Родовий та видовий об‘єкти злочинів (поняття, значення)

Принцип громадянства та універсальний принцип дії кримінального закону.

Територіальний принцип чинності кримінального закону.

Чинність кримінальних законів у просторі.

Тлумачення кримінально-правових норм та його види.

Структура кримінального закону. Диспозиція і санкція та їх види.

Джерела кримінального права України.

Поняття кримінального закону, його значення та основні риси.

Загальні та спеціальні принципи кримінального права.

Система кримінального права України.

§ 3. Наука кримінального права, її зміст та завдання.

§ 11. Чинність кримінального закону в часі (принципи, поняття часу вчинення злочину, зворотня сила).

§ 12. Поняття злочину та його ознаки.

§ 13. Відмінність злочинів від інших правопорушень.

§ 14. Класифікація злочинів.

§ 15. Кримінальна відповідальність (поняття, момент виникнення та припинення, форми реалізації).

§ 16. Поняття складу злочину та його значення.

§ 17. Елементи та ознаки складу злочину.

§ 18. Види складів злочинів.

§ 19. Кваліфікація злочинів (поняття та значення).

§ 20. Поняття об‘єкта злочину та його структура.

§ 21. Класифікація об‘єктів злочинів.

§ 23. Безпосередній об‘єкт злочину (поняття, значення).

§ 24. Предмет злочину.

§ 25. Об‘єктивна сторона складу злочину (поняття, ознаки).

§ 26. Суспільно небезпечні наслідки та їх види.

§ 27. Матеріальні та формальні склади злочинів.

§ 28. Причинний зв‘язок та його кримінально-правове значення.

§ 29. Триваючі, продовжувані та складні (складені) злочини.

§ 30. Спосіб, знаряддя та засоби вчинення злочину.

§ 31. Місце, час, ситуація вчинення злочину.

§ 32. Суб‘єкт злочину (поняття, ознаки).

§ 33. Неосудність: поняття, критерії визначення. Проблема обмеженої складності в теорії кримінального права.

§ 34. Вік, по досягненні якого особа може нести кримінальну відповідальність.

§ 35. Спеціальний суб‘єкт та його види.

§ 36. Суб‘єктивна сторона складу злочину (поняття, ознаки).

§ 37. Поняття вини та її форми.

§ 38. Умисел та його види, зміст умислу.

§ 39. Необережність та її види.

§ 40. Складна вина.

§ 41. Випадок (казус) та його характеристика.

§ 42. Мотив злочину та його види.

§ 43. Мета злочину та її значення для кваліфікації злочинного діяння.

§ 44. Юридична і фактична помилки та їх значення.

§ 45. Обставини, що виключають злочинність діяння (поняття, види).

§ 46. Необхідна оборона та умови її правомірності.

§ 47. Перевищення меж необхідної оборони.

§ 48. Крайня необхідність.

§ 49. Стадії вчинення умисного злочину (поняття, види).

§ 50. Закінчений злочин, момент закінчення окремих видів злочинів.

§ 51. Готування до злочину.

§ 52. Замах на злочин.

§ 53. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця.

§ 54. Співучасть у злочину (поняття, об‘єктивні та суб‘єктивні ознаки).

§ 55. Форми співучасті.

§ 56. Види співучасників.

§ 57. Особливості кваліфікації дій співучасників та призначення їм покарання.

§ 58. Причетність до злочину та її форми.

§ 59. Множинність злочинів.

§ 60. Повторність злочинів та її різновиди.

§ 61. Реальна та ідеальна сукупність злочинів. Розмежування кваліфікації діяння за правилами сукупності та конкуренції норм.

§ 62. Суть і мета покарання.

§ 63. Перелік основних і додаткових покарань.

§ 64. Позбавлення волі (характеристика).

§ 65. Виправні роботи (характеристика, відповідальність за ухилення від відбування цього покарання).

§ 66. Позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю (характеристика).

§ 67. Штраф, як міра покарання (характеристика).

§ 68. Конфіскація майна (характеристика).

§ 69. Загальні начала призначення покарання.

§ 70. Призначення покарання за сукупністю злочинів.

§ 71. Призначення покарання за кількома вироками.

§ 72. Умовне засудження (суть, підстави, та порядок застосування).

§ 73. Відстрочка виконання вироку (суть, підстави, та порядок застосування).

§ 74. Види звільнення від кримінальної відповідальності.

§ 75. Види звільнення від покарань.

§ 76. Звільнення з передачею особи на поруки трудовому колективу чи громадській організації.

§ 77. Звільнення від подальшого відбування покарання (підстави, умови, порядок).

§ 78. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх.

§ 79. Примусові заходи медичного характеру (суть, підстави, та порядок застосування).

§ 80. Примусові заходи виховного характеру (суть, підстави, та порядок застосування).

§ 1. Поняття кримінального права, його предмет, методи та завдання.

Поняття “кримінальне право” прийнято розглядати у двох його значеннях: 1) позитивне (об‘єктивне) кримінальне право як галузь законодавства, виявом якої є Кримінальний кодекс України; 2) кримінальне право як галузь юридичної науки про вітчизняний чинний кримінальний закон і судову практику його застосування, його історію і теорію, про кримінальний закон інших держав. Позитивне право України має такі характерні ознаки: 1) його норми встановлюються лише вищими органами законодавчої влади – ВР України; 2) воно знаходить свій вияв у законах; 3) метод реалізації кримінального закону є специфічним, притаманним лише цьому закону – це покарання особи за порушення нею кримінально-правової заборони. Позитивне кримінальне право України це сукупність норм (правил поведінки), що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання слід застосовувати до осіб, що їх вчинили. Кримінальне право України поділяється на дві частини – Загальну і Особливу. Загальна частина КК України містить визначальні норми загального значення; їх дія поширюється на всі приписи Особливої частини КК. Ці норми визначають: завдання КК; підстави кримінальної відповідальності; чинність КК щодо діянь, вчинених на території України та за її межами; чинність кримінального закону у часі; поняття злочину; форми вини; обставини, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння; стадії вчинення злочину; співучасть у злочині; види покарань; погашення та зняття судимості тощо. Суть і призначення норм Загальної частини КК виявляються лише в органічній єдності з положеннями його Особливої частини. Особлива частина КК містить конкретні норми, які забороняють вчиняти те або інше діяння. Порушенням такої заборони передбачає відповідне покарання. При цьому майже всі диспозиції статей Особливої частини КК визначають діяння з боку однієї особи – виконавця злочину. Умови кримінальної відповідальності за навмисне вчинення одного і того самого злочину спільними діями кількох осіб описані в Загальній частині КК (ст.19 співучасть). Загальна та Особлива частина нерозривно пов‘язані між собою. Вони складають єдину галузь права – кримінальне право. Застосування норм Особливої частини можливо лише на основі положень, що містяться у нормах Загальної частини КК. Наприклад, вирішення питання про кримінальну відповідальність за готування до злочину або замах на його вчинення дається у ст.17. У ній міститься загальне положення, відповідно до якого покарання за такі дії призначається за законом, що передбачає відповідальність за вчинення закінченого злочину. Це означає, що у випадку замаху особи на крадіжку приватного майна дії такої особи кваліфікуються за ст.17 і ч.1 ст.140. У випадку вчинення злочину співучасниками (організатором, підмовником, посібником) склад злочину співучасників буде визначатися за ст.19 Загальної частини і за ч.1 ст.140 Особливої частини. Кримінальне право вивчає не тільки норми кримінального закону, а й застосування цих норм правоохоронними органами та судом. У результаті дії кримінально-правової норми виникають кримінально-правові відносини між державою і особою, яка вчинила злочин, які й є суб‘єктами цих відносин. Матеріальний зміст кримінально-правових відносин складає сукупність прав і обов‘язків суб‘єктів цих відносин. Предметом кримінального права є відносини, які виникають у результаті вчинення злочину і застосування відповідного покарання за його вчинення.

Специфічні, притаманні лише кримінальному праву відносини між особою, яка вчинила злочин проти особистих благ людини, приватних чи публічних прав тощо, і державою, яка охороняє такі блага й інші суспільні цінності, регламентується також специфічним, притаманним лише кримінальному праву методом – застосуванням з боку держави до особи злочинця санкції кримінально-правової норми, тобто покарання. Метод правового регулювання – це сукупність певних засобів, за допомогою яких регламентуються та охороняються стосунки між людьми, між громадянами та організаціями, між громадянами і державою. Метод регламентування кримінально-правових відносин примусовий і застосовується лише до особи, яка вчинила злочин, як правило, шляхом покарання. Кримінально-правовий метод застосовується лише у тому разі, коли: 1) вчинене діяння є суспільно небезпечним і, відповідно до закону, містить склад конкретного злочину; 2) особа, яка вчинила це діяння, була у стані осудності, досягла на час його вчинення встановленого законом віку і підлягає покаранню. В окремих випадках (ч.3 ст.10, ст.46-1, ст.51) суд може відстрочити виконання призначеного ним кримінального покарання або не застосовувати таке покарання взагалі. Не можна застосовувати кримінально-правовий метод до особи, яка під час вчинення суспільно-небезпечного діяння була в стані неосудності. До такої особи суд може застосовувати заходи медичного характеру, як не є покаранням (ч.1 ст.12). Це стосується і особи, яка під час вчинення суспільно-небезпечного діяння, передбаченого КК, не досягла встановленого законом віку кримінальної відповідальності. До такої особи суд може застосовувати заходи виховного характеру, як не є кримінальним покаранням (ч.3 ст.10).

Основне завдання (функція) кримінального права – охорона. Воно здійснюється притаманним лише кримінальному праву методом покарання тих, хто вчинив злочин, та загрозою покарання тим, хто має намір його вчинити. Пріоритетним завданням кримінального права України є охорона особистих благ людини (життя, здоров‘я, волі, честі й гідності), її прав та інтересів від злочинних посягань. Пріоритет такого завдання закріплено в КУ, в ст.3, якою людина, її життя, здоров‘я, воля, честь та гідність визначаються найвищою соціальною цінністю. Одним із першочергових завдань кримінального права є також захист від злочинних посягань суверенітету України, цілісності і недоторканності її території, суспільного ладу, політичної системи та економічного потенціалу, миру та безпеки суспільства. Водночас завданням кримінального закону є охорона правопорядку в цілому від злочинних посягань (ст.1 КК). Охоронна функція кримінального закону здійснюється через регулювання кримінально-правових відносин і за допомогою загальної та спеціальної превенції (попередження злочинів). Заборона вчинення злочинного діяння та загроза покарання тим, хто може вчините таке діяння – це загальна превенція, застосування покарання до особи, яка чинили злочин – спеціальна превенція, - разом є виявами охоронного завдання кримінального закону.

Дата добавления: 2014-01-20