Фізичні якості людини. Засоби й методи їхнього виховання

Під фізичними якостями розуміють соціально обумовлені сукупності біологічних і психічних властивостей людини, що виражають його фізичну готовність здійснювати активну рухову діяльність.

До числа основних фізичних якостей відносять силу, витривалість, спритність, гнучкість і т.д.

Від інших якостей особистості фізичні якості відрізняються тим, що можуть проявлятися тільки при рішенні рухових завдань через рухові дії.

Рухові дії, використовувані для рішення рухового завдання, кожним індивідом можуть виконуватися по-різному. В одних відзначається більше високий темп виконання, в інших - більше висока точність відтворення параметрів руху й т.п.

Під фізичними здатностями розуміють відносно стійкі, уроджені й придбані функціональні можливості органів і структур організму, взаємодія яких обумовлює ефективність виконання рухових дій. Уроджені можливості визначаються відповідними задатками, придбані - соціально-екологічним середовищем жизнеобитания людини. При цьому одна фізична здібність може розвиватися на основі різних задатків і, навпаки, на основі тих самих задатків можуть виникати різні здатності. Реалізація фізичних здатностей у рухових діях виражає характер і рівень розвитку функціональних можливостей окремих органів і структур організму. Тому окремо взята фізична здібність не може виразити в повному обсязі відповідна фізична якість. Тільки відносно що постійно проявляється сукупність фізичних здатностей визначає ту або іншу фізичну якість. Наприклад, не можна судити про витривалість як про фізичну якість людини, якщо він здатний довгостроково підтримувати швидкість перегони тільки на дистанції 800 м. Говорити про витривалість можна лише тоді, коли сукупність фізичних здатностей забезпечує тривала підтримка роботи при всьому різноманітті рухових режимів її виконання. Розвиток фізичних здатностей відбувається під дією двох основних факторів: спадкоємної програми індивідуального розвитку організму й соціально-екологічної його адаптації (пристосування до зовнішніх впливів). У силу цього під процесом розвитку фізичних здатностей розуміють єдність спадкоємного й зміни, що направляється педагогічно, функціональних можливостей органів і структур організму.

Викладені подання про суть фізичних якостей і фізичних здатностей дозволяють укласти: а) в основі виховання фізичних якостей лежить розвиток фізичних здатностей. Ніж більше розвинені здатності, що виражають дану фізичну якість, тим більше стійко воно проявляється в рішенні рухових завдань; б), розвиток фізичних здатностей обумовлює вродженими задатками, що визначають індивідуальні можливості функціонального розвитку окремих органів і структур організму. Ніж більш надійно функціональна взаємодія органів і структур організму, тим більше стійке вираження відповідних фізичних здатностей у рухових діях; в) виховання фізичних якостей досягається через рішення різноманітних рухових завдань, а розвиток фізичних здатностей - через виконання рухових завдань. Можливість рішення різноманітних рухових завдань характеризує всесторонность виховання фізичних якостей, а можливість виконання різноманітних рухових дій з необхідною функціональною активністю органів і структур організму говорить про гармонічне виховання фізичних якостей.

СИЛА. Як фізична якість сила виражається через сукупність силових здатностей, які забезпечують захід фізичного впливу людини на зовнішні об'єкти.

Силові здатності проявляються через силу дії, що розвивається людиною за допомогою м'язових напруг. Сила дії виміряється в кілограмах.

Величина прояву сили дії залежить від зовнішніх факторів - величини обтяжень, зовнішніх умов, розташування тіла і його ланок у просторі; і від внутрішніх - функціонального стану м'язів і психічного стану людини.

Розташування тіла і його ланок у просторі впливає на величину сили дії за рахунок неоднакового розтягання м'язових волокон при різних вихідних позах людини: чим більше розтягнута м'яз, тим більше величина проявляється силы, що.

Прояв сили дії людини залежить також від співвідношення фаз руху й подихи. Найбільша величина сили дії проявляється при натуживании й найменша - при вдиху.

Розрізняють абсолютну й відносну сили дії. Абсолютна сила визначається максимальними показниками м'язових напруг без обліку маси тіла людини, а відносна - відношенням величини абсолютної сили до власної маси тіла.

Силові здатності визначаються м'язовими напругами й відповідають різним формам зміни активного стану м'язів. М'язові напруги проявляються в динамічному й статичному режимах скорочення, де перший характеризується зміною довжини м'язів і властивий переважно швидкісно-силовим здатностям, а другий- сталістю довжини м'язів при напрузі і є прерогативою властиво силових здатностей. У практиці фізичного виховання дані режими скорочення м'язів позначаються термінами» динамічна сила» і «статична сила» Як приклад прояву статичної сили можна привести втримання ваги штанги на витягнутих руках, а динамічної - стрибок нагору.

Властиво силові здатності проявляються переважно в умовах ізометричної напруги м'язів, забезпечуючи втримання тіла і його ланок у просторі, збереження поз при впливі на людину зовнішніх сил.

Ступінь прояву властиво силових здатностей людини залежить від кількості м'язів, залучених у роботу, або від особливостей їхніх скорочувальних властивостей. Відповідно до цього розрізняють два методи в розвитку силових здатностей: використання вправ з максимальними умовами й використання вправ з неграничними обтяженнями Вправи з максимальними зусиллями припускають виконання рухових дій із граничними або околопредельными(90-95% від максимальної величини) обтяженнями. Це забезпечує максимальну мобілізацію нервово-м'язового апарата й найбільший приріст силових здатностей. Гранична напруга м'язів вимагає прояву більших психічних напруг, приводить до перезбудження нервових центрів, у результаті чого в роботу додатково включаються «зайві» для виконання даної вправи м'язові групи, що утрудняють удосконалювання техніки рухів.

Вправи з неграничними обтяженнями характеризуються виконанням рухових дій з максимальним числом повторень при відносно невеликих обтяженнях (до 50-60% від граничних). Це дозволяє виконувати великий обсяг роботи й забезпечує прискорений ріст м'язової маси. Крім того, неграничні обтяження не утрудняють контролю за технікою рухів. При цьому режимі роботи тренувальний ефект досягається протягом тривалого часу.

Швидкісно-силові здатності проявляються при різних режимах м'язового скорочення й забезпечують швидке переміщення тіла в просторі. Найпоширенішим їхнім вираженням є так звана вибухова сила, тобто Розвиток максимальних напруг у мінімально короткий час (наприклад, стрибок).

Для розвитку швидкісно-силових здатностей використовують вправи з подоланням ваги власного тіла (наприклад, стрибки) і із зовнішніми обтяженнями (наприклад, метання набивних м'ячів). Найпоширенішими методами розвитку швидкісно-силових здатностей є методи повторного виконання вправи й кругового тренування. Метод повторного виконання вправи дозволяє вибірково розвивати певні групи. Метод кругового тренування забезпечує комплексний вплив на різні групи м'язів. Вправи підбирають таким чином, щоб кожна наступна серія включала в роботу нову м'язову групу, дозволяла значно підвищити обсяг навантаження при строгому чергуванні роботи й відпочинку. Подібний режим забезпечує значний приріст функціональних можливостей систем подиху, кровообігу й энергообмена, але на відміну від повторного методу можливість локального спрямованого впливу на певні м'язові групи тут обмежена. Вправи, направленно, що впливають на розвиток швидкісно-силових здатностей, умовно розділяють на два типи: вправи переважно швидкісного характеру й вправи переважно силового характеру.

Під час виконання вправ обтяження може бути або постійним, або мінливої. При цілеспрямованому розвитку швидкісно-силових здатностей необхідно керуватися методичним правилом: всі вправи незалежно від величини й характеру обтяження потрібно виконувати в максимально можливому темпі.

Витривалість виражається через сукупність фізичних здатностей, підтримка тривалості роботи в різних зонах потужності: максимальної, субмаксимальной (околопредельной), великого й помірного навантажень. Кожній зоні навантажень властив свій своєрідний комплекс реакцій органів і структур організму.

Тривалість механічної роботи до повного стомлення можна розділити на три фази: початкового стомлення, компенсованого й декомпенсированного стомлення. Перша фаза характеризується появою початкових ознак утоми, друга - прогресивно, що заглиблюється стомленням, підтримкою заданої інтенсивності роботи за рахунок додаткових вольових зусиль і частковою зміною структури рухової дії (наприклад, зменшенням довжини й збільшенням темпу кроків при бігу). Третя фаза характеризується високим ступенем стомлення, що приводить до зниження інтенсивності роботи аж до її припинення.

У теорії й практиці фізичного виховання виділяють загальну й спеціальну витривалість. Під загальною витривалістю розуміють тривале виконання роботи з оптимальною функціональною активністю основних жизнеобеспечивающих органів і структур організму. Даний режим роботи забезпечується переважно здатностями виконувати рухові дії в зоні помірних навантажень. Спеціальна витривалість характеризується тривалістю роботи, що визначається залежністю ступеня стомлення від змісту рішення рухового завдання. Спеціальна витривалість класифікується: а) за ознаками рухової дії, за допомогою якого вирішується рухове завдання (наприклад, прыжковая витривалість); б) за ознаками рухової діяльності, в умовах якої вирішується рухове завдання (наприклад, ігрова витривалість); в) за ознаками взаємодії з іншими фізичними якостями (здатностями), необхідними для успішного рішення рухового завдання (наприклад, силова витривалість).

Виховання витривалості здійснюється за допомогою рішення рухових завдань, що вимагають мобілізації психічних і біологічних процесів у фазі компенсаторного стомлення або наприкінці попередньої фази, але з обов'язковим виходом на фазу компенсаторного стомлення. Умови рішення завдань повинні забезпечувати варіативний характер роботи з обов'язково мінливими навантаженнями й структурою рухової дії (наприклад, подолання перешкод під час перегони по пересіченій місцевості).

До провідних фізичних здатностей, що виражають якість витривалості, відносять витривалість до навантажень у максимальної, субмаксимальной, великій і помірній зонах навантажень. Всі ці здатності мають єдиний вимірник - граничний час роботи до початку зниження її потужності.

Ведучим у розвитку витривалості є метод строго регламентованої вправи, що дозволяє точно задавати величину й обсяг навантаження. Повторне виконання вправи або серій можна починати при ЧСС 110-120 уд/хв. У паузах для відпочинку виконують вправи на подих, розслаблення м'язів і розвиток рухливості в суглобах. Розвивати витривалість при субмаксимальных навантаженнях доцільно після вправ на розвиток координації рухів або навчання руховим діям при стомленні, що починається. Тривалість вправ, їхня кількість і інтервали для відпочинку між ними повинні бути співвіднесені з характером попередньої роботи. Розвиток витривалості в умовах більших навантажень здійснюється методами строго регламентованої й ігрової вправ. Останній дозволяє за рахунок підвищеної емоційності досягати більшого обсягу роботи.

_Спритність виражається через сукупність координаційних здатностей, а також здатностей виконувати рухові дії з необхідною амплітудою рухів (рухливістю в суглобах). Спритність виховують за допомогою навчання руховим діям і рішення рухових завдань, що вимагають постійної зміни структури дій. При навчанні обов'язковою вимогою є новизна вправи, що розучується, і умов його застосування. Елемент новизни підтримується координаційними труднощами дії й створенням зовнішніх умов, що утрудняють виконання вправи. Рішення рухових завдань припускає виконання освоєних рухових дій у незнайомих ситуаціях.

Координаційні здатності пов'язані з можливостями керування рухами в просторі й часі й включають: а) просторове орієнтування; б) точність відтворення руху по просторових, силових і тимчасових параметрах; в) статична й динамічна рівновага. Просторове орієнтування має на увазі: 1)збереження подань про параметри зміни зовнішніх умов (ситуацій) і 2) уміння перебудовувати рухову дію відповідно до цих змін. Людина не просто реагує на зовнішню ситуацію. Він повинен ураховувати можливу динаміку її зміни, здійснювати прогнозування майбутніх подій і у зв'язку із цим будувати відповідну програму дій, спрямовану на досягнення позитивного результату.

Відтворення просторових, силових і тимчасових параметрів рухів проявляється в точності виконання рухових дій. Їхній розвиток визначається вдосконалюванням сенсорних (чутливих) механізмів регуляції рухів. Точність просторових переміщень у різних суглобах (проста координація) прогресивно збільшується при використанні вправ на відтворення поз, параметри яких задаються заздалегідь. Точність відтворення силових і тимчасових параметрів рухової дії характеризується здатністю диференціювати м'язові зусилля за завданням або необхідністю, пов'язаної з умовами виконання даної вправи. Розвиток точності тимчасових параметрів рухів спрямовано на вдосконалювання так званого почуття часу, тобто Вміння диференціювати тимчасові характеристики рухової дії. Його розвиток забезпечується вправами, що дозволяють змінювати амплітуду рухів у великому діапазоні, а також циклічними вправами, виконуваними з різною швидкістю пересування, з використанням технічних засобів (наприклад, электролидеры, метрономи й т.д.). Розвитку цієї якості сприяють вправи, що дозволяють змінювати тривалість рухів у великому діапазоні.

У цілісній руховій дії всі три провідні координаційні здатності - точність просторових, силових і тимчасових параметрів - розвиваються одночасно. Разом з тим правильно обраний засіб (вправа) дозволяє, акцентовано впливати на одну з них. Наростання стомлення веде до різкого підвищення числа помилок у точності відтворення, і якщо виконання вправи триває, то можливо закріплення помилок. Збереження стійкості тіла (рівновага) необхідно при виконанні будь-якої рухової дії. Розрізняють статичну й динамічну рівновагу. Перше проявляється при тривалому збереженні певних поз людини (наприклад, стійка на лопатках у гімнастиці), друге - при збереженні спрямованості переміщень людини при безупинно мінливих позах (наприклад, пересування на лижах). Удосконалювання динамічної рівноваги здійснюється за допомогою вправ циклічного характеру (наприклад, ходьба або біг по похилій площині зі зменшеною шириною опори). Вестибулярна стійкість характеризується збереженням пози або спрямованості рухів після подразнення вестибулярного апарата (наприклад, після обертання). У цих цілях використовують вправи з поворотами у вертикальному й горизонтальному положеннях, перекиди, обертання (наприклад, ходьба по гімнастичному ослоні після серії перекидів). Навички в статичній рівновазі формують за допомогою поступової зміни координаційної складності рухової дії, а в динамічному - за рахунок поступової зміни умов виконання вправ.

Швидкість п роявляється через сукупність швидкісних здатностей, що включають: а) швидкість рухових реакцій; б) швидкість одиночного руху, не обтяженого зовнішнім опором; в) частоту (темп) рухів. Багато фізичних здатностей, що характеризують швидкість, входять складеними елементами в інші фізичні якості, особливо в якість спритності. Швидкість виховують за допомогою рішення різноманітних рухових завдань, успіх рішення яких визначається мінімальним часом виконання рухової дії. Вибір рухових завдань по вихованню швидкості диктує дотримання ряду методичних положень, що вимагають, з одного боку, високого володіння технікою рухової дії (навченість рухам), а з іншого боку - наявності оптимального функціонального стану організму, що забезпечує високу фізичну працездатність. Перша група вимог передбачає підвищення труднощів рішення завдань за рахунок зменшення часу виконання рухових дій, але за умови, що техніка володіння руховою дією не лімітує його швидкісні параметри. Друга група вимог припускає здійснення рішення рухових завдань до настання перших ознак стомлення, що сполучено зі збільшенням часу рухів, а, отже, закріпленням інших тимчасових параметрів його виконання.

Швидкість рухової реакції характеризується мінімальним часом від подачі якого-небудь сигналу до початку виконання руху і являє собою сенсорну реакцію. Розрізняють прості й складні рухові реакції. Час простих реакцій значно коротше часу складних. Проста реакція-це відповідь заздалегідь певним рухом на очікуваний сигнал.

Складні реакції розділяються на реакції вибору й реакції на об'єкт, що рухається. Реакція вибору-це відповідь певним рухом на один з декількох сигналів. Необхідними умовами для виховання швидкості є підвищена працездатність і висока емоційність людини, бажання виконувати вправа на заданий результат.

Особливістю фізичної якості швидкості є відсутність зв'язку між його фізичними здатностями, що виражають. Установлено, що час рухової реакції не зв'язано зі швидкістю одиночного скорочення, а останнє не завжди визначає максимальну частоту рухів. Можна мати гарну реакцію на зовнішній сигнал (подразник), але мати малу частоту рухів і навпаки.

Гнучкість визначається, як фізична здібність людини виконувати рухові дії з необхідною амплітудою рухів. Вона характеризує ступінь рухливості в суглобах і стан м'язової системи. Останнє зв'язано як з механічними властивостями м'язових волокон (опірність їхньому розтяганню), так і з регуляцією тонусу м'язів під час виконання рухової дії. Недостатньо розвинена гнучкість утрудняє координацію рухів, лімітує можливості просторових переміщень тіла і його ланок.

Розрізняють пасивну й активну гнучкість. Пасивна гнучкість визначається по амплітуді рухів, чинених під впливом зовнішніх сил. Активна гнучкість виражається амплітудою рухів, чинених за рахунок напруг власних м'язів, що обслуговують той або інший суглоб. Величина пасивної гнучкості завжди більше активної. Під впливом стомлення активна гнучкість зменшується, а пасивна збільшується. Рівень розвитку гнучкості оцінюють по амплітуді рухів, що виміряється або кутовими градусами, або лінійними мірами. У практиці фізичного виховання виділяють загальну й спеціальну гнучкість. Перша характеризується максимальною амплітудою рухів у найбільш великих суглобах опорно-рухового апарата, друга - амплітудою рухів, що відповідає техніці конкретної рухової дії.

Гнучкість розвивають в основному за допомогою повторного методу, при якому вправи на розтягування виконують серіями. Активна й пасивна гнучкість розвиваються паралельно. Рівень розвитку гнучкості повинен перевершувати ту максимальну амплітуду, що необхідна для оволодіння технікою досліджуваної рухової дії. Цим створюється так званий запас гнучкості. Досягнутий рівень гнучкості необхідно підтримувати повторним відтворенням необхідної амплітуди рухів.

Виховання фізичних якостей здійснюється через спрямований розвиток провідних здатностей людини на основі певних закономірностей, у тому числі гетерохронности (різночасності), етапності, фазності й переносу в розвитку здатностей.

Гетерохронность розвитку встановлює, що в процесі біологічного дозрівання організму спостерігаються періоди інтенсивних кількісних і якісних змін окремих його органів і структур. Якщо в ці періоди робити педагогічні впливи на випереджальні у своєму розвитку органи й структури, то ефект у розвитку відповідних фізичних здатностей значно перевищить, що досягається в періоди їхньої відносної стабілізації. Періоди інтенсивного розвитку тої або іншої фізичної якості в чоловіків і жінок не збігаються.

Етапність розвитку встановлює, що в міру виконання однієї й того ж навантаження ефект розвитку фізичних здатностей знижується. Щоб постійно підтримувати його на високому рівні, необхідно змінювати зміст і величину навантаження, умови її виконання. Розвиток фізичних здатностей при тривалому постійному навантаженні характеризується трьома етапами: етапом початкового впливу, етапом поглибленого впливу й етапом невідповідності навантаження зрослим функціональним можливостям організму. Етапу початкового впливу навантаження свойствен широкий спектр впливів на організм, коли розвиток однієї фізичної здатності може сполучатися з розвитком інших. Для цього етапу звичайно характерні неадекватні реакції організму у відповідь на виконуване навантаження, низька економічність механічної роботи. Етап поглибленого впливу наступає в міру кількаразового виконання вправи з однієї й тим же навантаженням. Відбувається як би підсумовування спрямованих впливів на фізичну здатність, що розвивається, і її окремі компоненти. Розширюються можливості відповідних органів і структур, удосконалюється їхнє взаємоузгодження, підвищується економічність роботи. Етап невідповідності навантаження зрослим функціональним можливостям організму характеризується зниженням або майже зникненням розвиваючого ефекту. Для того щоб підвищити ефект впливу, необхідно змінити зміст навантаження: як би перевести розвиток здатності на попередній етап.

Фазність розвитку встановлює залежність ефекту педагогічного впливу від стану фізичної працездатності організму. Під час виконання рухової дії виявляються чотири фази фізичної працездатності організму: наростаючої працездатності (врабатывание), відносної стабілізації, тимчасового зниження й підвищеної працездатності. Фаза наростаючої працездатності спостерігається на початку виконання будь-якої рухової дії й характеризується тим, що не всі органи й структури організму, включені в дану дію, досягають свого необхідного функціонального рівня одночасно. Це змінює спрямованість педагогічних впливів, не дозволяє, акцентовано впливати на розвивається способность, що. Фаза відносної стабілізації визначає готовність органів і структур організму до адекватного сприйняття навантаження. Зміст виконуваної рухової дії дозволяє направленно розвивати відповідні фізичні здатності. Фаза тимчасового зниження пов'язана із прогресивно наступаючим стомленням і проявляється як під час роботи, так і після її закінчення. Вона характеризується тим, що під впливом наростаючого стомлення органи й структури організму знижують свою активність не одночасно, що дозволяє направленно впливати на деякі з них. Разом з тим, і це дуже важливо для практики, розвиток окремих фізичних здатностей (силових, витривалості) найбільше ефективно здійснюється саме на цій фазі працездатності організму (розвиток через стомлення). Фаза підвищеної працездатності спостерігається після виконання фізичного навантаження, коли організм відновлює свій витрачений потенціал, а потім істотно збільшує його, перевищуючи дорабочие величини. Якщо у фазу підвищеної працездатності зробити повторний вплив, то відбувається поступальний розвиток функціональних можливостей органів і структур організму, а, отже, розвиток відповідної фізичної здатності. Якщо ж повторне виконання навантаження буде постійно збігатися з фазою недовідновлення, то відбувається поглиблення стомлення, перенапруга й виснаження організму.

Перенос розвитку встановлює наявність зв'язку між рівнями розвитку декількох фізичних якостей або здатностей. Якщо при вихованні якої-небудь фізичної якості один або трохи його компонентів представлені в структурі іншої якості, то останній буде розвиватися, хоча й не настільки інтенсивно.

Навчання руховій дії, виховання тої або іншої фізичної якості опираються на вже наявні й здобувати^ся знову людиною знання. У практиці фізичного виховання існує певна система фактів і закономірностей, що сприяють правильної організації фізичного виховання. Систематичне розширення й поглиблення спеціальних знань становлять головний зміст розумової діяльності в процесі фізичного виховання.

Виховні завдання характеризуються вихованням фізичних і психічних потенцій людини при рішенні рухових завдань у конкретних ситуаціях.

Дата добавления: 2014-01-11