Спілкування як вид соціальної взаємодії

Особливості інтернет-спілкування

Співбесіда з роботодавцем.

Невербальні засоби спілкування. Гендерні аспекти спілкування.

Види, типи і форми професійного спілкування.

Поняття ділового спілкування.

Стратегії спілкування.

Основні закони спілкування.

Структура, функції і рівні спілкування.

Спілкування як вид соціальної взаємодії.

План лекційного заняття 1-2

МЕТА: навчити студентів готуватися до публічних виступів та володіти основами красномовства; закріпити знання про види публічних виступів, про типи й форми професійного спілкування; з’ясувати особливості невербального спілкування.

Література:

1. Б.Антоненко-Давидович. Як ми говоримо? - К.,1994.

2. А.Коваль. Культура ділового мовлення. - – К.: Вища школа, 1982.

3. А.Коваль. Слово про слово. -К., 1986.

4. Кузин Ф. Культура делового общения: Практ. пособие. – М., 1996

5. Мы живем среди людей: Кодекс поведения. - М.,1989.

6. Пиз Аллан. Язык жестов: Что могут рассказать о характере и мыслях человека его жесты. Воронеж, 1992.

7. Формановская Н.И. Вы сказали: "Здравствуйте!": Речевой зтикет в нашем общении. М., 1982

Ліна Костенко:
І в житті, як на полі мінному, я просила в цьому сторіччі

хоч би той магазинний мінімум:
— Люди, будьте взаємно ввічливі! І якби на те моя воля,

написала б я скрізь курсивами:
— Так багато на світі горя, люди, будьте взаємно красивими!

Як відомо, спілкування є надзвичайно складним феноменом у житті індивіда й людства в цілому, воно охоплює велику кількість взаємозв'язків, міжособистісних стосунків, здійснюється в різних формах і за допомогою різних засобів, які є невід'ємним чинником культури й постійно вдосконалюються та збагачуються. Саме тому будь-яке визначення цієї дефініції має дещо орієнтовний, звужений характер, адже звести в одне коротке формулювання всю сукупність смислових і змістових аспектів соціальних зв'язків і міжособистісних стосунків неможливо.

Спілкування — це ввесь спектр зв'язків і взаємодій людей у процесі духовного і матеріального виробництва, спосіб формування, розвитку, реалізації та регуляції соціальних відносин і психологічних особливостей окремої людини, що здійснюється через безпосередні чи опосередковані контакти, в які вступають особистості й групи. Це широке розуміння спілкування, а вузький його контекст — міжособистісне спілкування — вказує на процес предметної та інформаційної взаємодії між людьми, в якому формуються, конкретизуються, уточнюються й реалізуються їхні міжособистісні стосунки (взаємовплив, сприйнятгя один одного тощо) та проявляються психологічні особливості комунікативного потенціалу кожного індивіда. У процесі міжособистісного спілкування відбувається така взаємодія людей, в якій кожний з учасників реалізує певні цілі (когось переконати, спільно виконати якийсь вид діяльності, показати своє ставлення до того чи іншого факту та ін.) і водночас пізнає один одного, змінюючи себе і співрозмовника

Спілкування є явищем соціальним, природа якого виявляється в соціумі, в середовищі людей під час передавання соціального досвіду, норм поведінки, традицій та ін. Воно сприяє збагаченню знань, умінь і навичок учасників спільної діяльності, задовольняє потребу в психологічному контакті, є механізмом відтворення подій, настроїв, координує зусилля людей, допомагає об'єктивному виявленню особливостей поведінки партнерів, їхніх манер, рис характеру, емоцій вольової та мотиваційної сфери.

Отже, специфіка спілкування полягає в тому, що в процесі взаємодії суб'єктивний світ одного індивіда розкривається для іншого, відбувається взаємний обмін думками, інформацією, інтересами, почуттями, діяльністю тощо. У результаті спілкування відбуваються певні контакти, міжособистісні стосунки, здійснюється об'єднання (чи розмежування) людей, виробляються правила й норми поведінки. Успішність будь-яких контактів залежить від налагодження взаєморозуміння між партнерами зі спілкування. У реальних міжособистісних контактах розкривається ввесь спектр якостей особистості, її комунікативний потенціал, соціальна значущість, виявляються людські симпатії та антипатії, любов і дружба, сумісність і несумісність, привабливість і ворожнеча. У зв'язку з цим надзвичайно важливо знати про ті взаємини, які склалися між членами контактної групи, адже від них, зрештою, залежить уся система спілкування окремої особистості; розвиток її комунікативного потенціалу; засоби, що використовуються у процесі взаємодії.

Потреба людини в спілкуванні зумовлена суспільним способом її життєдіяльності й необхідністю взаємодіяти з іншими людьми. Спостереження за дітьми, які перші роки свого життя провели серед тварин і не мали можливості спілкуватися із собі подібними, свідчать про численні порушення в їхньому розвиткові: як психічному й фізичному, так і соціальному. Спілкування, таким чином, стає основною умовою виживання людини й забезпечує реалізацію функцій навчання, виховання й розвитку індивіда.

Уже незаперечним є твердження про те, що якість соціального життя людини великою мірою залежить від характеру її спілкування з іншими людьми. Отримання задоволення від спілкування позначається на психологічному благополуччі учасників комунікативного процесу; водночас постійне незадоволення соціальними контактами й міжособистісними стосунками, самотність призводять до поганого настрою, депресії, зниження активності, а зрештою — до погіршення здоров'я й невиконання намічених цілей.

Отож можна констатувати, що ефективне, якісне спілкування дорівнює продуктивним соціальним і міжособистісним стосункам, а неякісне спілкування утворює труднощі в процесі виходження в соціум.

Кожній людині тією чи іншою мірою властива потреба у спілкуванні, налагодженні соціальних контактів. З одного боку, це потреба в нових враженнях, почуттях, знаннях, а з іншого — бажання поділитися з партнером власними переживаннями й думками. Тобто, як уже зазначалося, спілкування є процесом інформаційного обміну, потреба в якому для людини не менш важлива, ніж, скажімо, потреба в обміні речей. Проте від будь-якого іншого обміну, приміром обміну речами або предметами, інформаційний обмін вирізняється тим, що внаслідок нього відбувається збагачення певним досвідом кожного співрозмовника, який бере участь у спілкуванні.

У зв'язку з цим пригадується відомий приклад про наявність у двох людей по яблуку. Після обміну цими яблуками в них і надалі залишиться по одному яблуку. Натомість, якщо і в однієї, і в другої людини є по одній ідеї, то після обміну в них стане по дві ідеї. Тобто під час спілкування відбувається не лише обмін, а й примноження знань, перетворення надбань кожного учасника спілкування на їхні спільні надбання. Тому саме через спілкування відбувається навчання й виховання людини, засвоєння нею різних форм соціального досвіду, норм і правил поведінки, традицій і звичаїв. Водночас саме у спілкуванні виявляють себе й розкриваються різноманітні риси й властивості особистості, її внутрішній світ, який стає доступним іншим.

У процесі розвитку індивіда потреба у спілкуванні набуває соціально-вибіркового характеру. Попри те, що іноді й трапляються такі люди, яким усе одно з ким, аби «поговорити», проте здебільшого кожна особа має певне коло знайомих або друзів, з якими найохочіше спілкується. І тільки найближчим друзям і у відповідному соціально-психологічному просторі ми розкриваємо свої таємниці, ділимося з ними своїми найпотаємнішими думками та мріями. Саме в процесі такого товариського спілкування дуже важливо вміти співпереживати з іншою людиною, поставити себе на її місце, дати їй пораду, перейнятися її болями та тривогами, проблемами й радощами.

Універсальний характер спілкування проявляється і в потребі індивіда «сповідатися», поділитися тим, що його найбільше хвилює або що не дає йому спокійно жити. J як же буває боляче, коли пізніше той чи та, з ким він поділився «найсвятішим», переповідає ці таємниці іншим, робить їх предметом обговорення, яке від співчуття може швидко перерости на критику або навіть глузування. Тому, приміром, для священнослужителів, медиків, практичних психологів вважається обов'язковим збереження таємниці сповіді, хвороби, психологічної проблеми. Але й кодекс честі кожної порядної людини не дозволяє їй розголошувати таємниці своїх колег чи партнерів, бо це, особливо у стосунках між друзями, розцінюється як зрада.

Потреба у спілкуванні завжди переплітається з потребою в усамітненні (в даному контексті — спілкуванні із самим собою). Щоправда, в одних людей вона має яскраво виражений характер, а в інших — ледь помітний. Причини цього криються як у самій особистості, так і в соціальному середовищі. Не секрет, що ми часто буваємо більш самотніми й менш продуктивними серед людей, ніж у тиші власного кабінету і своїх думок. Зростання частоти соціальних контактів та міжособистісних стосунків, їхня напруженість дедалі гостріше актуалізують бажання індивіда відособитися, зберегти свою незалежність, певну дистанцію від сторонніх. Це можна пояснити таким чином: хоч би яким хорошим було соціальне середовище, хоч би як вдало складалися соціальні та міжособистісні стосунки, вони рано чи пізно починають втомлювати й відволікати від «серйозних» (з погляду особи) роздумів і справ. І якщо ці «серйозні» роздуми і справи збігаються з проблемами й перспективами розвитку суспільства, то усамітнення, спілкування із самотністю набуває соціального значення й дієво-творчого характеру. Інакше кажучи, така самотність тільки на користь суспільству й людині, адже вони обоє дістають задоволення: суспільство — від отримання корисної справи, а людина — від можливості відпочити від численних контактів, поспілкуватися із самою собою і зробити щось важливе для себе та інших. У даному разі йдеться про таке спілкування із самим собою, яке часто буває повноціннішим і важливішим, ніж короткотривалі, поверхові або суто формальні контакти з багатьма малознайомими людьми, від яких людина дуже швидко втомлюється Втомлюваність настає від надмірної зайвої інформації, яка може бути індивідові зовсім нецікавою; від того, що в процесі таких контактів йому доводиться постійно стежити за собою, стримувати свої почуття, грати певну роль. Водночас він відчуває потребу розслабитися, розібратись у самому собі, навести певний лад у своїй душі. І якщо поруч з ним немає справжнього друга, з яким можна було б обговорити всі свої проблеми, індивід починає спілкуватися із самим собою, певним чином немовби роздвоюючи власне «Я». В одних випадках він усе робить подумки, ведучи сам з собою або зі своїм уявним партнером внутрішній діалог. В інших — занотовує свої думки або почуття, веде, приміром, щоденник або пише книгу. Пізніше це дає йому можливість подивитися на свій внутрішній світ збоку, сприйняти його в об'єктивній формі. Саме таке вміння спілкуватися із самим собою, вести внутрішні роздуми-діалоги, «розмовляти» або «радитися» з власним сумлінням є надзвичайно важливим не лише для прийняття якихось зважених рішень, підготовки потрібних документів, видань або уникнення помилок, але й для духовного та професійного розвитку людини, збереження її внутрішньої гармонії.

Підсумовуючи сказане, можна, спираючись на слова французького письменника Антуана де Сент-Екзюпері, котрий вважав «розкіш людського спілкування» одним з найвищих людських благ, стверджувати, що універсальність феномену спілкування, його наскрізний характер проявляються в численних взаємозв'язках людей, в обміні інформацією, досвідом, уміннями й навичками, результатами праці тощо. Окрім того, спілкування є одним з проявів людської сутності, особистісною формою функціонування суспільних стосунків. Воно відображає об'єктивну потребу людей жити в соціумі, об'єднуватись і співпрацювати один з одним.

Отже, спілкування є невід'ємною складовою людського існування, важливою передумовою формування людини як соціальної істоти, здатної до співіснування з подібними до себе, а також необхідною передумовою розвитку суспільства.

Дата добавления: 2014-01-11