Відібрання дітей без позбавлення батьківських прав

У сучасній Україні захист прав дитини все більше стає загальнодержавною політикою, послідовно формується система правового захисту дітей, проте реальністю сьогодення залишаються ситуації щодо вилучення дітей з сімей, що призводить до росту так званого «соціального» сирітства. Безумовно, що найчастіше вилучають дітей із сімей у зв’язку з позбавленням батьків батьківських прав, проте відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав також розповсюджене явище. Так, у 2009 році кількість дітей, відібраних від батьків без позбавлення їх батьківських прав, становила 770 осіб, у 2008 році – 1133 особи, а всього за період з 2005 по 2009 рік 5382 дитини було відібрано від батьків без позбавлення їх батьківських прав.

Рішення про відібрання дитини від батьків приймає суд, окрім того згідно з ч.2 ст. 170 СК України у виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров’я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків. Прийняття таких рішень, безумовно, супроводжується вирішенням питання доцільності та встановленням наявності правових підстав для відібрання дитини, що пов’язано і зі складнощами юридичного характеру. На жаль, як матеріально-правові, так і процесуально-правові питання щодо відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав недостатньо розроблені в сучасній юриспруденції, немає єдиного підходу і у практиці застосування сімейного законодавства у цій сфері. Саме тому метою цього дослідження є визначення особливостей застосування такої міри, як відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав, та встановлення її правової сутності.

Сімейний кодекс України у ч.1 ст. 170 передбачає підстави для відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав, які можна умовно поділити на дві групи: 1) підстави, які пов’язані з протиправною поведінкою батьків (батьки ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва); 2) підстави, які не пов’язані з протиправною поведінкою батьків (інші випадки, якщо залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров’я і морального виховання, наприклад, психічна хвороба батьків тощо).

У разі відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав за наявності підстав, пов’язаних з протиправною поведінкою батьків, мова йде про застосування до батьків санкцій за вчинення сімейного правопорушення, одночасно відбувається й захист порушених прав дитини. У такому випадку можна стверджувати, що відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав за правовою природою є і мірою сімейно-правової відповідальності, і способом захисту сімейних прав дитини.

Якщо відбувається відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав за підставами, коли відсутня провина батьків, зокрема, батьки або один із них є психічно хворими, мають інше хронічне захворювання (відкрита форма туберкульозу) тощо, то така міра може застосовуватися лише як спосіб захисту прав дітей, якщо залишення дитини у батьків є небезпечним для життя, здоров’я, морального виховання дитини.

Застосовуючи таку міру, як відібрання дитини від батьків, слід також враховувати, що офіційні дослідження, проведені у США, щодо відібрання дітей із сімей показали, що від половини до двох третин дітей були відібрані від батьків, коли не існувало реальної загрози для життя і здоров’я дитини. Експерти прийшли до чіткого висновку – ті проблеми, які стали підставою для вилучення дітей, були пов’язані не з провиною батьків, а саме з бідністю й іншими об’єктивними труднощами сім’ї. Аналогічні випадки відбуваються інколи і в Україні, коли замість надання соціальної допомоги малозабезпеченій сім’ї, вирішується питання про відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав. Про це свідчить й наявна судова практика, зокрема, Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року.

Таким чином, відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав у будь-якому випадку є обмеженням батьківських прав (обмежується, перш за все, право на особисте виховання дитини та на спілкування з дитиною), і може бути передумовою для позбавлення батьківських прав у подальшому, якщо буде встановлено протиправну поведінку батьків, а може бути тимчасовою мірою для забезпечення захисту фундаментальних прав дитини – на життя, здоров’я, особисту недоторканність. Оскільки право дитини на сім’ю – одне із основних прав дитини, то руйнувати сім’ю шляхом відібрання дитини від батьків можна тільки у виключних випадках, на що спрямовують Україну й визнані нею міжнародно-правові норми.

Дата добавления: 2014-01-20