Зайнятість – це ді-сть громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі

Державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Мін.праці, МДА та органів МС. Держа.служба зайнятості скл. з де-вного центру зайнятості Мін.праці, центру зайнятості АРК, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, а також центрів організації професійного навчання незайнятого населення, центрів процесійної орієнтації населення, інспекції по контролю за додержанням зак-ва про зайнятість населення. До складу де-вної служби зайнятості також входять навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи та організації, підпорядковані службі зайнятості. Послуги, що надаються службою є безкоштовною. Діяльність їх фінансується за рахунок фонду державного загальнообов’язкового фонду соц. страхування на випадок безробіття. У складі служби ств. інспекція, яка здійснює контроль за дотриманням роботодавцями зак-ва про зайнятість. Служба аналізує та прогнозує попит та пропозицію на робочу силу і інформує де-вні органи та населення про стан ринку праці, надає власникам п.,у.,о. консультації, веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються за працевлаштуванням, здійснює у порядку, встановленим зак-вом збір та опрацювання адм.даних, які відображають стан ринку праці та становище в сфері зайнятості населення, надає допомогу громадянам та роботодавцям, організують професійну підготовку та перепідготовку громадян у сфері служби зайнятості, надає послуги по працевлаштуванню та професійній орієнтації працівникам, які вважають змінити роботу або професію, реєструє безробітність і подає її в межах своєї компетенції допомогу, у тому числі грошову.

ТЕМА: ДУ в сфері освіти.

1. Загальна характеристика ДУ в сфері освіти.

2. Органи, які здійснюють ДУ в сфері освіти.

3. Засоби державного впливу в сфері освіти.

НПА: КУ, ЗУ „Про освіту”, „Про професійно-технічну освіту”, „Про загальну середню освіту”, ЗУ „Про позашкільну освіту”, „Про дошкільну освіту”, „Про вищу освіту”.

1. Розпорядження КМУ від 12 липня 2006 року №396-Е схвалено концепцію державної програми розвитку освіти на 2006-2010 рік. В зазначеному документі фіксовано поточний стан галузі освіти та визначено основні напрямки та способи реформування освіти. Концепцією передбачено, що виконання програм має здійснюватися за такими основними напрямками:

1) досягнення європейського рівня якості та забезпечення доступності освіти;

2) визначення духовних орієнтирів в освіті;

3) розвиток демократизму;

4) підвищення соц.статусу педагогів;

5) підвищення ефективності використання фінансових та матеріально-технічних ресурсів, які залучаються для забезпечення розвитку галузей.

Основними способами розв’язання проблем в галузі освіти є:

1) здійснення профільного навчання учнів старшої школи;

2) розроблення та впровадження державних стандартів нового покоління, національної системи кваліфікації, інформатизації та компутеризації навчально-виховного процесу;

3) створення умов для здобуття якісної освіти у сільській місцевості;

4) забезпечення варіативності здобуття якісної освіти відповідно до здібностей та індивідуальних можливостей громадян;

5) передача відомчих навч.закладів до сфери управління Міністерства освіти і науки;

6) удосконалення механізму ліцензування, атестації та акредитації навчальних закладів, поєднання громадського і де-вного контролю в провадження нової етики управлінської діяльності, яка грунтується на принципах взаємоповаги і позитивної мотивації.

Основні принципи держ.політики в сфері освіти:

- доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, які надаються державою;

- рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту та всебічного розвитку;

- гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

- органічний зв’язок із світовою та національної історією, культурою та традиціями;

- незалежність освіти від політичних партій, громадських та релігійних організацій;

- науковий, світський характер освіти;

- інтеграція з наукою та виробництвом, взаємозв’язок із освітою інших країн;

- єдність і наступність системи освіти;

- гнучкість і прогностичність системи освіти;

- безперервність та різноманітність освіти;

- поєднання ДУ та громадського самоврядування в освіті.

2. До держ. органів відносяться: Міністерство освіти і науки, міністерства та інші центральні органи вик.влади, яким підпорядковані навчальні заклади, Вища атестаційна комісія України, Міністерство освіти АРК, місцеві органи державної вик.влади, органи МС та підпорядковані їм органи управління освітою.

Головним, центральним органом вик.влади в сфері освіти є Міністерство освіти та науки України. Повноваження закріплені в ЗУ „Про освіту”, деталізовані в Положенні, що затв.Постановою КМУ від 19 грудня 2006 року №1757. Згідно з Положенням основними завданнями є:

1) участь у формуванні та забезпеченні реалізації держ.політики в сфері освіти;

2) створення умов для здобуття громадянами повної загальної середньої освіти;

3) забезпечення розвитку освітнього потенціалу України;

4) визначення песпектив і пріоритетних напрямків розвитку в сфері освіти;

5) забезпечення інтеграції вітчизняної освіти у світову систему із збереженням та захистом національних інтересів.

Міністерство освіти і науки має такі повноваження:

- розробляє де-вні стандарти в сфері освіти, здійснює контроль за їх додержанням;

- присвоює в установленому порядку вчені звання доцента і професора, наукового та наукових педагогічних працівників;

- в установленому порядку проводить ліцензування, атестацію та акредитацію вищих і професійно-технічних навч.закладів, незалежно від форм власності та підпорядкування і веде реєстр навчальних закладів.

3. Основні засоби де-вного впливу в галузі освіти.

В сфері вищої освіти ліцензуванню підлягає: підготовка фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів за напрямами, спеціальностями; військова підготовка студентів вищих навчальних закладів за програмою офіцерів запасу; перепідготовка за спеціальностями; розширення профілю (підвищення кваліфікації) та спеціалізація; підготовка іноземців, що прибули в країну для навчання до вступу до вищих навч.закладів; підготовка та перепідготовка та підвищення кваліфікації іноземців, які прибули на навчання; підготовка до вступу у ВНЗ.

Для розгляду атестаційних справ наукових та науково-педагогічних працівників в Міністерстві науки і освіти створюється атестаційна колегія. Вчені звання присвоюються на основі рішення вченої Ради ВНЗ.

Міністерством освіти інауки надаються два види грифів:

1) затверджено Мністерством…;

2) рекомендовано Міністерством.

ТЕМА: ДУ в сфері науки.

1. Основні засади держ.політики в сфері науки.
2. Органи, що здійснюють управління.
3. Засоби державного впливу в сфері науки.

1. Пріоритетні напрями держ.політики в сфері науки є:

- проведення фундаментальних досліджень найважливіших проблем природничих, суспільних та гуманітарних наук;

- проблема демографічної політики, розвитку людського потенціалу;

- збереження навколишнього природного середовища та сталий розвиток;

- новітні біотехнології, діагностика та методи лікування найпоширеніших захворювань, нові комп’ютерні засоби та технології інформатизації суспільства;

- новітні технології в сфері енергетики.

2. Здіснює: Міністерство освіти і науки, КМУ, місцеві органи вик.влади, органи МС.

Основними цілями державної політики в галузі наукової ді-сті є:

- примноження національного багатства на основі наукових та науково-технічних досягнень;

- створення умов для досягнення високого рівня життя кожного громадянина, його фізичного, духовного та інтелектуального розвитку через використання сучасних досягнень науки та техніки, зміцнення нац.безпеки на основі використання наукових та науково-технічних досягнень;

- забезпечення вільного розвитку наукової, науково-технічної творчості.

Повноваження Міністурства освіти і науки:

- участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики в сфері наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності, забезпечення розвитку наукового та науково-технічного потенціалу України, визначення перспектив та пріоритетних напрямів розвитку в сфері наукової, науково-технічної, інноваційної ді-сті;

- сприяння функціонуванню національної системи науково-технічної інформації.

Вища атестаційна комісія України здійснює діяльність на підставі Положення, затвердженого Указом Пр. У. від 25.02.95 року № 216/99. ВАК є центральним органом виконавчої влади, що реалізовує де-вну політику в галузі атестації наукових та науково-педагогічних працівників, здійснює присудження наукових ступенів кандидата наук і доктора наук, а також присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника. Функції: формування та забезпечення атестації наукових та науково-педагогічних працівників, проведення атестації, керівництво роботої з присудження наукових ступенів кандидата наук і доктора наук і наукового співробітника.

ТЕМА: ДУ в сфері культури.

1. Загальні засади держ.політики.

2. Органи, які здійснюють управління в сфері культури.

3. Основні засоби державного впливу в сфері культури.

Принципи державної култтурної політики:

1) визнання культури як одного з головних чинників самобутності української нації та національних меншин, які проживають в Україні;

2) ствердження гуманістичних ідей, високих моральних засад у суспільному житті, орієнтації як на національні, так і на загальнолюдські цінності, визнання їх пріоритету над політичними та класовими інтересами;

3) збереження і примноження культурних надбань, розвиток культурних зв’язків з українцями, які проживають за кордоном як основу збереження цілісності української культури;

4) невтручання у творчий процес з боку держави, політичних партій та інших громадських об’єднань;

5) рівність прав і можливостей громадян, незалежно від соціального стану та національної приналежності у створенні, використанні та поширенні культурних цінностей;

6) доступність культурних цінностей, всіх видів культурних послуг та культурної діяльності для кожного громадянина;

7) забезпечення умов для творчого розвитку особистості, підвищення культурного рівня та естетичного виховання громадян;

8) заохочення благодійної діяльності в сфері культури підприємтсв, організацій, гром.об’єднань та окремих громадян;

9) всебічне міжнародне культурне співробітництво, визнання пріоритету міжнародних правових актів в сфері культури;

10) поєднання державних і громадських засад у забезпеченні розвиьтку культури.

Пріоритетні напрямки визначаються державними програмами, що затв. ВРУ. Де-ва у пріоритетному порядку створює умови для розвитку:

- культури української нації та культур національних меншин;

- збереження, відтворення та охорони культурно-історичного середовища;

- есететичного виховання дітей та юнацтва, проведення фундаментальних досліджень з питань теорії та історії культури;

- розширення соціальної інфраструктури села.

2. ВРУ визначає де-вну політику в сфері культури, правові, соціальні та економічні гарантії її реалізації, систему соціального захисту працівників в сфері культури. Повноваження також мають КМУ, центральні органи вик.влади, місцеві органи вик.влади.

Повноваження КМУ визначені в ЗУ „Про КМУ”, в основах зак-ва України про культуру.

В сфері охорони культурної спадщини КМУ має такі повноваження:

1) здійснення де-вної політики в цій сфері, здійснення де-вного контролю;

2) занесення об’єктів культурної спадшини нац.значення до де-вного реєстру нерухомих пам’яток України та внесення змін до нього;

3) надання у відповідній міжн.інстанції пропозицій про занесення пам’яток до списку всесвітньої спадщини;

4) надання дозволу на переміщення або перенесення пам’ятки нац.значення;

5) затвердження списку історичних населених місць України та змін до нього;

6) оголошення ансамблів і комплексів пам’яток заповідниками чи музеями-заповідниками;

7) затвердження нормативів і методик грошової оцінки пам’яток.

Міністерство культури і туризму України. Повноваження визначені у Положенні, що затв. Постановою КМУ від 8 листопада 2006 року №1566.

Основні завдання Мінкульту є:

1) участь у формуванн і забезпеченні реалізації держ.політики в сфері культури, туризму, діяльності курортів, а також державної мовної політики;

2) участь у формуванні та реалізації державної політики в сфері захисту суспільної моралі;

3) координація ді-сті інших центральних органів ВВ з питань, що належать до його компетенції;

4) сприяння створенню умов для задоволення національно-культурних потреб громадян України та українців, які проживають за межами України, збереженню і популяризацїі культурних надбань українського народу;

5) здійснення міжн. співробітництва з питань, що належать до компетенції міністерства.

Мінкульту має такі повноваження:

1) здійснює повноваження центрального органу вик. Влади у сфері охорони кульутрної спадщини та спеціально уповноваженого де-вного органу контролю за вивезенням та ввезенням, поверненням кульутрних цінностей;

2) реалізація де-вної політики в сфері охорони кульутрної спадщини;

3) ведення державного реєстру нерухомих пам’яток України;

4) здійснення координації і контролю за паспортизацією об’єктів кульурної спадщини;

5) надання дозволу на переміщення або перенесення пам’яток місцевого значення;

6) встановлення режиму використання пам’яток національного значення, їхніх територій, зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалій населених пунктів;

7) здійснення функцій управління заповідниками, музеями-заповідниками, які перебувають у державній власності;

8) здійснює заходи щодо створення умов для відродження та розвитку культури української нації, культурної самобутності корінниз народів і нац.меншин, всіх видів мистецтва, самодіяльної творчості, осередків традиційної народної творчості, художніх промислів та ремесел, розробляє вимоги щодо створення на території кожної адм.-територіальної одиниці соціально необхідного комплексу заходів, підприємств, організацій культури, нормативи мінімального забезпечення громадян культурними послугами, а також здійснює контроль за дотриманням таких вимог та нормативів;

9) формує де-вний реєстр національного культурного надбання;

10) веде де-вний кадастр природних курортів, територій України;

11) здійснює заходи щодо удосконалення туристичної інфраструктури розвитку ринкових відносин у цій сфері, веде державний реєстр суб’єктів туристичної діяльності.

Державна служба туризму і курортів. Повноваження – Постанова КМУ від 13 лютого 2006 року №132. Основними завданнями Держтуризму курортів є:

1) участь у реалізації де-вної політики у туристичній і курортній галузі;

2) здійснення управління в туристичній галузі, зокрема, управління майном підприємств, установ, організацій, що провадять ді-сть у туристичній галузі;

3) розроблення пропозицій щодо його удосконалення, виконання відповідно до зак-ва контрольно-наглядових функцій;

4) здійснення регулятивних і дозвільно-реєстраційних функцій у туристчній і курортній галузі.

Урядовий орган в складі Мінкульту – Держкіно (ДС кінематографії). Постанова від 7 березня 2006 року №251.

Основні завдання:

1) сприяння відродженню нац.кінематографії, посилення впливу на формування духовних цінностей українського народу, створення належних правових і економічних умов для розвитку нац.кіномистецтва та конкурентно спроможної на міжн.ринку кіноіндустрії;

2) участь у реалізації де-вної політики в сфері кінематографії і координація роботи місц.органів ВВ з питань реалізації де-вної політики в сфері кінематографії.

Державна служба з питань нац.культурної спадщини. Постанова КМУ від 15 березня 2006 року №336. Основними завданнями Держкультурспадщини є:

1) участь в межах своєї компетенції у реалізації держ.політики в сфері охорони культурної спадщини та музейної справи;

2) здійснення ДУ та забезпечення координації діяльності органів ВВ в цій сфері;

3) здійснення державного конролю і нагляду за додержанням умов зак-ва з питань охорони культурної спадщини та музейної справи;

4) виконання регуляторних та дозвільно-реєстраційних функцій в сфері охорони культурної спадщини та музейної справи;

5) здійснення міжн.співробітництва в цій сфері.

В сфері збереження та використання об’єктів кульутрної спадщини діє загальноде-вна програма, основними завданнями якої є:

1) забезпечення де-вного обліку та контролю за збереженням та використанням об’єктів культурної спадщини;

2) сприяння залученню інвестицій в ді-сть щодо збереження, реставрації, реабілітації та використання пам’яток;

3) створення розвинутої інфраструктури, науково-дослідних, проектних, реставраційних, реабілітаційних та інших організацій в цій сфері;

4) удосконалення законодавчого забезпечення охорони та використання об’єктів кульутрної спадщини;

5) сприяння залученню об’єктів культурної спадщини до національних та світових туристичних маршрутів і подальший розвиток міжн.співробітництва в сфері охорони культурної спадщини.

ТЕМА: ДУ в сфері охорони здоров’я.

1. Принципи охорони здоров’я:

1) визнання здоров’я пріоритетним напрямком діяльності суспільства і де-ви одним із головних чинників виживання та розвитку українського народу;

2) дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров’я та забезпечення пов’язаних з ними державних гаратній;

3) гуманістична спрямованість забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей, підвищений медико-санітарний найбільш вразливих верств населення;

4) рівноправність громадян;

5) демократизм;

6) загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг в галузі охорони здоров’я;

7) відповідність завданням і рівню соціально-економічному та культурному розвитку суспільства;

8) наукова обгрунтованість;

9) матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;

10) орієнтація на сучасні стандарти здоров’я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом в галузі;

11) попереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров’я;

12) багатоокладність економіки охорони здоров’я, багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;

13) децентралізація ДУ, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров’я на правовій і договірній основі.

Право на охорону здоров’я включає:

1) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування, яке є необхідним для підтримання здоров’я людини;

2) безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище;

3) санітарно-епідемічне благополуччя території та населеного пункту;

4) кваліфіковану медико-санітарну допомогу;

5) вільний вибір лікаря;

6) достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров’я та здоров’я населення, включаючи існуючі та можливі фактори ризику та їх ступеню;

7) внесення пропозицій щодо формування де-вної політики в цій галузі;

8) участь в управлінні охороною здоров’я, проведенні гром.експертизи з цього питання;

9) пр.захист від будь-яких проявів дискримінації, пов’язаних із станом здоров’я;

10) відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди, оскарження неправомірних рішень працівників, закладів та органів охорони здоров’я;

11) можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров’я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина;

12) право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я на допуск до нього інших медичних працівників, членів сім’ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката, а також священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду.

Гарантії:

- створення установчої мережі закладів охорони здоров’я;

- організація і проведення системи де-вних і гром.заходів щодо охорони та зміцнення здоров’я;

- подання всім громадянам санітарної допомоги;

- здійснення де-вного та забезпечення можливості гром.контролю в галузі охорони здоров’я;

- організація системи на де-вному рівні збирання, обробки та аналізу соціальної, екологічної та спеціальної медичної інформації;

- встановлення відповідальності за порушення прав та законних інтересів громадян в галузі охорони здоров’я.

2. ВРУ (формує політику), КМУ (реалізує).

КМУ: організує розробку та здійснення державних цільових програм, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в галузі охорони здоров’я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров’я, кладає міжурядові угоди, координує міжн.співробітництво, а також в межах своєї компетенції здійснює інші повноваження.

Головним провідним органом є МОЗ, повноваження визначенні в законах: Положення про МОЗ, затв. Постановою КМУ від 2 листопада 2006 року №1542.

Забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення. Основні завдання:

- забезпечення реалізації держ.політики в сфері охорони здоров’я, санітарного та епідемічного благополуччя населення;

- розроблення координації та контролю за виконанням державних програм розвитку охорони здоров’я, зокрема профілактики захворювань, надання медичної допомоги, розвитку медичної та мікробіологічної

- організація та надання безоплатної медичної допомоги населенню;

- організація і надання медичної допомоги у невідкладних та ексремальних ситуаціях, здійснення в межах своєї компетенії заходів, пов’язаних з ліквідуванням анслідків катастрофи на ЧАЕС;

- розроблення заходів щодо профілактики зниження захворювання, інвалідності.

МОЗ забезпечує додержання закладами охорони здоров’я, установами і закладами державної епідемологічної служби права громадян на охорону здоров’я; організовує та проводить де-вну акредитацію закладів охорони здоров’я, здійснює координацію їх діяльності; здійснює контроль і нагляд за додержанням санітарного зак-ва де-вних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення санітарного та епідемологічного благополуччя населення, забезпечує проведення де-вної; встановлює де-вні стандарти якості лікарських засобів, імуно-біологічних препаратів, питної води, виробів мед.призначення; забезпечує відповідно до зак-ва проведення реєстрації та здійснення контролю за виробництвом, належним режимом зберігання та реалізації якістю лікарських засобів, підтримує обов’язковий їх асортимент, визначає вимоги до професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації медичних та фармацевтичних працівників; встановлює кваліфікаційні вимоги до осіб, які провадять медичну та фармацевтичну діяльність.

Дата добавления: 2014-01-11