Основні поняття стилістики

Як і кожна інша галузь знань, стилістика оперує великою кількістю властивих їй понять, основними з них є такі: стиль, норма, стилістичне значення, експресія, стилістема, стилістичні засоби, стилістичний прийом.

Вихідним для багатьох інших стилістичних понять є поняття стилю. Давні греки стилем називали дерев’яну загострену паличку для писання. Вміння користуватися паличкою-стилем було одним з показників мовної культури. Поступово поняття «стиль» асоціювалося з манерою письма та мовлення, стало предметом наук – античної теорії стилю, риторики, поетики.

Розвиток науки від античної риторики до сучасної лінгвістичної і літературознавчої стилістики значно розвинув і видозмінив, розгалузив загальне поняття стилю, а з ним і значення слова стиль. У сучасному мовленні це слово вживається в різних сферах.

У лінгвістиці досі немає єдиного усталеного і загальноприйнятого визначення стилю, хоча спроб його визначити є багато і в існуючих дефініціях переважно відображені основні ознаки стилю.

Зважаючи на складність і обсяг загального поняття стилю, вчені розчленовують його на вужчі поняття: стиль як семіотичне поняття, як лінгвістичне поняття, як властивість висловлення, стиль тексту тощо.

Різнобічне використання терміна стиль зумовило кілька окремих його тлумачень:

1) стиль описовий як аспект мовної системи (мовні одиниці мають додаткові експресивні відтінки значення, часом засвідчені навіть у нормативних словниках);

2) стиль експресивний як ступінь інтенсивності виражальних можливостей мови і мовців;

3) стиль художній як поняття культурно-естетичне, як напрям, адже мова належить до явищ культури, особливо мистецтво слова;

4) стиль як зреалізована можливість вибору і як продукт, результат вибору;

5) стиль як манера вираження, тобто використання мовних засобів;

6) стиль індивідуальний як мовний вияв індивідуальності;стиль як відхилення від узвичаєної норми;

7) стиль як ефективність мовної комунікації;

8) стиль як лад мови, склад, тон;

9) стиль як якість мови;

10) стиль як специфічність, своєрідність, оригінальність.

У зв’язку з розмежуванням понять мова і мовлення виникає питання: стилі властиві мові чи тільки мовленню. Розвинена національна мова диференціюється як на стилі мови, так і на стилі мовлення. Оскільки поняття мова розуміється як система знакових одиниць безвідносно до конкретного спілкування, то й поняття стилю стосовно мови абстрактніше, ніж стосовно мовлення: стиль мови – це різновид літературної мови; один із своєрідних способів використання літературної мови. Поняття стиль мови засвідчує високий рівень розвитку мовних засобів, їх багатство, унормованість у межах певного стилю. Це оцінка мовних засобів кожного із стилів у статиці.

Виходячи із таких засад, стилі мови можна визначити як історично сформовані, суспільно усвідомлені різновиди загальнонаціональної літературної мови, які різняться принципами відбору та організації мовних засобів і частково самими мовними засобами відповідно до сфер спілкування.

Термін стиль мовлення акцентує на конкретному – усному чи писемному – функціонуванні специфічних мовних засобів, які належать до окремого стилю: це функціонально-стилістичне використання тих мовних одиниць, з яких сформувався кожен із стилів мови.

Таким чином, термін стиль мови доцільно вживати тоді, коли йдеться про стилістичні можливості виражальних засобів літературної мови як цілісної системи, а термін стиль мовлення застосовувати тоді, коли це стосується конкретного комунікативного використання окремою особою мовних елементів певного стилю.

Теорія і практика стилів мови і стилів мовлення оперують тими самими мовними одиницями (фонетичними, лексичними і т.д.), але в стилях мови структурні елементи мови (від фонем, букв і до тексту) усвідомлюються лише як статичний мовний матеріал з його особливими комунікативними можливостями, а в стилях мовлення ті ж самі мовні явища розглядаються у використанні, функціонуванні. Як зазначає П. Дудик, найбільші стилістичні можливості мають речення (особливо в контексті з іншими реченнями), а ще більшою мірою – тексти, пор. напр., дві синонімічні одиниці у формі простих речень (риторичного й нериторичного): Хто ж цього не знає! і Всі це знають. Семантично вони однозначні, але стилістично нетотожні.

Отже, терміни стиль мови і стиль мовлення та позначувані ними мовні реалії поєднують у собі як спільне, так і своєрідне. Стиль мови (як і мова в повному обсязі) є явищем тільки соціальним, спільним для всіх носіїв мови, а стиль мовлення – явище хоч і соціальне (за своєю сутністю, за змістом), але водночас обов’язково і явище індивідуальне, суто особистісне, бо кожен у своєму усному чи писемному мовленні послуговується мовою в межах усіх її стилів по-особливому, індивідуально.

Один стиль відрізняється від іншого специфічними ознаками – лексичними, фразеологічними, граматичними, їх називають стилетвірними. Наприклад, слова квадрат, трапеція, радіус, теорема належать до стилетвірних мовних засобів математики, це типові лексичні ознаки наукового стилю (терміни). До цього ж стилю належать і лексеми іменник, суфікс, додаток, тире. З певної сукупності своєрідних стилетвірних мовних засобів мови і формується мовна й мовленнєва специфіка стилю. Крім стилетвірних мовних одиниць, у кожному із стилів є і нестилетвірні мовні засоби, які утворюють найголовніший шар загальновживаної лексики. Вони належать до всемовних ознак, ними всі стилі об’єднуються в одне мовне ціле, формують певну мову.

Крім поняття функціонального стилю, є ще поняття експресивного стилю. У сучасному розумінні – це використання таких мовних засобів, які викликають у співрозмовника почуття піднесеності, урочистості (високий стиль), або становлять нейтральну інформацію, звичне спілкування (середній стиль), або орієнтовані на досягнення ефекту іронії, зневаги (низький стиль). Колишні експресивні стилі перестали існувати у 18 ст.

Індивідуальний функціональний стиль (ідеостиль, ідіолект) – це сукупність мовно-виражальних засобів, які виконують естетичну функцію і вирізняють мову окремого письменника з-поміж інших.

Норма. Головною і необхідною умовою існування функціонального стилю є мовленнєва системність, тобто спосіб добору й організації мовних засобів у певному типі мовлення. Мовленнєва системність стилю визначає і стильову норму, яка є вужчою, ніж літературна норма мови, тому її ще називають внутрішньою, оскільки всі функціональні стилі літературної мови, не виходячи за межі літературної норми, мають і особливі норми. Так, структури на зразок порядок денний, пояснювальна записка, у зв’язку з тим що і под. є літературно нормативними і водночас є внутрішньою нормою офіційно-ділового стилю, але залишаються поза внутрішньою нормою художнього стилю. Стилістична норма не протиставляється загальномовній, літературній та стильовій нормам, вона діє в межах літературної норми, але переслідує мету не тільки правильності мовлення, але й доцільності та довершеності його відповідно до завдань, умов і ситуації спілкування.

Для лінгвостилістики важливим є те, що поняття стиль міцно пов’язане з функціональним аспектом мови, з використанням її в різних сферах життєдіяльності мовців, з процесом мовного спілкування в цих сферах, з необхідністю враховувати двосторонній характер спілкування (адресант / адресат), ситуацію й умови спілкування та специфіку текстотворення.

Конотація – це власне стилістичний термін, лат. походження і буквально значить «маю додаткове значення». у широкому розумінні додатковою інформацією, яка надає можливість мовній одиниці виконувати експресивну функцію. У вужчому розумінні конотація – це такий компонент значення лексеми, який дає можливість використовувати її для вторинної номінації. Він виникає на асоціативно-образних уявленнях і ніби заступає пряме об’єктивне значення, в результаті чого постають тропи і фігури: музика в камені, медова гречка, біль слова, жевріє хмарка. Виникають такі додаткові значення на зумисних зміщеннях традиційної сполучуваності мовних одиниць.

Стилістичне значення – одне з найголовніших понять стилістики. Воно стоїть поряд з такими поняттями, як стиль і конотація. З першим (стиль) поняття стилістичного значення взаємодіє як його основна риса, як репрезентант стилю. З другим (конотація) – як рівноправний йому синонім і як виразник додаткової інформації. Стилістичне значення є «робочим поняттям» практичної стилістики і практичної риторики. Однак поняття конотація і стилістичне значення не тотожні. Вони близькі, синонімічні, можуть бути взаємозамінними, але між ними існує співвідношення ознаки і результату дії чи вияву цієї ознаки. Конотація – це ознака, властивість, здатність мовної одиниці, а стилістичне значення – уже породжений цією здатністю результат.

Стилістичним значенням називають додаткове, супровідне до лексичного тат граматичного значення мовної одиниці. Воно обмежує використання цієї одиниці певним стилем, типом мовлення чи видом тексту і має стилістичну вартість – маркованість, якою й протиставляється нейтральним значенням. Стилістичне значення накладається на лексичне та граматичне і здебільшого є залежним від лексичного.

Розрізняють стильове і стилістичне значення. Стильове значення мовної одиниці показує, в якому стилі ця одиниця постійно вживається, за яким закріпилася як його стилетвірна одиниця (заява, протокол – в офіційно-діловому; аналіз, синтез – у науковому; майбуття, крилатість, мед спогадів – у художньому тощо). Стилістичне значення діє в межах стильового на тлі стилістично нейтральних мовних засобів і характеризується конкретною оцінністю, експресією. Воно виникає в результаті асоціативно-образного переосмислення значення, нашарування твірної семантики суфіксів (ріднесенький, багатющий), ситуативного використання слів. Стилістичні значення і конотації бувають кількох типів залежно від того, який додатковий до основної інформації компонент переважає у мовній одиниці: аксіологічне, емотивне, образно-експресивне, функціонально-стилістичне.

1) Аксіологічне – це оцінне стилістичне значення, яке виражає закріплене традицією оцінне ставлення до предметів, осіб, явищ за принципом «позитивне – негативне», «добре – погане»: краса – потворність, мудрість – глупота.

2) Емотивне – це емоційне стилістичне значення, воно співвідноситься зі сферою емоційно-чуттєвого сприймання і закріплює узагальнені емоційні характеристики осіб, предметів, явищ, надані їм мовцями впродовж віків: матусенька, красень, плентатись, жерти, пика, баньки.

3) Образно-експресивне стилістичне значення співвідноситься зі сферою чуттєво-образного сприймання мовців, при якому предмети кваліфікуються за якимось ознаками, властивостями, прикметами, що інтенсивно виражені, тобто експресивні. Ці ознаки можуть передаватися через інший предмет, якому вони первісно належать або в якому виражені сильніше: відьма, тигриця (про злу жінку), трудяга, роботяга, бджілка, віл, кінь (про працьовиту людину). Такі мовні одиниці різних рівнів (окремі слова, звуконаслідування, морфеми, метафори, фразеологізми, порівняльні звороти) називають експресемами, або експресивами.

4) Функціональне стилістичне значення породжується у слові тією функцією, яку воно виконує у процесі мовної комунікації і з якою закріплюється у свідомості мовців на основі постійних асоціацій з певною сферою суспільної діяльності – науки, техніки, виробництва, політики, права, управління, творчості, побуту тощо. Саме за цією ознакою – відсутністю чи наявністю функціонального стилістичного значення – всі слова традиційно поділяються на стилістично нейтральні загальновживані і стилістично забарвлені. Цього забарвлення (конотації, маркованості) набувають ті слова, які постійно вживаються зі сталим значенням у певних мовленнєвих ситуаціях і текстах. Так поступово у кожній сфері мовної діяльності сформувалися свої мовні засоби: різногалузеві терміни, канцеляризми, штампи і кліше, поетизми тощо.

Функціональне стилістичне значення можна назвати стильовим, бо саме за його наявністю і якістю мовні одиниці розшаровуються на стильові різновиди літературної мови, які й називаються функціональними стилями. Тому з погляду стилістики функціональне значення серед усіх стилістичних слід вважати головним. Воно охоплює найбільшу сукупність одиниць і є загальнішим та ширшим стосовно інших стилістичних значень. Оцінні, емоційні та образні, експресивні стилістичні значення є вужчими і входять до функціональних стилістичних значень. Оцінне значення діє там, де є потреба у вираженні ставлення мовця до чогось, мотивів його дій, вчинків. Емоційне значення зумовлюється сприйманням світу мовцем через його психічний стан, почуття і волю. Експресивне й образне стилістичні значення спрямовуються на досягнення мовцем певної прагматичної мети – вплинути, подіяти, викликати певну оцінку чи естетичне задоволення.

Одиницею функціонального стилістичного значення є стилістема – мовна одиниця (від слова до тексту) з реальними можливостями стилістичного значення і мовленнєва одиниця з певним стилістичним значенням..

Стилістичні засоби (ресурси) – це елементи мови (мовлення), здатні виражати стилістичну інформацію (експресивно-оцінну, е.-емоційну, функціонально-стильову). Вони належать різним рівням мовної системи: фонетичні, лексичні, фразеологічні, словотвірні, морфологічні, синтаксичні. Є засоби, які мають міжрівневий характер, наприклад, символи, фігури.

Стилістичні прийоми – це різні способи комбінування мовних одиниць одного рівня в межах одиниць вищого рівня. Найпоширеніші з них – прийом стилістичної детермінації, інтердепенденція, констеляція (Мацько, с. 380).

Дата добавления: 2014-01-11