Тема: Грошовий ринок

Испытание для кандидата на службу в органы внутренних дел Российской Федерации.

Для гражданина, поступающего на службу в органы внутренних дел, в целях проверки уровня его подготовки и соответствия должности в органах внутренних дел, на замещение которой он претендует, устанавливается испытание на срок от двух до шести месяцев. При поступлении на службу в органы внутренних дел на должность, при замещении которой присваивается специальное звание полиции, установление испытания на срок менее трех месяцев не допускается.

На период испытания кандидат назначается стажером на соответствующую должность в органах внутренних дел без присвоения ему специального звания.

Во время испытания стажер выполняет обязанности и пользуется правами в соответствии с замещаемой должностью в органах внутренних дел и условиями трудового договора. Стажеру в период испытания не разрешаются ношение и хранение огнестрельного оружия.

Запрещается использовать стажера в оперативных мероприятиях, когда может возникнуть угроза его жизни либо когда его самостоятельные действия в силу профессиональной неподготовленности могут привести к нарушению, ущемлению прав, свобод и законных интересов граждан.

В период испытания стажер наряду с выполнением основных обязанностей и поручений по должности проходит индивидуальное обучение по месту службы под руководством непосредственного руководителя (начальника) и наставника из числа опытных сотрудников органов внутренних дел, назначаемого приказом уполномоченного руководителя. В период испытания осуществляется дальнейшее изучение деловых и личных качеств стажера.

В период испытания со стажером заключается срочный трудовой договор, на стажера распространяется действие трудового законодательства, а также отдельные положения Федерального закона РФ «О службе в органах внутренних дел Российской Федерации» в части, касающейся страховых гарантий сотрудника органов внутренних дел и выплаты в целях возмещения вреда, причиненного в связи с выполнением служебных обязанностей.

Не позднее чем за 14 дней до окончания срока испытания непосредственный руководитель (начальник) стажера подготавливает заключение в письменной форме о выполнении стажером служебных обязанностей в период испытания. Это заключение после ознакомления с ним стажера представляется уполномоченному руководителю на утверждение.

Заключение должно содержать одну из следующих рекомендаций:

1) о признании стажера выдержавшим испытание;

2) о признании стажера не выдержавшим испытание.

На основании заключения уполномоченный руководитель не позднее чем за три дня до окончания срока испытания принимает одно из следующих решений:

1) о заключении со стажером контракта;

2) о расторжении со стажером трудового договора в порядке, установленном трудовым законодательством.

В срок испытания не засчитываются период временной нетрудоспособности стажера и другие периоды, когда он фактически не выполнял служебные обязанности. Увеличение срока испытания на период временной нетрудоспособности стажера, а также на время его отсутствия на службе по иным уважительным причинам оформляется приказом уполномоченного руководителя.

Срок испытания засчитывается в стаж службы в органах внутренних дел (выслугу лет).

Законодатель предусмотрел ряд случаев, когда испытание не устанавливается:

- для граждан, назначаемых на должности высшего начальствующего состава;

- для граждан, поступающих в образовательные учреждения высшего профессионального образования федерального органа исполнительной власти в сфере внутренних дел для обучения по очной форме;

- для граждан, назначаемых на должности по результатам конкурса.

По решению руководителя федерального органа исполнительной власти в сфере внутренних дел или уполномоченного руководителя испытание может не устанавливаться для граждан, ранее проходивших службу в федеральных органах исполнительной власти на должностях, по которым предусмотрено присвоение специальных (воинских) званий.

Список литературы:

1. Конституция РФ. 12 декабря 1993 г.

2. Федеральный закон РФ «О полиции» от 07.02.2011 г. № 3-ФЗ.

3. Федеральный закон РФ «О службе в органах внутренних дел Российской Федерации и внесении изменений в отдельные законодательные акты Российской Федерации» от 30.11.2011 г. № 342-ФЗ.

4. Постановление Конституционного Суда РФ от 30.06.2011 № 14-П.

План: 1. Суть грошового ринку.

2. Структура фінансового ринку.

3. Попит на гроші.

Література: А.І. Щетинін. Гроші та кредит. Київ.2005р.

Невід'ємною складовою частиною сучасних товарно-грошових відносин є грошовий (фінансовий) ринок. В умовах розвитку соціально орієнтованої і регульова­ної ринкової економіки організація цього ринку і рі­вень ефективності його функціонування — це один з вирішальних важелів вирішення економічних і соціа­льних завдань, які ставить перед собою суспільство.

Сьогодні грошовий ринок має складну внутрішню структуру, що складається з низки взаємопов'язаних між собою елементів. їх взаємозв'язок і спосіб функціо­нування врешті-решт і формують механізм грошового ринку. Об'єктивні основи дії цього механізму, його осо­бливості і припустимі межі втручання держави в його роботу— усе це стає занадто значущим моментом не тільки для пізнання та формування певного світогляду, але й для практичних дій щодо забезпечення необхідно­го втручання держави в механізм ринкового саморегу­лювання. Останнє особливо важливо сьогодні з огляду на широке використання монетаризму як теоретичної підвалини організації й забезпечення ефективного сус­пільного відтворення та економічного зростання.

На грошовому ринку, як і на будь-якому іншому ринку, як базові виступають категорії попиту і пропо­зиції. Щодо цього розуміння суті цих категорій стає ключовим, визначальним для формування уявлення про механізм функціонування всього грошового ринку.

Визначення обсягу попиту на гроші, тенденцій його розвитку, вивчення мотивації суб'єктів господарювання і населення стосовно зберігання грошей— усе це має надзвичайно важливе значення для розуміння механізму реалізації попиту на гроші, а відтак, для розробки нау­ково обґрунтованої кредитно-грошової політики. величезне значення для забезпечення функціонування грошо­вого ринку має також з'ясування суті й особливостей механізму пропозиції ошей. Урахування дії банківського та кредитного мультиплікаторів і чітке визначення обсягів і динаміки пропози­ції грошей має надзвичайно виняткове значення для оптимізації роботи як грошового ринку, так і всієї економіки в цілому.

Суть грошового ринку. У ринковій економіці найважливішою центральною ланкою і водночас її механізмом виступає ринок. У найбільш загальному визначенні він є всією сукупністю економічних відносин, які ви­никають у процесі купівлі-продажу. Ринок — це складна система, що складається з багатьох взає­мопов'язаних між собою елементів, які й утворюють його струк­туру. Ця структура охоплює як свої елементи ринок товарів, ри­нок послуг, ринок робочої сили та інші складові частини. Серед цих найбільш узагальнених структурних елементів виділяють і фінансовий ринок. З погляду сутності фінансовий ринок — це сукупність еконо­мічних відносин, які складаються з приводу купівлі-продажу спе­цифічного товару— грошей. Саме вони виступають на цьому ринку його об'єктом. Що ж стосується суб'єктів фінансового ри­нку, то на ньому діють усі суб'єкти ринку. Але серед цих суб'єк­тів слід виділити, з одного боку, домашні господарства (населен­ня), а з іншого — фірми. Перші — це головний власник тимчасо­во вільних коштів. Саме в них знаходиться основне джерело кре­дитних ресурсів. Що ж стосується фірм, то вони виступають переважно в іпостасі позичальників, бо саме їм необхідні гроші і перш за все для здійснення інвестиційної діяльності. Особливістю фінансового ринку є й те, що на фінансовому ринку надзвичайно велику роль відіграють посередники. Саме вони забезпечують рух грошей і операції купівлі-продажу. Якщо на товарному ринку операції купівлі-продажу товару часто здійс­нюються між безпосереднім товаровиробником і споживачем, то на фінансовому ринку це скоріше виняток, ніж правило. Посере­дники, які діють на цьому ринку, акумулюють тимчасово вільні кошти населення і господарюючих суб'єктів і надають їх на пев­них умовах в користування тим, хто має потребу в цих коштах. Серед фінансових посередників можна назвати такі установи, як банки, страхові компанії, інвестиційні фонди і т. ін.

Фінансовий ринок — це сукупність економічних відносин, що складається у процесі руху грошей. Таке визначення цього ринку розкриває його суть. У більш вузькому розумінні фінансовий ри­нок — це сукупність фінансово-кредитних інститутів, які опосе­редковують рух грошей від їх власників до позичальників, і в зворотному напрямку. Головна функція фінансового ринку в то­му, щоб акумулювати тимчасово вільні кошти і надавати їх на певних умовах тим, хто має в них потребу.

Фінансовий ринок має досить складну структуру. Вона визна­чається двома основними обставинами: по-перше, особливістю тих фінансових інструментів, які складають об'єкт купівлі - продажу, і по-друге, термінами, з якими пов'язано тимчасове від­чуження вартості, представленої в грошах.

Ринок капіталів і ринок грошей відрізняються між собою. Ринок грошей це частина фінансового ринку, де здійсню­ються короткострокові кредитні операції. Тут представлено майже всі інструменти фінансового ринку, але переважно це, власне, гроші (готівкові, безготівкові, іноземна валюта). Що ж стосу­ється інших інструментів, то вони, як правило, представлені ко­роткостроковими цінними паперами (наприклад векселем). На цьому ринку найчастіше в ролі посередника виступають банки. Що стосується економічних відносин, які складаються на ринку грошей між його суб'єктами, то вони супроводжуються певними особливостями щодо руху об'єкта, відносно якого і виникають ці відносини. Вони пов'язані з тим, що тут у ролі товару виступають гроші. Формою їх руху як товару виступає позика. При цьому продавець цього специфічного товару, продавши цей товар, не втрачає власність на гроші. Він тільки передає право розпоря­дження ними на певний термін. Вартість, яку уособлюють у собі фоші, переміщується від кредитора до позичальника, а останній за право користування грішми сплачує певний відсоток, він і ви­ступає як ціна грошей, але ціна визначається не вартістю грошей, а здатністю приносити їх покупцеві (позичальнику) додатковий дохід. Особливості грошового ринку проявляються також у тер­мінах (короткострокові кредити), у рівні відсотка за кредити, у способах і формах забезпечення кредитів і т. ін.

Між ринком грошей і ринком капіталів існує тісний взаємо­зв'язок. Він забезпечується не тільки переважною єдністю того об'єкта, який є предметом купівлі-продажу на цих ринках, а й тим, що часто одні й ті ж самі суб'єкти (наприклад комерційні банки) виступають і як суб'єкти грошового ринку, і як суб'єкти ринку капіталів. Єдність цих двох структурних елементів фінан­сового ринку проявляється ще й у тому, що деякі операції одно­часно охоплюють і один, і другий ринок. Так, наприклад, часто короткостроковий кредит береться для того, щоб на гроші, отри­мані таким шляхом, придбати акції або облігації на ринку капі­талів.

За видами інструментів грошовий ринок складається з двох взаємопов'язаних і доповнюючи один одного, але окремо функціо­нуючих ринків:

• ринок позичкових капіталів;

• ринок цінних паперів.

Ринок позичкових капіталів охоплює відносини з приводу акумуляції кредитними установами грошових коштів фізичних і юридичних осіб та їх надання у вигляді позик на умовах зворотності, строковості і платності. Об'єктом оперування є не гроші, а право на тимчасове користування грошовими коштами.

Ринок цінних паперів охоплює як кредитні відносини, так і відносини співволодіння, які оформляються цінними паперами, що можуть продаватися, купуватися, погашатися.

Залежно від призначення та ліквідності фінансових активів, що обертаються на грошовому ринку, виділяють дві його основні частини:

• ринок грошей;

• ринок капіталів.

Ринок грошей - продаються і купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик та фінансових активів (боргові зобов'язання до одного року).

Ринок - капіталів - грошові кошти продаються і купуються у вигляді середньо- і довгострокових кредитів та фінансових активів (боргові зобов'язання на строк більше одного року), акцій, облігації, інвестиції.

Ринок грошей - мережа спеціальних інститутів, які забезпечують взаємодію та пропозицію на гроші як специфічний товар. Об'єктом купівлі-продажу на ринку є тимчасово вільні грошові кошти. Економічні агенти купують гроші як капітал, тобто беруть у борг з виплатою процента. Отже, ціною товару, що продається і купується на ринку, є процент.

Ринок грошей складається із двох секторів:

• міжбанківський ринок;

• відкритий ринок.

Міжбанківський ринок стихійно виникає у кожній країні для забезпечення проведення банківських операцій та надання кредитів, для вирівнювання міжбанківського платіжного обороту.

Операції на цьому ринку дають змогу банкам отримувати додаткові прибутки, управляти процентами та банківськими ризиками.

Відкритий ринок - на ньому відбувається купівля та продаж цінних паперів центральним банком.

Об'єктами грошового ринку є банки, держава, спеціальні фінансово-кредитні інститути, які продають і купують короткострокові боргові зобов'язання.

Інструментами ринку грошей е скарбницькі та комерційні векселі, облігації, депозитні сертифікати, банківські акцепти.

Головні учасники грошового ринку - комерційні банки, які постійно або час від часу можуть виступати як продавці, покупці або посередники. Комерційні банки мобілізують тимчасово вільні грошові кошти клієнтів (інших банків) - депозити. Частка залучених коштів становить фонд обов'язкових резервів, які комерційні банки зобов'язані тримати в центральному банку у визначених пропорціях до вартості своїх зобов'язань. Решта коштів може бути використана для проведення операцій на міжбанківському та відкритому ринках.

Держава також виходить на ринок як позичальник шляхом розміщення та реалізації державних цінних паперів. Ці її функції виконує центральний банк. Він надає банківській системі позики, щоб комерційні банки в свою чергу позичали гроші іншим економічним агентам. Національний банк кредитує комерційні банки через викуп цінних паперів, кредитні аукціони. На ринку грошей також функціонують посередницькі організації:

• позабіржові маклери, які зводять кредиторів і позичальників,
отримуючи за це комісійні винагороди, що їм виплачують
позичальники;

• дилерські контори - облікові контори, які мають статус банків і
здійснюють грошові операції, позичаючи кошти в одних учасників ринку, щоб дати борг іншим і отримують прибуток з різниці процентних ставок.

Як відомо, гроші спочатку виникають і існують у товарній формі. Цей товар, на відміну від усіх інших товарів, виконував особливу суспільну роль, а саме, був загальним еквівалентом. Без цього еквівалента в умовах товарного виробництва рух усіх ін­ших товарів ставав неможливим. Отже, завжди у товарному ви­робництві для його нормального функціонування всім учасникам цього виробництва необхідна певна кількість грошей як таких. Іншими словами, саме товарне виробництво викликає до життя таке явище, як попит на гроші.

При цьому слід зауважити, що в попередній історії розвитку товарного виробництва, коли гроші були представлені товаром (якимось випадковим товаром, коли товарне виробництво тільки - що зароджувалось, або таким універсальним, для виконання всіх функцій грошей, товаром, як золото за золотомонетного стандар­ту), попит на гроші, по суті, був попитом на той спеціальний то­вар, що виконував роль загального еквівалента. Отже, у цих умо­вах попит на гроші призводив до нагромадження реальної варто­сті, яку мав сам загальний еквівалент, що забезпечувало стійкість і рівновагу системи товарного виробництва в тій його частині, що залежала від загального еквівалента і зміни його кількості. Над­лишковий попит на гроші, як правило, не призводив до суттєвих порушень у системі суспільного виробництва, бо певний запас грошей завжди знаходився у вигляді скарбу і за потреби (зрос­тання попиту на гроші) гроші переходили зі скарбу в обіг, при цьому тією мірою, яка була визначена збільшенням реального сукупного продукту.

В умовах сучасного товарного виробництва, коли товарні гроші трансформувались у нетоварні, у самому грошовому обігу відбулися суттєві зміни. Але й за цих обставин гроші у своїй най­більш суттєвій функціональній ролі призначені для забезпечення руху товарів. Без грошей товари не зможуть рухатись, а саме рух товарів — то є життя економіки, яка базується на товарно-гро­шових засадах. У цих умовах зберігається й така категорія, як попит на гроші, хоч цей попит набуває нових ознак, що віддзер­калюють як зміну товарної природи грошей на нетоварну, так і особливості сучасного товарного виробництва. Перш, ніж охара­ктеризувати попит на гроші, нагадаємо, що теоретичну базу цьо­го явища становить кількісна теорія грошей. Її суть у найбільш узагальненому вигляді полягає в тому, що гроші призначені для руху всього виробленого в суспільстві продукту. На підставі цьо­го можна зробити висновок про те, що кількісна визначеність су­купного попиту на гроші співпадатиме з масою грошей, необхід­них для обслуговування товарного обігу. А остання, як відомо, прямо пропорційна сумі цін цих товарів (РQ) і обернено пропор­ційна швидкості обігу (V) однойменної грошової одиниці.

Як відомо, подальший розвиток кількісної теорії грошей знайшов своє втілення в теорії касових залишків, яка переносить центр ваги в дослідженні грошової сфери на мікрорівень, виді­ляючи при цьому попит на гроші для трансакцій і попит на гро­ші, як на активи. Ця теорія, безсумнівно, дає змогу більш деталь­но визначити сукупний попит на гроші і, головне, пов'язати його з мотивацією учасників грошового обігу.

Суб'єкт господарювання, як, до речі, і населення в цілому, в умовах ринкової економіки завжди мають потребу в грошах. Ці гроші необхідні їм, з одного боку, для задоволення своїх потреб (як особистих, так і виробничих), а з іншого — вони необхідні їм для того, щоб використати гроші як актив. Отже, попит на гроші з боку юридичних і фізичних осіб формується під впливом як трансакційного мотиву, так і мотиву використання грошей як ак­тиву (у Дж. Кейнса цей мотив визначено як спекулятивний).

Трансакційний попит на гроші визначається обсягом як осо­бистого, так і виробничого споживання. У цілому в суспільстві він являє собою сукупність готівки і грошей на поточних рахун­ках, які необхідні для оплати послуг та товарів. Таким чином, попит на гроші пов'язаний з їхньою функцією засобу обігу і тому обсяг попиту на гроші для трансакцій визначатиметься обсягом купівлі, яку здійснюють усі учасники суспільного виробництва.

Але другу частину попиту на гроші формує бажання індивіда й суб'єкта господарювання використати гроші як актив, як капі­тал, здатний принести власнику додатковий продукт. Формування трансакційного попиту на гроші знаходиться під впливом багатьох чинників. Перш за все розмір цього попи­ту змінюється залежно від дохідності інших активів. Напри­клад, якщо доходи за цінними паперами зростають порівняно швидше, ніж збільшується відсоток по заощадженнях, то транс- акційний попит певним чином зменшуватиметься за рахунок збільшення попиту на гроші як на активи. У даному конкретно­му випадку — на активи у вигляді цінних паперів. ГІри зростан­ні банківського відсотка по заощадженнях відбуватиметься той самий процес, але вже як наслідок розміщення грошей на стро­кові депозити і вклади. Іншими словами, можливість отримати значний дохід від розміщення своїх грошей в альтернативні ви­ди активів змушує їх власника зменшувати навіть своє особисте споживання, а це означає й зменшення трансакційного попиту на гроші.

Рішення про те, яку частку грошових заощаджень необхідно тримати в ліквідній формі (це може бути готівка або депозити до запитання) для забезпечення поточного споживання, а яку трима­ти у вигляді фінансових активів (цінні папери, строкові депозити тощо) значною мірою залежить від рівня відсотка. Якщо рівень відсотка зростає, то й попит на гроші як на актив зростає. Урахо­вуючи те, що трансакційний попит на гроші (М') є функцією від доходу (Q), а попит на гроші як на активи (М") є функцією від норми відсотка (г), можна вивести формулу сукупного попиту (Мd) на гроші.

Мd = М'(Q) + М"(г)

На трансакційний попит на гроші впливають й інші чинники. Серед них можна виділити такі:

— Зростання доходу. З його збільшенням збільшується й по­пит на гроші для трансакційних витрат. Зростання доходів або, іншими словами, збільшення реального ВВП, викликає підви­щення попиту на гроші. Якщо ж мало місце зменшення реально­го ВВП, а пропозиція грошей залишається незмінною, тоді нас­лідком такої ситуації стане інфляція.

— Зростання цін. За умови, що ВВП не змінився у своєму реа­льному обсязі, а ціни зросли— попит на гроші зросте. У цьому разі зростання попиту на гроші буде корелюватися з дефлятором ВВП. Це пояснюється тим, що населення для задоволення своїх потреб на рівні попереднього (до зростання цін) періоду мусить збільшити свої номінальні грошові залишки.

— Збільшення цін призводить і до того, що суб'єкт господарю­вання, так само як і населення, відчуваючи той факт, що грошова маса зростає (а це чітко відслідковується за зростанням цін), почи­нають шукати найвигідніший варіант використання грошей. Маса останніх зростає у господарюючого суб'єкта у вигляді касових за­лишків, а у населення (принаймні у його частини) грошова маса збі­льшується у вигляді доходу. Цей надлишок вони використовують, намагаючись отримати найбільший ефект від їх використання. Ін­шими словами, цей надлишок може перетворюватись у різні форми багатства, бо господарюючий суб'єкт розглядає різні альтернативні варіанти використання грошей залежно від зміни рівня відсотка, ди­наміки зміни цін і т. ін.

— Зміна в періодичності виплати заробітної плати. Якщо по­рівняно з попереднім періодом періодичність виплати заробітної плати характеризується збільшенням часового інтервалу під час видачі заробітної плати, то це призводитиме до зростання транс- акційного попиту на гроші.

— Час, що відводиться в суспільстві в середньому на оплату рахунків. Якщо він збільшується, то його наслідком стає зрос­тання попиту на гроші. І, навпаки, коли термін цей зменшуєть­ся — попит на гроші теж зменшується. Практично такою самою за своїми наслідками щодо попиту на гроші буде зміна періодич­ності в термінах пред'явлення рахунків до оплати.

— Доступність кредиту для населення і господарюючих суб'єктів. Якщо ця доступність порівняно з якимось попереднім періодом збільшується, то це приводить до зменшення транса ційного попиту на гроші і навпаки.

Окрім трансакційного попиту на гроші, існує й попит на гроші як на активи. Його сугь, як це вже коротко розглянуто раніше, у тому, що частину грошей індивід розміщує в активи з метою отримання від них доходу. Для господарюючого суб'єкта цей мотив є альтерна­тивним щодо розміщення прибутку. Тобто він може або вкласти гроші у власне виробництво (збільшення трансакцій, призначених для виробничого споживання), або в інші активи, наприклад, в акції, облігації, і т. ін. Для населення цей мотив використання своїх заощаджень реалізується, як правило, теж у певному альтернатив­ному варіанті. Заощадження можуть буги використані або у вигляді строкового депозитного внеску в банк, або у вигляді витрат на при­дбання цінних паперів на відповідному ринку. Зрозуміло, що це найбільш узагальнюючі варіанти використання заощаджень індиві­да. У реальному житті свої заощадження індивід може використати і на купівлю товарів виробничого призначення в разі, коли він, на­приклад, починає власну підприємницьку діяльність.

Використання частки прибутку, або доходу у вигляді заоща­джень на активи викликає відповідний попит на гроші. На відмі­ну від трансакційного попиту він, по-перше, більш еластичний у своїх кількісних параметрах і більш залежний від зовнішніх чин­ників. Перше проявляється в тому, що цей попит у своєму обсязі може коливатись від нуля до досить великих значень у той час, коли трансакційний попит не може знижуватись до нуля, адже особисте споживання завжди має місце. Друге пов'язано з тим, що цей попит більш чутливий до деяких зовнішніх чинників, на­приклад до норми відсотка.

Скажімо, коли норма банківського процента падає, автоматично зростає курсова вартість цінних паперів, бо хоч дохідність за ними (наприклад дивіденд на акції) і не змінюється автоматично, а певний час може залишатись незмінною, у цілому дохідність цінних паперів відносно відсотка зростає, що й призводить до збільшення попиту на акції і відповідно до зростання їх курсової вартості. При зростанні норми банківського відсотка все відбувається навпаки.

Ураховуючи зміни кон'юнктури фінансового ринку і бажаючи якомога на­дійніше застрахувати свої заощадження від можливих втрат, ін­дивід найчастіше вдається до портфельного підходу при форму­ванні свого попиту на гроші як на активи. Суть цього портфель­ного підходу полягає як у намаганні диверсифікувати розміщення своїх грошей в активи, представлені цінними паперами різних фірм та установ, так і в балансуванні всього портфеля з погляду надійності розміщення своїх активів. Останнє на практиці озна­чає, що розміщуючи свої гроші в активи, індивід якусь частку направляє на цінні папери менш прибуткові, але найбільш надій­ні. Це, як правило, державні цінні папери. А частку спрямовує на придбання високодохідних, але менш надійних (ризикових) цін­них паперів (наприклад цінні папери молодих корпорацій).

На попит на гроші як на активи впливають й інші фактори. Як і у випадку трансакційного попиту одним з вирішальних чинни­ків тут є дохід. Заощадження — це пряма функція від доходу і тому зі збільшенням доходу зростає й попит на гроші як на акти­ви, бо збільшення доходу приводить до зростання заощаджень. Проте ці заощадження під впливом мотиву, влучно названого Дж. Кейнсом спекулятивним, в умовах сучасної ринкової економіки використовуються за альтернативним вибором. Інакше кажучи, використовуючи залишок грошей у вигляді заощаджень з метою отримання доходу, індивід керується їх дохідністю. Загальною формою останнього є відсоток. Це означає, що одним з виріша­льних чинників, які впливають на попит на гроші як на активи з боку фізичних або юридичних осіб, є відсоток.

Залежність попиту на гроші від відсотка обернено пропорцій­на, тобто, коли відсоток зростає, попит на гроші зменшується, і навпаки. При цьому зниження відсотка до дуже низьких рівнів не призводить до максимального збільшення попиту на гроші, через те що частка грошей перетворюється в більш ліквідну форму (наприклад, конвертується в іноземну валюту) і в цьому вигляді зберігається у формі депозиту чи строкового вкладу.

Зміна відсотка, наприклад його збільшення, впливає й на ту кількість грошей, яку індивід воліє тримати у вигляді власне грошей (готівки). Дуже великий відсоток стимулює до перетво­рення і частки цих грошей в активи, зменшуючи таким чином трансакційний попит на гроші.

Отже, сукупний попит на гроші складається з трансакційного попиту і попиту на гроші як на активи.

Дата добавления: 2014-01-11