Особливості кризи в Німеччині, Англії, Франції

До кінця 20-х років економічна система провідних капіталістичних країн досягла високого рівня складності. Механізми ринкової саморегуляції (т. з. ”невидима рука”) перестали працювати. Для забезпечення стійкого економічного та соціального розвитку потрібне було втручання держави. Надшвидкі темпи розвитку та глибинні економічні диспропорції призвели до ”перегріву економіки” США. 29 жовтня 1929 року у ”чорний понеділок” стався крах Нью-Йоркської фондової біржі, що поклало початок найжорстокішій економічній світовій кризі надвиробництва.

Серед основних причин світової економічної кризи у провідних капіталістичних країнах світу потрібно визначити такі:

– активна мілітаризація економіки порушила процеси перерозподілу капіталу між галузями промисловості;

– у зв’язку з втратами трудових ресурсів серйозно постала проблема перекваліфікації робітників;

– монополізація виробництва зумовлювала нестабільну цінову ситуацію на внутрішніх ринках;

– анархія в управлінні економікою призвела до перевиробництва окремих товарів, особливо сільськогосподарської продукції в США та Англії.

Ці та причини іншого характеру призвели до різкого зменшення світового промислового виробництва на 30 %, сільськогосподарського – на 1/3, світової торгівлі на 1/3. Країни в економічному розвитку були відкинуті на рівень початку ХХ ст. Високі ціни при різкому спаді виробництва знижували платоспроможність населення. Криза охопила як розвинені, так і відстаючі країни. Звичайним шляхом вийти з кризи для багатьох країн було неможливо, тому уряди вдавалися до різноманітних програм, зокрема: застосування ножиць цін на промислову та сільськогосподарську продукцію, жорсткої конкуренції, торговельних війн; відміни золотих стандартів, валютних війн.

Великобританія

Економічна криза в Англії свого найвищого розвитку досягла весною 1933 року. Обсяги виробництва зменшилися на 23 % від рівня 1929 року. Негативним явищем стало зменшення виробництва в базових галузях економіки. Зокрема, видобуток вугілля зменшився з 258 млн т до 208 млн т, виплавка чавуну з 7,59 млн т до 3,75 млн т, виплавка сталі з 9,36 млн т до 5,2 млн т. Різко, в 11 разів, скоротилося кораблебудування. Водотоннажність флоту зменшилася на 2,34 млн т. Експорт Великобританії в 1932 році становив половину рівня 1929 року. У 1931 р. країна змушена була відмовитися від золотого паритету фунта стерлінгів у зв’язку з відпливом золота (тільки за липень – вересень 1931 р. на 25,5 млн ф. ст.). Цілі економічні регіони стали ”районами депресії”. Безробіття досягло 20 % від усіх працюючих, а серед робітництва 33 %.

Такий стан економіки змусив уряд вжити ряд невідкладних заходів з метою подолання кризи. Єдиною важливою його функцією вважалося забезпечення сприятливих фінансових умов, ліквідація дисбалансу бюджету, торгівлі та кредиту.

По-перше, у березні 1931 року банкір Дж. Мей очолив спеціальну комісію з ”національної економії”. Розроблена комісією програма передбачала подолання дефіциту державного бюджету в 120 млн ф. ст за рахунок 10 % зменшення допомоги у зв’язку з безробіттям та зменшення оплати праці службовців, збільшення фіскального тиску, скорочення програми суспільних робіт. Коаліційний уряд Макдональда змушений був приступити до реалізації непопулярних економічних заходів. У листопаді 1931 року було ухвалено Закон “Про перевірку злиденності”, який забороняв виплату допомоги у зв’язку з безробіттям особам, які перебували на утриманні своєї сім’ї.

По-друге, наступним заходом уряду була відміна золотого стандарту фунта стерлінгів та проведення 30 % девальвації грошової одиниці. З метою зміцнення англійської валюти було створено стерлінговий блок, до якого увійшли Данія, Норвегія, Швеція, Фінляндія, Греція, Португалія, країни Азії – Таїланд, Іран та Єгипет, а також Латинської Америки – Аргентина, Бразилія та Колумбія, валютні резерви яких зберігалися в Лондоні. Таким чином, фунт обслуговував 40–50 % світового товарообороту.

По-третє, в 1931 р. було ухвалено Вестмінстерський статут, що надавав певні політичні права домініонам стосовно прийняття власних та дії англійських законів.

По-четверте, важливим заходом було впровадження протекціонізму. На Оттавській конференції у серпні 1932 року між Англією та домініонами було укладено угоду про безмитне ввезення 80 % товарів із країн імперії, а 20 % товарів з інших країн обкладалися незначними податками. Таким чином, внутрішній ринок Англії став захищеним від конкуренції товарів інших країн, що не входили до стерлінгового блоку.

Незважаючи на активні заходи уряду та часткове промислове піднесення, з 1932 року країна ще довгий час перебувала у стані стогнації.

Напередодні Другої світової війни основним чинником економічного розвитку країни стає мілітаризація. Так, військові витрати в 1935–1936 бюджетних роках становили 136,9 млн ф. ст., у 1938–1939 – 254,4, а в 1939–1940 – уже 624,4 млн ф. ст. Англія всіма можливими засобами намагалася утримати власні колонії (1938 р. – визнання Ірландської республіки, 1936 р. – кабальний договір з Єгиптом, 1935 р. – ухвалення Акта про управління Індією).

Франція

Економічна криза у Франції продовжувалася з осені 1930 до 1935 року включно. Падіння виробництва було не різким, а досить затяжним. Спади спостерігалися у 1932 та 1935 рр. Так, порівняно з 1913 р. у 1932 р. обсяги промислового виробництва скоротилися на 4 %, таке саме скорочення відбулося у 1935 р. порівняно з 1930 р. У найважчому стані перебували: текстильна, автомобілебудівна промисловість, кольорова металургія, виробництво цинку та алюмінію. Франція втратила свої позиції у зовнішній торгівлі, що зменшилася удвічі. Експорт та імпорт зменшилися на 65 % від рівня 1930 року. Вкладники банків втратили не менше 3 млрд франків. Відбувалося розорення дрібного селянства.

Урядова програма подолання кризи (дирижизм) грунтувалася на теорії Дж. Кейнса. Підприємствам, особливо ВПК, надавалися державні замовлення, кредити, податкові та митні пільги. Селянам надавалися премії за скорочення посівних площ. Була розроблена соціальна програма допомоги безробітним.

Політична та економічна боротьба між урядом Народного фронту Л. Блюма (з 4 червня 1936 року) та корпоративною буржуазією призвела до зриву військових програм модернізації армії. Зокрема, у грудні 1938 року на ряді авіаційних підприємств було оголошено локаут, роботу втратили більше 1,3 млн робітників. Праворадикальний уряд Ф. Даладьє (з квітня 1938 року) по суті ліквідував усі завоювання Народного фронту. Отже, економічний розвиток Франції у 20–30 рр. був надзвичайно нерівномірним, мав циклічний характер.

Німеччина

Найбільше від економічної кризи постраждала економіка Німеччини, яка повністю залежала від іноземного кредитування.

Обсяги промислового виробництва зменшилися на 58 %. Зупинилося виробництво в цілих економічних районах. У 1932 році в Сілезії не працювала жодна доменна піч. Армія безробітних у 1933 році досягла 9 млн осіб. Заробітна плата зменшилася на 50 %. У 2,5 разу зменшилися обороти зовнішньої торгівлі. У скрутному становищі опинилися дрібні торговці та підприємці, чисельність яких становила 12–13 млн ос. У зв’язку із розоренням у 1932 р. було продано 560 тис. га селянської землі. Спроби уряду Г. Брюнінга (з весни 1930 р.) через ліквідацію системи соціального страхування, підвищення прямих та непрямих податків, зниження заробітної плати на 10–15 % реальних результатів для стабілізації не принесли. Збільшення оподаткування населення, дефляційна політика на основі збереження монопольних цін призвели до зниження купівельної спроможності населення. Щоб запобігти економічному крахові, держава скуповує акції концернів і бан­ків, відмовляється від політики економічного регулювання.

Союзники, занепокоєні катастрофічним становищем Німеччини в 1930 р., запропонували план Юнга. Він передбачав:

– припинення окупації Рейнської області;

– сума репарацій зменшувалася з 132 до 113,9 млрд марок, з терміном сплати 59 років;

– відміну контролю над економікою Німеччини;

– скорочувалися натуральні поставки.

Економічне та соціальне становище Німеччини погіршувалося. Тому у червні 1932 року на конференції в Лозанні було зменшено всі платежі до 3 млрд марок та визначено термін їхньої виплати на 15 років, але Німеччина взагалі відмовилася сплачувати любі платежі.

З 30 січня до 24 березня 1933 року до влади приходить фашистський режим Гітлера.

Ліквідовуються всі цивільні права і свободи, політичні против­ники фізично винищуються. Організовуються концентраційні табори.

Головним змістом економічної політики фашизму став мілітаризм. Регулювання господарської діяльності державою проводиться з позиції сили:

– у червні 1933 р. створено Генеральну раду німецького господарства (у складі 12 монополістів та представників уряду);

– 29 вересня 1933 року ухвалено Закон про продовольчий стан: встановлювався контроль за сільським господарством; селян поділено на власників арійського походження, спадкових земель (1,5–125 га) і селян;

– у 1934 р. створено Організацію промислового господарства та окружні економічні палати, ними керували імперська економічна палата та міністерство економіки, Німеччина була поділена на 18 областей, які очолювали господарські вожді;

– з 1933 р., на основі законів про примусове картелювання та про органічну побудову німецького господарства, розпочинає­ться процес примусового картелювання підприємств, а об’єд­нан­ня груп підприємств здійснюється за галузевою та територіальною ознаками;

– у 1935 р. було ухвалено Закон про оборону імперії та впро­ваджено загальну військову повинність;

– здійснюється “аріїзація капіталу”, ведеться боротьба з “неарійськими” елементами;

– у вересні 1936 року було затверджено чотирирічний план мобілізації ресурсів з підготовки до війни; робочий день досягає 10–14 годин;

– у 1938 р. упроваджено загальну трудову повинність.

Основним методом керівництва економікою став прямий ад­міністративний диктат. Прискореними темпами велася мілітаризація економіки. До 1937 р. почали працювати 300 військових заводів, у т. ч. 60 авіаційних, 70 хімічних, 15 військово-корабле­бу­дівних. Військове виробництво та витрати на озброєння у 1932–1938 рр. збільшилися у 10 разів. Державні замовлення стали джерелом збагачення великих монополій – “Рейхсверке Герман Геринг”, “І. Г. Фарбеніндустрі”, “концерн Круппа” тощо.

Мілітаризація зумовила вихід із кризи та значне зростання виробництва. За 1929 – 1938 рр. обсяг випуску промислової продукції збільшився на 25 %. Разом з тим скорочується виробництво товарів легкої промисловості та експортно орієнтованих галузей.

США

23 жовтня 1929 року у “чорний понеділок“ стався крах Нью-Йоркської фондової біржі, що поклало початок найжорстокішій економічній світовій кризі надвиробництва, в першу чергу в сільському господарстві. Наслідки кризи стали надзвичайно руйнівними:

– відбулося падіння вартості цінних паперів в 4,5 разу;

– паралізована кредитна система, на 33 % впав курс долара (фінансово постраждали 15 – 25 млн осіб на загальну суму депозитів у 3,5 млрд дол.);

– банки припинили всі операції, 40 % банків збанкрутіло (6 тис.);

– скоротився національний дохід;

– зросло безробіття майже до 17 млн чол., на 35 % знизилася заробітна плата;

– на 46 % скоротилося промислове виробництво, 110,5 тис. підприємств розорилося;

– сільськогосподарське виробництво зменшилося на 58 %, 1 245 тис. фермерських господарств розпродано;

– реальною стала проблема житла, зростає кількість т. з. “гувервілів“.

Заходи президента Г. Гувера (крах діяльності Федерального фермерського управління, Національної кредитної корпорації, Реконструктивної фінансової корпорації), які ґрунтувалися на принципах “твердого індивідуалізму“, успіху не мали.

Під впливом розвитку масових соціальних рухів у 1932 р. до влади приходить демократична партія на чолі з Ф. Д. Рузвельтом.

“Новий курс Ф. Рузвельта” – економічна програма, що передбачала серію ліберальних реформ, спрямованих на вихід з економічної кризи. Теоретичною основою програми стали погляди англійського економіста Дж. М. Кейнса про державне регулювання економіки для безперебійної роботи ринкового механізму. Економічна програма почала реалізовуватися з 1933 р. і передбачала заходи в кількох напрямах:

а) створення відповідної інституційної основи для здійснення економічних реформ – було прийнято 70 законів Конгресом США про регулювання економіки, зокрема ”Закон про націо­нальну адміністрацію відбудови промисловості” на чолі з генералом Х. Джонсоном, символом адміністрації став синій орел; запро­ваджено надзвичайний економічний стан; прийнято закон про бан­ківську діяльність Гласса-Стігла; реформовано Федеральну ре­зервну систему; прийнято закон про допомогу фермерам; створе­но федеральну адміністрацію з надання надзвичайної допомоги на чолі з Г. Гопкінсом; сформовано систему суспільних робіт; прийнято закон про соціальне страхування, закон Вагнера та інші;

б) стабілізацію банківсько-кредитної системи – 6 березня 1933 р., в умовах введеного надзвичайного стану було прийнято банківський закон. Усі банки поділялися на три групи. 40 % банків, які належали до третьої групи, були ліквідовані, а решта контролювалися Федеральною резервною системою. У червні 1933 року було прийнято закон Гласса-Стігала про поділ банків на депозитні (вклади до 10 тис. дол. страхувалися на 100 %, вклади до 50 тис. дол. – на 75 %, вклади більше 50 тис. дол. – на 50 %) та інвестиційні, це повернуло довіру населення до банківсько-кредитної системи. З метою попередження вивозу золота за межі країни 5 квітня 1933 р. приймається закон про заборону експорту золото та вилучення золотих монет з державного обігу (на суму більше 100 млн дол.). Держава закуповує золота для золотого запасу на суму майже 200 млн дол. (майже 200 тонн). Розпочато чеканку срібної монети, що свідчило про введення в країні біметалізму. Дефляція була припинена із допомогою девальвації долара на 40 %. Усі ці заходи давали можливість створити механізм інфляційного розвитку американської економіки, що відкривало шлях для реформування в інших галузях економіки;

в) стабілізацію промислового виробництва – 16 червня 1933 року було прийнято ”Закон про національну адміністрацію відбудови промисловості” на чолі з генералом Х. Джонсоном, символом адміністрації став синій орел (НІРА – національні інтереси розвитку Америки). Промисловість поділялася на 17 груп з ”Кодексом чесної конкуренції” в кожній. Регулювалися обсяги виробництва продукції, ціни, умови кредиту, поділ ринків збуту; установлювалися фіксовані мінімальні (12 – 15 дол. на тиждень) і максимальні межі заробітної плати, тривалість робочого дня (8 год). Надавалося право на укладення колективних договорів, створення профспілок тощо. Усього НІРА схвалила біля 750 подібних кодексів. Упродовж здійснення економічного експерименту у промисловості індекс виробництва зріс на 10 %. 4 червня 1935 року кодекси, які фіксували рівень виробництва та цін, були відмінені;

г) стабілізацію сільськогосподарського виробництва –
12 трав­ня 1933 року набрав чинності “Біль про допомогу фермерам” та Закон “Про регулювання сільського господарства”. Основними заходами регулювання були скорочення посівних площ (тільки площі під пшеницю були зменшені за рік на 7,5 млн акрів, збір бавовни зменшився на 25 %, кукурудзи – на 40 %; за 1933 – 1935 рр. преміальні фермерам становили 966 млн дол.) та знищення виробленої продукції (6,2 млн поросят). Було створено механізм рефінансування боргів фермерів (федеральні земельні банки надали кредитів на суму 2,2 млрд дол. та прийняли на себе 37 % усіх боргових зобов’язань фермерів). У березні 1936 року було прийнято закон про збереження родючих земель та квоти для внутрішнього ринку. 1938 року було прийнято концепцію “завжди нормальної житниці”, коли стабілізація цін досягалася не знищенням продукції, а її зберіганням та демпінговою політикою за кордоном, що сприяло експорту зерна та продуктів сільського господарства;

д) організацію суспільних робіт – у квітні 1933 року було створено Федеральну адміністрацію з надання надзвичайної допомоги безробітним та організації суспільних робіт на чолі з Г. Гопкінсом (на допомогу витрачено більше 4 млрд дол.). Ство­рю­валися трудові табори для молоді у віці 18 – 25 років. За 30 дол. на місяць молодь залучалася до впорядкування парків та лісів, будівництва доріг, каналів, гребель, реалізації програми осушення боліт та інтенсифікації господарства штату Теннесі тощо. У червні 1933 року створюється Федеральна адміністрація суспіль­них робіт на чолі з Г. Ікесом (асигновано більше 3,3 млрд дол.), а в листопаді Адміністрація громадянських робіт (витрачено 933 млн дол.). Через трудові табори та об’єкти громадянських робіт прой­шло більше 6 млн осіб.

е) соціальні реформи – початком “другого нового курсу” стали соціальні реформи. З серпня 1935 року законом про соціальне страхування передбачалося страхування двох типів – з безробіття (федерально-штатний 1–3 % податок), з виплатою 36 % – 11 дол. від заробітної плати впродовж 9,4 тижнів та по старості (федеральний 1 % податок), з отриманням субсидій громадянами з 65-річного віку. У липні 1935 року прийнято закон Вагнера (статут про трудові відносини), що передбачав право робітників на створення профспілок, укладення колективних договорів. З метою врегулювання спірних питань між робітниками та адміністрацією створено Національне управління трудових відносин. 1936 р. відбулося об’єднання усіх робітничих організацій у Робочий альянс Америки, а також створюється Ліга об’єднаних фермерів і Спілки пайовиків.

Раптова економічна криза 1937 року завадила повному відновленню економіки США. Разом з тим реформи “нового курсу“ мали важливе значення для розвитку як американського, так і світового господарства. Вони продемонстрували роль державного регулювання в системі капіталістичного господарства і доказали, що гнучке та помірковане регулювання економіки, особливо в період кризи, є життєво необхідним. З часу “нового курсу“ державне втручання в господарське життя, яке набувало різних форм, стає невід’ємною частиною ринкового механізму США.

Дата добавления: 2014-01-20