Відображення товарно-матеріальних запасів у фінансовій звітності

Методи о6цінки вибуття товарно-матеріальних запасів.

В умовах ринкової економіки під впливом чинників попиту і пропозиції ціни на запаси часто змінюються. Підприємство одержує запаси протягом звітного періоду багато разів за різними договірними цінами. Постає питання оцінки витрачених запасів та їх залишку на кінець звітного періоду.

Облікова практика західних компаній базується на припущенні, що надходження і продаж (відпуск у виробництво) запасів трактуються як потік вартостей, а не як потік фізичних одиниць. Існує декілька загальноприйнятих методів оцінки кінцевих запасів і відповідно величини, яка списується на собівартість реалізованої продукції:

- ФІФО;

- ЛІФО;

- середньозваженої (середньої) вартості(не застосовується в Швеції);

- чистої вартості реалізації (не застосовується в Греції, Італії, Нідерландах, Португалії, Росії, США, Україні);

- інші:

· метод базового запису готових виробів (Греція);

· фактичні витрати (Люксембург);

· метод базового запасу готових та незавершених робіт (Нідерланди);

· стандартна та спеціальна (ринкова) ціна базового запасу (Португалія);

· метод собівартості кожної одиниці (Росія);

· метод ідентифікованої собівартості, ціни продажу (Україна);

· роздрібний метод (США);

· метод проценту від виконання, метод завершення контракту (Швеція);

· неповної собівартості в межах змінних витрат (використовується в Данії, Іспанії і США, при цьому загальні адміністративні та комерційні витрати, які приходяться в розрахунку на залишки готової продукції, НЗВ та НЗБ списуються на зменшення прибутку).

Найпоширенішими методами обліку запасів є методи ФІФО, ЛІФО, середньої вартості (в розрахунку використовують усереднені ціни запасів) та інші. Вибір оцінки запасів пов’язаний з оподаткуванням (ФІФО при зростанні цін в кінці звітного періоду дає занижені данні по залишкам запасів та завищення по прибутку, ЛІФО – навпаки).

Згідно із загальноприйнятими принципами обліку, складські запаси відображають у балансі за собівартістю або ринковими цінами на час складання балансу, якщо ринкова ціна нижча за собівартість.

У ряді країн в балансі запаси відображаються відповідно до правила нижчої оцінки, сутність якого полягає в тому, що за принципом обачності запаси оцінюються і відображаються за найменшою з можливих вартостей:

ринкової ціни чи собівартості. Цей принцип називають «Принципом меншої вартості».

Різниця між собівартістю запасів та Їх ринковою ціною списується двома методами: прямим і непрямим. У першому випадку ринкова вартість запасів просто заміщує їх собівартість, і різниця прямо списується на собівартість реалізованої продукції; у другому - складається контрактивний, що коригує рахунок "Знижки в результаті зниження ринкової вартості запасів" до рахунку запасів і рахунок, який відображає цей збиток у звіті про прибутки і збитки, -"Збиток в результаті зниження ринкової вартості запасів".

Якщо ринкова ціна нижча за собівартість запасів, тоді підприємство повинно відобразити в обліку витрати (збитки) від знецінення.

Існує три методи оцінки складських запасів за правилом мінімальної (нижчої) оцінки:

1. Метод оцінки за видами (номенклатурними номерами) запасів (позиційний метод) При цьому методі по кожній позиції (найменуванню) товарів визначають собівартість і ринкову вартість і приймають меншу з них.

2. Метод оцінки за основними товарними групами (категоріями) запасів.Оцінку проводять за групами (категоріями) товарів, порівнюють за категоріями собівартість і ринковою вартістю і беруть до обліку меншу з них.

3. Метод оцінки за сукупністю товарних запасів на складі. Усі товарні запаси оцінюють за собівартістю та за ринковим» цінами й до обліку беруть меншу з них.

Найдоцільнішим і найточнішим є перший метод оцінки - позиційний.

Третій метод не може застосовуватися для розрахунків з бюджетом з податку на прибутки (не дозволяється).

Дата добавления: 2014-01-11