Лекція 4

ТЕМА:

“Менеджмент паблік афеарз у міжнародному підприємстві”

План:

1. Менеджмент паблік афеарз на іноземному дочірньому підприємстві.

1.1. Характеристика, мета і можливості впливу зацікавлених груп у країні перебування.

1.2. Інструменти менеджменту паблік афеарз на іноземних дочірніх підприємствах.

2. Менеджмент паблік афеарз у транснаціональних корпораціях.

2.1. Характеристика, мета і можливості впливу міжнародних зацікавлених груп.

2.2. Інструменти менеджменту паблік афеарз у ТНК.

У попередніх темах у центрі уваги, переважно перебували внутрішні, з точки зору підприємства, проблеми міжнародного менеджменту. Проте підприємство, що діє на іноземних ринках, стикається також з великою кількістю різних зовнішніх вимог і зацікавлених груп, які в значно більшій мірі, ніж у національному контексті, призводять до конфліктів.

Тому міжнародний менеджмент не обмежений тільки високоефективним управлінням структурами, системами і процесами в межах підприємства, а й охоплює формування відносин із зовнішніми щодо підприємства зацікавленими групами.

У 70-х pp. зі зростанням значення міжнародної економічної діяльності було проведено велику кількість досліджень, (особливо в англо-американському просторі), що саме базувались на аналізі зовнішніх відносин міжнародних підприємств. Так, використовуючи працю Т.Бруера, можна виділити такі концептуальні теорії:

вихідним пунктом в історичному плані є емпіричне дослідження, здійснене у праці Р.Вернона «Sovereignty at Bay». Він, зокрема, розглянув поведінку 187 американських дочірніх підприємств щодо відповідних країн перебування і порівняв її з поведінкою інвесторів з інших країн. Р.Вернон дійшов висновку, що дочірні підприємства американських корпорацій налаштовані вороже до урядів країн і завдяки своїй переважно дуже сильній владі здатні лобіювати власні інтереси за допомогою відкритого політичного тиску;

подібні положення лежать в основі теорії залежності, на яку суттєво вплинула марксистська теорія. Вона також припускає, що іноземні підприємства налаштовані вороже до урядів країн перебування, але вони часто кооперують зі своїми урядами. Власне, уряди країн, що розвиваються, займають відносно слабку і залежну від іноземних інвесторів позицію. Цього прагнуть не лише самі іноземні інвестори, а й уряди їхніх країн. Тому іноземні інвестиції часто використовують як політичний інструмент для того, щоб закріпити залежність країн, що розвиваються, від промислово розвинутих країн. На основі ідеологічно витриманих положень автори теорії приписують промислово розвинутим країнам імперіалістичну політику щодо країн, що розвиваються. Ця теорія втратила з 70-х років своє значення;

за основу теорії переговорів беруть аналіз переговорів між іноземними підприємствами й урядами. Особливий інтерес дослідників викликає те, яким чином стратегія переговорів впливає на відносини з країною перебування. Вони можуть бути охарактеризовані як кооперація, компроміси або конкуренція. На процес переговорів і його результат впливають психологічні, ідеологічні, правові, політичні та морально-етичні фактори;

теорія політичного ризику, що багато в чому перегукується з теорією переговорів, особливу увагу приділяє іноземним інвестиціям у політично нестабільні регіони. її вихідний пункт - теза про те, що країни перебування з часом добувають вплив, тоді, як іноземні Інвестори, особливо після закінчення трансферу технологій і ноу-хау, його втрачають. Центральним у даній теорії є дослідження того, яким чином іноземні підприємства збирають й обробляють інформацію про політичний розвиток в окремих країнах (наприклад, з допомогою BER.I), знижують політичні ризики, наприклад, ризик націоналізації, за допомогою створення спільних підприємств І зрівнюють політичні ризики між різними країнами (наприклад, за допомогою індексу інвестиційного портфеля країн);

еклектична теорія міжнародного виробництва Дж.Даннінга розглядає діяльність урядів країн перебування тоді, коли об'єктом дослідження стають джерела переваг власності, Інтернаціоналізації і місцеві переваги.

Якщо узагальнити всі ці теорії, то можна зробити такі висновки:

1. Міжнародні підприємства взаємодіють не лише з урядами країн перебування і своїми урядами, а й з великою кількістю різних учасників цього процесу, чиї інтереси значною мірою відрізняються і є конфліктними. Таким чином, у межах менеджменту паблік афеарз необхідно виявити, перш за все, зацікавлені групи, визначити їхню мету і проаналізувати можливості впливу на прийняття підприємницьких рішень.

2. Умови зовнішнього середовища, в яких перебувають міжнародні підприємства переважно не випадкові, а результат свідомих і цілеспрямованих заходів зацікавлених груп підприємства. З огляду на це їх не слід приймати пасивно, а потрібно використовувати в інтересах підприємства завдяки застосуванню різних інструментів менеджменту паблік афеарз.

Менеджмент паблік афеарз - це формування відносин щодо зовнішніх соціально-політичних зацікавлених груп міжнародного підприємства. Його мета - високоефективне управління потенційними, прихованими й очевидними конфліктами з цими зацікавленими групами, а також якомога повніше використання конкурентних переваг, що простежуються за умови врахування або впливу соціально-політичних завдань.

4.1. Менеджмент паблік афеарз на іноземному дочірньому підприємстві

4.1.1. Характеристика, мета і можливості впливу зацікавлених груп у країні перебування

Зовнішні зацікавлені групи, з якими іноземні підприємства перебувають у стані конфронтації в межах своєї діяльності, поділяють на ринкові та соціально-політичні (рис. 4.1):

Рис. 4.1. Класифікація зацікавлених груп міжнародного підприємства.

а) з ринковими зацікавленими групами міжнародне підприємство взаємодіє на фінансових ринках, ринках збуту та постачання для того, щоб мати змогу виробляти і продавати свої товари і послуги;

б) до соціально-політичних зацікавлених груп належать ті учасники, з якими підприємство, як правило, не взаємодіє на одному ринку. З огляду на це вони не є прямими покупцями або продавцями товарів чи послуг, але можуть підтримати або перешкодити трансакціям міжнародного підприємства, застосовуючи позитивні або негативні неекономічні санкції.

У зв'язку з тим, що відносини з ринковими зацікавленими групами вже були розглянуті при вивченні внутрішніх функцій менеджменту, у даному разі ми обмежимось соціально-політичними зацікавленими групами. Аналітичне розмежування ринкових і соціально-політичних зацікавлених груп все-таки не завжди однозначне. Так, наприклад, уряди або місцеві органи влади щодо певного підприємства можуть бути як ринковим партнером (наприклад, як суспільний замовник або як орган, що надає комунальні послуги), так і вищим органом (законодавець). Це також стосується поділу на економічні та неекономічні санкції. Тоді як заклики до бойкоту громадських ініціатив мотивовані соціальним чи екологічним, а не економічним підґрунтям, для підприємств, котрих це стосується, вони служать безпосередньо економічною санкцією.

4.1.1.1. Уряд країни перебування

Основою теоретичних і емпіричних досліджень менеджменту паблік афеарз служать відносини між міжнародним підприємством і урядом відповідної країни. Інтерес держави до міжнародних підприємств базується на тому, що їх ділова активність значною мірою може сприяти економічному розвитку цієї держави (рис. 4.2).

Це передусім стосується трансформаційних країн і країн, що розвиваються, де іноземні інвестори виконують роль «агентів змін» і «каталізаторів структурних змін».

Емпіричні дослідження й аналіз спрямованості інвестицій різних держав показують, що уряди країн перебування переслідують таку мету щодо іноземних інвесторів:

а) Імпорт іноземного капіталу, завдяки чому компенсується недостатність заощаджень у країні. Це розвантажує місцевий ринок капіталу і має викликати імпульси зростання. Емпіричні дослідження доводять, що трансфер капіталу в країни, що розвиваються, і трансформаційні країни дуже незначний. Поряд зі споживанням капіталу на внутрішніх кредитних ринках іноземні підприємства здійснюють трансфер неакціонерних форм міжнародного співробітництва (non-equity forms of international cooperation (NECs), під час якого значну роль відводять трансферові ноу-хау, а не трансферові капіталу;

Рис. 4.2. Прямі і непрямі економічні ефекти прямих іноземних інвестицій

б) досягнення ефекту позитивного валютного балансу. В даному разі розрізняють дві форми. Тоді як за умови зорієнтованості на внутрішній ринок прямих інвестицій завдяки заміні колишнього імпорту виробництвом у межах країни можна зекономити валюту, за умови зорієнтованості прямих інвестицій на експорті завдяки експорту товарів, які виробляють у межах країни, можна отримати додаткову валютну виручку. Ці ефекти впливають позитивно на валютний баланс відповідної країни лише у тому разі, коли сума зекономлених або додатково набутих коштів більша, ніж відплив валюти, котрий може виникнути внаслідок придбання інвестиційних товарів чи напівфабрикатів за кордоном або через трансфер прибутку;

в) доступ до сучасних технологій, котрі через технологічне відставання вітчизняних підприємств не можуть самостійно розвиватись І через нестачу іноземної валюти не можуть бути імпортовані. При розгляді теорій Іноземних інвестицій було вказано, що основний мотив підприємств для здійснення прямих інвестицій - використання переваг зниження витрат на заробітну плату. Тому у відповідній країні перебування підприємства розміщують переважно трудомісткі, і меншою мірою

капіталомісткі технології. Крім цього, у країнах з недостатньо розвинутою Інфраструктурою і несприятливими кліматичними умовами, апробовані й через це до певної міри застарілі технології є більш надійними. З огляду на це іноземні підприємства намагаються перш за все на початку своєї діяльності за кордоном, так і в країнах з високим інвестиційним ризиком трансферувати такі технології в країни перебування, щодо яких не потрібно зберігати таємницю і котрі скопіювала материнська організація.

г) досягнення горизонтальних і вертикальних ефектів конкуренції, особливо в трансформаційних країнах, де вітчизняні підприємства через промислову політику, переслідувану до кінця 80-х pp. XX ст., не відчували ні національної, ні інтернаціональної конкуренції. Дочірні підприємства іноземної корпорації, що порівняно зі своїми вітчизняними конкурентами володіють сучасними технологіями і високоефективним менеджментом, мають здійснювати конкурентні імпульси для вітчизняних конкурентів, постачальників і дистриб'юторів, збуджувати в них інноваційну та ринково зорієнтовану поведінку і таким чином вести до демонополізації промислової структури

д) досягнення позитивних ефектів зайнятості. На противагу урядам країн перебування, іноземні підприємства значно більше зацікавлені у досягненні якомога вищої продуктивності праці, а не у поліпшенні умов на внутрішньому ринку праці певної країни. Використання сучасних технологій потребує меншої кількості персоналу, ніж на вітчизняних підприємствах, що використовують застаріле, а тому більш трудомістке виробництво. Особливо при поглинанні існуючого підприємства відбувається скорочення працівників і, таким чином, погіршується ситуація щодо зайнятості у країні перебування. ЦІ негативні прямі ефекти зайнятості компенсують часто позитивні непрямі ефекти зайнятості у вітчизняних постачальників І споживачів (вертикальні ефекти зайнятості), конкурентів (горизонтальні ефекти зайнятості), а також завдяки інвестиціям у перепідготовку і підвищення кваліфікації вітчизняних працівників.

З огляду на те, що між наведеними цілями країн перебування і цілями міжнародних підприємств існують безліч конфліктів, уряди багатьох країн ухвалили спеціальні інвестиційні закони, що передбачають такі інструменти для регулювання іноземних підприємств:

у межах господарського права часто визначаються дольові участі партнера з країни перебування і частково навіть уряду цієї країни або вказується максимальна частка участі для іноземних підприємств. У законах про приватизацію багатьох трансформаційних країн і країн, що розвиваються, закріплені обмеження для іноземних підприємств, які прагнуть придбати колишні державні підприємства. Проте їм часто вдається забезпечити свій вплив на економічну політику шляхом розпорошення часток капіталу країни перебування серед кількох акціонерів; уряди багатьох країн, що розвиваються І мають хронічні проблеми платіжного балансу, намагаються шляхом обмеження вивезення прибутку зменшити відплив іноземного капіталу. Однак дія цього інструменту не завжди дає позитивний результат. Так, опитування 295 великих американських підприємств показало, що обмеження вивезення капіталу - один з найважливіших факторів, що свідчать проти входження на ринок тієї країни, яка їх ввела;

реалізації позитивних ефектів зростання і зайнятості досягають значною мірою шляхом прийняття постанов місцевого значення. Вони передбачають, що певний етап процесу створення вартості має відбуватися в межах країни. Крім цього, велика кількість країн перебування намагається впливати на ввезення і вивіз товарів та на форму капіталовкладень через введення митних обмежень; особливі обмеження для іноземних підприємств містять інструкції країн перебування, що вимагають створювати вартість в даній країні шляхом включення проведення діяльності з розвитку і дослідження підприємства. Часто підприємства розглядають ці види діяльності як чутливі, бо вони передбачають небезпеку розпорошення ноу-хау. Тому багато Іноземних підприємств ведуть лише адаптаційну діяльність і, отже, ефекти переміщення (spillover effects) для країни перебування знижуються; відповідно до законодавства про зайнятість здійснюється захист ринку праці країни перебування, тобто значно обмежується або регулюється спеціальними постановами (наприклад, «зелена карта» у США) зайнятість Іноземних співробітників. До того ж, багато країн вимагають надання гарантій зайнятості або особливих пільг для груп працівників, які без цих гарантій чи пільг на ринку країн перебування потрапляють у невигідне становище. Так, у Південній Африці після закінчення апартеїду було прийнято Affirmative Action act, згідно якого чорношкірим претендентам надавали перевагу при прийомі на роботу;

поряд з вищезазначеними інструментами, які обмежують діяльність іноземних підприємств, також існує велика кількість сприятливих для них умов. При цьому особливе значення належить вільним економічним зонам;

накінець, діяльності іноземних підприємств теж сприяють такі двосторонні угоди, як договір про інвестиційний захист, договір про створення сприятливого клімату для інвестицій, і договір про подвійне оподаткування.

4.1.1.2. Професійні спілки

Тоді, як уряди країн перебування щодо іноземних підприємств переслідують передусім економічні, фінансові і політичні цілі, профспілки цих країн особливо зацікавлені у впливові прямих іноземних інвестицій на соціальну політику та політику зайнятості, однак вони мають незначний вплив на виконання угод. Слід зазначити, що капітал і технології мобільні, а робоча сила - немобільний фактор виробництва. Це дає міжнародним підприємствам змогу у разі трудового конфлікту погрожувати перенесенням виробництва в іншу країну. Крім цього, впливати на підприємства, що мають головний офіс не у країні перебування, тяжче, що ще більше послаблює позицію профспілок.

Конкретні цілі профспілок, їхній вплив і стратегія, яку вони ведуть для захисту своїх Інтересів, значно відрізняються залежно від країни. У спрощеному вигляді форми організації й ідеологічної спрямованості профспілок у міжнародному контексті можна подати таким чином:

німецька модель характеризується інституціоналізованою і легалізованою участю представників профспілок на всіх рівнях (виробництво, підприємство, концерн і галузь). Промислові профспілки, що представляють інтереси всіх працівників однієї галузі, співпрацюють з відповідними спілками роботодавців над укладенням тарифних угод, в яких основні елементи кадрової політики (робочий час, оплата праці тощо) обов'язково визначені для всіх працівників підприємств-членів. На діяльність профспілок суттєво впливають соціально-демократичні ідеї. Найважливіший Інструмент і засіб впливу профспілок у межах їхньої тарифної автономії - це право на страйк, яке дуже рідко використовують у міжнародному контексті. Правові на страйк протиставляють право на звільнення роботодавця; романська модель характерна для Франції, Італії та Бельгії і розглядає профспілки як неформально протидіючу силу по відношенню щодо підприємств та держави. їхня мета, базується на соціалістичних ідеях, тому вона обмежена поліпшенням конкретних умов праці, хоч і передбачає важливі зміни суспільних відносин влади на користь працюючих. В Європі частота страйків найвища саме у романських країнах; британська модель профспілки швидше зорієнтована прагматично і більшою мірою спрямована на підприємство. Структура профспілок передбачає велику кількість різних організаційних форм. Звичайно промислові, професійні і загальні профспілки існують паралельно. Через таку розгалуженість профспілок їх вплив відносно незначний, що виявляється у посиленні децентралізації переговорів щодо тарифів; американська модель передбачає не інституціоналізоване партнерство щодо переговорів між представниками профспілок і керівництвом відповідних підприємств без конкретної суспільно-політичної мети. У міжнародному контексті через незначний ступінь організації переговори американських профспілок, як правило, не мають значного впливу;

скандинавська модель характеризується переважно зорієнтованою на пошук робочих місць інституційною участю профспілок у формі обраного представника робочої групи. Відносини між профспілками і роботодавцями визначені прагматичним співробітництвом, причому велике значення надають забезпеченню міжнародної конкурентоспроможності. Через таку сильну прагматичну орієнтацію організаційний рівень профспілок у скандинавських країнах традиційно дуже високий; радянська модель державних профспілок вбачає в них основну силу, здатну впроваджувати державні рішення. З огляду на це їм відводять виконання суспільно-політичних завдань. Крім цього, профспілки виконують важливі соціально-політичні функції: створення й утримання дитячих садків при підприємствах, формування центрів відпочинку та дозвілля тощо. Після зруйнування планово-економічної і тоталітарно-адміністративної систем у центрально- і східноєвропейських державах ця модель

втратила значення для світу, крім таких країн, як Китай, Куба і Північна Корея;

японська модель, на відміну від панівних у Західній Європі промислових та професійних профспілок, передбачає представництво працівників через профспілки підприємства. До них входять лише працівники, зайняті протягом всього життя у материнській організації. Значна частина працюючих на малих підприємствах-постачальниках не користується соціальними пільгами, які надає підприємство. Щодо налагодження контактів з працівниками цей організаційний принцип має більші переваги для керівництва підприємства, ніж для загальних галузевих чи промислових профспілок, оскільки вони завдяки налагодженим зв'язкам з окремими підприємствами мають більше шансів на успіх, тому виявляють більшу готовність до компромісу.

4.1.1.3. Церкви

Хоча прямі інвестиції іноземних підприємств урядами і профспілками країн перебування оцінюються, як правило, позитивно, проте у багатьох країнах церква до них ставиться критично. Особливо у країнах з традиційною культурою критикують зумовлене цим озахіднення, що призводить до орієнтації на матеріальні, а не релігійні цінності. Особливо радикальною щодо цього є позиція ісламістсько-фундаменталістських організацій у багатьох арабських, північноафриканських і середньоазіатських країнах. Однак католицька церква також виступає проти зростання впливу іноземних, переважно західних, підприємств (наприклад, у Польщі і деяких південноамериканських країнах). Значення церкви другорядне в тих країнах, де різко зменшується вплив церкви і держави.

4.1.1.4. Громадські організації

Однобічна орієнтація багатьох підприємств на економічну мету призвела до виникнення у багатьох країнах недержавних організацій, що виражають інтереси виробників, споживачів або тих, кого це прямо чи опосередковано стосується. Значення недержавних організацій зростає, тоді як партії, профспілки або урядові інституції на сучасному етапі втратили довіру, щоб виражати, представляти І лобіювати певні соціально-політичні інтереси. Ці організації впливають на діяльність міжнародних підприємств як прямо (заклики до страйків), так й опосередковано (вплив на уряд або місцеві органи управління).

4.1.1.5. Засоби масової інформації

Дочірні підприємства міжнародних корпорацій перебувають під особливою увагою засобів масової інформації (ЗМІ). Вони хоч і не мають формально влади, щоб безпосередньо впливати на діяльність підприємств, проте значною мірою формують суспільну думку і таким чином здійснюють вплив на підприємницькі рішення.

Інформація громадськості часто не відповідає жодним об'єктивним критеріям, а в країнах із комерціалізованими засобами масової інформації її подають згідно з інтересами власників- охопити найбільше коло читачів чи глядачів. Особливий вплив засобів масової інформації полягає у вибірковому поданні подій та суб'єктивному зображенні їх учасників, а також висвітленні скандалів і діяльності лише тих іноземних підприємств, які протидіють інтересам країн перебування.

Значення засобів масової інформації посилюється із зростанням рівня їх глобалізації. Завдяки розвитку сучасних комунікаційних та інформаційних технологій (сателітне телебачення, Інтернет, мобільний телефон тощо) ЗМІ можуть повідомляти про події в будь-якій точці планети без часових затримок. Тому діяльність міжнародних підприємств спостерігають не лише засоби масової інформації відповідної країни розташування, а й ЗМІ країни походження, які критично оцінюють подавання інформації.

4.1.2. Інструменти менеджменту паблік афеарз на іноземних дочірніх підприємствах

Розглянувши характеристику, мету та можливості впливу найважливіших зацікавлених груп, з якими конфронтують іноземні підприємства у відповідних країнах перебування, далі визначимо найважливіші інструменти менеджменту паблік афеарз, що їх можуть використовувати іноземні дочірні підприємства. Ці інструменти поділяють на інструменти аналізу й організаційні.

4.1.2.1. Інструменти аналізу

Аналіз пайовиків

Цей вид аналізу - інструмент для ідентифікації важливих зацікавлених груп підприємства. Пайовика розуміють як зацікавлену групу, котра впливає на формування чи реалізацію мети певного підприємства або сама зазнає впливу цієї мети. Таким чином, неврахування впливу важливих зацікавлених груп може ускладнити чи перешкодити реалізації мети підприємства.

Ціль аналізу пайовиків полягає передусім в ідентифікації серед діючих у відповідній країні перебування тих соціополітичних зацікавлених груп, які можуть чинити позитивний або негативний вплив на рішення підприємства. Для цього спочатку складають перелік наявних і потенційних вимог до підприємництва, а потім здійснюють характеристику цих вимог з точки зору структури мети, управління, а також ризиків. Для того, щоб оцінити їхній потенційний вплив на підприємство, виділяють такі основні види впливу пайовиків:

вплив узгодженості характеризує можливість узгодити дії певного підприємства з конкретним пайовиком (наприклад, ліцензійний порядок здійснення зовнішньоторговельних операцій через державні установи);

вплив відносин або винагороди характеризує можливість пайовика вжити санкції за невиконання вимог (наприклад, страйк або перешкоди для роботи підприємства, які спричинили профспілки);

вплив заміни розуміють як можливість пайовика розірвати відносини з підприємством у разі, якщо збитки пайовика менші, ніж підприємства (наприклад, протест через спілки споживачів);

пайовики також мають коаліційний вплив, коли вони можуть забезпечити підтримку групи, здатної впливати на підприємство. Це також може бути група, яка сама не має власного інтересу в підприємстві (наприклад, політичні партії, засоби масової інформації або профспілки).

Характеристика пайовиків, крім цього, включає вимір ризику. Він показує величину внеску окремого пайовика. Чим більший ступінь ризику, тим вищими є вимоги певного пайовика.

Останній етап при аналізі впливу пайовиків — визначення значущості кожного з них. Для цього з'ясовують потенціал їхнього впливу, ризики і позиціонують їх у матрицю значущості. Стратегічне значення вимог тим вище, чим:

більша невпевненість, пов'язана з вимогами, які висловила група до підприємства (ступінь непевності);

підприємство меншою мірою здатне уникати конкретних вимог цієї групи (ступінь залежності);

більшою мірою група здатна впливати своїми діями на поведінку підприємства (ступінь впливу).

Проведення систематичного аналізу пайовиків має велике значення для дочірніх підприємств іноземних компаній, тому що вони, як правило, перебувають під особливою увагою громадськості. Ступінь впливу пайовиків, тобто їхня здатність впливати на формування і реалізацію мети підприємницької політики, є вищим, ніж у національному контексті. Одночасно можливість аналізу мети, можливостей впливу і готовність окремих пайовиків ризикувати формуються, як правило, з більшими труднощами через наявність проблеми отримання даних, що спричиняє зростання невпевненості. Особливо у країнах з високим ступенем правової невизначеності залежність від місцевих пайовиків набагато сильніша, ніж на вітчизняних підприємствах.

Проблемний аналіз

Інструменти менеджменту паблік афеарз можна високоефективно використовувати лише у тому разі, коли можна вчасно виявити важливі тенденції розвитку соцІополітичного середовища підприємства. Якщо законопроекти вже затверджено або норми глибоко вкоренилися у життя суспільства, то на інструменти паблік афеарз впливати за допомогою заходів підприємницької політики доволі складно.

Стратегічний аспект менеджменту паблік афеарз охоплює соціально-політичні завдання, що мають впливати на ставлення підприємства до соціально-політичного оточення. Необхідність у виконанні соціально-політичних завдань виникає тоді, коли існує відмінність між очікуваннями від реальності та справжньою реальністю, котра для визначеної суспільної галузі вважається недопустимою. Часто велика кількість подій у певний період часу призводить до суспільних реакцій, що прямо чи опосередковано стосуються підприємства. Таким чином, у межах проблемного аналізу важливими є ті стратегічні завдання, які поки що не виявили зацікавлені групи, але у найближчому майбутньому вони можуть позитивно чи негативно впливати на реалізацію політичної мети підприємства і їх треба виявити якомога швидше.

Один з інструментів проблемного аналізу - концепція життєвого циклу соціально-політичного завдання. Його поділяють на п'ять етапів розвитку, а саме: прихований, виникнення, підйом, зрілість і спад. Для кожного з них характерні відповідні стадії розвитку завдання, що передбачає виникнення певних подій, появу суспільних

очікувань, політизацію, регулювання та вжиття санкцій. З його розвитком зростає увага до завдання доти, поки воно після виконання цього завдання не зникне із суспільної свідомості (рис.4.3):

Рис. 4.3. Типовий життєвий цикл соціально-політичних завдань

для прихованого етапу характерне первісне виникнення соціально-політичних завдань. При цьому певні теми визнають важливими й обговорюють у колі лише невеликої групи експертів. Головне політичне завдання підприємства на цьому етапі полягає у тому, щоб завчасно виявити його слабкі місця, використовуючи, наприклад, фахові журнали; на етапі виникнення починають детально з наукової точки зору вивчати і критично розглядати завдання. Крім цього, його пропонують для аналізу іншим суспільним групам, які загострюють на цьому завданні увагу широкої громадськості. На цьому етапі мета підприємства може полягати у зміні позиції неформального лідера на власну користь; на етапі підйому характер критичного розгляду змінюється від наукової дискусії між експертами до політичного розгляду серед громадськості. За допомогою різних акцій окремі суспільні групи намагаються впливати на суспільну думку щодо завдання. Його передусім критично розглядають засоби масової інформації і звертають особливу увагу суспільства на це завдання. На даному етапі підприємства, яких стосується це завдання, найбільшою мірою перебувають у центрі уваги громадськості;

на етапі зрілості завдання критично розглядають політичні партії і намагаються його виконати. Засоби масової інформації знову втрачають інтерес до нього і звертаються до нових тем, тому знижується і суспільна увага до цього завдання. З огляду на це на даному етапі інструменти паблік афеарз, які визначило підприємство, спрямовують, перш за все, на політичних носіїв прийняття рішень, які сприяють виконанню цього завдання;

на етапі спаду намагаються узгодити відмінності в меті. На передньому плані перебуває проблема дотримання вимог. Поведінку залучених до цього процесу підприємств перевіряють і за необхідності вживають відповідних санкцій.

Як і життєвий цикл товару Р.Вернона, концепція життєвого циклу соціально-політичного завдання також має безліч недоліків. Так, у ній не визначено, скільки часу необхідно витратити на завдання на різних етапах життєвого циклу, і його тривалість. Також не зрозуміло, чи завдання проходить усі етапи життєвого циклу до кінця і чи після проходження одного життєвого циклу воно остаточно зникає із суспільної свідомості або ж знову може набути важливого значення. Не останню роль під час перебігу життєвого циклу відіграють політичні заходи підприємства.

З огляду на мету проблемного аналізу не обмежуються лише якомога швидшим визначенням соціально-політичних завдань, а й намагаються пройти етап підготовки до активного впливу на них. Організаційні інструменти, які для цього використовує міжнародне підприємство, розглянемо далі.

4.1.2.2. Організаційні інструменти

Норми поведінки

Норми поведінки служать базою для найвищих директив, необхідних для прийняття рішень, і поведінки співробітників підприємства. З огляду на те, що вони часто засновані на моральних принципах, в англо-американському мовному середовищі їх визначають як моральний кодекс. Як міжнародні норми, норми поведінки служать для координації рішень І як зразок для наслідування поведінки децентралізованими підрозділами, а також для забезпечення єдиного підходу до розуміння зв'язків із соціально-політичними завданнями та зацікавленими групами підприємства. Для того, щоб виконати ці функції, норми поведінки мають задовольняти такі вимоги:

чіткість і лаконічність їх формулювання;

конфлікти мети слід не приховувати, а аналізувати для здійснення їхнього реалістичного оцінювання;

вони мають бути однозначно й об'єктивно визначені щодо головних соціально-політичних завдань і різних проблем;

вони не мають містити нереальних вимог.

Визначення обов'язкових норм поведінки для іноземних дочірніх підприємств міжнародної компанії ускладнене через те, що їхня відповідність може бути оцінена лише з урахуванням особливих культурних умов відповідної країни перебування. З огляду на недостатню універсальність людських цінностей, на нашу думку, доцільніше забезпечувати врахування соціально-політичних завдань у межах політики підприємства за допомогою не переваг обов'язкових норм поведінки (матеріальна підприємницька етика), а за допомогою забезпечення постійного діалогу з усіма важливими зацікавленими групами (процесуальна або комунікативна підприємницька етика). Консультацію як основний елемент такого діалогу ми розглянемо далі.

Добровільне самообмеження

Ще один інструмент менеджменту паблік афеарз - добровільне самообмеження підприємства. Як приклад цього можна вважати відмову від використання шкідливого для навколишнього середовища виробництва, хоч його розташування не суперечить законодавству країни перебування. Інший приклад - це іноземні інвестори, які після придбання підприємства в іншій країні беруть зобов'язання не звільняти його працівників, хоча це було би доцільним.

Добровільні самообмеження можуть бути використані як інструмент реактивної стратегії пристосування або активної стратегії розвитку. Мета реактивної стратегії пристосування полягає в тому, щоб, враховуючи важливе соціально-політичне завдання і завдання, яке особливо емоційно сприймає певна зацікавлена група, забезпечити зростання престижу фірми. Відмова від забезпечення певного права має вести до того, що інші політичні цілі підприємства стає легше втілювати у життя. Отже, мета добровільного самообмеження - зацікавлені групи, які мають значення, що перевищує роль конкретного соціально-політичного завдання.

Як елемент активної стратегії розвитку добровільне самообмеження базується на переконанні, що цю стратегію економічно винагороджують згадувані зацікавлені групи через набуття вищого іміджу фірми, а також завдяки активізації соціальної й екологічної орієнтації ринкового партнера. Соціально-політичні завдання при цьому сприймають не як обмеження в отриманні прибутку, а отримання прибутку як передумову для здійснення соціально-політичних завдань.

Приклад активної стратегії розвитку - товариство з налагодження партнерських відносин з країнами третього світу (gepa) у Вуперталі, яке імпортує каву, шоколад, мед і близько 3000 інших харчових продуктів і ремісничих товарів з країн, що розвиваються, і продає їх у Німеччині. Мета стратегії розвитку цього товариства полягає в тому, щоб поліпшити умови життя ремісників і селян, які перебувають у невигідному становищі через нерозвиненість регіональних і національних економічних та соціальних структур. Такі товариства купують товари прямо у виробника, не використовуючи посередників. Таким чином досягають найнижчих цін. За бажанням може бути застосована передоплата. Gepa надає перевагу товарам, виробленим з врахуванням соціальних вимог і вимог щодо охорони навколишнього середовища при забезпеченні відповідних умов праці людини, а також тим, що забезпечує рекламу культурних цінностей певної країни. Ці добровільні самообмеження призводять до недоліків у витратах у сумі 20-50% від купівельної ціни.

До найважливіших споживачів цих товариств належать продуктові магазини, мережі супермаркетів, магазини, що торгують біологічно чистими товарами та ін.

Зв'язки з громадськістю (паблік рїлейшнз)

Зв'язки з громадськістю розуміють як систематичне інформування найважливіших зацікавлених груп підприємства. Мета цієї роботи -поширення інформації про підприємство і його товари, висвітлення та захист підприємницької політики, а також створення позитивного Іміджу підприємства серед громадськості. Паблік рілейшнз передбачає такі заходи: прес-конференції, повідомлення у пресі, сайти в ІнтернетІ, прийоми для членів уряду, вказівка на особливості країн перебування у ділових звітах або на днях відчинених дверей.

Для створення і підтримання у довготерміновій перспективі позитивного іміджу підприємства серед громадськості ці заходи слід використовувати не лише ізольовано і за наявності очевидних іміджевих проблем, а потрібно працювати над створенням довгострокового потенціалу довіри й інтеграцією до систематичної і повної стратегії комунікацій підприємства. Основи такої політики визначає розвиток філософії комунікацій підприємства. Наступний етап - визначення ключових повідомлень і характеристики організації, що відзначаються використанням єдиних логотипу, лейтмотиву, типу шрифту, мовних конструкцій і системи поведінки (corporate identity). Одночасно потрібно забезпечити організаційні й особисті передумови для формулювання і створення комунікаційної стратегії. Особливе значення при цьому має якомога швидше поширення важливої інформації, комунікація та розвиток суспільної свідомості для того, щоб імідж підприємства залежав не лише від запланованих і свідомо застосовуваних заходів для роботи з громадськістю, а передусім від поведінки підприємства та його співробітників.

Значення паблік рілейшнз на іноземних дочірніх підприємствах, перш за все, зумовлене їхньою суспільною значущістю. Через те, що вони у багатьох країнах перебування переслідують поряд з метою політики підприємства також народногосподарську і соціальну мету, за їхньою поведінкою спостерігають прискіпливіше, ніж за поведінкою національних підприємств. Дочірні підприємства іноземних компаній в багатьох державах часто протидіють націоналістичним поглядам і емоційній неприязні місцевого населення, тому насамперед необхідно створити довіру і позитивний імідж підприємства.

Особливу вимогу паблік рілейшнз ставить тоді, коли окремі країни перебування розвинули історично чи політично зумовлену антипатію щодо підприємства з певної країни. Як приклад можна навести бойкот американських підприємств в Ірані або негативний імідж підприємств Центральної і Східної Європи у Західній Європі та США. Водночас хоча німецькі підприємства мають позитивний імідж у більшості країн, у землях Польщі, що раніше належали Німеччині до них-часто ставляться з антипатією. Такі негативні наслідки впливу країни походження (country-of-origin effects) можна послабити лише за умови ведення цілеспрямованих іміджевих кампаній, які часто проводять іноземні підприємства разом з іншими підприємствами з тієї самої країни і які підтримує уряд цієї держави.

Спонсорська допомога

Під спонсорською допомогою слід розуміти фінансову, матеріальну і особисту підтримку осіб, організацій або проектів у спортивній, культурній чи соціальній галузях. Як приклад можна навести підтримку спортсменів і спортивних заходів, виставок, концертів або театральних вистав. Особлива форма спонсорської допомоги - створення фондів для матеріального забезпечення виконання загальноважливих завдань. На відміну від альтруїстичних або вмотивованих податками внесків зі спонсорською допомогою пов'язані очікування отримати від підтримуваних осіб, організацій чи проектів послуги, які полягають, наприклад, у повідомленні імені спонсора на масових заходах. Основна мета спонсорської допомоги - поліпшити імідж підприємства серед громадськості за допомогою демонстрації суспільної відповідальності і сприяти перенесенню іміджу спонсорованої особи або організації на підприємство.

Тоді як обсяг спонсорської діяльності у Німеччині ще відносно незначний, у Великобританії, Франції та Японії їй відведено значну роль. До іноземних підприємств, що працюють в цих країнах, особливо високі вимоги висуває громадськість. Крім цього, насамперед у країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою очікують на активізацію діяльності іноземних підприємств у галузі спорту, культури та соціальній галузі.

Як і в паблік рілейшнз, мету надання спонсорської допомоги можна реалізувати лише за умови, якщо нею постійно займаються І розглядають її як інтегрований елемент комунікацій підприємства. До того ж потрібно забезпечити ідентифікацію об'єктів надання спонсорської допомоги з підприємством, а також достовірність Інформації про спонсорську допомогу серед громадськості.

Лобіювання

Тоді як спонсорська допомога підприємства спрямована передусім на опосередковані зацікавлені групи, такі як спілки, науковці або сусіди, лобіювання спрямовують безпосередньо на органи прийняття політичних рішень, а саме: уряд, парламент, органи місцевої влади тощо. Мета лобіювання полягає в тому, щоб впливати на політичний процес волевиявлення із власною користю, а також на прийняття законів, ухвал і програм. Наприклад, один із прийомів лобіювання -добровільне внесення побажань шляхом видання меморандумів або взяття участі в роботі експертних комісій. Після прийняття законів, що значною мірою обмежують сферу діяльності підприємства, лобісти можуть також ініціювати референдуми або надавати підтримку для їх проведення.

При цьому особливе значення приділяють представництву інтересів в державних органах влади і постійній підтримці контактів з тими державними установами, комісіями і інститутами, які завдяки своїм повноваженням мають значний вплив на соціально-політичне оточення підприємства.

Складність проблеми лобіювання у міжнародному контексті полягає в тому, що межа між лобіюванням, маніпуляцією і хабарництвом дуже часто прозора. Насамперед у країнах, що розвиваються, іноземним підприємствам, які активно використовують лобіювання, часто докоряють, що вони зловживають своєю економічною владою щодо цієї країни і шкодять інтересам інших суспільних груп країни перебування.

Хабарництво

Особливо чутливий інструмент менеджменту паблік афеарз - хабарництво, або корупція. Хабарями є грошова виплата або нематеріальна винагорода, що має спонукати службовця знехтувати службовими вказівками, вчинити так, щоб забезпечити хабародавця перевагами порівняно з іншими суспільними групами. Межу між вдячністю, допустимою у правовому відношенні, і даванням хабара, тобто між подарунками і хабарами, не завжди можна чітко визначити. Особливо в тих країнах, де держава виступає як головний споживач і де заробітна плата на державній службі відносно незначна, хабарництво серед політиків, службовців або працівників державних підприємств вважають нормальним явищем. Так, наприклад, на німецьких підприємствах вважають, що для пришвидшення і полегшення прийняття великих проектів у багатьох арабських країнах сума хабара має становити до 10% суми контракту. Ступінь поширення корупції визначають за допомогою Corruption Perception Index, який щорічно застосовує організація Transparency International, проводячи опитування управлінців, які працюють у різних країнах світу (рис. 4.4).

Хоча політики майже всіх країн, де ведеться активна міжнародна економічна діяльність, висловлюються проти корупції, країни-члени Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) лише у грудні 1997 p. підписали міжнародну угоду щодо боротьби з цим явищем. Однак угода передбачає штрафи лише за давання хабарів іноземним парламентарям, службовцям і працівникам державних підприємств. Важливішим є такий документ, як U. S. Foreign Corrupt Practices Act, за яким на всіх фізичних і юридичних осіб накладаються грошові штрафи і для них існує заборона розміщення замовлень.

З точки зору економіки підприємства, існує невпевненість в отриманні за допомогою хабарів переваг, тому що за це не можна притягти до відповідальності.

Моральне осудження хабарництва по-різному простежується у різних культурах. Так, в орієнтальних культурах «бакшиш» (маленький) є дещо іншим, ніж у країнах Заходу хабар.

Консультації

Саме під час аналізу норм поведінки як інструменту менеджменту паблік афеарз об'єктивність при розгляді соціально-політичних завдань можна забезпечити, перш за все, за допомогою консультацій, наданих вітчизняним зацікавленим групам при прийнятті важливих рішень для ведення політики підприємства. Формами неінституційних консультацій є: слухання науковців, висловлення громадських ініціатив або «круглі столи». Форми інституційних консультацій - зарахування представників найважливіших зацікавлених груп до комісій або опікунських рад. Наведені форми консультацій не дають право спільного прийняття рішень, дорадчого голосу чи право на доступ до інформації.

Мета консультацій полягає у тому, щоб вирішити приховані й очевидні конфлікти між підприємством і його зацікавленими групами шляхом налагодження комунікації. З точки зору теорії комунікативних дій Дж. Хабермаса, поведінка, що відповідає моральним принципам, можлива не стільки завдяки визначенню і дотриманню обов'язкових вимог щодо діяльності, а значно більшою мірою залежить від налагодження діалогу про наявні конфлікти мети. Крім цього, завдяки безпосередній взаємодії і комунікації має відбуватися процес навчання його учасників.

Рис. 4.4. Індекс поширення корупції серед деяких країн у 2002 р.

Участь у прийнятті рішень

Найважливіша форма консультацій - участь зацікавлених груп у межах країни в прийнятті рішень щодо політики підприємства. Вона може відбуватися як особиста участь його представників у контролюючих органах іноземного дочірнього підприємства або як участь за допомогою капіталу. Участь за допомогою капіталу важливих вітчизняних зацікавлених груп (особливо уряду і місцевих органів влади) набула поширення, перш за все, у країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою тому, що там потрібно зменшити політичний ризик прямих інвестицій.

Правові інструменти

Найгостріші суперечки між іноземними підприємствами і вітчизняними зацікавленими групами викликає використання правових інструментів. Порівняно із застосовуванням цих інструментів для підприємств, які оперують ними у національному масштабі, їх використання у міжнародному контексті пов'язано з безліччю додаткових юридичних ускладнень. Поряд з відмінностями у кодифікаційному праві вирішальним для ефективності цих інструментів є фактичне виконання закріплених у законі норм, нейтралітет юрисдикції, зрівняння вітчизняних та іноземних партій у країні розташування. Інша проблема полягає в бюрократичності судочинства багатьох країн.

У деяких країнах використання правових засобів проблематичне через їх культурні особливості. Так, у Японії нетактовно, з точки зору суспільних уявлень про цінності, наполягати на своєму праві і намагатися його здійснити, тому що це неминуче призводить до втрати іміджу японського партнера, що, врешті-решт, спричиняє розірвання ділових відносин. Таким чином, з огляду на довготермінову перспективу, доцільніше відмовитись від судового розгляду справи щодо дотримання висунутих вимог і шукати інших шляхів подолання конфлікту.

До того ж доцільніше вирішувати конфлікти за допомогою не звичайних, а арбітражних судів. Може бути призначено арбітражний суд відповідної країни перебування, міжнародний арбітражний суд, як наприклад, арбітражна палата Міжнародної торговельної палати у Парижі. Як правову базу потрібно використовувати національне законодавство або арбітражний порядок - UNCITRAL {United Nations Commission on International Trade Law). Перевага цих судів, порівняно зі звичайними, полягає в набагато простішій системі судочинства, менших судових витратах, наявності можливості при сумнівному рішенні вітчизняних судів звертатися до міжнародних правових організацій для повторного перегляду справи.

4.2. Менеджмент паблїк афеарз у транснаціональних корпораціях

4.2.1. Характеристика, мета і можливості впливу міжнародних зацікавлених груп

У результаті поглиблення економічної інтеграції та пов'язаної з нею інтернаціоналізації економіки зростає взаємозалежність національних економічних політик. Так, економічна діяльність великої країни за умови створення відкритого ринку прямо впливає на економічний розвиток в інших країнах. Крім цього, пов'язана з економічною взаємозалежністю інтернаціоналізація підприємств означає, що традиційні інструменти національної економічної політики використовують дедалі рідше. Таким чином, глобалізація економіки призводить до створення інституційного вакууму щодо управління і контролю ТНК і до активного перенесення їх компетенції на міжнародні організації. За даними Спілки міжнародних асоціацій, на даний час існують більш як 5000 державних і 30000 недержавних міжнародних організацій, що мають відмінності у своїх повноваженнях й особливостях вступу до них (рис. 4.5).

Рис. 4.5. Типи міжнародних зацікавлених груп

Далі розглянемо найважливіші міжнародні зацікавлені групи, а потім -основні інструменти менеджменту паблік афеарз.

4.2.1.1. Організація Об'єднаних Націй (ООН)

Найдавніша і найвпливовіша міжнародна організація - Організація Об'єднаних Націй, створена в результаті укладення хартії ООН, що набула чинності 24 жовтня 1945 р. Хартія ООН - це міжнародно-правовий договір між суверенними державами, що служить забезпеченню і підтримці миру на землі. До найважливіших заходів ООН належать: відкрите обговорення суперечливих проблем, надання рекомендацій, активізація розвитку права, вжиття економічних і військових санкцій тощо. Вирішення економічних та соціальних проблем, якщо воно виходить за межі повідомлень, рекомендацій і порад, перебуває у повноваженні таких міжнародних організацій, як:

Міжнародна організація праці (МОП) (Internationale Labour Office) створена в межах Версальського мирного договору з метою поліпшення становища трудящих і сприяння встановленню соціальної справедливості в усьому світі. МОП використовує розробки міжнародних конвенцій і рекомендацій. Завдяки ратифікації цих конвенцій у країнах-члєнах забезпечено умови праці за найнижчими міжнародними стандартами, що є обов'язковими для виконання в країнах-члєнах МОП. Завдяки спільності інструментів сформовано Міжнародний кодекс праці (International Labour Codex). Крім цього, МОП розробила такі спеціальні норми поведінки для ТНК і затвердила у 1977 р. тричленну програмну заяву про транснаціональні підприємства і соціальну політику:

1) ТНК мусять пристосовуватись до вимог і особливостей, котрі використовує країна перебування;

2) співробітники всіх рівнів повинні здобути освіту, що відповідає як вимогам підприємства, так і умовам розвитку відповідної країни;

3) ТНК повинні платити не нижчу заробітну плату або мати не гірші умови праці, ніж на вітчизняних підприємствах;

4) співробітники ТНК повинні мати право створювати за власним вибором організації, які визнає підприємство як партнер з переговорів під час громадських слухань.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) (International Monetary Fund) був створений і розпочав діяльність в 1945 р. у Вашингтоні. Основна мета діяльності МВФ спочатку полягала в тому, щоб координувати міждержавний платіжний обіг і надавати державам фінансову допомогу для подолання дефіциту платіжного балансу. Протягом певного часу він почав робити акцент на наданні фінансової підтримки країнам, що розвиваються, а останнім часом - країнам з перехідною економікою. У квітні 3995 р. до МВФ входили 179 країн-членів, з внесків яких (у розмірі визначених квот) сформовано його фінансову базу. Розмір квоти залежить від рівня розвитку та місця тієї чи іншої країни у світовій економіці. Величину квоти визначають за кількістю голосів, яку має дана країна в керівних органах МВФ: Раді керівників та Директораті. Останній регулює щоденну роботу МВФ. Рада керівників приймає нових членів, переглядає квоти, затверджує зміни у валютних паритетах країн-членів, розподіляє чистий прибуток МВФ. Останнім часом МВФ займається не тільки валютними проблемами, а й намагається впливати на ведення економічних курсів національних урядів країн-учасниць, особливо шляхом посередництва щодо надання кредитів. МВФ часто зазнає критики через пов'язану з політикою надання кредитів політику зборів. Так, зокрема, він вимагає від країн-боржниць зменшення дефіциту державного бюджету, знецінення вітчизняної валюти, скорочення дотацій, а також лібералізації зовнішньої торгівлі, що часто призводить до кризового стану в економіці з втратою доходів, передусім економічно обмежених груп населення. Для транснаціональних корпорацій МФВ має особливо важливе значення, тому що він вимагає забезпечення валютної стабільності та зовнішньоекономічної відкритості і сприяє вирівнюванню економічних політик.

Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) (International Bank for Reconstraction and Development), який ще називають Світовим банком. Він також має штаб-квартиру у Вашингтоні. Його членами можуть бути лише ті країни, які належать до МВФ і, відповідно, беруть на себе пов'язані з цим зобов'язання. Між МВФ і Світовим банком існує поділ праці. Тоді як МВФ займається короткотерміновими проблемами платіжних балансів своїх членів, Світовий банк вбачає свою роль у фінансуванні довготермінових завдань розвитку.

Основне завдання Конференції об 'єднаних націй з торгівлі і розвитку (КОНТР) (United Nations Conference on Trade and Development) -сприяння міжнародній торгівлі з особливим акцентом на сировинній політиці й специфічних проблемах країн, що розвиваються. На першій конференції КОНТР у 1964 р. у Женеві була створена група 77, до якої входять близько 130 країн і яка координує переважно економічні та політичні інтереси країн, що розвиваються щодо промислово розвинутих країн.

Проблема ООН та інших організацій, які ми розглянули вище, полягає в тому, що через їхній правовий статус вони не можуть здійснювати міждержавну взаємодію як самостійні члени, а переважно вони служать інструментом урядів своїх країн-членів: фінансово сильні країни мають не лише більший вплив, а й від інтересів і політичної волі їхніх урядів залежить, якою мірою буде залучено ООН до вирішення міжнародних проблем. Проблематичним також є те, що країни-члени лише незначною мірою готові передавати національні суверенні права.

Основний інструмент регулювання ТНК Організацією Об'єднаних Націй, як і міжнародними організаціями загалом, - прийняття і контроль за дотриманням кодексу поведінки. Кодекси поведінки вміщують систему принципів і норм, правила діяльності ТНК, зокрема питання соціальної політики, визначають обсяги іноземних інвестицій І технологічний трансферів, передбачають основні засади міжнародних стандартів.

Хоч цілком можливо, що норми і кодекси будуть перейняті національним правом або у результаті практичного використання стануть складовою міжнародного права, у правовому відношенні вони є не обов'язковими. їхнє невиконання не тягне за собою для ТНК ніяких правових наслідків. Взагалі кодекси поведінки треба розуміти як інструкції і міжнародні стандарти моралі для забезпечення лояльної поведінки. Їхнє значення полягає, перш за все, у тому, щоб змушувати замислюватися І забезпечити відповідну поведінку на підприємстві.

4.2.1.2. Європейський Союз

Найважливішу регіонально зорієнтовану зацікавлену групу складає Європейський Союз (ЄС). Переважно ЄС представляють такі органи: Європейський парламент (представництво народів країн-членів), Рада Міністрів ЄС (законодавчий орган), Європейська Рада і Європейська Комісія (відповідальні за виконання рішень Ради Міністрів). У межах законодавства ЄС розрізняють таких три види правових приписів: розпорядження - безпосередньо діючий закон у країнах-членах; директиви - найнижчі вимоги, яким відповідають країни-члени, зокрема завдяки наближенню свого національного законодавства до європейського; рекомендації необов'язкові пропозиції, однак їх використання бажане при створенні національного законодавства. На діяльність ТНК впливає гармонізація економічної та фінансової політики, зрівняння в правах і передусім створення внутрішнього ринку. Особливе значення, крім цього, має запровадження євро.

4.2.1.3. Світова організація торгівлі (COT)

Світова організація торгівлі (COT) створена І січня 1995 р. у Женеві. COT - це правова й інституціональна основа світової торговельної системи. Інакше кажучи, це організація, вступ до якої забезпечує створення стабільного та передбачуваного середовища, в якому країни-її члени - можуть здійснювати торговельні операції між собою на умовах рівноправної та вільної конкуренції, що сприятиме збільшенню обсягів торгівлі, інвестицій, зростанню виробництва та зайнятості населення, а отже, економічному розвитку.

Договірна основа COT - Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) (General Agreement on Tariffs and Trade), яку було ухвалено 30 жовтня 1947 p. і яка набрала чинності І січня 1948 р. ГАТТ- різнобічна торгівельна угода, що повинна забезпечити економічне зростання більше як 100 своїх членів завдяки втіленню принципів лібералізації (усунення торговельних обмежень), взаємності (взаємні поступки щодо митних пільг) і недискримінації (уникнення створення переваг для окремих країн шляхом надання торгових пільг). У межах ГАТТ за вісім раундів було досягнуто вагомого скорочення митних ставок на промислові товари. На восьмому (уругвайському) раунді вдалося розширити лібералізацію у торгівлі товарами. COT має три основних документи: Генеральну угоду з тарифів і торгівлі, Генеральну угоду про торгівлю послугами (General Agreement on Trade in Services) й Угоду про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights).

4.2.1.4. Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕРС)

Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) - наступниця Організації європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), створеної європейськими країнами, залученими до плану Маршалла. Мета останньої полягала в тому, щоб поряд з наданням допомоги для відновлення європейської економіки, лібералізувати торгівлю між країнами-членами. У 1960 р., коли відбудову Європи було завершено, потреба в ОЄЕС відпала та було підписано конвенцію про створення Організації економічного співробітництва і розвитку, що набрала чинності 30 серпня 1961 р.

ОЕСР - представник інтересів промислово розвинутих країн західної орієнтації, що вбачає своє завдання у сприянні економічній експансії в країни, які розвиваються, І розширенню торгівлі. Вона спостерігає за економічним розвитком у країнах-членах і намагається досягти домовленостей між ними в питаннях економічної, торгової, фінансової та валютної політики. У межах своїх завдань ОЕСР як спостерігач за економічним розвитком проводить велику кількість спостережень І публікує їхні результати. Так, видаються щорічні звіти про економічне становище країн-членів. Крім цього, розробляють конвенції ОЕСР в економічній і технологічній галузях.

4.2.1.5. Країни «вісімки»

Щільне узгодження національних економічних політик відбувається насамперед між сімома провідними державами світу — США, Канадою, Великобританією, Францією, Італією, Німеччиною і Японією - так званою «сімкою». Після того, як Росія на початку 90-х pp. XX ст. здобула статус спостерігача, у 1997 р. ЇЇ прийняли як члена «сімки», розширивши її до «ВІСІМКИ».

Підґрунтям для проведення конференції на вищому рівні, яка відбувається щорічно з 1975 р. за ініціативою Гельмута Шмідта і Валері Жескар д'Естена, стало усвідомлення того, що економіко-політичні проблеми, такі як безробіття, державні борги, різкі коливання валютних курсів і забруднення навколишнього середовища, що дедалі більше набувають глобального характеру, неможливо вирішити лише на рівні урядів визначених держав, бо вони потребують міжнародної координації для їх розв'язання. Проте проблемою залишається те, що прийняті рішення у межах «вісімки» мають лише характер домовленостей або повідомлення про наміри і не обов'язкові для виконання. З огляду на це безпосередній вплив на ТНК досі незначний.

4.2.1.6. Міжнародні профспілкові організації

Зі зростанням значення прямих іноземних інвестицій і ТНК з 70-80-х pp. XX ст.. профспілки почали робити спроби налагодження міжнародної координації своєї діяльності і створення основних міжнародних організацій. Необхідність міжнародного об'єднання профспілок зумовлена тим, що:

проблематичним видається отримання профспілками необхідної інформації для представництва інтересів працівників, з метою підтвердження їхніх прав щодо ТНК. Поряд з різними формами прав участі профспілок у спільному прийнятті рішень міжнародне профспілкове співробітництво ускладнене різними ідеологічними визначеннями, організаційними формами і стратегіями профспілок окремих держав. Крім цього, дуже важко розвинути єдиний у міжнародному плані підхід щодо ТНК. До того ж відсутнє обов'язкове правове регулювання міжнародного представництва інтересів співробітників у керівних органах ТНК;

внаслідок того, що стратегічні рішення, які значною мірою стосуються інтересів співробітників ТНК, приймають не обов'язково на дочірніх підприємствах, а часто це відбувається у материнській організації, окремі національні профспілки стикаються зі значними інформаційними проблемами. Цю інформаційну асиметрію часто використовують працівники, яких направила материнська організація для роботи на дочірніх підприємствах з тією метою, щоб обґрунтувати свою не цілковиту готовність йти на поступки профспілкам, котрі висувають свої вимоги, вказуючи на їхню низьку компетентність у прийнятті рішень;

потенційність вжиття санкцій національними профспілками незначна у тих країнах, де співробітники через високий рівень безробіття не мають рівноцінних альтернатив на вітчизняних підприємствах;

можливість впливати на прийняття стратегічних рішень ТНК мала у країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою через низьку кваліфікацію співробітників профспілок та їхні значною мірою обмежені фінансові ресурси;

у багатьох країнах реальні можливості участі у прийнятті рішень ускладнені існуванням інших промислових і підприємницьких профспілок.

На сучасному етапі виділяють такі міжнародні профспілки:

найактивнішим і найвпливовішим є Міжнародне об'єднання вільних профспілок. До нього належать передусім міжнародні профспілки соціалістичного і соціал-демократичного спрямування та великі уніфіковані профспілки. Функції Міжнародного об'єднання вільних профспілок такі: інформаційна діяльність, допомога в проведенні освітніх і організаційних заходів, співробітництво з іншими міжнародними організаціями;

тісно з Міжнародним об'єднанням вільних профспілок співпрацюють 6 міжнародних професійних секретаріатів, що мають важливе значення під час представництва інтересів щодо ТНК як міжнародного об'єднання близько 150 окремих профспілок і профспілкових об'єднань з більш як 150 країн. Ще одне із завдань - інформування безпосередньо пов'язаних національних профспілок і представництво інтересів галузі перед міжнародними організаціями;

Світове професійне об'єднання - головна міжнародна організація державних профспілок країн Центральної і Східної Європи. Через економічні і політичні події, що відбувалися в цьому регіоні з кінця 80-х pp. XX ст., це об'єднання втратило своє значення;

близька до Міжнародного об'єднання християнських профспілок Світова спілка робітників, що особливо активна у Південній Америці. У Західній Європі до неї входять християнські профспілки Бельгії, Франції, Нідерландів, Люксембургу і Швеції. Світова спілка робітників вбачає своє завдання у впливі на міжнародні організації й освітню роботу в країнах, що розвиваються. Однак їхній безпосередній вплив на ТНК незначний;

найважливіша профспілкова регіональна організація - Європейське об'єднання профспілок, до якого належать на даний час 39 національних профспілок з 21 європейської держави. Мета їхньої діяльності полягає у представництві та сприянні соціальним, економічним і культурним інтересам працівників Європи. Так, Європейське об'єднання профспілок намагається впливати на рішення Ради Міністрів ЄЄ, впроваджувати у життя зорієнтовані на працівників директиви Маастрихтського договору і представляти інтереси Європейської спілки роботодавців (UNICE) з огляду на створення європейських виробничих рад.

Взагалі зусилля профспілок створити на міжнародному рівні профспілкову впливову силу, що протидіятиме інтернаціоналізації підприємств, на сучасному етапі не дали бажаних результатів. Хоча окремі міжнародні професійні секретаріати, такі як Міжнародне об'єднання металургів і професійні секретаріати хімічної та харчової промисловості, організували для багатьох ТНК комісії світових концернів, функція яких полягає в тому, щоб не впливати на укладання бажаних міжнародних тарифних, угод, а збір та обмін інформацією, що має значення для працівників. Масові страйки або інші міжнародні акції, що суттєво вплинули би на ділову активність ТНК, відбуваються лише зрідка.

4.2.1.7. Організації із захисту навколишнього середовища

Поряд із зацікавленим

Дата добавления: 2014-01-11