Тема 2 підприємство у системі ринкових відносин

Відповідно до Закону України “Про підприємства”, підприємство – це самостійний господарюючий, уставний суб’єкт, який володіє правами юридичної особи та здійснює виробничу, науково–дослідну та комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Ознаками підприємства є:

1) єдність і цілісність майнового комплексу;

2) проведення підприємницької діяльності, тобто самостійна, ініціативна, систематична діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та їх реалізація з метою одержання прибутку;

3) повна самостійність у прийнятті господарських рішень;

4) володіння правами юридичної особи;

5) порівняння доходів і витрат, ведення автономного бухгалтерського обліку та складання балансу.

Місія – це головна мета підприємства, тобто чітко визначена причина його існування. Місія сучасного підприємства полягає у виробництві продукції (надання послуг) для задоволення потреб ринку та одержання максимально можливого прибутку. На основі встановленої загальної місії визначаються інші загально фірмові цілі.

Основними напрямами діяльності підприємства є:

- виробнича діяльність;

- комерційна діяльність;

- економічна діяльність;

- інноваційна діяльність;

- дослідження зовнішнього середовища;

- управління персоналом та інші.

Підприємство має діяти і господарювати в рамках законодавства, що регулює всі напрямки його діяльності. З поміж юридичних актів визначальними є закон “Про підприємство” та статут підприємства, а також колективний договір і Господарський Кодекс. Закон України “Про підприємства”, який ухвалений 27.03.91 р. і має такі розділи:

1) Загальні положення

2) Створення підприємства і порядок його реєстрації

3) Майно підприємства

4) Управління підприємством та самоуправління трудового колективу

5) Господарська, економічна та соціальна діяльність

6) Підприємство і держава

7) Ліквідація та реорганізація підприємства

Статут підприємства – певна сукупність обов’язкових правил, що регулюють діяльність підприємства та його взаємовідносини з іншими суб’єктами господарювання, а також індивідуальну діяльність.

В ньому зазначається точна назва підприємства, його місцезнаходження, форма власності, види діяльності, місія функціонування, органи управління, порядок реорганізації і ліквідації та ін.

Колективний договір – це угода між трудовим колективом та адміністрацією або власником, яка регулює їх виробничі, економічні та трудові відносини.

Підприємство класифікується за рядом ознак, а саме:

1) мета і характер діяльності: комерційні і некомерційні;

2) форма власності: приватні, колективні, державні, муніципальні, спільні, іноземні;

3) правовий статус підприємства: одноосібні приватні, кооперативні, орендні, господарські товариства;

4) галузево–функціональні види діяльності: промислові, сільськогосподарські, будівельні, торговельні, транспортні, банківські та ін.

5) розміри підприємства: малі, середні, великі.

Найбільш поширеними формами об’єднання підприємств є: асоціація, корпорація, консорціум, концерн, холдинг, фінансово–промислова група.

Виробнича структура підприємства – це склад, кількісне співвідношення внутрішніх підрозділів, форми їх побудови та взаємозв’язку. Виробнича структура характеризує частку окремих підрозділів у загальній кількості працівників підприємства, у сукупному випуску продукції, вартості основних фондів і т.д. На виробничу структуру впливають такі фактори:

- масштаб виробництва;

- складність конструкції виробу;

- характер технологічного процесу.

Розрізняють такі виробничі структури:

а) залежно від підрозділу, на основі якого формується структура: цехова, без цехова, корпусна, комбінаційна;

б) за формою спеціалізації основних цехів: технологічна, предметна, змішана;

в) залежно від наявності основних і допоміжних цехів: комплексна, спеціалізована.

Загальна структура підприємства включає, крім виробничих підрозділів, заклади соціально–культурного призначення та апарату управління.

Кожне підприємство здійснює свою діяльність в певному внутрішньому та зовнішньому середовищі. Зовнішнє середовище – це сукупність господарських суб’єктів; економічних, суспільних та природних умов; національних та міжнародних інституціональних структур; інших зовнішніх (відносно підприємства) умов та чинників, що діють у глобальному оточенні. Зовнішнє середовище поділяють на мікро середовище (середовище прямого впливу на підприємство) і макросередовище (середовище непрямого впливу на підприємство).

Ринок, як сфера товарного обігу і пов’язана з ним сукупність товарно–грошових відносин між виробниками і споживачами складається з певних елементів.

Основними видами ринків за суб’єктним складом є:

- ринок виробників;

- ринок споживачів;

- ринок посередників;

- ринок державних установ;

- ринок міжнародних установ;

- ринок покупців та ринок споживачів.

За елементно–технологічним складом ринки поділяються на:

- ринок засобів виробництва;

- ринок предметів споживання;

- ринок інституцій;

- ринок фінансово–кредитних ресурсів;

- ринок інформації та інновацій;

- валютний ринок.

За територіальною ознакою ринки класифікуються на:

- місцевий;

- регіональний;

- національний;

- транснаціональний;

- світовий.

Інфраструктура ринку – сукупність організацій (установ), що мають різні напрями діяльності, забезпечують ефективну взаємодію товаровиробників та інших ринкових агентів, які здійснюють просування товарів із сфери виробництва у сферу споживання. Функції ринкової інфраструктури виконують товарні та фондові біржі, страхові компанії, венчурні фірми, інформаційні центри, транспортні мережі, банки, транспортно – складська система, комунікаційні системи.

Суб’єкти господарювання на ринку повинні дотримуватися таких принципів та етичних норм:

- принцип соціального партнерства;

- принцип свободи підприємництва;

- взаємовигідність ділових відносин;

- рівноправність у взаємовідносинах, тобто однакову відповідальність за порушення умов договору;

- спільність комерційних інтересів;

- підпорядкування короткочасних цілей інтересам підтримування міцного економічного стану підприємства у тривалій перспективі.

Дата добавления: 2014-01-20