Індустріально-технологічний – Джон Кеннет Гелбрейт

Інституціоналізм (від лат. institutio – звичай, настанова) був прийнятий для визначення системи поглядів на суспільство та економіку, в основі якої покладено категорію інституту, що визначає соціально-економічну основу прихильників цього напряму.

Інституціоналізм — концепція економічної теорії, яка в економічній системі синтезує роль соціальних, правових, організаційних, політичних, етичних, мента­льних, економічних інститутів у процесі їхнього функ­ціонування.

Варто визначити епохи, що фіксують особливе істо­ричне значення інститутів. Так, наприклад, для генези про­гресу важливу роль відіграли такі інститути як родина, держава, вони зруйнували багатовікові застиглі традиції і звичаї родоплемінного побуту. Це обумовило становлен­ня індивідума, зникнення замкнутості, осідлості, появу міжособистісних, а пізніше й міждержавних відносин.

Інститути знаходяться на поверхні явищ. Вони стають об’єктами ви­вчення. У Китаї виділяється родина і держава як підвалинні конструкції Піднебесної. В індуїзмі — кругообіг життя, закріплений у кастах; в ісламі — покірність волі Аллаха. В епоху середньовіччя точиться боротьба духовного і матеріаль­ного — на користь першого.

Інституціональні утворення з’являються у суспільному житті як породження тенденцій політико-економічних процесів, так і встановлювані державними, суспільними структурами чи їх­ньою єдністю. Так, раннє християнство трансформується в інсти­тут римського імператора. Християнство насаджує цілу систему інституціональних утворень: церква, папство, чернецтво, світо­сприйняття, служіння, моральні норми (заповіді), канонічне право, ордена, інквізиція і т. д. Усе це в кінцевому рахунку викристалізу­валося в особливій формі — ватиканському інституціоналізмі.

В економічних процесах поява цих своєрідних інструментів має відповідне підґрунтя: інститути, породжені історичними тен­денціями, і інститути, започатковані вольовими рішеннями, сві­домо. При цьому вирізняються інститути як віддзеркалення націо­нальних особливостей історичного розвитку і тенденцій загально-історичних — технологічних революцій як об’єктивної основи розвитку ринкових відносин.

Історичний досвід щодо місця і ролі свідомо утворюваних ін­ститутів свідчить, що вирішальну роль у цьому відіграє держава. За Кантом, завдання держави полягає в тому, щоб знайти форму, у рамках якої можливе спільне проживання в співтоваристві, найбільший простір для вільного розвитку індивідуальних сил. З цього випливає, що Канта не турбує загальний інтерес. Захист ін­дивідуальних інтересів може призвести до забуття суспільних ін­тересів. Держава створює законодавче поле, в якому гармонійно врівноважуються як індивідуальні, так і суспільні інтереси. Закон може бути ухвалений, але якщо не створене середовище його доброчинної дії, то він не досягає необхідного ефекту.

Ойкен пише про те, що в основу політики lasser flare покладе­на свобода. Свобода повинна бути представлена для того, щоб розвинути природний богоугодний порядок. Він виникає тільки тоді, коли сама економічна політика стає орієнтованою на це.

Якщо народження політичної економії відбувалося в умовах, коли вивчення економічних процесів проходило без врахування інституціональних утворень (“невидима рука” — регулятор еко­номічного процвітання), то історична школа ввела їх у систему економічної науки. У цьому її історична заслуга.

Наприкінці XIX ст. — панівною в економічній науці була тео­рія маржиналізму. Маржиналізм концептуально ґрунтується на приматі позиції індивіда з його системою ціннос­тей, у ньому немає місця соціальним процесам, які впливають на ту ж ціну. Останні враховуються в концепціях неокласиків — то­чка перетину попиту та пропонування, на стороні попиту — гранич­на корисність, на стороні пропонування — граничні витрати вироб­ництва. Проте впливу інституціональних факторів у цій теорії немає.

Індустріальна технологія вдосконалює промисловість. Неми­нче з’являються великі і надвеликі підприємства, що мають можли­вість удосконалювати технічну базу. Завдяки їхній діяльності відбувається трансформація капіталізму, вільної рин­кової конкуренції в “колективістський капіталізм”, в якому фор­муються колективістські потреби. З’являється усвідомлення фор­мування й розвитку соціальних потреб. Ці положення становлять одну із засад інституціонального аналізу, що є важливою йо­го заслугою. До появи “соціальної ринкової економіки” залиша­ється зробити не так уже багато кроків. Змінюється як структура потреб, так і умови їхньої реалізації. Вони можуть бути реалізо­вані і колективно. Наприклад, народна освіта, охорона здоров’я, створення умов повноцінного дозвілля, турбота про людей, що втратили працездатність, розвиток сфери послуг, екологія. Вони мають соціальний характер. Очевидний висновок — невтручан­ню держави в економіку на певному історичному етапі поставле­ні об’єктивні межі. Держава неодмінно стає основним регулято­ром реалізації цих потреб.

Поняття “інститут” — широке, багатовимірне. Це й етика, і демографія, і культура, право, спосіб життя, якість і стандарти життя, політична система, соціальні процеси, соціологія тощо. Економічна теорія, особливо завдяки появі інституціоналіз­му, посідає місце міждисциплінарної теорії. Насамперед це широке охоплення соціально-економічних про­цесів. Там, де в класиків був атомістичний підхід, — початок усьому — “економічна людина”, в інституціоналізмі — соціаль­но-економічний соціум, соціально-економічна система. По­няття “соціально-економічна система” багаторівнева. Поняття “система” наявне в усіх напрямках інституціоналізму, які з’яви­лись упродовж XX ст. Інститути не вічні, вони еволюціонують, як еволюціонують технології, але у інституціоналістів головне - системне поняття, системотворний елемент [60].

Інституціоналізм як економічна теорія почав формуватися наприкінці ХІХ ст. Ідейно-теоретичні основи цього напряму в економічній науці було закладено американським економістом та соціологом Торстеном Вебленом (1857–1929).

Методологія досліджень інституціоналістів передбачала:

– широке використання описово-статистичного матеріалу;

– історико-генетичний метод;

– як вихідну і основоположну категорію інституту (сукупність правових норм, звичаїв, традицій). Інституціоналізм, таким чином, є якісно новим напрямом економічної думки. Склалося кілька напрямів інституціоналізму:

– соціально-психологічний (технократичний) – Т. Веблен;

– соціально-правовий (юридичний) – Дж. Коммонс;

– кон’юнктурно-статистичний (емпіріостатистичний) – В. Мітчел;

– інституціонально-соціальний (індустріально-технологіч­ний) – Дж. Гелбрейт;

– неоінституціоналізм – Р. Коуз, Д. Норт, Р. Фогель, Дж. Б’юкенен.

Соціально-психологічний (технократичний) напрям інституціоналізму представляє Торстен Веблен у працях “Теорія бездіяльного класу” (1899), “Інстинкт майстерності” (1914), “Інтереси і система цін” (1921), “Власність відсутнього” (1923).

Він вважає, що життя людини в суспільстві таке, як життя інших видів – це боротьба за виживання, а отже, це процес відбору та пристосування. Еволюція суспільного упорядкування є процесом природного відбору соціальних інститутів. При цьому він використовує історичну оцінку розвитку інститутів суспільства, у якій заперечуються марксистські положення про “класову експлуатацію” та “історичну місію” робітничого класу. На його думку, економічними мотивами людей є насамперед батьківські почуття, інстинктивне прагнення до знань та висока якість виконаної роботи.

Сценарій реформ Т. Веблена складається з неухильного при­скорення НТП та зростання ролі інженерно-технічної інтелігенції. На його переконання, інтелігенція, робітники, техніка та інші учасники виробництва представляють сферу індустрії і мають на меті оптимізацію і зростання ефективності процесу виробництва. Вони підкреслюють зростаючу залежність “бізнесу” від індустріальної системи, неминучість “паралічу старого порядку” та переходу до представників інженерно-технічної інтелігенції.

У результаті реформ Т. Веблен передбачає встановлення “но­вого порядку“, при якому керівництво промисловим виробництвом країни буде передано спеціальній “раді техніків”, а “індустріальна система” перестане служити інтересам “монополістів влас­ників, оскільки мотивом технократії та індустріалів є не “грошова вигода“, а служіння інтересам усього суспільства.

Соціально-правовий (юридичний) напрям інституціоналізму представляє Джон Коммонс (1862–1945) у працях “Правові основи капіталізму” (1924), “Інституціональна економіка. Її місце в політекономії“ (1934), він формулює юридично-мінову концепцію суспільного розвитку. Її сутність полягає в тому, що в основу розвитку покладені мінові відносини, які відображені як юридичні. Вихідною економічною категорією оголошується юридичне поняття угоди. Учасниками угоди можуть бути всі інститути суспільства. Угода, як основний елемент кожного економічного інституту включає три моменти – конфлікт, взаємодію та роз­в’я­зання. Отже, будь-які суспільні конфлікти, усі суперечності можна успішно розв’язати. Запорукою цього буде юридичне регулювання правил “угоди ”.

Важливе місце в юридично-міновій концепції Джона Коммонса посідає категорія розумної цінності, яка утворюється в результаті формування оцінок, єдності думок у процесі всіх угод. Він стверджує, що політична економія – це наука про процеси, що ведуть до встановлення “розумної цінності ”.

Коммонс також критикує класиків та неокласиків за їхнє визначення вартості. Вартість у нього – це очікуване право на майбутні блага та послуги.

Кон’юнктурно-статистичний (емпіріостатистичний) напрям інституціоналізму представляє Уеслі Мітчел (1874–1948), учень та послідовник Веблена. Наслідуючи його, у праці “Лекції про типи економічної теорії” Мітчел наполягав на взаємозв’язку економічних проблем з неекономічними, особливо з проблемами соціології, культури та іншими, які зумовлюють психологію, поведінку та мотиви діяльності людей. Його інституціоналізм полягає у збиранні (накопиченні) статистичних даних, які в подальшому стали б підґрунтям для пояснення гіпотез. Покладені в основу нової галузі економічної науки “економетрика” математика і статистика дозволяли Мітчелу та його колегам розраховувати тривалість малих і великих циклів, націлювати на спроби сконструювати моделі безкризового (нециклічного) розвитку економіки, передбачити відхилення в динаміці показників, запобігти їхньому падінню. Засобом пом’якшення циклічних коливань та досягнення сприятливої економічної кон’юнктури мало стати створення спеціального державного плану­вального органу. Планування при цьому передбачалося не ди­рективне, рекомендаційне, а засноване на науковому прогнозуванні реальних та досяжних кінцевих цілей.

Важливість внеску Мітчела в інституціональну теорію полягає у:

– виявленні впливу на економічні фактори (у категоріях грошового обігу, кредиту, фінансів тощо) так званих неекономічних факторів (у тому числі психологічних, поведінкових та ін.) за допомогою конкретного вивчення цифрових показників та виявлення закономірностей у коливаннях (кон’юнктури) цих показників на базі широкого масиву статистичних даних з фактичного матеріалу та їхньої математичної обробки;

– спробі обґрунтувати концепції безкризового циклу за допомогою різних варіантів державного втручання в економіку.

Отже, циклічний характер капіталістичного відтворення, за Мітчелом, зумовлений дією багатьох факторів “системи грошового господарства”. Він вважає за можливе впливати на цикли і навіть запобігати їм. Він – прихильник державного втручання в економіку.

Дата добавления: 2014-01-20