Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Мова Київського літопису

Вивчення Київського літопису, як зауважує дослідник О.Мельничук, велось недостатньо інтенсивно із причин невиділення його дослідниками як самостійного історіографічного твору. Тим часом значення Київського літопису для історії давньоукраїнської мови у тому, що ця пам”ятка набільш адекватно відображає світсько-літературний тип мови ХІІст. у її розповідному стилі. Київський літопис, за винятком незначної кількості невеликих вставок типу молитов, некрологів або записів на церковні теми, послідовно витриманий у власне давньоукраїнському літературно мовному оформленні, в якому церковнослов”янізми типу время, преставися, отвhца, изнемогающю зустрічаються як запозичення з близькоспорідненої мови.

Стосовно мови цього літопису, то більшість дослідників, починаючи із О.Шахматова, схильні вбачати у літописі відбиття так званого київського койне. Але аналізуючи твір, слід завжди пам”ятати тематику його- церковна та воєнна історія Києворуської держави у ХІІст. Насамперед привертає увагу група іншомовних слів. Здебільшого це запозичені із старослов”янської мови і загальновідомі києворуським книжникам грецизми, пов”язані із життям церкви і держави: аминъ, архистратигъ, оеуангелистъ, игуменъ, манастырь, цьркы, калоугеръ, трапеза, патрhарьшескыи. Групу слів грецького походження поповнює лексика, що не має відношення до церковного життя: талант, філософствувати, кюрь,аир (повітря). Зустрічаються в аналізованих текстах і слова латинського походження: це назви місяців иоуль, сентябрь, іменник цесар та похідні цесарство, цесарьськии.

 

Один із укладачів і редакторів літопису, а ним вважається ігумен Видубицького монастиря Мойсей, який написав передмову і післямову до літопису схильний до вживання складних слів, що надають тексту урочистості. Він вільно користується кальками з грецької мови, створені перекладачами релігійних творів: благолюбний, боголюбець, богомирний, немилосердье, маловірний, самовластний, христолюбець, правовіріє, целомудриє, іменний, животворящий і под.

Особливої урочистості надають твору абстрактні іменники, утворені поєднанням до основи дієприкметника на -н,-ен суфікса -ие: благодіяниє, воздіханиє, княжениє, посещениє, уряжениє, уничижениє, уражениє, созданиє, украшениє, поновлениє. Значно менше абстрактних іменників на -ость: благость, грубость, ліность, милдость, прав ость, скудость, скупость, кротость.

Характерною особливістю літопису, що ріднить його із старослов”янською писемність, є вживання великої кількості слів із Щ > tj.

Це дієприкметники: вірующии, глаголющии, держащии, изводящии, смотрящии, соущии. Дієприкметникові і дієприслівникові утворення на -ще, -щи: видюще, вируючи, привлачаще, свиршающи, ревнующе, имущи.

Дієслово тещи, іменник помощь( двічі). Продовжуючи аналіз, можна було б відзначити ще лексику з початковим е замість давньоукраїнського о: еден, елен. Початкове ра замість ро: робота, раб, растениє. Префікс пре-: преболе, непременно, пречистій, преподобній.

Київський літопис ХІІст. видається цілісним літературним твором, мова якого становить своєрідну складну стилістичну систему, спробу дослідження якої зробив ще академік Б.Рибаков.(„Русские летописцы и „Слово о полку Ігореве”) в Україні продовжила цю роботу київська дослідниця Віра Франчук у ряді статей („Образна мова Київського літопису”, „Книжна лексика у Київському літописі”).

Епітети. Близькістю до фольклорних джерел літопису пояснюється стилістична система твору, зокрема вживання мовних елементів оцінки і експресії у вигляді простих означень: Найчастіше як епітет виступає близький до простого означення прикметник великий(великая любов, великая мука. У подібні ролі виступають інші прикметники: дивний, красний(гарний):дивная великая церкви. Прикметники милий, любимий вживаються при словах на означення спорідненості. Особливої винахідливості виявляють автори літопису, підбираючи епітети для змалювання негативних персонажів: злий, пронирливий єпископ Федір, Але набільше дістається половцям: Того же літа місяця Августа придоша иноплеменници на Рискую землю, безбожнии, измалтяни, окаянии, агаряне, нечистии,ищадья ділом і правом сатаніним, именем Кончак.

Порівняння. Особливо часто київські літописці використовують для порівняння назви спорідненості: плакахуся, яко же діти по отцю или по матері, плакашет, яко по брату своєму. Як правило порівняння виражається сполученням іменника(яко дождь, яко разбоник), або іменника з прикметником (яко звириє дивии, аки місяць мал., яко женчужная зерна).

Гіпербола, літота: характерне вживання лексем множество, многоє множество, без числа, страшно зріти.

Багатим є і стилістичний синтаксис цієї пам”ятки. Автори часто використовують риторичні питання: мы же смирении что воздамъ ти, противу благодиянию ти? Або літописець прагне роз”яснити киянам, якого поганого правителя мають вони в особі Юрія Долгорукого. Устами Володимира Галицького він запитує: како же есть княжениэ свата мого, аже рать на ню из Володимира идеть, а како того не увидати, а ти син его сидиш в Пересопници, а други в Білгороди, како того не устережи?

Аналіз стилістичної системи показує, що на фоні ділової оповіді у творі яскраво виступають рису художнього стилю, тим то і називаємо його не хронікою, а саме літописом.

 

 

Важливою пам”яткою староукраїнської літератури є Галицько-Волинськи літопис, вміщений в Іпатіївському списку (п.ХУст). (У ХІІІст. Київ став другорядним містом і події значного державно-політичного і культурологічного характеру здебільшого відбувались із цього часу у Галицьких і Волинських землях). Галицько-Волинський літопис охополює події на цих землях із 1201 до 1292 року, тобто сам літопис написаний очевидцями подій, що безпосередньо вплинуло на мову літопису, а також

живі народні легенди і перекази та свідчення очевидців (битва під Калкою, опис Батиєвого бойовища, оповідання про смерть Василька у 1288р.). Ці джерела підтримують києворуську традицію літописання із її опертям на фольклорні джерела та доводять зв”язок мови літопису із живою розмовною мовою.

Автори також користувалися і чужими джерелами: грецькими хронографами, грецькими і римськими літописами(хроніка Івана Малали), Святим Письмом. Ці джерела вносили в літопис візантіські та болгарські традиції.

Очевидно, саме тому лексика літопису має значну кількість церковнослов”янізмів, фонетично відбитих у неповноголоссі (брань, град, злато, чрево, посредъ), у сполученнях жд, щ(пленища, одежда, хощем).Разом з тим у літописі з”являється новий лексичний матеріал, схожий на галицькі діалектизми(стюденець -колодязь, роскальє - грязь, бруд, ачесь -очевидно, днина -день, дівка -дочка, солізтися -зібратися, подошва -стопа, туто -тут, стряпати- баритися, у ВОЛИНСЬКІЙ частині: білчатий -білуватий, нелюбо- досадно, обзирати -оглядати, добиток -майно, туто,тута -тут, тепер, ліпше -краще). Наявність іншомовної лексики, яка могла в ті часи вживатися тільки у галицьких землях у народнообробленій формі: герцог, бискуп, пискуп, личина, оловир( рід шовку ), ярик( лати). Народнорозмовна фразеологія: Не погнетше пчелъ, меду не їдатъ, единъ камень много горньцев избиваєтъ.

Фонетичні особливості пам”ятки, які впевнено відбивають українську орфоепію: змішування ы та і: Кыев, Киев; h передає звук, близький до и або і: половцh, полонили, татари, ігумени.

Синтаксис зумовлений використанням урочистого та риторичного стилю, тому уживаються окличні та питальні речення, порівняння, епітети, метафори(яко и лев, яко и коркодил, яко и орел). Віддана перевага сурядним і підрядним речеенням.

 

Давня українська літературна мова представлена важливим стилем,що зберіг ознаки і донині- дидактичним. Цей стиль представлений окремою важливою і на сьогодні єдиною (від того часу) пам”яткою - „Повчання Володимира Мономаха” 1096р. Пам”ятка збереглася у єдиному списку Лаврентіївського списку і дає найповніше уявлення про мову Київської Русі на межі ХІ-ХІІст. Академік Обнорський С., дослідивши мову пам”ятки відзначив, що мова „Повчання” така ж як і мова „Руської правди” або „Слова о полку Ігоревім”.

Це твір дидактично-повчального змісту, в якому Володимир подає поради дітям з приводу різних життєвих ситуацій: з релігії, приватного життя, воєнної справи, політики. Повчасльний характер пам”ятки зумовив мовну основу її - староукраїнська в усьому своєму складі мало відбиває церковнослов”янський вплив. Особливо відчутно відбито риси староукраїнської мови у лексиці та синтаксисі.

У лексичному складі пам”тки переважають староукраїнські елементи: дивуємся, ирей(птиця небесная із ирья идуть), допровадити, лагодити, жито, вдати. У пам”ятці трапляються церковнослов”янські елементи, але переважно у тих місцях, де йдеться про церковні правила чи події, або вживаються як цитати із релігійних творів.

У фонетиці переважають староукраїнські елементи: А) повноголосся(Володимиръ, волость, переступити, молодця);Б) слова із ж та ч на місці церковнослов”янізмів жд, щ (шт): тружатися, про читаюче, ночь.

У синтаксисі наявні такі переважні елементи:

А) повчасльний характер пам”ятки зумовив насичення її реченнями з наказовими формами дієслів: В дому своємь не лінитеся, но все видите; не зрите на отрока, встаньте.

Б) переважають складносурядні речення із вживанням сполучників а,и, да, ни, тим часом речення із підрядним зв”язком - рідкість.

В) Характерною рисою „Почання” є повторення тих самих слів, особливо прийменників та сполучників: То сам есмь створиль, дhла на воинh, и на ловах, ночь и день на зною и на зимh.

Отже в цілому мова цієї дидактичної пам”ятки - староукраїнська(світсько-літературний тип) із незначними вкрапленнями церковнослов”янізмів.

 

Певно поширеним жанром староукраїнської літературної мови був жанр молінь. На увагу заслуговує одна із відомих пам”яток цього жанру - „ Моління Данила Заточника” ХУІІІст. Цей твір доводить, що у ХУІІІст світсько-літературний тип мови вкоренився і розвинувася настільки, що ним можна було писати твори на церковні теми. Тому „Моління” є своєрідним перехідним етапом від перекладного письменства до оригінального. Зміст твору - компіляція із різних візантійських і болгарських джерел(зб.”Плела”, Святого Письма, примудростей Соломона і Спраха та низка вибраних із різних джерел роздумів і висловів) Доповнюють такі вибірки народні притчі та приповідки(причта про злих жінок, причта про княжий двір).Мова твору відбиває обидва типи і переважно є мішаниною церковнослов”янізмів і староукраїнських елементів(світсько-літературного типу).

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Берестяна грамота | Книжно-слов”янський тип мов у пам”ятках ХІ-ХІУст
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-20; Просмотров: 1121; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.014 сек.