Принцип свідомості й активності

План

Тема 6 Принципи навчання у фізичному вихованні

Контрольні запитання

Змагальний метод

Ігровий метод

Його характерні ознаки:

1) Суперництво, емоційність в ігрових діях учнів.

2) Мінливість умов.

3) Відсутність строгої регламентації.

4) Комплексний прояв різноманітних рухових навичок і якостей.

1) Головне завдання – перемогти.

2) Вимагає максимального прояву фізичних і психічних сил.

3) Обмежені можливості вчителя в керуванні дій учнів, у регулюванні їхнього навантаження.

Вимоги, що висуваються до практичних методів при розучуванні рухових дій:

1) Розучувати рухову дію в реальних умовах, тобто в тих, в яких потім вона буде застосовуватися.

2) На початку навчання проводити розучування вправи в полегшених обставинах (простіші умови, менша швидкість і т.д.).

3) Навчання варто починати із цілісного виконання рухової дії, а потім, якщо потрібно, виділяють окремі елементи, що вимагають ретельного вивчення.

3. Загальні вимоги до вибору методів навчання:

1) Відповідність методу поставленому завданню навчання (вчити, повторити, вдосконалити, закріпити). Завдання повинно бути конкретним.

2) Забезпечення виховного характеру навчання (при виконанні фізичної вправи подолати страх, виявити волю, надати допомогу товаришу).

3) Взаємозв’язок методів і принципів навчання.

4) Відповідність специфіці навчального матеріалу.

5) Відповідність індивідуальній та груповій підготовленості учнів.

6) Відповідність індивідуальним особливостям і можливостям учнів.

7) Відповідність умовам проведення занять.

8) Використання різноманітних методів навчання.

1. Дайте визначення понять «метод», «методичний прийом», «методика».

2. Які методи використовують у процесі навчання?

3. Охарактеризуйте методи використання слова.

4. Які прийоми методу слова використовуються в процесі фізичного виховання?

5. Вимоги до методу наочного сприйняття.

6. Охарактеризуйте метод частково-регламентованої вправи.

7. Охарактеризуйте метод суворо-регламентованої вправи.

8. Які загальні вимоги ви знаєте до використання методів навчання?

1. Принцип свідомості й активності.

2. Принцип наочності.

3. Принцип систематичності.

3.1 Безперервність процесу.

3.2 Повторність і варіативність.

3.3 Оптимальне чергування навантажень і відпочинку.

4. Принцип поступовості (доступності).

5. Принцип послідовності.

6. Принцип індивідуалізації, диференційований підхід до учнів.

Література:

1. Теорияиметодикафизическоговоспитания: учеб. пособие для студентов фак. физ. воспитания пед. ин-тов / [Б. А. Ашмарин, М. Я. Виленский, К. Х. Грантынь и др.]; под ред. Б. А. Ашмарина. – М.: Просвещение, 1979. – С. 93-105.

2. Теория и методика физического воспитания: учеб. для студентов фак. физ. культуры пед. ин-тов / под ред. Б. А. Ашмарина. – М.: Просвещение, 1990. – С. 42-75.

3. Теория и методика физического воспитания: учеб. для ин-тов физ. культуры: в 2 т.: Т. 1: Общие основы теории и методики физ. воспитания / под ред. Матвеева Л. П., Новикова А. Д. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Физкультура и спорт, 1976. – С. 114-141.

4. Белкин А.А. Идеомоторная подготовка в спорте / Арнольд Андреевич Белкин. – М.: Физкультура и спорт, 1983. – 128 с. – (Наука - спорту).

5. Матвеев Л. П. Теория и методика физической культуры: учеб. для ин-тов физ. культуры / Л. П. Матвеев. – М.: Физкультура и спорт, 1991. – С. 95-113.

6. Боген М. М. Обучение двигательным действиям / Михаил Михайлович Боген. – М.: Физкультура и спорт, 1985. – 193 с.

7. Теория и методика физического воспитания: учеб. пособие для студентов пед. ин-тов и пед. училищ по спец. № 2115 "Нач. воен. подгот. и физ. воспитание" и № 1910 "Физ. культура" / Б. М. Шиян, Б. А. Ашмарин, Б. Н. Минаев и др.; под ред. Б. М. Шияна. – М.: Просвещение, 1988. – С. 36-50.

8. Минаев Б. Н. Основы методики физического воспитания школьников: [учеб. пособие для пед. спец. вузов] / Б. Н. Минаев, Б. М. Шиян. – М.: Просвещение, 1989. – С. 86-94.

9. Основы теории и методики физической культуры: [учеб. для техникумов физ. культуры / В. М. Выдрин, А. А. Гужаловский, В. Н. Кряж и др.]; под общ. ред. А. А. Гужаловского. – М.: Физкультура и спорт, 1986. – С. 48-56.

10. Шиян Б. М. Теорія і методика фізичного виховання школярів: підруч. для студ. вузів фіз. виховання і спорту. Ч. 1 / Богдан Михайлович Шиян; голов. ред. Б. Є. Будний. – Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2001. – С. 110-134.

11. Холодов Ж. К. Теория и методика физического воспитания и спорта: учеб. пособие для студентов вузов физ. культуры / Ж. К. Холодов, В. С. Кузнецов. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Academia, 2001. – С. 52-64.

12. Шамардіна Г. М. Основи теорії та методики фізичного виховання: вибр. лекції / Г. М. Шамардіна. – Дніпропетровськ: Пороги, 2007. – С. 143-159.

Принцип – це вихідні відправні положення, що визначають основні вимоги до побудови, змісту, методів й організації процесу навчання і виховання, виконання яких забезпечує необхідну ефективність.

У принципах навчання й виховання відображаються об’єктивні, тобто незалежні від бажання людини, закономірності, типові для процесу фізичного виховання в цілому. Пізнання закономірностей (психологічних, фізіологічних, біохімічних, педагогічних) фізичного виховання, на яких будується методика занять, та їхнє використання в практиці є основою свідомої й цілеспрямованої діяльності вчителя фізичної культури, підвищує її ефективність. І, навпаки, незнання принципів або їхнє недоречне застосування істотно гальмує успішність навчання рухам, ускладнює виховання фізичних якостей.

Зміст і сутність деяких принципів можуть змінюватися. Це може бути пов’язане з підвищеними вимогами до фізичних вправ, з рівнем розвитку науки про фізичне виховання. І навіть можуть з’являтися нові принципі, у яких відображаються невідомі до цього закономірності.

У фізичному вихованні набули застосування загальнопедагогічні принципи, оскільки вони відображають загальні педагогічні закономірності, що діють й у сфері фізичного виховання.

У загальній педагогіці такі принципи сформульовані стосовно закономірностей навчання (дидактичні принципи). Фактично дидактичні принципи містять низку універсальних методичних положень, без дотримання яких не мислиться раціональна методика не тільки в навчанні, але й взагалі в жодному з основних аспектів педагогічної діяльності. Щодо цього вони являють собою загальнометодичні принципи. Саме в такій якості вони затвердилися й у методиці фізичного виховання. Їхній зміст одержав свою конкретизацію відповідно до особливостей процесу фізичного виховання.

У педагогіці принципу свідомого навчання надається найважливіше значення.

Так, Я.А.Коменський і К.Д.Ушинський були глибоко переконані в необхідності постійно стимулювати „свідомі сили учнів”, створювати в них точне поняття й уяву про досліджувану дію, перш ніж спонукати їх до навчання.

У теорії фізичного виховання принцип свідомого навчання фізичним вправам займає одне з найважливіших місць. Ще П.Ф. Лесгафт підкреслював, що одне з найважливіших завдань фізичного виховання полягає в тім, щоб привчити людину свідомо відноситися до своїх дій і працювати з якомога меншою витратою енергії.

Основні вимоги реалізації даного принципу у фізичному вихованні:

1) Учень повинен знати мету, завдання й чому і як виконується вправа.

П.Ф.Лесгафт казав: „кожна вправа повинна бути попередньо пояснена, варто сказати, як її робити та з якою метою вона виконується”.

Усі педагогічні вимоги до навчання рівною мірою відносяться й до фізичного виховання як педагогічного явища. Навчання рухам базується на загальних дидактичних принципах, які у фізичному вихованні мають свої специфічні особливості.

Однак тільки у фізичному вихованні предметом навчання є рухові дії, як засіб фізичного виховання і психічного вдосконалювання людини, і це визначає особливості процесу навчання.

Навчання рухам і виховання фізичних якостей – дві сторони процесу фізичного виховання. Вони єдині й разом з тим мають розходження. Виконуючи рухи з метою їх освоєння – завжди проявляються певні фізичні якості (сила, спритність, витривалість, швидкість, гнучкість), які й сприяють їхньому розвитку.

2) Чітка система аналізу і контролю за виконанням фізичної вправи (аналіз повинен сприяти осмисленому відношенню до вправи).

3) Сприяти розвитку самоаналізу в школярів (уміти аналізувати свої успіхи й невдачі, – це допомагає в навчанні й формує впевненість у своїх силах, якщо щось не буде виходити).

4) Стимулюючи активність учнів, залучати їх до страхування, показу й оцінки як своїх дій, так і товаришів.

5) Перед кожним уроком повинна стояти конкретна мета, що зрозуміла учням (перспективна мета – виконання нормативів оцінки фізичної підготовленості, потрапити до складу збірної школи; найближча мета –оволодіння вправою, розвивати й досягти певного рівня фізичних якостей).

6) Розкривати прикладне значення знань, що набуваються, і навичок.

7) Необхідно пам’ятати, що біохімічні зміни в організмі залежать від позитивних або негативних емоцій.

8) Принцип свідомості тісно пов’язаний зі зворотним зв’язком, тому на уроці повинна широко застосовуватися термінова інформація, тобто терміновий зворотний зв’язок – повідомлення учням про хід виконання фізичної вправи. Процес навчання буде більш успішним, якщо учень може судити правильно чи з помилками він виконує ту або іншу дію.

9) Одним із елементів свідомого навчання є ідеомоторне тренування, але не на початковому етапі навчання, тому що немає ще точної уяви про рух, що треба засвоїти.

Реалізація принципу свідомості повинна призвести до формування в учнів активності.

Навчання припускає єдність свідомості й активності того, кого навчають, оскільки свідомість без активності є споглядальність, а активність без свідомості – хаос, суєта.

Активність виражається в чіткому відвідуванні занять, допомозі вчителю в їх організації, у бажанні самостійно займатися, підвищувати свій фізичний рівень.

Реалізація принципу свідомості й активності залежить від талановитості вчителя, від уміння створювати умови для свідомої й активної участі школярів в уроці фізичної культури (для цього необхідно чітко ставити мету і ця мета повинна бути суспільно-значущою).

Умови, при яких розвивається активність:

1) Пробуджувати інтерес до предмета, але треба створити таке навчання, при якому учні змушені діяти активно, тому що залучаються в процес самостійного пошуку та «відкриття» нових знань.

2) Різноманітність навчального матеріалу.

3) Усвідомлення учнями важливості, необхідності, доцільності освоєння намічуваних дій.

4) Органічний зв’язок нового матеріалу із засвоєним раніше матеріалом.

5) Доступність навчального матеріалу, що сполучає в той же час із певним ступенем складності.

6) Своєчасність контролю й оцінки результатів діяльності учнів.

7) Яскравість, емоційність навчального матеріалу, створення позитивного емоційного тонусу (треба бачити урок очами учнів; довести до свідомості учнів ціль уроку).

Дата добавления: 2014-01-20