Поняття та види реєстраційних проваджень

Питання 1.

ВСТУП

Значне місце в загальній структурі адміністративного процесу посідають реєстраційно-дозвільні провадження, які здійснюються компетентними державними органами (дозвільними органами), діють від імені держави і з метою врегулювання суспільних відносин в сфері державного управління.

Серед них можна виділити провадження з видачі дозволів (у тому числі узгоджень) на здійснення певної діяльності; провадження, пов'язані з видачею ліцензій на певний вид діяльності; провадження, пов'язані з видачею дозволів на об'єкти й операції з ними.

В окремих випадках провадження пов'язано з наданням дозволу на проведення заходів: зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, а також спортивних, видовищних та інших масових акцій.

Можна виділити кілька груп реєстраційних проваджень. Наприклад, одні провадження пов'язані з реєстрацією певних фактів (актів), зокрема актів громадянського стану (засвідчення фактів народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу) та видачею громадянам відповідних посвідчень; другі - з реєстрацією колективних договорів і угод; треті-з реєстрацією суб'єктів.

Значна кількість проваджень пов'язана з акредитацією, атестацією та сертифікацією.

Таким чином, знання питань даної теми має для вас, як майбутніх юристів, має дуже важливе значення, оскільки ви самостійно будете здійснювати окремі види реєстраційно-дозвільних проваджень, зокрема, якщо доведеться працювати в ОВС, будете здійснювати провадження з видачі дозволів на придбання, зберігання вогнепальної зброї та боєприпасів, функціонування об'єктів дозвільної системи тощо.

Методичний матеріал ознайомить курсантів з особливостями та процесуальним порядком здійснення реєстраційних та дозвільних проваджень в органах державної влади та місцевого самоврядування, акцентуючи увагу на особливостях реєстраційно-дозвільних процедур в органах та підрозділах МВС України.

Ключові слова: "державна реєстрація", "об’єкт державної реєстрації", "державний реєстр", "дозвільна система", "об’єкти дозвільної системи", "дозвільний документ", "ліцензія", "спеціальний дозвіл", "патент", "сертифікат".

Переходячи до розгляду даного питання слід спочатку визначити наступні положення. По-перше, реєстраційні провадження охоплюють широке коло суспільних відносин та займають особливе місце в структурі адміністративного процесу. Воно безпосередньо пов’язане з владно-управлінською діяльністю держави. Слід наголосити, що саме під час реєстраційних проваджень, в діяльності органів виконавчої влади та їх посадових осіб відбувається офіційне визнання законності відповідного об’єкту реєстрації.

Об'єкт державної реєстрації – матеріальні та нематеріальні блага або права фізичних чи юридичних осіб та юридичні факти.

Вичерпаного переліку об’єктів державної реєстрації не існує. Кількість об’єктів може вимірюється сотнями, За деякими підрахунками в Україні існує не менше 700 нормативно-правових актів, що так або інакше встановлюють та регулюють порядок державної реєстрації. З огляду на це, їх аналіз дає нам змогу визначити окремі основні групи об’єктів державної реєстрації.

1. Матеріальні – нерухомість (квартири, будинки, капітальні споруди, земельні ділянки тощо); рухоме майно (автотранспортні засоби, зброя, об’єкти дозвільної системи, цінні папери, реєстратори розрахункових операцій за товари або послуги, результати науково-дослідної та творчої діяльності, товарні знаки (логотипи) тощо); документи (бланки нотаріальних документів, нормативно-правові акти, доручення, спадкові справи тощо); юридичні особи (підприємства, установи, організації).

2. Нематеріальні – учасники виборчого процесу (кандидати на виборчі посади, представники від кандидатів, які здійс¬нюють нагляд за дотриманням законності у процесі виборів тощо); об’єкти пов'язанні з певною діяльністю (угоди, ліцензії, нотаріальна діяльність, адвокатська діяльність, брокерська діяльність, фінансові операції (тендери), іпотека, майнові застави, випуск цінних паперів, банківські рахунки тощо);

3. Юридичні факти – цивільні стани (укладання та розрив шлюбу, усиновлен¬ня, установлення батьківства, зміна прізвища або імені); події (народження, смерть тощо).

На думку О.В. Кузьменко, до реєстраційних проваджень слід також відносити облікові адміністративні процедури. Існуючими правилами регламентуєть¬ся облік за місцем перебування та за місцем проживання таких ка¬тегорій громадян: військовозобов'язаних; військовослужбовців; громадян, що проживають на територіях монастирів, храмів та ін¬ших культових споруд; мігрантів; осіб, що за умовами і характе¬ром своєї роботи пов'язані з постійним переміщенням (моряки, учасники експедицій тощо); платників податків; ВІЛ-інфікованих, інфекційно-хворих та психічнохворих осіб; постраждалих унаслідок катастроф техногенного характеру; учасників бойових дій; ветеранів праці; оцінювачів майна та майнових прав; отримувачів гуманітарної допомоги; осіб, що професійно займаються операціями з цінними паперами; безробітних громадян та громадян, які шукають роботу, тощо.

Учасниками реєстраційних проваджень є з одного боку, органи публічної адміністрації (органи виконавчої влади, їх посадові або службові особи), з іншого боку - громадяни, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності.

Реєстраційному провадженню притаманні певні процесуальні особливості:

1. В основі провадження є діяльність уповноважених органів публічної реєстрації, їх посадових осіб щодо офіційного визнання законності відповідного об’єкту реєстрації.

2. В процесі реєстраційного провадження відбувається офіційне визнання та фіксацію юридичних фактів.

3. Реєстраційне провадження є спеціальною процедурою створення та наділення правосуб’єктністю юридичних осіб.

4. В процесі здійснення, в момент державної реєстрації особи набувають певних прав; певні правові документи набувають своєю юридичної сили.

5. В процесі здійснення провадження, передбачено введення спеціальних державних реєстрів.

Як зазначено вище, чинним законодавством передбачено ведення певних спеціальних державних реєстрів. Тому пропоную окремо зупинитись на даному понятті.

І так, в діючому нормативно-правовому масиві відсутнє законодавчо-закріплене терміну "державний реєстр". Так ст. 1 Закону України "Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів" встановлює, що державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів - це автоматизований банк даних, створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов'язані сплачувати податки, збори, інші обов'язкові платежі до бюджетів та внески до державних цільових фондів у порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами України.

В свою чергу, ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" зазначає, що Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Закон України "Про Державний реєстр виборців" закріплює, що Державний реєстр виборців - автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система (банк даних), призначена для зберігання, обробки даних, які містять передбачені цим Законом відомості, та користування ними, створена для забезпечення державного обліку громадян України, які мають право голосу відповідно до статті 70 Конституції України.

Зазначене дає нам можливість надати власне, узагальнююче визначення поняття "державного реєстру" як єдиного державного, автоматизованого інформаційного банку даних, що призначений для зберігання, обробки певних відомостей.

Державний реєстр будь-яких об'єктів держаної реєстрації здій-снюється з метою забезпечення органів державної влади вірогідною інформацією про стан існування об'єктів у системі державного управління.

Юридичний зміст спеціального державного реєстру полягає в тому, що у процесі реалізації покладених на орган публічної адміністрації повноважень з реєстрації певних об’єктів, уповноважена особа державного органу заносить відомості про реєстрацію об’єкту до спеціальної бази даних. Державний реєстр ведеться на електронних носіях, відповідно до встановлених державних правил та стандартів. Дотримання встановлених вимог забезпечує взаємодію державного реєстру з іншими інформаційними базами даних.

Доступ до даних державного реєстру мають державні органи та їх посадові особи, що мають повноваження щодо формування, змін та введення бази даних реєстру (адміністратори) та користувачі – громадяни, підприємства, установи, організації. Конкретний перелік адміністраторів та користувачів державних реєстрів визначається окремими законодавчими актами. Державний реєстр містить чітко визначені нормативно-правовими актами відомості про об'єкт реєстрації, але для кожного об'єкта вони мають відповідний перелік. До Державного реєстру не заносять відомості, що становлять державну таємницю.

Державні (іноді вони мають назву "єдині") реєстри інформаційної мережі Міністерства юстиції України створені та функціонують відповідно до законодавства України. Загалом, Міністерство юстиції є держателем та забезпечує функціонування 17 Єдиних та Державних реєстрів - електронних баз даних, що є державною власністю.

Запровадження та функціонування вказаних реєстрів було визначено 16-ма законами (в т.ч. кодексами); 2-ма Указами Президента України, 7-ма постановами Кабінету Міністрів України; 52-ма наказами Міністерства юстиції України.

Так наприклад, функціонують:

 єдиний реєстр громадських формувань;

 єдиний реєстр спеціальних бланків нотаріальних документів;

 єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна;

 єдиний реєстр нотаріусів України;

 реєстр прав власності на нерухоме майно;

 державний реєстр атестованих судових експертів;

 єдиний державний реєстр нормативно-правових актів;

 єдиний державний реєстр виконавчих проваджень;

 державний реєстр іпотек;

 державний реєстр правочинів;

 державний реєстр обтяжень рухомого майна;

 спадковий реєстр;

 реєстр спеціальних бланків документів інформаційної системи Міністерства юстиції України;

 єдиний реєстр довіреностей;

 державний реєстр друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб’єктів інформаційної діяльності;

 державний реєстр актів цивільного стану громадян.

Адміністратором Єдиних та Державних реєстрів інформаційної мережі Мін’юсту є Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України.

ДП "Інформаційний центр" було засноване Міністерством юстиції України в 1997 році. У 1999 році Кабінет Міністрів своєю постановою визначив указане підприємство адміністратором реєстрів, створення та забезпечення функціонування яких належить до компетенції Мін’юсту. На сьогодні ДП "Інформаційний центр" складається з головного підприємства та 24-х регіональних філій в обласних центрах України та Автономній Республіці Крим.

Таким чином, аналіз норм вітчизняного законодавства та розглянуті вище особливості реєстраційного провадження, дає нам можливість визначити, що реєстраційне провадження - це регламентована нормами адміністративно-процесуального права особлива, владна діяльність уповноважених органів публічної адміністрації, їх посадових осіб щодо офіційного визнання законності відповідного об’єкту реєстрації.

До питання структури реєстраційного провадження, то слід зазначити, що йому притаманна загальна структура адміністративного провадження. Слід підтримати позицію О.В. Кузьменко та виокремити в структурі реєстраційного провадження чотири основні стадії, а саме:

1. Порушення провадження та розгляд справи.

2. Прийняття рішення щодо реєстрації або відмова у реєстрації.

3. Оскарження або опротестування прийнятого рішення.

4. Виконання прийнятого рішення.

Характеризуючи стадії провадження слід зазначити наступне. Перша стадія розпочинається з моменту отримання уповноваженим на проведення державної реєстрації суб’єктом відповідного звернення зацікавленої в реєстрації особи та необхідних для проведення реєстрації документів. Перелік документів визначається в кожному конкретному випадку окремо. У передбачених законом випадках звернення про реєстрації може мати форму реєстраційної картки, форма якої закріплюється законодавчо.

На першій стадії відбувається розгляд справи, що полягає в перевірці уповноваженим суб’єктом повноти та достовірності поданої інформації, наявності необхідних документів, відсутності підстав для відмови у проведенні реєстрації.

Друга стадія включає в себе дії спрямовані на прийняття рішення про реєстрації об’єкту або відмову в її проведені. Відмова у проведенні державної реєстрації повинна бути обґрунтованою, прийнятою у встановлений строк на підставі повноважень суб’єкта, що здійснює реєстрацію. За загальним правилом, відмова про проведення реєстрації об’єкту оформлюється в письмовому виді та надсилається зацікавленій в реєстрації особі для усунення виявлених недоліків, що стали причиною для відмови або подальшого оскарження рішення про відмову.

Третя стадія, представляє собою процедуру оскарження прийнятого негативного рішення про відмову в реєстрації, або навпаки про реєстрацію об’єкту, якщо можливо деяка третя сторона має власні претензії щодо прийнятого рішення. Оскарження здійсняються у встановленому порядку або до вищого органу, або до суду. Рішення про відмову в державній реєстрації може бути опротестовано прокурором на підставі Закону України "Про прокуратуру".

Остання стадія характеризується діями направленими на виконання прийнятого рішення про реєстрації. На цій стадії відбувається внесенням даних про об’єкт реєстрації до спеціальних державних реєстрів, баз даних, книг та можлива видача документу, що підтверджує проведення реєстрації (витяги, виписки, сертифікати тощо).

Дата добавления: 2014-01-11