Юрій Шевельов

Дещо по-різному розглядають тепер і період нової української літературної мови:

Курс історії української літературної мови. Т.1.-К.;1958.

І період. Від І.Котляренвського до Т.Шевченка.

ІІперіод. подальший розвиток традицій Т.Шевченка.

ІІІ період. Українська літературна мова радянського часу.

Русанівський В.М. пропонує таку розгорнуту періодизаціє підперіоду нової української літературної мови:

І. К.ХУІІІ-до часівТ. Шевченка

ІІ. Післяшевченкова доба до к.ХІХст.

ІІІ. К.ХІХ-поч.ХХст.

ІУ.- Підрадянський період

4.1. двадцяті роки 4.1. доба українізації(1922-1930рр.)

4.2. тридцяті роки 4.2. доба русифікації (1930-1990рр.)

4.3. період війни АБО

4.4. шістдесяті-сімдесяті роки

4.5. вісімдесяті роки.

У. Доба державності.

Разом з тим були відверті спроби підмінити історичні свідчення абстрактними міркуваннями. Так, ще в сер.ХІХст. академік І.Срезневський, досліджуючи співвідношення народно розмовної і книжної мов у пам’ятках Київської Русі, висловив необґрунтоване твердження про тотожність книжної та живої мов у стародавньому Києві. Ці міркування розвинув російський політик, журналіст, історик М.Погодін, побудувавши на них свою шовіністську теорію. Хід його міркувань був такий: якщо книжна і жива мова у стародавньому Києві були тотожні, а давньоруська мова, зазнавши сильного церковнослов’янського впливу виявляє схожість з російською мовою, то це означає, що у стародавньому Києві в часи існування руської державності жили росіяни чи їх предки. Українці ж за його гіпотезою прийшли на Наддніпрянщину з Прикарпаття, де вони і формувалися як етнос, та заселили нинішні українські землі тільки після спустошення України татаро-монголами, тобто не раніше ХУст., і по суті своїй є чужинцями на своїй землі. Цю „теорію” М.Погодін виклав у формі лиса до І.Срезневського та опублікував в „Известиях Отделения русского языка и словесности».(1856р.). На цю псевдонаукову теорію відгукнувся український мовознавець та етнограф М.Максимович статтею „Филологмческие письма» у московському журналі „Русская беседа”(1856р.), після чого розпочалася тривала дискусія. М.Максимович довів автохтонність українського населення на своїх землях, відзначивши, що українська мова формувалась на території південної Русі ще в Х-ХІст.

Позицію Погодіна підтримали П.Лавровський. Проти нього виступили славісти О.Котляревський(стаття ”Были ли малоросы иссконными обивателями Полянской земли или пришли из-за Карпат в ХІУв?” ж.”Основа” 1862) та відомий історик М.Костомарів, яки порушував дискутоване питання у ряді статей(„Две русские народности”, „Черты народной южнорусской истории” в ж.”Основа” 1861-1862рр.).

Полеміка між М.Погодіним та М.Максимовичем завершилась у 1863р. публікацією в газеті „День” статті М.Максимовича „Новые письма к П.П.Погодину. О самобытности малороссийского наречия”.

Через 20 років(у1883р.) дискусія про автохтонність українців спалахнула знову, але на це раз між російським академіком О.Соболевським та українським філологом П.Житецьким. Пізніше між О.Соболевським та А.Кримським.

Такі прямо протилежні і ненаукові погляди про час і місце східнослов’янських народі та їх мов пояснюється як мовною політикою, провадженою Російською імперією по відношенню до українців, так і відсутністю в ХІХст. переконливих мовних та історичних фактів, які були здобуті здебільшого після вивчення великого масиву пам’яток і узагальнення історичного матеріалу в ХХст., коли і з’явилися спроби досягти єдності поглядів на історію слов’янських народів та їх мов.

Дата добавления: 2014-01-20