Нетто-результат експлуатації інвестицій (НРЕІ)

Тема 1

Екологічна небезпека

Екологічна небезпека – ймовірність зруйнування середовища проживання людини, пов’язаних з нею рослин і тварин внаслідок неконтрольованого розвитку економіки, відставання технологій, природних і антропогенних аварій та катастроф, в результаті чого порушується пристосування живих систем до умов існування.

Теоретичні та організаційні основи фінансового менеджменту

Мета: Визначити сутність фінансового менеджменту, назвати етапи його розвитку, охарактеризувати функції, мету, завдання та механізм функціонування в діяльності суб’єктів господарювання..

Час: 80 хв. Метод: Лекція Місце: Навчальна аудиторія

ПЛАН

Навчальні питання:Час викладу
Вступ …….……………………………………………………..……………...……… 5хв
1. Сутність фінансового менеджменту …………………………………...….... 20 хв.
2. Функції фінансового менеджменту …………………………………………10 хв.
3. Мета, цілі і основні завдання фінансового менеджменту ……....……...…. 10 хв.
4. Організація фінансового менеджменту ……………………………………. 20 хв.
4.1. Фінансові моделі фірм та їх вплив на систему фінансового

менеджменту …………………………………………………………………... 10 хв.
5. Прийоми фінансового менеджменту. Стратегія і тактика

фінансового менеджменту ………………………………………………………. 10 хв.
Заключна частина ………………………………………………………...……..… 5 хв.

Матеріально-технічне забезпечення: схеми, графіки, діаграми, таблиці, нормативні та законодавчі акти.

1. Сутність фінансового менеджменту

Для розуміння суті фінансового управління на підприємстві необхідно визначити базові категорії - «фінанси», «фінансові ресурси», «менеджмент».

Фінанси — сукупність економічних відносин, пов'язаних з формуванням та використанням грошових коштів підприємства в процесі його господарської діяльності.

Фінансові ресурси — це основа фінансів підприємства — сукупність грошових коштів, що перебувають у розпорядженні підприємств і є джерелом їх виробничого і соціального розвитку.

Фінансові ресурси класифікуються за такими ознаками (рис. 1.1):

- етапами формування;

- напрямами використання;

- напрямами розподілу прибутку;

- джерелами формування;

- формами реалізації.

Фінансові ресурси

За етапами формування

За напрямами використання

За напрямами розподілу прибутку

За джерелами формування

За формами реалізації

Початкові, з якими підприємство розпочинає свою діяльність

Статутний капітал

Пайовий капітал

Власні внутрішні

Нерозподілений прибуток

Амортизаційні відрахування

Власні зовнішні

Внесок засновників у статутний капітал

Кошти отримані від емісії акцій

Дивіденди, відсотки на цінні папери інших емітентів

Дотації, субсидії, субвенції, страхові відшкодування

Залучені

Кредити баків

Кошти від емісії облігацій, векселів, інших боргових зобов’язань

Кредиторська заборгованість

Рис. 1.1. Класифікація фінансових ресурсів підприємств

Фінансові відносини підприємств охоплюють обмінні та розподільчі відносини, що реалізуються в різноманітних грошових потоках. Із руху грошей розпочинається і завершується кругообіг його капіталу. Протягом формування цих відносин виникає необхідність у свідомому управлінні ними.

Категорія «Менеджмент» застосовується для характеристики трьох понять: системи економічного управління, органу управління (апарату управління), форми підприємницької діяльності. Найчастіше під менеджментом (англ. management — управління) розуміють систему економічного управління виробництвом, яка включає сукупність принципів, методів, форм і прийомів управління.

Фінансовий менеджмент можна класифікувати за різними ознаками:

а) за рівнем:

- фінансовий менеджмент на мікрорівні (фінансовий менеджмент домогосподарств. підприємств, банківських установ, страхових компаній тощо);

- фінансовий менеджмент на макрорівні (бюджетний менеджмент, податковий менеджмент. грошово-кредитний менеджмент тощо)

б) за об'єктом управління фінансовий менеджмент може класифікуватись за різними схемами, зокрема:

- фінансове управління основним та оборотним капіталом;

- фінансове управління власним та позиковим капіталом;

- управління різними видами ризиків, зокрема валютним ризиком, ризиком несвоєчасної оплати, ризиком падіння вартості активів тощо.

Отож фінансовий менеджмент - це невід'ємна складова менеджменту і є процесом управління формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів суб'єкта господарювання та оптимізації обороту його грошових коштів.

Фінансовий менеджмент ґрунтується на системі принципів, засобів та форм організації грошових відносин підприємства, спрямованих на управління його фінансово-господарською діяльністю. Складовими фінансового менеджменту є:

— визначення і реалізація фінансової політики підприємства;

— інформаційне забезпечення (складання й аналіз фінансової звітності підприємства);

— оцінювання інвестиційних проектів і формування «портфеля» інвестицій;

— поточне фінансове планування та контроль.

Фінансово-економічні відносини формуються у трьох взаємозв'язаних напрямах:

— ринок грошей та капіталу;

— ринок інвестицій;

— фінансовий менеджмент.

На основі фінансового менеджменту здійснюється управління усією фінансово-господарською діяльністю підприємства, формування і використання усіх видів його фінансових ресурсів із застосуванням методів та важелів фінансового механізму, тобто формується мистецтво управління фінансовою діяльністю підприємства.

Ефективне функціонування фінансового менеджменту багато в чому визначається такими факторами, як:

— приватна власність на засоби виробництва та землю;

— самофінансування підприємницької діяльності;

— ринкове ціноутворення;

— ринок праці, товарів і капіталу;

— чітке регламентування державного втручання в роботу підприємства.

Матеріальною основою фінансового менеджменту є рух вхідних та вихідних грошових потоків, тобто економічний процес, який супроводжує рух вартості.

До основних принципів фінансового управління підприємством відносять:

1. Принцип фінансової стратегії, що визначає можливість збалансування матеріальних та грошових ресурсів.

2. Принцип стратегії управління, тобто виявлення можливостей розширення виробництва, прогнозування інноваційних варіантів розвитку, пошук альтернативних шляхів прийняття рішень, вибір нових шляхів фінансування.

3. Контроль за виконанням прийнятих рішень.

4. Урахування прогресивного досвіду в питаннях управління фінансами підприємства та його екстраполяція на майбутнє.

5. Орієнтація на прийняття у найкоротші терміни рішень з фінансових питань.

6. Визначення непередбачених наслідків впливу зовнішніх факторів.

Об'єктом управління у фінансовому менеджменті є формування і використання усіх видів фінансових ресурсів, у тому числі грошових коштів, інвестицій, основних та оборотних активів, організація поточної фінансової роботи на підприємстві.

У процесі організації фінансового менеджменту здійснюються планування, прогнозування, регулювання, координація, стимулювання, контроль та аналіз.

Розглянемо структурно-логічну схему фінансового менеджменту (рис. 1.2).

Вхід

Фінансове завдання (визначення цілей формування і використання фінансових ресурсів)

Вибір методів, важелів і прийомів управління рухом фінансових ресурсів

Прийняття рішення, Складання програми заходів із фінансового оздоровлення та фінансового плану підприємства

Організація виконання рішення

Контроль за виконанням рішення

Аналіз та оцінювання фінансових результатів підприємства

Вихід

Рис. 1.2. Структурно-логічна схема фінансового менеджменту

Отже, фінансовий менеджмент вирішує завдання фінансового управління діяльністю підприємства від постановки фінансових цілей до прийняття рішень, організації і контролю за їх виконанням та оцінювання результатів фінансової діяльності.

З метою управління фінансами підприємства застосовується фінансовий механізм.

Фінансовий механізм в управлінні підприємством — це цілісна система управління фінансами підприємства, на якій ґрунтується фінансовий менеджмент і яка призначена для організації взаємодії об'єктів та суб'єктів господарювання у сфері фінансових відносин, формування та використання фінансових ресурсів, забезпечення ефективного впливу фінансової діяльності на кінцеві результати роботи підприємства (рис. 1.3).

Фінансовий механізм включає такі взаємозв'язані елементи, як фінансові методи, фінансові важелі, правове, нормативне та інформаційне забезпечення.

1. Фінансові методи включають:

— планування;

— прогнозування;

— інвестування;

— кредитування;

— самофінансування;

— оподаткування;

— система розрахунків;

— матеріальне стимулювання;

— страхування;

— заставні, трастові операції;

— оренда, лізинг, факторинг;

— фондоутворення;

— взаємовідносини з різними суб'єктами та засновниками.

Фінансовий механізм

Фінансові методи

Фінансові важелі

Правове забезпечення

Нормативне забезпечення

Інформаційне забезпечення

Планування

Прогнозування

Інвестування

Кредитування

Самокредитування

Самофінансування

Оподаткування

Система розрахунків

Матеріальне стимулювання і відповідальність

Страхування

Заставні операції

Трансфертні операції

Трастові операції

Оренда

Лізинг

Факторинг

Фондоутворення

Взаємовідносини із засновниками, суб’єктами господарювання, органами державної влади

Прибуток

Дохід

Амортизаційні відрахування

Фінансові санкції

Ціна

Орендна плата

Дивіденди

Процентні ставки

Дисконт

Цільові економічні фонди

Вклади

Пайові внески

Інвестиції (прямі, венчурні, портфельні)

Котирування валютних курсів

Форми розрахунків

Види кредитів

Франшиза

Преференція

Курси валют, цінних паперів

Закони

Укази Президента

Постанови Уряду

Накази та листи міністерств та відомств, статут юридичної особи (суб’єкта господарювання)

Інструкції

Нормативи

Стандарти

Рекомендації

Усі види інформації

Звітні та оперативні дані (баланс, форми 2-4)

Статистичні фінансові дані

Нормативна та інструктивна інформація всіх рівнів (державна, регіональна, галузева)

Планово-прогнозна інформація

Довідково-аналітична інформація

Рис. 1.3. Структура фінансового механізму

2. Фінансові важелі:

· прибуток;

· цільові економічні фонди;

· дохід;

· вклади;

· амортизаційні відрахування;

· пайові внески;

· фінансові санкції;

· котирування валютних курсів;

· ціна;

· форми розрахунків;

· орендна плата;

· види кредитів;

· дивіденди;

· процентні ставки;

· дисконт.

3. Правове забезпечення — закони, укази, статут юридичної особи.

4. Нормативне забезпечення — норми, інструкції, нормативи, методичні вказівки.

5. Інформаційне забезпечення — інформація різного виду та роду.

Фінансове управління діяльністю підприємства здійснює його фінансова служба, зокрема фінансові менеджери.

У загальному вигляді діяльність фінансового менеджера здійснюється за такими напрямами:

I. Аналіз і планування майнового та фінансового стану підприємства.

II. Забезпечення підприємства фінансовими ресурсами (управління джерелами ресурсів).

III. Розподіл фінансових ресурсів (інвестиційна політика та управління активами).

Цими напрямами діяльності визначаються основні завдання, що стоять перед фінансовими службами підприємства.

За першим напрямом здійснюється загальна оцінка:

• активів підприємства та джерел їх фінансування;

• величини і складу ресурсів, необхідних для забезпечення певного економічного потенціалу підприємства і розширення його діяльності;

• джерел додаткового фінансування;

• системи контролю за станом і ефективністю використання фінансових ресурсів.

Другий напрям передбачає визначення:

• обсягу потрібних фінансових ресурсів;

• додаткових джерел мобілізації фінансових ресурсів;

• форми їх отримання (довгостроковий чи короткостроковий кредит, власний капітал);

• витрат, пов'язаних із залученням усіх видів ресурсів;

• фінансового ризику.

Третій напрям передбачає аналіз і оцінювання довгострокових і короткострокових рішень інвестиційного характеру:

• доцільності розподілу фінансових ресурсів, їх місця в системі матеріальних, трудових та фінансових ресурсів;

• ефективності вкладень в основні засоби;

• наявності оборотних коштів (у цілому і за видами);

• ефективності вкладень підприємств.

Фінансове управління поточною діяльністю підприємства спрямовується на:

1. Забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів відповідно до завдань розвитку підприємства. Це завдання реалізується через визначення загальної потреби у фінансових ресурсах підприємства на наступний період, збільшення обсягу залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел, визначення необхідних обсягів формування власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел, управління залученням позичкових фінансових ресурсів, оптимізацію структури джерел формування ресурсного фінансового потенціалу.

2. Забезпечення найефективнішого використання фінансових ресурсів у розрізі основних напрямів діяльності підприємства. Оптимізація розподілу сформованого обсягу фінансових ресурсів передбачає встановлення оптимальних пропорцій у їх використанні з метою виробничого і соціального розвитку підприємства, забезпечення дохідності інвестованого капіталу. Процес виробничого споживання сформованих фінансових ресурсів у розрізі основних напрямів діяльності підприємства повинен підпорядковуватися стратегічній меті та має забезпечувати віддачу вкладених коштів.

3. Оптимізація грошових потоків підприємства (вхідних і вихідних). Це завдання реалізується шляхом ефективного управління грошовими потоками підприємства в процесі кругообігу його грошових коштів, забезпечення синхронізації обсягів надходження і витрат грошових коштів у кожному періоді, досягнення необхідної ліквідності його оборотних активів. Одним із результатів цього є оптимізація залишку вільних грошових активів, яка має забезпечувати зменшення втрат від їх неефективного використання та інфляції.

4. Забезпечення максимізації прибутку підприємства з найменшим рівнем фінансового ризику. Максимізація прибутку досягається на основі ефективного управління активами підприємства, залучення в господарський оборот необхідного обсягу позичкових фінансових ресурсів, вибором найефективніших напрямів операційної та фінансової діяльності. При цьому з метою забезпечення розширеного економічного розвитку підприємство має максимізувати не валовий, а чистий прибуток, який залишається в його розпорядженні. Це забезпечується проведенням ефективної податкової, амортизаційної і дивідендної політики. Максимізація рівня прибутку підприємства досягається, як правило, за суттєвого зростання рівня фінансових ризиків. Важливо, щоб максимізація прибутку забезпечувалася в межах допустимого фінансового ризику, конкретний рівень якого визначається власниками або менеджерами підприємства на основі фінансових розрахунків.

5. Забезпечення мінімізації фінансового ризику за очікуваного рівня прибутку. Якщо рівень прибутку підприємства прогнозується заздалегідь, важливим завданням є зниження до рівня мінімально можливого фінансового ризику, за яким гарантується отримання цього прибутку. Така мінімізація забезпечується шляхом диверсифікації видів операційної і фінансової діяльності, а також портфеля фінансових інвестицій; профілактикою мінімізації окремих фінансових ризиків, ефективними формами їх внутрішнього і зовнішнього страхування.

6. Забезпечення відносної фінансової рівноваги підприємства в процесі його розвитку. Така рівновага характеризується високим рівнем фінансової стійкості і платоспроможності підприємства і забезпечується формуванням раціональної структури майна та капіталу, ефективними пропорціями в обсягах формування фінансових ресурсів за рахунок різних джерел, достатнім рівнем самофінансування інвестиційних потреб.

Розглянуті завдання фінансового менеджменту тісно взаємозв'язані між собою, хоча окремі з них і мають різнонапрямлений характер (наприклад, забезпечення максимізації суми прибутку за мінімізації рівня фінансового ризику; забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів і постійної фінансової рівноваги підприємства в процесі його розвитку). Тому основні завдання фінансового менеджменту повинні реалізуватись у взаємозв'язку та взаємообумовленості.

Фінансовий стан підприємства багато в чому визначає його стійкість і стабільність. Тому в процесі практичної реалізації завдань фінансового менеджменту треба знаходити розумний компроміс між завданнями, що ставить перед собою підприємство і фінансовими можливостями реалізації цих завдань для:

— підвищення обсягів продажу і прибутку;

— підтримка стабільної прибутковості підприємства;

— збільшення доходів власників (акціонерів);

— підвищення курсової вартості акцій підприємства.

Ці завдання вирішуються за допомогою раціонального управління потоками фінансових ресурсів підприємства та оптимізації джерел фінансування підприємства (як внутрішніх, так і зовнішніх):

• у результаті фінансово-господарської діяльності підприємства;

• на фінансовому ринку під час продажу акцій, облігацій, отримання кредитів;

• повернення суб'єктам фінансового ринку процентів і дивідендів як плати за капітал;

• сплати податкових платежів;

• інвестування і реінвестування у розвиток підприємства.

До основних базових показників, на основі яких оцінюється ефективність фінансової діяльності підприємства, належать:

1. Додана вартість. Цей показник за своєю сутністю є різницею між вартістю продукції, виробленої за певний час з урахуванням збільшення запасу готової продукції, витрат на реалізацію, неопераційних доходів, а також продукції для внутрішнього споживання та вартості матеріальних активів, які споживалися.

До показника доданої вартості входять:

— виплати до державних та страхових фондів;

— оплата праці;

— проценти за кредит;

— повернення боргів інвесторам та кредиторам;

— прибуток на вкладений капітал.

2. Брутто-результат експлуатації інвестицій (БРЕІ) — це додана вартість за вирахуванням витрат на оплату праці та відрахувань з оплати праці.

На практиці за НРЕІ беруть прибуток, збільшений на суму фактичних витрат по заборгованості.

4. Рентабельність активів ()

, де рентабельність активів.

– нетто результат експлуатації інвестицій

де комерційна маржа. Вона показує який результат експлуатації інвестицій припадає на кожну грошову одиницю обороту.

де КТ — коефіцієнт трансформації. Показує, скільки грошових одиниць обороту знімається з кожної грошової одиниці активу, тобто який оборот трансформації кожної грошової одиниці активу.

Отже, рентабельність активів дорівнює добутку комерційної маржі на коефіцієнт трансформації. Цей показник є важливим узагальнюючим показником результативності діяльності підприємства.

На основі показника економічної рентабельності оцінюється прибутковість роботи підприємства.

2. Функції фінансового менеджменту

Сутність фінансового менеджменту реалізується через його функції. Розглянемо їх прояв у фінансовому менеджменті. Фінансовий менеджмент виконує функції:

• управління формуванням усіх фінансових ресурсів;

• управління розподілом і використанням усіх видів фінансових ресурсів;

• планування (бюджетування), прогнозування та аналіз фінансового управління діяльністю підприємства.

Сутність першої функції фінансового менеджменту полягає в управлінні своєчасним формуванням усіх видів фінансових ресурсів, а також у систематичному пошукові резервів додаткового накопичення фінансових ресурсів, особливо власних, для забезпечення належного фінансового стану і стійкої, стабільної роботи підприємства та для запобігання його банкрутству.

Ця функція фінансового менеджменту включає також стимулювання поповнення фінансових ресурсів, насамперед грошових коштів. У ролі фінансових стимулів можуть використовуватися проценти за кредити, ставки податків, податкові пільги, економічні штрафні санкції як антистимули та ін.

Сутність другої функції полягає в управлінні раціональним розподілом фінансових ресурсів, зокрема управлінні розподілом та перерозподілом усіх грошових надходжень, насамперед виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Здійснення цієї функції фінансовим менеджментом потребує прийняття обґрунтованих інвестиційних рішень щодо залучення вільних фінансових ресурсів для найефективніших вкладень.

Сутність третьої функції полягає у систематичному плануванні (бюджетуванні), прогнозуванні та аналізі як абсолютних фінансових показників, так і відносних оціночних коефіцієнтів, та у вжитті за результатами такого аналізу невідкладних заходів з фінансового оздоровлення підприємства, а при необхідності — рішень щодо управління його санацією.

У процесі планування, прогнозування та аналізу управління фінансовою діяльністю підприємства здійснюються:

• розроблення фінансової стратегії, тактики і політики управління підприємством на перспективний період;

• формування на майбутнє фінансових управлінських служб, які спроможні забезпечити прийняття і практичну реалізацію управлінських рішень у сфері фінансово-господарської діяльності підприємства;

• формування й ефективне використання інформаційної бази фінансового управління діяльністю підприємства;

• всебічний аналіз фінансового стану підприємства та фінансових результатів його фінансово-господарської діяльності;

• планування та прогнозування фінансової діяльності підприємства за основними її напрямами;

• створення і практична реалізація дієвої системи стимулювання ефективних рішень у галузі фінансового управління підприємством;

• ефективний контроль за реалізацією рішень у сфері управління фінансовою діяльністю підприємства.

До другої із перелічених вище груп функцій фінансового менеджменту можна віднести:

• управління активами підприємства, зокрема, його майном і капіталом;

• управління пасивами підприємства та пошук джерел формування фінансових ресурсів підприємства;

• управління фінансовими інвестиціями, визначення інвестиційної привабливості підприємства та пошук оптимальних варіантів інвестиційних рішень;

• управління фінансовим станом підприємства, його ліквідністю, платоспроможністю, фінансовою стійкістю, діловою активністю, прибутковістю;

• управління фінансовими ризиками і запобігання банкрутству підприємства.

На кожному підприємстві залежно від специфічних особливостей його фінансово-господарської діяльності повинна будуватись власна багаторівнева функціональна система управління фінансовою діяльністю.

Від повного, своєчасного та якісного виконання фінансовим менеджментом притаманних йому функцій залежить ефективність фінансового управління підприємством.

Отже, успішна фінансова діяльність будь-якого підприємства, його життєздатність протягом тривалого періоду залежить від виконання фінансовим менеджментом властивих йому функцій, послідовності та цілеспрямованості реалізації управлінських фінансових рішень.

3. Мета, цілі і основні завдання фінансового менеджменту

Спільним для усіх підприємств є визначення головної мети фінансового менеджменту - забезпечення максимізації добробуту (багатства) власників капіталу підприємства, що знаходить конкретне втілення у підвищенні ринкової вартості підприємства (або його акцій) тобто одержання максимальної вигоди від функціонування підприємства в інтересах його власників.

Головною метою фінансового менеджменту є забезпечення максимізації добробуту власників підприємства в поточному та перспективному періоді, раціональне використання фінансових ресурсів, здатність підприємств покрити витрати, пов'язані з використанням ресурсів, і забезпечити прийнятний рівень доходів за мінімального ризику вкладників капіталу. Таке визначення мети отримує конкретне вираження у забезпеченні максимізації ринкової вартості підприємства, що реалізує кінцеві фінансові інтереси його власників.

Визначена вище мета фінансового менеджменту певною мірою суперечить поширеній думці ряду вчених про те, що головною метою фінансової діяльності підприємства є максимізація прибутку. Однак максимізація ринкової вартості підприємства далеко не завжди автоматично досягається за максимізації його прибутку. Так, отриманий прибуток може бути використаний на цілі поточної потреби, унаслідок чого підприємство може залишитися без основного джерела формування власних фінансових ресурсів для свого майбутнього розвитку. Це може призвести до втрати підприємством у перспективі досягнутої конкурентної позиції на ринку, а також скорочує можливості формування власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел, що в кінцевому підсумку призводить до зниження його ринкової вартості.

Крім того, максимізація прибутку підприємства може бути досягнута за високого рівня фінансового ризику, загрози банкрутства в наступному періоді, а також може обумовити зниження його ринкової вартості. Тому в ринкових умовах максимізація прибутку є одним із важливих завдань фінансового менеджменту, але не може розглядатися як головна його мета.

Головна мета фінансового менеджменту конкретизується у системі цілей, що різняться за ступенем формалізації, пріоритетності і можливостями кількісної оцінки, а саме:

- максимізація ринкової вартості підприємства:

- максимізація прибутку:

- мінімізація витрат:

- забезпечення рентабельної діяльності підприємства:

- забезпечення зростання обсягу виробництва і реалізації продукції:

- мінімізація фінансових ризиків.

В процесі досягнення головної мети вирішуються такі завдання фінансового менеджменту

1. Забезпечення високої фінансової стійкості підприємства в процесі його розвитку - відбувається шляхом втілення ефективної політики фінансування господарської діяльності підприємства, управління формуванням фінансових ресурсів, оптимізації фінансової структури підприємства.

2. Забезпечення реалізації економічних інтересів суб'єктів фінансових відносин - здійснюється за допомогою ефективного управління активами підприємства, оптимізації їх складу, структури, розміру.

3. Забезпечення мінімізації фінансових ризиків - реалізується шляхом ефективного управління фінансовими ризиками, що передбачає оцінку окремих видів фінансових ризиків, застосування превентивних заходів і ефективних норм зовнішнього та внутрішнього страхування.

4. Оптимізація грошового обороту і підтримання постійної платоспроможності підприємства - досягається за рахунок ефективного управління грошовими потоками підприємства, підтримання ліквідності його активів, забезпеченням постійної платоспроможності підприємства.

Існують різні погляди щодо цілей фінансового менеджменту. Однією з них є "заробляти для фірми максимально можливий прибуток". Подібна мета, що фактично полягає у максимізації прибутку фірми, представляється природною, оскільки прибуток є основним джерелом фінансування розвитку та доходів власників. Втім є суттєві заперечення протії такого однозначного розуміння цілей фінансового менеджменту.

По-перше, той чи інший рівень прибутку завжди асоціюється з певним рівнем ризику. Чим вище прибуток, тим більш високим є ризик його неотримання. По-друге, постановка прибутку в голову кута не приймає до уваги феномен часу - протягом якого періоду цей прибуток отримано. По-третє, подібний підхід орієнтує фінансового менеджера на зневагу до джерел формування прибутку, відтак фірма може досягти високої прибутковості, але за рахунок лише тимчасових факторів.

Інший підхід до цілепокладання для фінансових менеджерів випливає з того, "як доходи підприємства оцінюються інвесторами". Оцінюючи підприємство, інвестор розглядає меншою мірою дві речі: (а) ризик, що його несуть в собі господарські операції: (б) період часу. протягом якого доходи підприємства коливаються у той чи інший бік. Фінансовий менеджер має розглядати кожне своє рішення саме з точки зору того, як воно вплине на оцінки інвесторів. Якщо фінансові рішення приймаються обґрунтовано, ринкова вартість підприємства зростає. Одним з позитивних наслідків цього є розширення доступу підприємства до фінансових ресурсів розвитку, що вкрай необхідні для підтримки нормальних процесів відтворення діяльності й розвитку.

Найбільш широко вживаним є таке уявлення про цілі фінансового менеджера: максимізація добробуту власників (акціонерів). Власники наймають фінансового менеджера саме для того, щоб він діяв у напрямку зростання вартості частки, шо належить кожною власнику у капіталі фірми. Якщо ринкова вартість підприємства або вартість акцій акціонерного товариства зростає протягом тривалого періоду, це свідчить про успішний фінансовий менеджмент.

Саме те що фінансовий менеджер є найманою особою, породжує проблему агентських відносин (agency relationship). Вона полягає в тому, що оскільки інтереси фінансового менеджера не завжди відповідають інтересам власників, він може діяти у напрямку власного збагачення. Існують перевірені та ефективні методи запобігання чи то пом'якшення проблеми. У будь-якому випадку її розв'язання вимагає певних витрат, наприклад, пов'язаних з підвищенням заробітної платні фінансовому менеджеру. Подібні витрати називаються "агентськими витратами" (agency costs). Більш докладно зміст агентських відносин розглядатиметься далі.

З точки зору уявлення про фірму в рамках моделі трьох напрямків діяльності задачі фінансового менеджменту можуть бути інтерпретовані наступним чином:

(1) які тривалі інвестиції має здійснити фірма?

(2) яким чином можуть бути збільшені грошові кошти фірми для забезпечення інвестицій?

(3) як фірма буде здійснювати свої щоденні операції?

Можна також представити задачі фінансового менеджера як:

(1) розподіл наявних та очікуваних фінансових ресурсів підприємства у часі та по фазах операційного циклу і фіскальних періодах:

(2) забезпечення джерел мобілізації фінансових ресурсів.

Для кожної з названих задач необхідною умовою є фінансове планування, у тому числі й стратегічне.

В цілому головне у фінансовому менеджменті - правильна постановка мети фінансової діяльності об'єкта управління, яка б відповідала фінансовим інтересам власників.

4. Організація фінансового менеджменту

Для успішного виконання фінансовим менеджментом притаманних йому функцій необхідна раціональна організація фінансового менеджменту.

Організація практичної діяльності з фінансового менеджменту підприємства здійснюється-його фінансовими службами.

Як і кожна управлінська система, фінансовий менеджмент передбачає наявність суб'єкта і об'єкта управління. Об'єктом управління в узагальненому вигляді є фінанси підприємства і його фінансова діяльність.

Об'єктами фінансового менеджменту є:

1. Управління активами:

а) управління оборотними активами;

б) управління необоротними активами.

2. Управління капіталом:

а) формування фінансової структури капіталу;

б) управління формуванням власних фінансових ресурсів;

в) управління залученням позикових фінансових ресурсів.

3. Управління інвестиціями.

4. Управління грошовими потоками.

5. Управління фінансовими ризиками та упередження банкрутства.

6. Управління прибутком підприємства.

Особливості формування капіталу та фінансових ресурсів, форми та методи розподілу цих фінансових ресурсів, обсяги та інтенсивність грошових потоків та інші умови фінансової діяльності суттєво різняться по окремих підприємствах. Тому виникає необхідність класифікації підприємств як об'єктів фінансового менеджменту за окремими класифікаційними ознаками, а саме за:

1) формами власності;

2) організаційно-правовими формами діяльності;

3) галузевими ознаками;

4) розміром власного капіталу;

5) монопольним становищем на ринку;

6) стадією життєвого циклу.

Використання методів та прийомів фінансового менеджменту впливає на забезпечення стійкого фінансового стану будь-якого суб'єкта господарювання. Порівнюючи фінансові результати, розраховуючи відповідні фінансові показники, підприємство здатне оцінити ефективність свого господарювання, визначити своє місце серед підприємств галузі, планувати діяльність на майбутнє.

Фінансовий менеджмент спрямований на оптимізацію управління рухом фінансових ресурсів та тих фінансових відносин, які виникають між суб'єктами господарювання в процесі руху фінансових ресурсів.

Організація фінансового менеджменту має бути спрямована на ефективне управління цим рухом та відносинами. Для реалізації цієї мети фінансові менеджери визначають конкретні шляхи поліпшення управління фінансовими ресурсами підприємства з використанням відповідних методів та важелів.

Основні напрями організації регулювання фінансової діяльності підприємств показані на рис. 1.4.

Напрями організації та регулювання фінансової діяльності підприємств

Організація та регулювання фінансових аспектів створення підприємств різних організаційно-правових форм

Організація та регулювання порядку формування інформаційної бази управління фінансовою діяльністю підприємств

Податкове регулювання

Організація та регулювання порядку і форм амортизації основних засобів і нематеріальних активів

Організація і регулювання кредитних операцій

Організація та регулювання грошового обігу та форм розрахунків

Валютне регулювання

Організація та регулювання інвестиційних операцій

Організація та регулювання ринку цінних паперів

Організація та регулювання страхових операцій на фінансовому ринку

Організація та регулювання порядку і форм санації підприємств

Організація та регулювання процедур банкрутства і ліквідації підприємств

Рис. 1.4. Основні напрями організації та регулювання фінансової діяльності підприємств

Система фінансового управління підприємством складається з двох підсистем: підсистеми, якою керують, або ж об'єкта управління, та підсистеми, яка керує, або ж суб'єкта управління.

Об'єктом організації фінансового управління є сукупність умов здійснення грошового потоку, кругообігу вартості, руху фінансових ресурсів і фінансових відносин між суб'єктами господарювання та їх підрозділами в господарській діяльності. Суб'єкт організації фінансового управління — це фінансова служба підприємства (фінансова дирекція як апарат управління, фінансовий менеджер як управляючий), яка за допомогою різних форм управління здійснює цілеспрямоване функціонування об'єкта.

Будь-який об'єкт управління, будь-який процес становить систему. Під системою розуміється сукупність структурних елементів, які складають цілісну структуру. Фінансова система входить у соціально-економічну систему. Головною властивістю соціальною економічної системи є те, що в її основі лежать інтереси людей. Сукупність суспільних, колективних і власних інтересів впливає на стан системи і процес її розвитку. Будь-яка система складається з елементів. Під елементом системи розуміють таку підсистему, яка не поділяється на складові.

Отже, організація та регулювання фінансової діяльності підприємств, повинні здійснюватися з широкого спектра різких фінансових питань, основні з яких перелічені на рис. 1.4.

Кожній складовій фінансовою управління властиві певні ознаки. Основні з них такі:

1) виконувати властиву тільки даній складовій функцію, що не повторюється іншими елементами даної системи;

2) взаємодіяти з іншими елементами й інтегрувати з ними. Це є ознакою цілісної системи;

3) перебувати у взаємозв'язку з іншими елементами своєї системи.

Властивості елементів фінансового управління дають змогу вивести загальне правило фінансового менеджменту: забезпечувати фінансову стійкість системи в цілому, а не тільки окремих її елементів і підсистем.

Взаємодія суб'єкта й об'єкта управління, тобто сам процес управління, може здійснюватися тільки за умови використання відповідної інформації, тобто управління, незалежно від його конкретного змісту, завжди передбачає отримання, передання, опрацювання і використання інформації.

Фінансове управління є складною, динамічною і відкритою системою. Його динамічність обумовлюється тим, що воно постійно змінюється залежно від стану забезпеченості фінансовими ресурсами, витрат, доходів, попиту і пропозиції на капітал. Це забезпечує поглиблення взаємозв'язків фінансової системи із зовнішнім середовищем і ускладнює процес її управління. Фінансове управління є відкритою системою, тому що вона обмінюється інформацією із зовнішнім середовищем.

4.1. Фінансові моделі фірм та їх вплив на систему фінансового менеджменту

Менеджери, які не мають досвіду фінансової діяльності, а також відповідних фахових знань, часто не розуміють, що їх рішення неминуче викликають фінансові наслідки. Те що вони не приділяють адекватної та постійної уваги фінансовим наслідкам прийнятих рішень, може призвести до втрати багатьох можливостей у діяльності фірм.

Фірма може бути представлена як доволі складний організм. У процесі її діяльності здійснюються закупки сировини, комплектуючих тощо, які певний час знаходяться на складі. Далі вони надходять у процес переробки, що закінчується випуском готових виробів. Ті, у свою чергу, постачаються споживачам. На отримані від споживачів кошти фірма знову здійснює закупки, і операційний цикл повторюється. Це один з можливих ракурсів уявлення про фірму.

Фінансисти мають справу з грошовими потоками, та ще й переважно у безготівковій формі. Отже, вони уявляють собі діяльність фірми у символьно-знаковій формі, як обсяги коштів. їх рух. що підпорядкований певним регламентованим та історичним правилам.

Найпоширенішою моделлю фірми або концептуальним уявленням є те. шо представлено в основних формах бухгалтерської звітності, наприклад, у балансі. З їх фінансовим змістом, однак, ми познайомимося у подальшому. Тут розглянемо деякі інші моделі. Вони мають поглибити розуміння саме фінансових процесів та об'єкта фінансового управління на підприємстві.

На рис. 1.5 представлена модель фірми у контексті руху грошових коштів.

Рис. 1.5. Фінансова модель фірми

Модель показує, що першим кроком у заснуванні будь-якого бізнесу є утворення капіталу. У той же час його можна представити як грошові кошти.

Як видно з рис. 1.5, кошти вкладаються у: (а) в активи, що не призначені для перепродажу - фіксовані або необоротні активи (fixed assets): (б) активи, що постійно обертаються у процесі діяльності фірми - оборотні активи (current assets).

Капітал, є джерелом коштів, що вкладаються у бізнес. Існують два різновиди капіталу: кошти власника підприємства, як. наприклад, частка акціонера у капіталі корпорації, і запозичений капітал, який отримано від кредитної установи або ж через продаж цінних паперів -облігацій. Специфіка кожного виду - у наступному:

- власний капітал інвестується на весь період діяльності підприємства, а виплати доходу на ці інвестиції здійснюються відповідно до розміру отриманого прибутку у вигляді дивідендів чи вилучення коштів:

- запозичений капітал має бути поверненим у певний момент зі сплатою процента, що можливо тільки, коли діяльність підприємства здійснюється нормально.

Очевидно, що чим більшою є частка запозиченого капіталу, тим більшим буде ризик, оскільки необхідно сплачувати проценти і повертати борг. У зв'язку з цим виникає коло питань: Чи здатен бізнес прийняти такий тиск? Яке саме співвідношення власного та запозиченого капіталу не буде викликати загроз?

Кошти представляються резервуаром, на стан якого впливає та від обсягів якого залежить будь-яке управлінське рішення. Обсяг коштів можна збільшити за рахунок випуску нових акцій або додаткових запозичень, шляхом збільшення продажу товарів та послуг, скорочення дебіторської заборгованості тощо. З іншого боку, кошти зменшуються при додаткових інвестиціях, зростанні запасів готової продукції, збільшенні для клієнтів або покупців періоду відстрочки платежів.

Необоротні активи - це земельні ділянки, капітальні витрати на поліпшення земель, будинки та споруди, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти, прилад та інвентар тощо. Крім того, до них відносяться нематеріальні активи, тобто права користування природними ресурсами та майном, права на об'єкти промислової власності, авторські та суміжні з ними права, гудвіл та інші нематеріальні активи. Усі вони в процесі експлуатації поступово зношуються.

Для того, щоб вести бізнес успішно, треба мати на увазі дві головні речі:

— необоротні активи, у тому числі й основні фонди, мають більш-менш точно відповідати певним виробничим задачам: якщо частина необоротних активів не бере участі в діяльності підприємства, вона є вилученою з продуктивного використання й не приносить доходу:

— треба бути здатним замінити або позбавитися них, коли вони зносяться або стануть непотрібними.

Оборотний капітал враховує матеріали, працю і накладні розходи, які включаться у кінцеву продукцію або послуги, що потім продаються за гроші або відпускаються дебіторам. Традиційно склалося так, що фірма не сплачує миттєво багато які розходи. Це стосується, наприклад, заробітної платні, частки вартості витрачених матеріалів, плати за комунальні послуги та інше. Такі речі мають відношення до поняття "кредитори" або "кредиторська заборгованість" (accounts payable).

Важливо зрозуміти поняття оборотного капіталу з інвестиційної точки зору. Це дозволяє виокремити частку оборотного капіталу, що сформовано за рахунок власного капіталу. - робочий капітал (net working capital). Його величина дорівнює вартості поточних (оборотних) активів за мінусом вартості тих матеріальних цінностей, що придбані на засадах кредиту.

З фінансової моделі видно, що кошти постійно рухаються. Оскільки фірма повинна сплачувати по рахунках кредиторів, виникає питання, наскільки вона здатна це робити. У загальному розумінні така здатність фірми має відношення до поняття ліквідності. Якщо фірма не здатна покрити зобов'язання по рахунках кредиторів, вона має тільки два можливих шляхи вирішення проблеми: (1) продати основні фонди або (2) терміново запозичити кошти. Останнє ніколи не було кращим виходом з положення. Крім того, кредитор, зважаючи на стан ліквідності, буде використовувати жорсткішу політику по відношенню до фірми, а це призведе до додаткових втрат.

Разом із необхідністю забезпечення ліквідності капіталу підприємство має прагнути до скорочення інвестованих у робочий капітал коштів, оскільки внаслідок цього забезпечується підвищення прибутку на інвестований капітал.

Коли у підприємства вивільнюється частина грошей, воно має інвестувати їх у зовнішнє середовище. Наприклад, можна придбати акції іншої компанії. Мотиви для зовнішніх інвестицій можуть бути такими:

- необхідність розподілу ризику (формування диверсифікованого інвестиційного портфеля, в якому представлена якомога більша кількість активів):

- реалізація стратегії вертикальної інтеграції, тобто інвестування у бізнес постачальників, що обумовлює для фірми можливість впливу на джерела ресурсів у періоди, коли відчувається їх нестача.

Відповідно до прийнятих форматів розрізняються три основних види діяльності підприємства. Така фінансова модель представлена на рис. 1.6.

На рисунку зображено три блоки, що репрезентують зміст основних напрямків діяльності підприємства.

На першому видно три компоненти інвестицій: існуючу інвестиційну базу, доповнення у вигляді нових інвестицій та вилучення вкладень.

Другий блок відображає взаємодію у процесі виробництва трьох головних операційних елементів: ціни, обсягу7 продаж та відносних витрат на товари та послуги.

Третій блок демонструє розподіл прибутку між дивідендами власникам, процентами кредиторам та нерозподіленим прибутком. З іншого боку, тут відображено можливі джерела формування довгострокового капіталу.

Нові інвестиції

Вилучення інвестицій

Інвестиційна база

Інвестиційна база

Ціна продукції

Обсяг продажу

Змінні витрати

Виробнича діяльність

Постійні витрати

Прибуток від виробничої діяльності

Проценти

Дивіденди

Фінансування

Власний капітал

Нерозподілений прибуток

Довгострокова заборгованість

Фондовий потенціал

Рис. 1.6. Загальний огляд напрямків фінансової діяльності підприємства та прийняття рішень.

5. Прийоми фінансового менеджменту. Стратегія і тактика фінансового менеджменту

Фінансовий менеджмент як системна діяльність здійснюється за допомогою окремих прийомів. Прийомами фінансового менеджменту є:

1. Фінансовий аналіз — (аналіз руху грошових коштів, грошових потоків, формування і використання прибутку, фінансових результатів, факторів, що впливають на формування розподіл і використання прибутку)

2. Фінансове планування

a) оперативне фінансове планування — пов'язане з надходженням і використанням валових грошових потоків, характеризується великою кількістю показників, які враховуються і обмеженою періодичністю складання:

b) поточне фінансове планування - обмежене періодом, здійснюється протягом року поквартально, пов'язане з визначенням фінансових ресурсів. їх надходженням і використанням, при цьому кількість показників менше порівняно з оперативним плануванням;

c) перспективне фінансове планування — пов'язане з визначенням фінансових ресурсів на перспективу, тісно пов'язане з прогнозуванням фінансових показників.

3. Прийняття рішень відносно:

a) формування капіталу підприємств:

b) інвестиційної діяльності, визначення напрямів здійснення інвестиційної діяльності:

c) структури інвестицій та джерел фінансування інвестиційної діяльності;

d) формування і використання прибутку.

Успішна практична реалізація фінансового менеджменту багато в чому визначається обґрунтованістю його стратегії і тактики.

Під фінансовою стратегією підприємства слід розуміти формування системи довгострокових цілей фінансової діяльності й вибір найефективніших шляхів їх досягнення.

Фінансова стратегія є частиною загальної стратегії підприємства.

Основна мета загальної стратегії — забезпечення високих темпів економічною розвитку та підвищення конкурентної позиції підприємства.

Процес формування фінансової стратегії підприємства здійснюється у кілька етапів (рис. 1.7):

1. Визначений загального періоду формування фінансової стратегії. Цей період залежить від низки чинників. Головним із них є тривалість періоду, який установлено для формування загальної стратегії розвитку підприємства, оскільки фінансова стратегія має відносно неї підлеглий характер, вона не може виходити за межі цього періоду.

Важливим елементом визначення періоду формування фінансової стратегії підприємства є передбачення розвитку економіки в цілому та кон'юнктури тих сегментів фінансового ринку, з якими пов'язана майбутня фінансова діяльність підприємства. В умовах нинішнього нестабільного розвитку економіки країни цей період не може бути, на думку багатьох учених, більшим трьох років.

2. Дослідження зовнішнього фінансового середовища та кон'юнктури фінансового ринку. Для такого дослідження необхідно вивчити економіко-правові умови фінансової діяльності підприємства і можливі їх зміни в наступному періоді. Крім того, на цьому етапі розроблення фінансової стратегії аналізуються кон'юнктура фінансового ринку та фактори, які її визначають, а також розробляється прогноз кон'юнктури в розрізі окремих сегментів цього ринку, пов'язаних з наступною фінансовою діяльністю підприємства.

3. Формування стратегічних цілей фінансової діяльності.

Головною метою цієї діяльності є підвищення рівня виробничою та соціального розвитку підприємства і максимізація його ринкової вартості. Водночас ця головна мета потребує конкретизації з урахуванням завдань І особливостей подальшого фінансового розвитку підприємства.

Система стратегічних цілей повинна забезпечувати формування достатнього обсягу власних фінансових ресурсів і високорентабельне використання власного капіталу; оптимізацію структури активів і капіталу, що використовується; прийнятного рівня фінансових ризиків у процесі господарської діяльності.

Фінансова стратегія підприємства

Політика управління активами й інвестиціями

Політика формування фінансових ресурсів

Політика управління фінансовими ризиками й упередження банкрутства

Обіговими активами

Необоротними активами

Інвестиціями

Власних фінансових ресурсів

Позикових фінансових ресурсів

Фінансовими ризиками

Антикризове управління при загрозі банкрутства

Запасами

Дебіторською заборгованістю

Грошовими активами

Фінансуванням оборотних активів

Реальними

фінансовими

Інноваційними

Податкова політика

Дивідендна політика

Амортизаційна політика

Емісійна політика

Залучення банківського кредиту

Залучення комерційного кредиту

Рис. 1.7. Фінансова стратегія підприємства

Систему стратегічних цілей фінансового розвитку треба формулювати чітко і коротко, відображаючи кожну мету в конкретних показниках — цільових стратегічних нормативах. Такими нормативами в окремих аспектах фінансової діяльності підприємства можуть бути:

• середньорічний темп зростання власних фінансових ресурсів, які сформовані із власних джерел;

• мінімальна частка власного капіталу в загальному обсязі використаного капіталу підприємства;

• коефіцієнт рентабельності власного капіталу підприємства;

• співвідношення оборотних і необоротних активів підприємства;

• мінімальний рівень грошових активів, який забезпечує поточну платоспроможність підприємства;

• мінімальний рівень самофінансування інвестицій;

• граничний рівень фінансових ризиків у розрізі основних напрямів господарської діяльності підприємства.

4. Конкретизація цільових показників фінансової стратегії за періодами її реалізації. У процесі цієї конкретизації забезпечується динамічність системи цільових стратегічних нормативів фінансової діяльності, а також їх зовнішня і внутрішня узгодженість у часі.

Зовнішня узгодженість передбачає узгодження у часі реалізації розроблених показників фінансової стратегії з показниками загальної стратегії розвитку підприємства, а також з прогнозованими змінами кон'юнктури фінансового ринку.

Внутрішня узгодженість передбачає узгодження в часі основних цільових стратегічних нормативів фінансової діяльності між собою.

5. Розроблення фінансової політики за окремими аспектами фінансової діяльності. Цей етап формування фінансової стратегії є найбільш відповідальним.

Фінансова політика являє собою форму реалізації фінанс

Дата добавления: 2014-01-11