Типові помилки батьків

Невміння вирішувати конфлікти. Конфлікти - це нормальне явище, навіть у разі хо­роших стосунків у родині. Можна сказати, що саме через конфлікти (в школі, на вулиці, вдома) дитина стає більш дорослою. Тобто не самі непорозуміння і наявність різних точок зору призводять до сварок чи бійок, а невміння спілку­ватись, обговорювати і знаходити взаємоприйнятне рішен­ня, яке не принижує і не ображає дитину.

Невміння розмовляти з дитиною, відсутність діало­гу, формальний спосіб спілкування, який може набувати різних форм. Наприклад, Т. Гордон виділяє 12 видів псевдоспілкування з дитиною:

― накази, команди;

― попередження, погрози;

― мораль, повчання, проповіді;

― поради, готові рішення;

― доводи, логічні докази, лекції;

― критика, догани, звинувачення;

― нещира похвала;

― обзивання, насміхання;

― припущення, інтерпретації;

― допитування, розслідування;

― співчуття на словах;

― жарти, уникання розмови.

Замість цього, наприклад, психологи про­понують так зване „активне слухання”, яке ставить за мету перш за все з’ясувати розуміння дитиною проблеми та запропонувати її самій знайти можливий вихід з ситуації. Таким чином, батьки проявляють інтерес до самої дитини, а не до си­туації, вчать її бути самостійною та допомагають набувати життєвого досвіду.

Прагнення „виховати" дитину згідно з певним штуч­ним планом; реакція тільки на негативну поведінку дитини, неба­жання/невміння реагувати на її реальні успіхи. Мати чи батько, досить часто створюють свій ідеал того, якою має бути їхня дитина, забуваючи про те, що кожна дитина є неповторною індивідуальністю зі своїми позитивними та негативними рисами характеру. Намагання батьків втиснути власну дитину в певні рамки, штучно створенні, неминуче призведе до цілої низки непорозумінь в родині, а головне, при такому підході до виховання дитина не зможе розвивати свої вміння та навички і, як результат, буде нереалізована у суспільстві.

Нарікання на "відсутність часу" і фактичне уникання спілкування з сином або донькою. Інколи батьки „бачать” суть виховання лише у забезпеченні дитини матеріальними благами і не зважають на інші її потреби (відчувати батьківське тепло та підтримку, бути „почутою” батьками, тощо). Не отримуючи належної уваги вдома, дитина неминуче відчуває себе „чужою” у своїй родин. Вона шукає уваги серед інших (однолітків, друзів, знайомих дорослих, і т.д.), або замикається у собі.

Традиційні способи фізичного „виховання ". Прихильники таких фізичних способів виховання не враховують того, що коли дитина переживає насильство з боку батьків, вона обов’язково його „поверне” батькам або суспільству, ставши дорослою.

Повна довіра до (або повне неприйняття) шкільних характеристик дитини, беззастережна підтримка однієї сто­рони (вчитель або дитина) в ситуаціях шкільних конфліктів. Це призводить до того, що дитина або постійно бреше, не бажаючи бути покараною, або маніпулює батьками, а з часом це стає її стилем поведінки у житті.

„Негативна увага", тобто звертання уваги на дити­ну лише в разі якихось порушень або скоєння поганих вчинків. Такій підхід до виховання, зазвичай, розвиває у дитини „комплекс провини”. Дитина росте інфантильною та тривожною.

Дата добавления: 2014-01-20