Питання 3 Етичні вчення епохи Відродження та Нового часу

Подальший розвиток етичної думки здійснюється в епоху Відродження. У цей час відбувся перехід від геоцентричного до антропоцентричного розуміння світу. Гуманістичні ідеї етичної форми суттєво і змістовно досліджуються і узагальнюються в роботах Франческо Петрарки, Лоренцо Валлі, Джовані Піко делла Мірандоли, Нікколо Макіавелі та інших етиків – гуманістів епохи Відродження.

Гуманізм (лат. humanus - людський) взагалі означає визнання цінності людини як особистості, її права на необмежений розвиток і безперервний вияв своїх здібностей.

«Батьком гуманізму» у європейській філософській нації вважається Франческо Петрарка (1304 – 1374 рр.) Він намагається поєднати етичні надбання античності і досягнення сучасних йому філософів. У роботі «Моя таємниця» він робить акцент на засоби розв’язання внутрішніх конфліктів людини. Розуміючи радощі та пристрасті людини, він не вбачає в них тільки потяг до гріховного. В роботі «Про насолоду як істинне благо» Лоренцо Валла (1407 – 1457 рр.) обґрунтовує, що мета людини єдина і в земному житті і в раю. Основні етичні завдання полягають у тому, щоб максимально розвивати свої здібності, реалізовувати свій потенціал у великих діяннях.

Гуманістична орієнтація Ренесансу яскраво втілилась у вченні про людину Джованні Піко делла Мірандоли (1463 – 1495 рр.) На його думку, доля людини є наслідком її природної вільної активності. У промові «Про гідність людини» він дав філософське обґрунтування гідності людини в новому, гуманістичному розумінні. Бог створив людину, але не по своєму зразку і подобою. Він поставив людину в центр Всесвіту і дав їй можливість самостійно творити свою Долю. За такі ідеї чудом уникнув інквізиції.

Особливе місце серед етичних вчень займає концепція Ніколло Макіавеллі (1469 – 1527 рр.) який вперше чітко розподіляє принципи моралі та політики. Він визначав етичну сферу як сферу абсолютного, а політику – як сферу відносності і підкреслив, що не слід сферу політики оцінювати критеріями абсолютного. Отже реабілітація світу і людини, розпочата в етичних працях епохи Відродження, стала необхідним етапом переходу від середньовічних моральних цінностей до цінностей Нового часу.

Етична думка Нового часу (XVII-XIX ст.) формується за умов розвитку буржуазного засобу виробництва і домінування в етичній теорії таких моральних принципів, як індивідуалізм, раціоналізм і утилітаризм. Про це свідчать наукові праці відомих мислителів того часу. Так, раціоналізм вперше обґрунтував в роботах «Пристрасті душі», «Міркування про метод» Рене Дакарт (1596 – 1650 рр.) В його етиці панує принцип ефективності. Розум так регулює афекти, що при мінімумі витрат отримує максимальний ефект. Навіть любов хороша, тому що корисна для здоров’я. Людина розвиває свою доброчинність як метод самоконтролю для виживання у світі. Не будь цього, людина пішла б шляхом пристрастей – насолод, гніву тощо – і померла б, а це вже елементи утилітаризму. Етична концепція Томаса Гоббса (1588-1679 рр.) по суті стверджує буржуазні моральні цінності: егоїзм, утилітаризм, холодний раціоналізм.

Обґрунтування нової етики, на основі раціоналізму здійснив Бенедикт Спіноза (1632-1677 рр.). Його основна праця «Етика» являє собою вчення про вічну і безсмертну субстанцію і людина – її частина. Завдяки розуму людина усвідомлює свою глибинну єдність з світом. Щоб стати моральною, вона повинна перебороти свій почуттєвий егоїзм в інтелектуальній любові до божественно-природної субстанції і різними формами її прояву. На його думку, свобода – це усвідомлена необхідність, тобто можливість вибору, основана на знанні законів.

Особливий внесок в розвиток етичної думки зробив німецький філософ Іммануїл Кант (1721 – 1804 рр.). На його думку, мораль незалежна, автономна від інших сфер буття. Доброчинність в своїй основі безкорисна, тому мораль і щастя виключають одне одного. Відповідно слідування етичним цінностям і доброчинна поведінка є не шлях до щастя, а лише засіб стати достойною людиною. Поступок є моральним, якщо він здійснюється виключно з поваги до обов’язку, морального закону внутрішнього для нас. Моральний обов’язок – це вольовий стан вільної і розумної істоти.

Значний внесок в розвиток етики зробив Г.Гегель (1770-1831 рр.). Його етична думка базувалась на культі Розуму і раціональності, на оптимістичній упевненості в закономірності і логічній будові всього буття і самої людини, здатної до свідомої перебудови свого життя на основі розумності, справедливості і гуманності.

В основі етичних напрямків Новітнього часу знаходяться тенденції, які протилежні класичній етиці. Основоположники цих напрямів створювали свої вчення на матеріалі критики або односторонньої інтерпретації класичної німецької філософії. У межах різних філософських шкіл виникають самостійні етичні концепції. Серед них: марксистська, екзистенціалізму, прагматизму, психоаналізу, релігійні. Важливе місце в ХХ ст. займала марксистсько-ленінська етика. Радянська етична наука зосередила свою увагу на таких проблемах, як: дослідження історії етичної думки; обґрунтування нормативної етики суспільства; розробка теорії морального виховання; акцентування питань професійної етики. В цей же час виникають самостійні концепції моральності, які базуються на принципах релятивізму, волюнтаризму, суб’єктивізму та відвертого цинізму. Так, етика екзистенціалістів (К. Яспер, М. Хайдеггер, А.Камю, та інших) виходить з наступних положень: особистість, отримавши вищий онтологічний статус, губить об’єктивний етичний критерій; моральність не є істинною буття, це – засіб маніпулювання особистістю; загубивши, у результаті зміни концепцій, свій онтологічний статус, родові інститути втрачають і право на моральне законодавство.

Утилітаризм (лат utilitas – користь, вигода – світоглядна і практична моральна орієнтація, яка ґрунтується на принципі корисності. Засновник етики утилітаризму Ієремія Бентам (він же «батько деонтології»). У цьому ж напрямі багато працювали Д.Локк, Д.Юм, Д.С. Міль, а особливо К.А. Гельвецій, П.А. Тольбах). Моральний ідеал «Найбільше щастя найбільшої кількості людей». Критерієм моральності є: «досягнення корисності, вигоди, задоволення, добра і щастя». Суспільні інтереси формуються на основі сукупності індивідуальних інтересів.

Діяльний утилітаризм запевняє, що мета виправдовує засоби. Правильність або не правильність вчинку залежить не від моральної якості самої дії, а від її результатів, тобто чи створює вона найбільше благо для найбільшої кількості людей. Приклад: Лікарня і чотири смертельно-хворі людини (1 – легені, 2 –нирки, 1 - печінка). Лікарі для пересадки вбили людину. Вилікували 4 –х людей, а погубили одну людину.

Про щось подібне свідчить і прагматична етична концепція (Дж. Д’юі, Ч.С. Пірс, У. Джеймс, інші) яка виключає моральні судження із розряду наукових, теоретичний аспект моралі зводить до утилітарних життєвих проблем. На їх думку, основу моралі повинна складати особиста користь, отримана будь-якою ціною й будь-якими засобами.

Етична думка, яка спирається на психологічне вчення (метод психотерапії) психоаналізу (З.Фрейд, К.Юнг, Е.Фромм інші) у подальшому розвиває гуманістичні ідеї античності, започатковані ще Аристотелем. Етичні цінності, судження можуть бути створені лише на основі розуму, для чого людина повинна пізнати саму свою природу, властивості й характер. У змісті сучасної релігійної етики (Ж. Марітен, К.Ранер, П.Тейяр де Шарден інші) значне місце займає антропологізація – висування на перший план етичних проблем людини, гуманізація духовно-морального і соціального життя. Тенденція гуманізації й соціологізації релігійної етичної думки наявна і в країнах традиційного впливу православ’я (М.Бердяєв, С.Булгаков, П.Флоренський. інш.), а також в ісламі і іудаїзмі. «Поворот до людини» - знамення часу. Це стосується як філософської, так і етично-релігійної думки.

Таким чином, ґенеза етичної думки – це погляд у минуле, який визначає особливості її розвитку. Проблеми етичного буття завжди викликали пильний інтерес з боку найвидатніших мислителів. Жоден з них не оминув увагою питання моральності, аналізуючи не тільки дійсне, а й розмірковуючи про належне. Їх аналіз свідчить про їх надзвичайну важливість для долі сучасних та майбутніх поколінь. Але, незважаючи на багатообразність теорій, важливо виділити головний вектор. Це її антропологізм, перенесення уваги на окрему людину.

Дата добавления: 2014-01-11