обмеженості економічних ресурсів, що породжує проблему економічного вибору і конкуренцію за їх використання.

.

Варто враховувати, що економічна теорія досліджує історичну еволюцію економіки у бік зростання її доцільності (раціональності), джерела і рушійні сили економічного розвитку та примноження національного багатства, а також шляхи зростання добробуту окремих соціальних груп і громадян.

Отже, вивчаються ті ж економічні відносини, але акцент робиться не на об’єкті відносин (засобах і предметах праці та виробленому про­дукті), як у класичній чи марксистській політичній економії, а на суб’єкті цих відносин – людині. Такий аспект надзвичайно важливий для соціа­льно орієнтованої ринкової економіки, до формування якої спрямовані економічні реформи в Україні.

Економічна теорія структурно включає у себе такі частини: мікроекономіку, що досліджує ринкову поведінку окремих господарюючих суб’єктів (фірм, окремих галузей і галузевих ринків); макроекономіку, що вивчає функціонування національної економіки як єдиного цілого; мезоекономіку, або метаекономіку, що досліджує функціонування інфраструктурних підсистем економіки (грошової, фінансової, біржової, аграрно-промисловий чи військово-промисловий комплекси тощо); меґаекономіку, або ґлобальну економіку, що вивчає функціонування світової економіки в цілому.

При визначенні предмета економічної тео­рії з метою його більш чіткого і широкого осмислення доцільно виді­ляти:

· сферу дослідження – економічне середовище, у якому здійсню­ється господарська діяльність;

· об’єкт дослідження – економічні явища і процеси в економічній системі;

· предмет дослідження – життєдіяльність людини, груп людей і держави, їх економічна поведінка в тому економічному середовищі, у якому вони знаходяться.

Основне завдання економічної теорії – здійснювати не просто описання явищ і процесів в економіці, а виявити їх взаємозв’язки та взаємозумовленість, тобто розкрити систему еконо­мічних явищ і процесів та систему законів, які ними управляють.

У предметі економічної теорії прийнято виділяти дві сторони – позитивну і нормативну.

Позитивна сторона полягає у проведенні теоретич­ного дослідження економіки та її елементів, а нормативна сторона – у підготовці рекомендацій загального характеру для раціональної еконо­мічної поведінки усіх господарських суб’єктів – від окремої людини до держави, у формуванні уявлень про цілі та напрями економічного роз­витку. Нормативна економічна теорія є науковою основою для розробки економічної політики держави.

У якості універсальної науки економічна теорія виконує ряд важливих функцій: теоретико-пізнавальну, аналітичну, практичну, прогностичну, виховну і методологічну.

Теоретична, або пізнавальна, функція полягає у поясненні зако­нів, принципів, процесів і явищ економічного життя, аналітична – в аналізі економічних явищ і процесів, практична – у визначенні мети і напрямів економічного розвитку, рекомендацій для економічної поведі­нки суб’єктів економіки та економічної політики держави, виховна – у вихованні раціонального економічного мислення, визначенні правил ринкової економічної поведінки, методологічна функція полягає у створенні теоретичної основи для системи конкретних економічних наук.

Економічна теорія – інструмент, спосіб мислення та осмислення економічної дійсності.

Оволодіння цим інструментом зможе допомогти кожному зробити правильний вибір у багатьох господарських і життєвих ситуаціях.

Водночас, економічну теорію потрібно відрізняти від економічної політики. Економічна теорія розвивалася в пошу­ках відповіді на питання, поставлених господарською практикою та еко­номічною політикою, але залишається тільки інструментом осмислення економічної дійсності та прогнозування її розвитку.

Економічна політика – цілеспрямована система заходів держави у сферах суспільного виробництва, розподілу, обміну та споживання життєвих благ.

Економічна політика покликана відображати економічні інтереси суспільства, усіх соціальних груп і спрямована на зміцнення націона­льної економіки у цілому та реалізацію економічних інтересів нації.

Економічна політика знаходить варіанти вирішення економічних проблем і приводить у дію їх механізми. Здійснення завдань економіч­ної політики може призвести до змін в економіці, її удосконаленні і навіть до зміни економічних систем, що знаходить вираз у наступному розвитку економічної теорії.

Отже, хоча економічна теорія не є безпосереднім змістом еконо­мічної політики держави, вона виступає її теоретичною основою. Еко­номічна політика, нормативна за своїм характером, має опиратися на висновки позитивної економічної теорії, інакше держава у цій своїй діяльності не матиме ніяких шансів на успіх.

Дата добавления: 2014-01-11