Право особистої приватної власності подружжя

Проблеми правового режиму майна подружжя, батьків та дітей

Тема 3.

У яких випадках суд може надати особі право на шлюб?

Контрольні питання для самоперевірки

2. В яких випадках відшкодовуються затрати, що були понесені у зв’язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля однією з сторін, якщо особа відмовилася від шлюбу?

3. Назвіть позитивні та негативні умови укладання шлюбу.

4. Чи є обов’язковим медичне обстеження осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу?

5. Який шлюб визнається неукладеним?

6. Які наслідки недійсності шлюбу для одного з „добросовісного” подружжя?

7. У якій формі укладається між подружжям договір про участь батьків у вихованні дітей та визначенні місця проживання дитини, який укладається подружжям, що має дітей, для розірвання шлюбу за спільною заявою подружжя?

8. Які заходи щодо примирення подружжя може застосовувати суд?

9. Що є підставою для розірвання шлюбу судом за позовом одного з подружжя?

10. Як може припинитися режим окремого проживання подружжя?

1. Право особистої приватної власності подружжя.

2. Право спільної сумісної власності подружжя.

3. Спільна власність подружжя на житло за нормами СК та ЦК України.

4. Корпоративні права подружжя.

5. Поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

6. Заповіт подружжя.

7. Укладення батьками правочинів щодо майна дітей.

Характеризуючи правовий режим майна подружжя, необхідно відзначити, що термін режим латинсь­кого походження. Дієслово reqere означає «правити» або «спрямо­вувати». Як зазначає І.В. Жилінкова, рецепійований французьким правом, а пізніше правови­ми системами інших країн термін regime став міжнародним і в загальному плані визначається як система правил або обов’язкових установлень. В українську мову цей термін також прийшов через французький regime, одним із значень якого є образ правління, система правил, заходів, необхідних для досягнення тієї чи іншої мети. Таким чином, термін «режим» нерозривно пов’язаний з поняттям цілеспрямованого управління або регулювання[11].

Законний режим означає, що комплекс подружніх прав і обов’язків по відношенню до майна, порядок набуття і відчуження цього майна, правомочності по його володінню та користуванню, а також розмір відповідальності подружжя по спільним та власним боргам визначаються діючим законодавством. В разі виникнення спору між сторонами він розглядається в відповідності до діючого цивільного та сімейного законодавства. Таким чином, як справедливо зазначає І.В. Жилінкова, законодавство закріплює визначений правовий стан подружнього майна, його правовий режим[12].

Згідно з ч.2 ст. 57 СК “особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя”. Як бачимо, наведена норма містить дві основні новели. По-перше, в новому СК не наводиться орієнтований перелік речей індивідуального користування. По-друге, в ньому закріплено принцип роздільності коштовностей, придбаних за спільні кошти, які за чинним донедавна КпШС визнавались спільним майном подружжя.

Вірним, на думку В.С. Гопанчука, виявився принцип роздільності майна подружжя, яке одержане кожним з них в дар або в порядку спадкування. Він знайшов своє певне закріплення та продовження в СК[13].

Так відповідно до ч. 1 ст.57 нового СК майно, набуте дружиною, чоловіком за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, є їх особистою приватною власністю. Однак новелою виявилось положення цієї ж статті про те, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є “майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто”. Введення в новий СК нової норми про визнання особистою приватною власністю одного з подружжя майна, придбаного в період шлюбу, але за рахунок його особистих коштів заслуговує на підтримку, адже такий підхід до вирішення правової долі такого майна формувався в судовій практиці і поділявся в юридичній літературі. Трансформація майна з одного виду в інший (наприклад, грошових коштів в інші цінності, конкретних речей у грошові кошти) не повинна призводити до автоматичної зміни режиму роздільності на режим спільності. Однак подружжя вправі визначити правовий режим роздільного майна шлюбним договором або спеціальною угодою під час перебування в шлюбі.

У ст. 57 нового СК міститься ще одна надзвичайно важлива норма. Так, у ч. 7 цієї статті зазначається: “Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю”. Пропоноване положення не є абсолютною новелою, адже воно сформувалося у судовій практиці ще за радянських часів.

Однією з найважливіших новел шлюбно-сімейного законодавства може стати положення ст.58 нового СК України, а саме: “якщо річ, що належить одному з подружжя, плодоносить, дає приплід або дохід (дивіденди), він є власником цих плодів, приплоду або доходу (дивідендів)”. Цілком зрозуміло, що в КпШС такої норми не могло бути, оскільки основним джерелом доходів радянських громадян була заробітна плата від участі у суспільному виробництві, соціальні виплати тощо.

Нині ж, як відомо, у зв’язку з переходом України до ринкової економіки громадяни, окрім зарплати від участі у суспільному виробництві на підставі трудового договору (контракту), можуть одержувати доходи від підприємницької діяльності, дивіденди на частку (акцій) в господарських товариствах, відсотки від грошових вкладів в кредитних установах. При цьому такі доходи громадян будуть постійно збільшуватися. Більше того, можуть виникати ситуації, коли дохід від акцій та іншого майна громадянина може бути єдиним джерелом існування. Таким чином, між подружжям, яке буде одержувати лише доходи від дошлюбного чи роздільного майна, взагалі не буде виникати спільна власність. Ситуація ще більш ускладниться, як що дружина не працює у зв’язку з вихованням малолітніх дітей, а чоловік не працює, але одержує достатні прибутки від роздільного майна. Відповідно до положень нового СК може виникнути ситуація, коли чоловік буде поповнювати свій майновий актив, а дружина, яка виконувала суспільно-корисну працю, взагалі не зможе набувати права власності на майно.

Звичайно, що подібні ситуації не будуть сприяти зміцненню сімейних відносин, утвердженню принципу рівноправ’я між подружжям, а врешті – захисту прав того з подружжя, хто не міг працювати у суспільному виробництві з поважних причин. Положення про визнання доходів та прибутків від роздільного майна власністю того з подружжя, якому воно належить, суперечить визначальному принципу сімейного права, згідно з яким майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, в сімейному праві, як зазначає О.М. Калітенко, діє презумпція спільності подружнього майна [14]. Тобто під нажитим, чи набутим необхідно розуміти будь-яке майно, одержане в період шлюбу одним з подружжя в результаті праці чи іншої корисної діяльності.

Новелами нового СК України є також положення ст. 57 про те, що особистою приватною власністю кожного з подружжя є кошти, одержані від відшкодування за втрату (пошкодження) речі, належної кожному з них, а також як відшкодування завданої моральної шкоди та страхові суми, одержані за обов’язковим або добровільним особистим страхуванням (ч.4, ч. 5). Але, не дається відповіді щодо вирішення питання про правовий режим страхових сум за такими договорами, якщо страхові внески формувалися за рахунок спільних коштів подружжя.

Вважається, що на праві особистої приватної власності кожному з подружжя належить майно, отримане ним у процесі приватизації державного майна (наприклад, житло, приватизоване на одного з подружжя), крім випадків, коли приватизація державного майна здійснювалась шляхом укладання договорів купівлі-продажу, як це може відбуватися з приватизацією державного майна невеликих державних підприємств.

Дата добавления: 2014-01-20