Середньовічне місто, цехове ремесло, торгівля

Англія

На відміну від Франції, де VIII – X ст. пануючою формою власності став бенефіцій, у Англії цього періоду пануючою формою власності стає бокленд, особливо в умовах початку активного формування централізованої королівської влади (802 – 839 король Вассексу Еберт).

На правах бокленду король передавав села або цілі округи, що йому належали, з вільним населенням, яке було підвладне королю як главі держави, рицареві чи ленд-лорду. Але земля не ставала приватною власністю рицаря. Його влада поширювалася тільки на людей. Складалася ситуація, коли одночасно на одну і ту саму ділянку землі поширювалася влада феодала, якому платилася рента, і влада селянина (на звичаєвому праві фолькленду), але земля залишалася у власності короля. Селяни до ІХ ст. залишалися в більшості особисто вільними, але опинилися під правовою юрисдикцією згідно з наданим імунітетом феодалу. Більшість селян наділялися земельними ділянками до 30 акрів.

У кінці ІХ – Х ст. у ході військових реформ К. Мартелла основою армії стає важкоозброєна кіннота, що вимагала великих витрат, які могли покрити закріпачене населення та нормандське завоювання Англії герцогом Вільгельмом у 1066 р. (початок насильного закріпачення селян) прискорився процес феодалізації поземельних стосунків. “Книга страшного суду” к. ХІ ст. (звід феодальних законів) свідчить, що з 1,5 млн ос. населення 95 % зайняті у сільському господарстві, основну частку – становили вільні селяни (фригольдери відробляли повинності, але могли покинути помістя) як основна виробнича сила. Разом з тим відбувається скорочення кількості вільних селян. З’являються селяни-віллани (члени сільської общини з наділом до 30 акрів землі та власними знаряддями праці), які сплачували ренту і відробляли панщину 3 – 4 дні, селяни-котери (залежні селяни без землі або з невеликими ділянками до 7 акрів). У ході комутації ренти вілланів та котерів перетворюють у копигольдерів та переводять на грошовий оброк.

Таким чином, у Англії існувало, в основному, общинне землеволодіння із значною частиною особисто вільного населення, що сприяло активному розвитку товарно-грошових відносин та товаризації господарства у XІV – XV ст.

Німеччина

У Німеччині феодалізація села почалася пізніше, ніж у Фран­ції і Англії, – у IХ – ХI ст., тому що стійкою виявилася община-марка (лісова місцевість, наявність великої кількості вільної землі).

У Х – ХI ст. німецька община починає дробитися. Як і у Франції, формується спадковий наділ, закріплений у приватну власність, алолд. Земля стає предметом купівлі-продажу, що веде до диференціації селянства і формування феодальної вотчини. Особливістю аграрних відносин було те, що тут не селяни отримували землю від феодала, а феодальна вотчина освоювала вільне село. Селяни поступово втягувалися в залежність, з’являлися села змішаного типу, у яких розташовувалися володіння одного чи кількох вотчинників, наділи вільних селян та господарства залежних кріпосних. Більшість селян стали держателями чужої землі і платили за неї оброк. Однак велике феодальне землеволодіння навіть у Х ст. не утвердилося над общинним. Німецькі феодали мали значно менше прав над селянами, ніж французькі. Тим більше, що в Німеччині не склалася ієрархія і не утвердилася спадковість посад.

У ХIII ст. відбувається зростання товарності сільського господарства, розвивається грошова рента. Стара вотчина руйнується і з’являється “чиста сеньйорія”. Селяни перетворювалися в короткотермінових орендарів – майєрів. Починається процес викупу селян із феодальної залежності.

У ХIV – ХV ст. в аграрному суспільстві німецьких земель позначилися дві тенденції. Перша – характерна для територій на схід від Ельби, де проживало багато вільних селян, яких рицарі в умовах зростання попиту на хліб зганяли із власних земель та змушували відробляти панщину. Це зумовлювало масове закріпачення до кінця ХV ст. як бідноти, так і заможних селян. Друга – властива для територій на захід від Ельби. У Північно-Західній Німеччині склався прошарок вільних заможних селян-майєрів з наділами 30–40 га, які сплачували великі грошові чинші та використовували працю сільських батраків. У Південно-Західній Німеччині переважали дрібні селянські господарства. Феодали намагалися рекомутувати ренту, погіршити умови оренди, підпорядкувати селян власній залежності, що викликало масові виступи селянства. Селяни, не маючи змоги викупити повинності, часто зверталися до лихварів, які надавали їм позики під заставу землі, це сприяло формуванню елементів іпотеки.

З початком другого тисячоліття поступово відроджуються забуті навички і ремесла. У кінці ХI ст. відбувається виділення ремесла з феодального натурального господарства. Утворення середньовічних міст супроводжувалося зростанням продуктивних сил, розвитком товарного господарства та обміну, концентрацією зайнятого в ньому населення у окремих населених пунктах. Відроджуються старі римські ремісничі міста (Рим, Лондон, Бонн) та формуються нові (Гамбург, Любек, Лейпциг, Магдебург). Вотчинні ремісники переводилися на оброк і покидали феодалів. Феодали також сприяли формуванню міст. У руках сеньйора зосереджувалася вся повнота влади – суд, фінанси, він присвоював значну частину міських доходів.

Намагання сеньйорів отримати від міст якомога більше вигоди зумовило комунальний рух, який у ХIII ст. переріс у хвилю комунальних революцій з метою завоювання незалежності і самоуправління. У результаті боротьби складалися різні типи міст, зокрема: міста-держави – Флоренція, Генуя, Венеція, Мілан, міста-комуни – Брюгге, Гент, Суассон, вільні міста – Гамбург, Бремен, Любек, імперські міста – Ньюрберг, Аугсбург, а також відповідні системи міськогосамоврядування, закріплені юридично у вигляді Магдебургського права,Саксонського дзеркала, Швабського дзеркала та інш. Більшість міст були аристократичними демократичними суспільними осередкамии. Структура управління виглядала таким чином:

Ремесло у містах мало простий товарний характер. У ХII – ХIII ст. утверджується цехова система ремісничих об’єднань. Цехи – це корпоративні об’єднання виробників, що формувалися за професійною ознакою та виступали як адміністративно-терито­рі­аль­ні, фіскальні, релігійні, військові осередки, де гарантувалися кожному учаснику певні права та привілеї, зокрема – право захисту, матеріальної допомоги, переходу з одного виробничого стану в інший. Структура цехів виглядала таким чином:

Цехове життя регламентувалося відповідними статутами, які передбачали стосовно основної продуктивної сили – учнів – застосування елементів економічного та позаекономічного примусу. Зберігався дрібний характер виробництва. До певного часу цехова організація захищала монополію міських ремісників, створювала умови для розвитку продуктивних сил, сприяла поглибленню спеціалізації, підвищенню кваліфікації простого товарного виробництва. Але, починаючи з кінця ХIV ст., у зв’язку із розширенням внутрішнього та зовнішнього ринків, вони стали гальмом розвитку технічного прогресу, оскільки намагалися зберегти дрібне виробництво, остерігаючись конкуренції.

Розвиток ремесла зумовлює активізацію торгівлі, особливо морської. 400 років (ХІ–ХV ст.) основним центром морської європейської торгівлі була Північна Італія: Венеція, Генуя, Піза, Флоренція.

Другим центром морської торгівлі стає Північна Європа (Балтика), де переважав обмін продуктами сільського господарства та ремесла. У містах (Гамбург, Бремен, Брюгге, Лондон) відбувався перепродаж худоби, шкіри, сукна, льону, хутра, солі, лісу, оливи тощо. У ХIV–ХV ст. формується торговельний союз 160 приморських міст – “Ганза” (спілка), до якої входили також Рига, Гданськ та В. Новгород.

Купці Ганзи користувалися привілеями, зокрема:

– заборонялася конфіскація товарів;

– купець не відповідав за компаньйонів;

– влада не мала права розпоряджатися майном купця;

– існувала торговельна монополія на північних морях;

– інтереси ганзійців забезпечував власний військовий флот.

Існувала і сухопутна торгівля, але була важкою і небезпечною: ”Що з воза впало – те пропало”.

Серед грошових одиниць переважали дукати північноіталійські (золоті) – 3–4 г, талляри (срібні) – 30 г.

У Ломбардії (Італія) формуються перші банки, об’єдну­ють­ся у компанії і гільдії торговці та лихварі. У ХV ст. з’являється кочівний фінансовий ринок – “Безансон”. У Флоренції складається об’єднання банкірів Альбертіні та Медичі. Векселі міняли на гроші. Здійснювали безготівкові рахунки. Надавали кредити приватним особам, феодалам та цілим королівствам. У Німеччині виділяються банкірські сім’ї Фугерів, Вельзерів.

Дата добавления: 2014-01-20