Поняття про культуру спілкування. Особливості усного спілкування

План лекційного заняття

ТЕМА 8. Культура усного професійного спілкування

1. Поняття про культуру спілкування. Особливості усного спілкування.

2. Індивідуальні форми фахового спілкування:

2.1. Стратегія поведінки під час ділової бесіди;

2.2. Етикет телефонної розмови.

3. Форми колективного обговорення професійних проблем:

3.1. Мистецтво перемовин;

3.2. Збори, нарада як форми прийняття колективного рішення;

3.3. Правила ведення дискусії.

МЕТА: закріпитиу студентів знання про особливості усного професійного спілкування; розкрити поняття про різновиди та форми індивідуального фахового спілкування; навчити мистецтва перемовин, прийомів проведення колективних зібрань.

Література:

1. Дейл Карнегі. Учись виступати публічно і впливати на широке коло людей. – К., 2000.

2. А.Коваль. Культура ділового мовлення. - – К.: Вища школа, 1982.

3. А.Коваль. Слово про слово. -К., 1986.

4. Кузин Ф. Культура делового общения: Практ. пособие. – М., 1996

5. Культура ведення дебатів. – Харків, 1988.Мы живем среди людей: Кодекс поведения. - М.,1989.

6. Томан Іржі. Мистецтво говорити. – К., 1998.

В цілому культуру спілкування можна визначити як сукупність теоретичних знань та практичних вмінь і навичок взаємодії, етико-психологічних положень, принципів і норм, що мають загальний характер у конкретному суспільстві. Це система комунікативних знань, що обслуговує практику спілкування як соціокультурний та етнопсихологічний феномен, сукупність науки й мистецтва спілкуватися, різних рекомендацій, узагальнень щодо побудови комунікативного процесу, які мають науково-практичну цінність і органічно, системно взаємопов'язані. Недаремно культуру спілкування вважають одним з вирішальних чинників успіху в налагодженні соціальних контактів.

Висока культура спілкування — це гармонія професійних знань, комунікативних та морально-психологічних можливостей, що, безумовно, залежать від інтелектуально-культурних здібностей особистості, яка перебуває у стані взаємодії. Вона являє собою систему знань про способи передавання інформації, особливості сприйняття один одного у процесі взаємодії, будується на підставі загальнометодичних принципів спілкування й можливостей конкретних учасників комунікації.

Кожна конкретна людина чи група має свою специфічну культуру спілкування, що складається протягом усього їх розвитку та враховує суспільно-історичний, соціокультурний, соціально-психологічний, політико-економічний, правовий, міжнародний, екологічний впливи. Щодо культури спілкування в групі, то вона не обмежується особливим морально-психологічним кліматом чи цінностями, які закладено в основу взаємодії, а формується протягом певного проміжку часу й не піддається простому маніпулюванню.

Наприклад, складовими культури ділового спілкування в організації можуть бути: етико-психологічна система норм і цінностей спілкування; засоби, що містять технології спілкування та стиль взаємодії; способи внутрішньої згуртованості тощо. Вплив культури спілкування в організації на становлення зайнятих у ній працівників виявляється в засвоєнні ними комунікативних особливостей взаємодії, етико-психологічних норм спілкування, цінностей і способів поведінки, видів і форм спілкування, засобів впливу на партнерів та ін. Культура спілкування в організації впливає на поведінку і сферу взаємодії як керівника, так і всіх інших працівників, зокрема на вибір форми та стилю спілкування; використання тактичних засобів взаємодії з погляду морально-психологічних та естетичних цінностей; особисту манеру спілкування, міру такту, культуру мовлення й мовний етикет; сферу й рівень спілкування за відповідними моральними нормами.

На рівень культури спілкування в групі (організації) впливають такі чинники:

рівень загальнокультурного розвитку країни, її матеріальний, духовний стан у конкретний період становлення, що визначає комунікативну культуру конкретної групи та її суб'єктів;

рівень розвитку конкретної особистості, стан її комунікативного потенціалу, зв'язки із соціумом;

комунікативний рівень розвитку групи, стан її соціально-психологічного простору;

система зовнішніх зв'язків, наявність зовнішніх партнерів зі взаємодії, зовнішніх каналів доступу сторонньої культури спілкування, ступінь інтенсивності таких зв'язків, їх об'єктивний чи суб'єктивний характер;

комунікативно-правовий та організаційно-культурний порядок у групі, в установі чи навчальному закладі;

Дата добавления: 2014-01-11