Швидкість поширення пульсових коливань. Стегнова Промінева Капіляри

Стегнова Промінева Капіляри

Артерія артерія

Пульсова хвиля має 2 характеристика:

1. Ефект згасання: чим далі від серця, тим менша амплітуда пульсової хвилі, оскільки пульсові хвилі, находять на перешкоди – місця звуження, розгалужень, перегинів. Цей ефект починає спрацьовувати з дрібних артерій.

2. Ефект посилення: на початку артеріального русла у тих судинах, які ідуть одразу за аортою амплітуда пульсової хвилі зростає, оскільки в місцях розгалужень внаслідок “відбивання” відбувається накладання пульсових хвиль.

Швидкість поширення пульсових коливань набагато вища, ніж швидкість руху крові. Так, до артерії ступні пульсова хвиля від серця дійде за 0,2 сек., а кров за цей час дійде лише до висхідної аорти. Це пов’язано з тим, що під час пульсових коливань зміни тиску і швидкості руху крові легко передаються по стовбу рідини (кров, як і вода, сжимається) і для цього зовсім не потрібно, щоб сама кров рухалась.

Швидкість поширення пульсової хвилі залежить від наступних факторів:

1. Пружність судинної стінки (обернена залежність);

2. Радіус судини (обернена залежність);

3. Товщина судинної стінки (пряма залежність).

Швидкість поширення пульсової хвилі складає:

в аорті – 4-6 м/с;

в артеріях м’язового типу – 8-12 м/с;

в дрібних артеріях – 15-35 м/с;

у венах – 1 м/с;

у порожнистих венах – 2 м/с.

Артеріальний пульс (АП)

Артеріальний пульс – це коливання стінок артерій, причиною яких є пульсові коливання об’єма і тиску крові в артеріальних судинах.

АП досліджують методом пальпації, як правило на a. radialis (променева артерія).

Характеристики пульсу:

1. Частота – кількість коливань стінки артерій за одиницю часу.

В нормі ЧП = 60-80/хв.

Частий пульс – p. frequens, рідкий – p. rarus.

В нормі ЧП = ЧСС.

Дефіцит пульса – різниця між ЧСС і ЧП.

У хворих з порушеннями серцевого ритму при мерехтінні передсердь, слабкі скорочення серця не викликають пульсової хвилі, тому ЧСС > ЧП. Дефіцит пульса визначається двома експериментаторами: один визначає у пацієнта ЧСС, другий ЧП.

2. Ритм – характеризується проміжками між коливаннями стінки артерій. Якщо проміжки однакові – пульс ритмічний (p. regularis), якщо різні – пульс аритмічний (p. irregularis).

Фізіологічно існує дихальна аритмія: під час вдиху ЧП зростає, на видосі – ЧП зменшується.

3. Напруга – визначається зусиллям, яке треба прикласти до артерії, щоб нижче натискання зник пульс.

Пульс буває напружений (твердий) – p. durus і ненапружений (мякий) – p. mollis.

У здорової людини пульс помірної напруги.

4. Наповнення – визначається різницею максимального і мінімального об’єма артерій. Наповнення визначають наступним чином. Спочатку лікар натискає пальцем, розташованим ближче до серця (“центральним”) до повного припинення кровотоку, яке відчуває палець, розташований ближче до кисті (“периферичний”). Потім тиск центральним пальцем припиняють і артерія під периферичним пальцем заповнюється кров’ю і розширюється. Чим більший об’єм крові, тим більше артерія розширюється, а потім спадається і навпаки.

Пульс буває повний - p. plenus, пустий - p. vacuus.

У здорової людини пульс помірного наповнення.

5. Величина – різниця між ступінню спадіння і розширення артерії. Є більш важливим показником ніж наповнення і напруга. Про величину пульса судять на основі наповнення і напруги. Величина пульса близько до поняття пульсовий артеріальний тиск (різниця між максимальним і мінімальним тиском). Пульс буває великий – p. miagnus, малий – p. parvus.

6. Швидкість пульса – крутизна наростання пульса. Визначається по сфігмограмі. Залежить від швидкості змін тиску.

Пульс буває швидкий - повільний.

Симетричність і синхроність на обох руках.

Симетричність – с тупінь розширення і спадіння артерій, на обох руках. Якщо ступінь розширення і спадіння артерій на обох руках однакова – пульс симетричний.

Синхроність – розширення і спадіння артерій відбувається через рівні проміжки часу на обох руках. Якщо розширення і спадіння відбувається на обох руках через рівні проміжки – пульс синхронний.

Таким чином, у здорової людини пульс ритмічний, частотою 60-80/хв., помірного наповнення і напруги, симетричний і синхронний на обох променевих артеріях, має однакові характеристики на обох руках.

Артеріальний тиск (АТ)

Артеріальний тиск – це тиск крові в артеріях.

Систолічний тиск – максимальне значення АТ під час систоли.

Діастолічний тиск – мінімальне значення АТ під час діастоли.

Пульсовий тиск – різниця тисків, між максимальним і мінімальним.

АТп = АТс – АТд.

Середній тиск – це величина постійного тиску, який чинить такі ж гемодинамічні ефекти, як і природні коливання АТ.

АТсер. = АТд + АТп – для великих і середніх артерій.

АТсер. = АТд + АТп – для дрібних артерій.

В нормі для здорової молодої людини:

АТс = 120 мм рт.ст.

АТд = 80 мм рт.ст.

АТп = 40 мм рт.ст.

АТсер. = 100 мм рт.ст.

Чим далі від серця тим:

АТс – зростає;

АТд – зменшується;

АТп – зростає;

АТсер. – зменшується.

Тема: Особливості руху крові у венозних судинах

Вени виконують наступні функції:

1. Резервуарна. У венах знаходиться 73% крові.

2. Забезпечення венозного повернення.

Венозний тиск – це тиск у венах. Розрізняють центральний і периферичний венозний тиск.

Центральний венозний тиск (ЦВТ) – це тиск крові у правому передсерді.

ЦВТ залежить від:

1. Здатності шлуночків приймати кров (чим більша здатність тим менша ЦВТ).

2. Надходження крові із периферичних вен (чим більше надходить крові., тим більше ЦВТ).

Надходження крові із вен визначається такими факторами:

a) об’ємом циркулюючої крові (ОЦК) – чим більше ОЦК, тим більше ЦВТ;

b) тонусом периферичних вен – чим більший тонус, тим більший ЦВТ;

c) тонусом артеріол – чим більший тонус, тим менше крові надходить у вени і тим менше ЦВТ.

Таким чином, ЦВТ зростає коли зростає ОЦК, збільшується тонус вен, зменшується тонус артеріол. В нормі ЦВТ = 0.

Периферичний венозний тиск (ПВТ) – це тисккрові у периферичних венах ПВТ = 0-10 мм рт.ст.

ПВТ залежить від:

1. Позасудинних факторів – факторів, які стискають вени. Наприклад – нижня порожниста вена звужується при проходженні через діафрагму, тому нижче стискання Р = 10 мм рт.ст., а вище – Р = 1-2 мм рт.ст. Підключичні вени можуть стискатися між ключицею і ребром – ближче до серця зменшується тиск, у венах руки тиск зростає. Вени шиї можуть стискатися атмосферним тиском – вище стискання тиск збільшується, а нижче стискання – зменшується, тому при травмах цих вен іноді виникає не кровотеча, а засмоктування повітря у судини і розвивається газова емболія.

Р₁ Р₂ Р₁ > Р₂

2. ЦВТ: суттєве зростання ЦВТ може призвести до зростання ПВТ. Але розтяжність венозної стінки дуже велика, тому щоб цей фактор мав істотне значення потрібно щоб ЦВТ бува більший за 4-6 мм рт.ст.

3. Гідростатичного тиску – при вертикальному положенні тіла у венах, розташованих нижче серця гідростатичний тиск зростає – зростає і ПВТ (у венах стопи 90 мм рт.ст.), а у венах розташованих вище серця гідростатичний тиск зменшується – зменшується і ПВТ (вени шиї можуть спадатися під впливом атмосферного тиску і вени мозку фіксовані до твердої мозкової оболонки, тому вони не спадаються, хоча тиск в них низький).

4. Існування венозних клапанів. Коли людина стоїть у венах стопи ПВТ = 90 мм рт.ст., а коли іде під впливом скорочень м’язів кров проходить по венах стопи ПВТ = 25 мм рт.ст. Через 30 хвилин після зупинки ПВТ відновлюється до 90.

Венозне повернення (ВП) – це об’єм крові, який повертається до серця по венах за одиницю часу.

Цей показник визначає хвилинний об’єм серця (ХОС в нормі дорівнює ВП).

Величина ВП залежить від:

1. ЦВТ.

2. середнього тиску наповнення (ОВП), який на утворений опором вен і на опором артеріол.

ВП – опір венозному поверненню.

Для здійснення венозного повернення має значення:

1. М’язовий насос – під час скорочення м’язи стискають венули і дрібні вени м’язів і витискають кров із них в більш великі вени, сприяючі надходженню крові до серця.

2. Дихальний насос – під час вдиху у грудній порожнині знижується тиск, що призводить до зростання трансмурального тиску на стінку вен і зростанню їх радіуса, а це зменшує ОВП і збільшує ВП. Крім того під час вдиху діафрагма опускається вниз і тиск у черевній порожнині зростає, що призводить до стискання вен черевної порожнини, зменшення їх ємності і зростання в них ПВТ, а це підвищує різницю тисків між черевною і грудною частинами нижньої порожнистої вени і збільшенню ВП.

3. Присмоктуючи дія серця – під час систоли шлуночків атріовентрикулярна перегородка зміщується вниз (оскільки шлуночки скорочуються продольно), зростає об’єм передсердь, що веде до зменшення тиску у правому передсерді і збільшення притока крові до нього.

Тема: Закономірності кровообігу в

термінальному судинному руслі (мікроциркуляції)

Мікроциркуляція – це рух крові по термінальному судинному руслі.

Будова мікроциркулярного русла.

1. Артеріола.

2. Метартеріола.

3. Прекапілярні сфінктери.

4. Власне капіляри.

5. Венула.

6. Артеріо-венозний анастомоз

Функція судин мікроциркуляції – це здійснення обміну речовин між кров’ю та інтерстиціальною рідиною. Обмін відбувається через стінку капілярів і венул.

Для здійснення цієї функції необхідні:

1. Досить велика площа поверхні обміну – загалом в організмі площа поверхні судин обмін 1000 м² (1,5 м²/100 г тканини). Площа обміну залежить від густини капілярів у тканинах – їх кількості в одиниці об’єму тканини. У життєвоважливих органах з інтенсивним обміном речовин - серці, головному мозку, нирках, печінці – капілярів 2,5-3 тис/мм³ – це органи великого кровопостачання. У м’язах менше: у білих м’язах 100 мм³, у червоних м’язах 1000/мм³. У сполучній тканині (хрящі, зв’язки) дуже мало.

2. певна кількість функціонуючих капілярів – у стані спокою органу перфузія йде лише через частину капілярів. Відношення кількості функціонуючих капілярів до загальної кількості капілярів в середньому у стані спокою 0,25-0,35. При навантаженні ця цифра зростає.

3. Достатній час знаходження крові у капілярі – швидкість руху крові по капілярах 0,03 см/с, довжина капілярів в середньому в нормі 0,3-1 мм, тобто час проходження крові через капіляр 1-3 сек., цього досить для обміну.

Дата добавления: 2014-01-20