В. Розрахунки через Інтернет

Платіжна система PayCash розпочала свою роботу в країнах СНД з початку 1998 року. Компанія успішно пропонує свої послуги на західному ринку. Електронна платіжна система PayCash позиціюється, в першу чергу, як доступний засіб швидкого, ефективного й безпечного проведення готівкових платежів у мережі Інтернет. Основною перевагою даної платіжної системи безумовно можна вважати застосування власних унікальних розробок в області фінансової криптографії, які були високо оцінені західними експертами. Платіжна система PayCash є володарем низки престижних нагород і патентів, серед яких є «Сертифікат особливого визнання Конгресу США». На даний момент на технології PayСash працюють такі відомі платіжні системи як Яндекс.Деньги (Росія), Cyphermint PayCash (США), DramCash (Вірменія), PayCash Україна.

Основні можливості платіжної системи Яндекс.Деньги:

ü здійснення електронних переказів між рахунками користувачів;

ü можливість купувати, продавати й обмінювати електронні валюти;

ü сплачувати послуги (доступ до Інтернет, стільниковий зв'язок, хостинг, комунальні платежі тощо);

ü приймати платежі на своєму сайті понад двадцятьма способами;

можливість переказу грошових коштів на кредитну або дебетну картку.

Переваги електронної платіжної системи RUpay перед іншими:

ü безкоштовна реєстрація й обслуговування;

ü простота використання й цілодобова он-лайн консультація по ICQ;

ü немає необхідності завантажувати на комп’ютер додаткові програми – електронні гаманці й розбиратись в їх принципах роботи;

ü RUpay має багаторівневу систему безпеки – передача інформації здійснюється з використанням SSL протоколу з кодовим ключем 28-bit;

ü система RUpay гарантує безпеку проведення платежів і конфіденційність інформації.

Основні переваги платіжної системи e-gold:

ü інтернаціональність – незважаючи на місце проживання будь-який користувач має можливість відкриття рахунку в e-gold;

ü анонімність – при відкритті рахунку не висуваються обов’язкові вимоги щодо наведення реальних персональних даних користувача;

ü легкість та інтуїтивність – інтерфейс інтуїтивно зрозумілий та дружелюбний по відношенню до користувача;

ü не вимагається встановлення додаткового програмного забезпечення;

ü реферальна програма за залучених користувачів у розмірі 2,5% від суми доходу від транзакції;

ü універсальність – широке розповсюдження даної платіжної системи дозволяє використовувати її при проведенні практично будь-яких фінансових операцій.

Деякі недоліки платіжної системи e-gold:

ü e-gold стягує щомісячну комісію за зберігання коштів на рахунках у розмірі 0.08%

ü комісія за переказ з одного рахунку на інший складає 1% від суми переказу, але не більше 0.5$.

Платіжна система Webmoney Transfer з’явилась 25 листопада 1998 року й по цей момент є найбільш розповсюдженою й надійною електронною платіжною системою для ведення фінансових операцій в реальному часі, створеною для користувачів російськомовної частини всесвітньої мережі. Користувачем системи може стати будь-яка особа незважаючи на вік, освіту чи професію. Засобом розрахунку слугують титульні знаки під назвою WebMoney або скорочено WM. Усі WM зберігаються у так званих електронних гаманцях.

Найбільш поширені гаманці 4 типів:

ü WMZ – доларові гаманці;

ü WMR – рублеві гаманці;

ü WME – гаманці для зберігання євро;

ü WMU – гаманці для зберігання української гривні.

Платіжна система WebMoney Transfer дозволяє:

ü здійснювати фінансові операції та сплачувати товари (послуги) в мережі Інтернет;

ü сплачувати послуги мобільних операторів, провайдерів Інтернет і телебачення, сплачувати підписку на засоби масової інформації;

ü здійснювати обмін титульних знаків WebMoney на інші електронні валюти за вигідним курсом;

ü здійснювати розрахунки електронною поштою, використовувати мобільний телефон в якості гаманця;

ü власникам Інтернет-магазинів приймати оплату за товари на своєму сайті.

ü 4Г. Телебанкінг і мобільний банкінг

ü Телефонний банкінг (telebanking) наразі залишається найбільш популярною формою віддаленого банкінгу на Заході і поступово впроваджується банками в Україні. Для впровадження телебанкінгу фінансова установа (банк) створює інформаційно-довідкову систему, яка складається з комп’ютера (з відповідним програмним та технічним забезпеченням), підключеного до АТС банка. На сервері банку зберігається інформація про стан поточних рахунків клієнтів. Коли до такої системи звертається клієнт (за допомогою кнопкового телефону), то він фактично пересилає цифровий код. Техніка розшифровує код і перетворює його у запит до бази даних банку, отримує на неї відповідь і трансформує його у голосову форму, пересилає по телефонній лінії.

Лекція 4

ВИЗНАЧЕННЯ ВАРТОСТІ ГРОШЕЙ У ЧАСІ ТА ЇЇ ВИКОРИСТАННЯ У ФІНАНСОВИХ РОЗРАХУНКАХ

1. Час як фактор у фінансових розрахунках

2. Методи урахування податків і інфляції

3. Криві доходності інвестицій

4. Аналіз часових рядів і методи фінансового прогнозування

1.У практичних фінансових операціях суми грошей поза залежністю від їх призначення або походження так чи інакше, але обов’язково, пов’язуються з конкретними моментами або періодами часу

Вплив фактора часу багатократно посилюється, як ми знаємо з власного життєвого досвіду, в період інфляції. Цей фактор часто лежить в основі явного або прихованого шахрайства та недобросовісності. Достатньо у зв’язку з цим нагадати про випадки, коли «продавець» отримував гроші в якості передоплати за товар, який він і не збирався поставити. Знецінені гроші через деякий термін повертались покупцеві.

В інвестиційній практиці, як правило, необхідно порівнювати суму грошей, що вкладається в проект, із сумою, яку інвестор сподівається отримати після завершення інвестиційного періоду. Для порівняння суми грошових коштів під час їх вкладання з сумою, яка буде одержана, використовують поняття майбутня та теперішня вартість грошей.

Майбутня вартість грошей – це та сума, в яку повинні перетворитись через визначений час вкладені сьогодні під процент гроші.

Розрахунок майбутньої вартості грошей пов’язаний із процесом нарощування (компаундування) початкової суми.

Нарощування – це збільшення початкової суми грошей шляхом приєднання до неї суми процентних платежів.

Для розрахунку майбутньої вартості грошей використовується формула складних процентів:

(4.1)

, де: FV (Future value) – майбутня вартість грошей; Р (present value) – початкова вкладена сума; r – ставка відсотків або ставка дохідності; n – кількість періодів, за якими нараховуються проценти; (1+r)^n – множник нарощування (компаундування).

Складний процент – це сума доходу, яку отримає інвестор у результаті інвестування певної суми грошей за умов, що простий процент не сплачується наприкінці кожного періоду, а додається до суми основного вкладу і в наступному періоді також приносить дохід.

Процентна ставка використовується не тільки як інструмент нарощування вартості грошових коштів, але і як норма дохідності інвестиційних операцій.

Множник нарощування (компаундування) – майбутня вартість 1 долара, залишеного на рахунку під відсоткову ставку на даний період.

Теперішня (сучасна) вартість грошей – це сума майбутніх грошових надходжень, приведених до сучасного моменту, з урахуванням процентної ставки або норми дохідності.

Теперішня вартість грошей розраховується за формулою:

(4.2)

, де: PV (present value) – теперішня вартість грошей.

Розрахунок теперішньої вартості грошей називається процесом дисконтування майбутньої вартості грошей.

З формули випливає, що дисконтування – процес, зворотний нарощуванню. Величина r називається ставкою дисконту або просто дисконтом, а величина (1+r)ⁿ – множником дисконтування.

Дисконт – це процентна ставка, яка застосовується до грошових сум, які інвестор планує отримати в майбутньому, для того, щоб визначити розмір інвестицій у теперішній час.

При визначенні дисконтних ставок враховують такі принципи:

ü з двох майбутніх надходжень вищу дисконтну ставку матиме те, що надійде пізніше;

ü чим нижчий визначений рівень ризику, тим нижчою повинна бути ставка дисконту;

ü якщо загальні процентні ставки на ринку зростають, зростають і дисконтні ставки.

Дисконт може зменшитись, якщо існує перспектива ділового підйому, зниження інфляції та процентних ставок. Якщо зменшується дисконт, то зростає теперішня вартість майбутніх доходів.

Множник дисконтування – поточна вартість 1 долара за період n, дисконтована на відсоток r за кожний період.

Розрахунок майбутньої та теперішньої вартості грошей можна здійснити за допомогою звичайного або фінансового калькулятора, а також фінансових таблиць. У фінансових таблицях по горизонталі вказують ставки процентів, а по вертикалі – номер періоду, На перетині цих значень можна знайти величину відповідно множника нарощування або дисконтування.

Таким чином, будь-яку суму грошей можна розглядати як майбутню або теперішню вартість грошей. При цьому вартість грошей у майбутньому арифметично завжди більша. Визначення теперішньої вартості грошей є важливим для прийняття рішення щодо вибору альтернативних варіантів інвестиційних проектів. Очевидно, якщо існує два різні проекти з однаковим періодом реалізації, але різними дисконтними ставками, то можна визначити їх теперішню вартість і порівняти, який із них доцільно вибрати.

2. У розглянутих вище методах визначення нарощеної суми не враховувались такі важливі моменти як податки й інфляція. Розглянемо цю проблему.

У ряді країн одержані (юридичними, а іноді й фізичними особами) відсотки обкладаються податком, що, природно, зменшує реальну нарощену суму і доходність операції.

Позначимо нарощену суму до сплати податків через S, а з урахуванням їх сплати як S ^/. Нехай ставка податку на відсотки дорівнює g, а загальна сума податку G.

При нарахуванні простих відсотків за весь рік знаходимо:

(4.3)

Таким чином урахування податку при визначенні нарощеної суми зводиться до відповідного скорочення відсоткової ставки – замість ставки і фактично застосовується ставка . Розмір податку пропорційний строку. Перейдемо до довгострокових операцій зі складними відсотками:

(4.4)

результати часто представляють собою умовну величину.

Інфляцію необхідно враховувати по крайній мірі в двох випадках: при розрахунку нарощеної суми грошей і при зміні реальної ефективності (доходності) фінансової операції.

Неважко зв’язати індекс цін і темп інфляції. Під темпом інфляції h розуміють відносний приріст цін за період (звичайно він вимірюється у відсотках):

(4.5)

, де – індекс цін.

Інфляція є ланцюговим процесом. Отже, індекс цін за декілька періодів рівний добутку ланцюгових індексів цін:

(4.6)

, де – темп інфляції в періоді t.

Нехай тепер мова йде про майбутнє. Якщо h – постійний очікуваний (або прогнозований) темп інфляції за один період, то за п таких періодів отримаємо:

(4.7)

.

Якщо нарощення відбувається за простою ставкою, то нарощена сума з урахуванням купівельної спроможності рівна:

(4.8)

.

Звернемось тепер до нарощення за складними відсотками. Нарощена сума з урахуванням інфляційного знецінення знаходиться як:

(4.9)

.

Очевидно, що при нарахуванні простих відсотків ставка, яка компенсує вплив інфляції, відповідає величині:

(4.10)

.

Ставку, що перевищує критичне значення і^/ (при нарахуванні складних відсотків i^/=h), називають позитивною ставкою відсотку

.Власники коштів, звісно, не можуть змиритись із їх інфляційним знеціненням і здійснюють різні спроби компенсації втрат.

Найбільш розповсюдженим є коригування ставки відсотку, за яким відбувається нарощення, тобто збільшення ставки на величину так званої інфляційної премії. Підсумкову величину можна назвати брутто-ставкою.

3. Як ми вже зазначали, відсоткова ставка є вимірником доходності фінансової операції. Її значення залежить від багатьох факторів. Для практика важливо уявити собі закономірність зміни величини доходності (або відсоткових ставок, що використовуються в однорідних за складом операціях), в залежності від деяких фундаментальних факторів. Імовірно, найбільш важливим з них є ризик неповернення вкладених коштів. Очевидно також, що подібного роду ризик суттєво залежить від строку позики. Так, при інших рівних умовах позика на 5 років більш ризикована, ніж, скажімо, на 2 роки. Компенсувати ризик власникові коштів може підвищення очікуваної доходності, договірної відсоткової ставки. Таким чином, залежність «доходність-ризик» приблизьмо можна охарактеризувати за допомогою залежності «доходність-строк», одержати яку для практичних цілей суттєво простіше.

Таку залежність, представлену у вигляді графіку 4.1, називають кривою доходності інвестицій (yield curve). На графіці по вертикалі відкладають доходність (Y), по горизонталі – строк (n). Якщо графік охоплює широкий діапазон строків (як короткострокові, так і довгострокові операції), що теж практикується, то для виміру строку застосовують логарифмічну шкалу.

Рис. 4.1. Приклади кривої доходності інвестицій

Криві доходності звичайно будують окремо для коротко-, середньо- та довгострокових операцій і однорідних фінансових інструментів. Значення доходності, що спостерігаються, звичайно знаходяться близько кривої або безпосередньо на ній. Конкретна крива доходності відповідає реальній ситуації, що склалася на інвестиційному ринку, і характерна для короткого часового періоду. Зміна ситуації змінює форму кривої та її положення на графіку. У ряді західних періодичних фінансових видань регулярно наводяться такі криві.

4. Прогнозування (від грецького «перед сказання», «передбачення») за своїм характером нерозривно пов’язане з часом – посередництвом прогнозу ми ніби намагаємось розгледіти майбутнє у теперішньому. Способи такого «передбачення» вельми різноманітні – від внутрішнього голосу та історичних аналогій до експертних оцінок і складних економетричних моделей.

Якісні, або експертні, методи прогнозування будуються на використанні думок спеціалістів у відповідних областях (експертів).

Кількісні методи прогнозування ґрунтуються на обробці числових масивів даних і в свою чергу поділяються на казуальні, або причинно-наслідкові методи і методи аналізу часових рядів.

Часовим (динамічним, або хронологічним) рядом називають послідовність значень певного показника у часі (наприклад, обсягів продаж).

Розрізняють два види часових рядів – моментні, коли значення аналізованого показника віднесені до певних моментів часу (наприклад, днів), та інтервальні, коли вказані відповідні проміжки часу, інтервали.

Метод простого ковзаючого середнього (simple moving average) полягає в тому, що розрахунок показника на прогнозований момент часу будується шляхом усереднення значень цього показника за декілька попередніх моментів часу.

Метод зваженого ковзаючого середнього (weighted moving average) – при складанні прогнозу методом усереднення доводиться спостерігати, що вплив використаних при цьому реальних показників виявляється неоднаковим, при цьому звичайно більш свіжі показники мають більшу вагу.

Метод експоненціального згладжування (exponential smoothing) враховує відхилення попереднього прогнозу від реального показника, а розрахунок проводиться за формулою:

(4.11)

, де – реальне значення показника – прогнозні значення; – постійна згладжування.

Метод проектування тренду (trend projection) базується на ідеї побудови лінії, яка в середньому найменше ухиляється від масиву точок, заданого часовим рядом. Точність прогнозу можна оцінити за допомогою коефіцієнта кореляції.

У випадку значних вимог то точності прогнозу і за наявності великого масиву даних використовують казуальні, або причинно-наслідкові моделі прогнозів, в яких прогнозована величина є функцією великої кількості змінних

Казуальні методи поділяються на:

ü Багатовимірні регресійні моделі (multiple regression models), посередництвом яких регресійна залежність між величинами встановлюється за статистичними даними.

ü Економетричні моделі (econometric models), що дають кількісний опис закономірностей та взаємозв’язків між економічними об’єктами і процесами і розробляються для прогнозування динаміки економіки. Типова економетрична модель представляє собою систему з тисяч рівнянь, рішення яких вимагає потужних обчислювальних засобів.

ü Комп’ютерна імітація (computer simulation), або моделі, здатні створювати «ілюзію реальності», які є проміжною ланкою між реальністю і звичайними математичними моделями.

За відсутності кількісних даних, або коли кількісна модель виходить занадто дорогою, використовують якісні методи прогнозування, які ґрунтуються на основі різного роду експертних оцінок:

ü Дельфійський метод (Delphi method), або метод експертних оцінок, представляє собою процедуру, що дозволяє приходити до згоди групі експертів з різних, але взаємопов’язаних областей.

ü Вивчення ринку (market research), або модель очікування споживача – прогнозу будується на основі різноманітних опитувань споживачів і наступної статистичної обробки.

ü Метод консенсусу (panel consensus), або думка журі, полягає в поєднанні та усередненні думок групи експертів у процесі «мозкового штурму».

ü Сукупна думка збутовиків (grass-roots forecasting) – метод спирається на думку безпосередньо контактуючих зі споживачем торгових агентів.

Сутність закону хвиль, відкритого американським економістом Ральфом Нельсоном Еліотом (1871-1948), базується на ому, що поведінка суспільства розвивається і змінюється у вигляді розпізнаваних моделей.

В якості основного об’єкту застосування свого відкриття Еліот обрав фондовий ринок. Він показав, що постійно змінюючись траєкторія цін фондового ринку утворює певний структурований малюнок. Згідно з теорією Еліота, розвиток ринкових цін набуває вигляду п’яти хвиль особливої структури (рис. 4.2). Три з них, помічені цифрами 1, 3 і 5, здійснюють спрямований (прогресивний) рух. Вони розділені двома відкотами, або перервами, поміченими цифрами 2 і 4.

Аналіз з числами Фібоначчі. Леонардо Фібоначчі (1180-1240), якого також називали Леонардо Пізанський, був одним із кращих математиків свого часу. Свої базові знання він почерпнув від давньоєгипетських, давньогрецьких та арабських математиків, систематизувавши їх у своїй основній праці «Книга обчислень» ("Liber Abaci"). Ця книга побачила світ у 1202 р. й містила низку нових для європейців ідей, однією з найзнаменитіших з яких були арабські цифри. В цій самій книзі Фібоначчі навів ряд натуральних чисел 1, 1, 2, 3, 5, 8, 13, 21, 34, 55, 89, 144 і т.д. до безкінечності, що названо на його честь «рядом чисел Фібоначчі» і який став предметом досліджень сучасних технічних аналітиків. Для того, щоб трохи розважитись, можна навести наступне правило, відкрите у 1680 р. французьким астрономом Жан-Домініком Кассіні:

(4.12)

, де Fn+1 –число з ряду Фібоначчі, наступне за числом Fn; Fn-1 –число з ряду Фібоначчі, попереднє числу Fn; Fn – будь-яке число ряду Фібоначчі.

За твердженням багатьох трейдерів закономірність чисел Фібоначчі дійсно дозволяє передбачити можливу поведінку ринку і є надійним, перевіреним часом інструментом. Саме за цією причиною ряд чисел Фібоначчі обрано деякими технічними аналітиками в якості основи для створення маси способів аналізу й прогнозування цін, найбільш відомими з яких є наступні чотири:

ü віялові лінії Фібоначчі;

ü дуги Фібоначчі;

ü рівні корекції Фібоначчі;

ü часові періоди Фібоначчі.

Лекція 5

УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ

1. Сутність, функції та роль прибутку в умовах ринкової економіки

2. Формування та використання прибутку в ринкових умовах

3. Аналіз рентабельності

4. Оптимізація управління прибутком підприємства

1. Сутність прибутку, як правило, розкривають його характеристики та функції.

ü Прибуток – це форма доходу підприємця, який здійснює певний вид діяльності (виключаючи політичну, благотворну і т. ін. діяльності);

ü Прибуток – це основний фінансовий результат умілого та успішного здійснення бізнесу, в який підприємець вложив свій капітал;

ü Прибуток – це грошове вираження основної частини грошових накопичень, що створюються підприємствами любої форми власності;

ü Прибуток – це частина доходу, яка "очищена" від понесених витрат на здійснення цієї діяльності, тобто це різниця між сукупними доходами і сукупними витратами в процесі здійснення підприємницької діяльності;

ü Прибуток – це показник, що найбільш повно відображає ефективність виробництва, обсяги і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості:

ü Прибуток – це, в певній мірі. плата за ризик здійснення підприємницької діяльності;

ü Прибуток – це джерело забезпечення внутрігосподарських потреб підприємства, джерело формування бюджетних ресурсів, позабюджетних і благодійних фондів.

Прибуток підприємства виконує такі функції:

1. Функція оцінки самостійної діяльності підприємства. Прибуток підприємства є критерієм ефективності конкретної виробничої діяльності. Рівень прибутку підприємства в порівнянні з середньо галузевим характеризує ступінь вміння підприємства і його колективу успішно здійснювати господарюючу діяльність в умовах ринкової економіки. Але прибуток не є універсальним показником роботи підприємства, так як величина його в багатьох випадках визначається факторами, що не залежать від діяльності даного підприємства (політика цін, зміна ставок податку з оберту, структурні здвигни та інше). Багатофакторність економічної категорії прибутку викликає необхідність використовувати наряду з прибутком інші показники ефективності виробництва (рентабельність, продуктивність праці, швидкість оберту зворотних коштів та інші);

2. Функція розподілу. Прибуток використовується в якості знаряддя розподіл) додаткового продукту в його грошовій формі – чистого доходу між підприємством та суспільством в особі держави, між підприємством і галуззю, між підприємством і його робітниками, між сферою матеріального виробництва, де створюється додатковий продукт, і невиробничою сферою, яка утримується суспільством за рахунок додаткового продукту;

3. Функція економічного стимулювання підприємства та робітників. Прибуток використовується як джерело й умова формування фінансових ресурсів підприємства, що заохочують, і забезпечують його розвиток. Чим вищий рівень генерування прибутку підприємства в процесі його господарської діяльності, тим менше його потреба в притягненні фінансових засобів з вигідних джерел і за інших рівних умов – тим вищий рівень самофінансування його розвитку, забезпечення реалізації стратегічних цілей цього розвитку, підвищення конкурентної позиції підприємства на ринку. При цьому прибуток є постійно відтворювальним джерелом і його відтворювання в умовах успішного господарювання здійснюється на поширеній основі;

4. Функція захисту. Прибуток підприємства є основним захисним механізмом, що захищає підприємство від загрози банкрутства, так як за рахунок капіталізації отриманого прибутку може бути швидко збільшена доля високоліквідних активів – відновлена платоспроможність, підвищена доля власного капіталу при відповідному зниженні обсягу найомних засобів, підвищена фінансова стійкість підприємства, сформовані відповідні резервні фонди, фінансові фонди.

Функція оцінки вартості підприємства. Прибуток є головним джерелом зростання ринкової вартості підприємства. Самозростання вартості капіталу забезпечується шляхом капіталізації частини прибутку, отриманого підприємством. Чим вище сума та рівень капіталізації прибутку, отриманого підприємством, тим в більшому ступені зростає вартість активів, а відповідно і ринкова вартість підприємства в цілому.

2. Головною метою політики управління прибутком є забезпечення зростання добробуту підприємства, підвищення його ринкової вартості.

Загальний механізм цієї політики передбачає, що в процесі діяльності підприємство повинно проводити політику максимізації прибутку, що включає:

ü Управління формуванням прибутком;

ü Управління розподілом прибутку.

Політика управління формування прибутку включає в себе наступні елементи:

ü Розробка політики управління прибутком в процесі операційної діяльності;

ü Розробка політики управління прибутком в процесі інвестиційної діяльності;

ü Розробка політики управління прибутком в процесі фінансової діяльності.

В сучасних умовах розвитку економіки підприємства мають змогу впливати на всі компоненти: обсяг виробництва, витрати та через ціну продукції на дохід.

Проблема ціноутворення займає ключове місто в системі ринкових відносин. Ціни можуть бути оптовими (відпускними) й роздрібними

Оптова ціна підприємства включає повну собівартість продукції і прибуток підприємства..

За оптовими цінами підприємства продукція реалізується іншим підприємствам або торгівельно-збутовим організаціям.

Оптова ціна промисловості включає оптову ціну підприємства, податок на додану вартість (ПДВ) і акцизи

За оптовою ціною промисловості продукція реалізується за межі даної галузі. Якщо продукція реалізується через збутові організації і оптові торговельні бази, то в оптову ціну промисловості включаються націнки для покриття витрат і прибутку цих організацій

Роздрібна ціна включає оптову ціну промисловості і торговельну націнку (знижку)..

Політика підприємства щодо оптимізації випуску та структури виробництва передбачає конкретні дії, що спираються на аналіз та прогнози попиту на ринку, спрямовані на:

1. Випуск нових видів продукції;

2. Додаткові маркетингові зусилля щодо збільшення виробництва і продажу існуючої продукції (рекламу, створення конкурентоспроможних умов продажу своїх товарів і сказання послуг (ціна, строки поставок, обслуговування покупців, після продажне обслуговування і т. ін.).

Значної уваги потребують витрати на виробництво, що формують собівартість продукції.

До резервів зниження суми і питомої ваги постійних витрат на будь-якому підприємстві відносять:

1. Суттєве скорочення накладних витрат (витрат на управління) при неблагонадійній кон'юнктурі ринку;

2. Продаж частини обладнання і нематеріальних активів, що не використовується, з метою зниження потоку амортизаційних відрахувань;

3. Широке використання короткострокових форм лізингу машин і обладнання замість їхнього залучення до власності;

4. Скорочення обсягів низки комунальних послуг, що споживаються та інші.

До резервів економії змінних витрат можна віднести:

1. Зниження чисельності робітників основного і додаткового виробництва за рахунок забезпечення зростання продуктивності праці;

2. Скорочення обсягів запасу сировини, матеріалів готової продукції в період неблагонадійної кон'юнктури ринку;

3. Забезпечення для підприємства вигідних умов постачання сировини і матеріалів, і таке інше.

Виробничий (операційний) леверидж – це потенційна можливість впливати на валовий прибуток шляхом зміни структури собівартості й об'єму випуску продукції.

– Дія операційного важеля (левериджа) виявляється в тому, що будь-яка зміна виторгу від продажу продукції завжди породжує значну зміну прибутку. Цей ефект обумовлений різним ступенем впливу динаміки постійних і перемінних витрат на формування фінансових результатів при зміні об'єму виробництва. Чим вище рівень постійних витрат, тим більше сила впливу операційного важеля. Сила впливу операційного важеля інформує про рівень підприємницького ризику.

– Сила впливу операційного важеля розраховується як відношення маржинального доходу до прибутку і показує, скільки відсотків зміни прибутку дає кожен відсоток зміни виторгу від реалізації; визначається по формулі:

(5.1)

, де Свов – сила впливу операційного важеля; МД – маржинальний доход; П – прибуток.

Сила впливу операційного важеля, як відомо, залежить від величини постійних витрат.

Показник, що відображає рівень прибутку, що генерується, на власний капітал при різній долі використання залучених коштів називається ефектом фінансового левериджу. Він розраховується за формулою:

(5.2)

, де ЕФЛ – ефект фінансового левериджу, що проявляється у прирості коефіцієнта рентабельності власного капіталу, %; Спп – ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом; КВРа – коефіцієнт валової рентабельності активів (співвідношення валового прибутку до середньої вартості активів), % ВК – відсоток за кредит, що сплачує підприємство за використання залученого капіталу, %; ЗК – середня сума залучених коштів, що використовуються підприємством; СК – середня сума власного капіталу, що використовується підприємством.

В формулі 5.2 можна виділити три основні складові:

1. Податковий коректор фінансового левериджу , який показує якою мірою проявляється ефект фінансового левериджу у зв'язку з різним рівнем оподаткування прибутку.

2. Диференціал фінансового левериджу , який характеризує різницю між коефіцієнтом валової рентабельності активів і середнім розміром процентів за кредит. Диференціал фінансового левериджу є головною умовою позитивного ефекту фінансового левериджу. Чим більш високе позитивне значення цього показника, тим більш високим за інших рівних умов буде його ефект.

Коефіцієнт фінансового левериджу , який характеризує суму залученого капіталу, що використовується підприємством, у розрахунку на одиницю власного капіталу.

Фінансовий леверидж– це інструмент, який впливає на прибуток підприємства шляхом зміни структури й об'ємів довгострокових пасивів

3. В сучасних умовах розвитку економіки підприємства можуть обирати політику розподіл) чистого прибутку самостійно. Ніякі органи, в тому числі держава, не мають права вмішуватися в процес використання чистого прибутку. Ринкові умови господарювання визначають пріоритетні напрямки розподілу власного прибутку. Розвиток конкуренції викликає необхідність розширення виробництва, його удосконалення, задоволення матеріальних і соціальних потреб трудових колективів.

На рівень показників рентабельності впливає багато чинників, що відбивають різні аспекти діяльності підприємства. Кількісна оцінка кожного чинника на рентабельність допомагає оцінити саме його внесок і прийняти рішення про розробку певного напрямку щодо досягнення бажаного рівня рентабельності.

З метою аналізу рентабельності підприємства розраховують наступні показники:

ü Рентабельність реалізованої продукції за прибутком від реалізації;

ü Рентабельність реалізованої продукції за прибутком від операційної діяльності;

ü Рентабельність активів за прибутком від звичайної діяльності;

ü Рентабельність реалізованої продукції за чистим прибутком.

1 Рентабельність реалізованої продукції за прибутком від реалізації -показує, скільки припадає прибутку від реалізації на одиницю виручки.

(5.3)

,

2 Рентабельність реалізованої продукції за прибутком від операційної діяльності показує, скільки прибутку від операційної діяльності припадає на одиницю виручки.

(5.4)

,

З Рентабельність активів за прибутком від звичайної діяльності показує, скільки прибутку від звичайної діяльності припадає на одиницю коштів, інвестованих в активи.

(5.5)

,

4 Рентабельність реалізованої продукції за чистим прибутком -показує, скільки припадає чистого прибутку на одиницю виручки.

(5.6)

.

4. «Купити дешевше – продати чим дорожче» – принцип, який сповідують багато вітчизняних підприємців, завуальовано відображає економічну суть бізнесу. В її основі закладено тісний зв’язок витрат на виробництво та реалізацію товару і його ціни. Розуміючи структуру цієї залежності, можна оптимізувати витрати і собівартість продукції, що автоматично позначиться на ціні.

Аналіз беззбитковості виробництва є могутнім інструментом для прийняття управлінських рішень. Аналізуючи дані про беззбитковість виробництва, менеджер може відповісти на виникаючі питання при зміні напрямку дій, а саме: який вплив на прибуток буде мати зниження ціни реалізації, який необхідний об'єм продажів для покриття додаткових постійних витрат у зв'язку з передбаченим розширенням підприємства, скільки людей необхідно найняти і тощо

. Менеджеру у своїй роботі постійно необхідно приймати рішення про ціну реалізації, перемінні і постійні витрати, про придбання й використання ресурсів. Якщо він не зможе зробити достовірний прогноз про рівень прибутків і витрат, його рішення можуть принести тільки шкоду компанії.

– Таким чином, ціль аналізу беззбитковості діяльності -установити, що буде з фінансовими результатами, якщо певний рівень продуктивності чи об'єм виробництва зміниться.

– Аналіз беззбитковості будується на залежності між змінами об'єму виробництва і змінами сукупного прибутку від продажів, витрат та чистого прибутку.

– Під точкою беззбитковості розуміється така точка об'єму продажів, при якій витрати дорівнюють виторгу від реалізації всієї продукції, тобто немає ні прибутку, ні збитку.

– Для розрахунку точки беззбитковості можна використовувати 3 методи:

ü рівняння;

ü маржинального доходу;

ü графічного зображення.

ü Метод рівняння ґрунтується на використанні для розрахунку формули:

(5.7)

– , – де Пр – прибуток; – В – виторг; – ЗВ – змінні витрати; ПВ – постійні витрати.

– Маржинальний доход на одиницю дорівнює ціні за мінусом питомої ваги змінних витрат.

(5.9)

– , – де Тб – точка беззбитковості; – МД – маржинальний доход.

– об'єму, у той час як постійні витрати, незмінні при будь-якому об'ємі в межах релевантного періоду.

– Графічний метод представлено на рис. 5.1-5.2:

–

–

– Рис. 5.2. Складові графічного методу.

–

–

– Рис. 5.3. Графік аналізу поведінки затрат, прибутку та об'єму продажів (СVP).

– Розрахунок точки беззбитковості зв'язаний з розрахунком запасу фінансової стійкості, тобто з'ясовує, як далеко "тікає" запланований виторг від точки беззбитковості (порога рентабельності).

Запас фінансової стійкості – це перевищення фактичного чистого виторгу над точкою беззбитковості.

–

(5.10)

– ,

– За допомогою цього показника можна спрогнозувати прибуток.

(5.11)

– , – де КМД – коефіцієнт маржинального доходу. Він розраховується як частка від розподілу маржинального доходу на чистий виторг. – Тб – точка беззбитковості;

– У фінансовому менеджменті підприємства також необхідно враховувати основні етапи теорії життєвого циклу товару. В асортиментній політиці необхідно враховувати наступні обставини:

1. Різна еластичність попиту визначає різні типи поводження покупців при зміні ціни на товар. Тому динаміка виторгу від реалізації також залежить від рівня еластичності попиту.

2. Фінансові цілі підприємства на різних етапах життєвого циклу товару різні. На етапі розробки нового товару підприємство піклується про підтримку своєї беззбитковості в цілому. Витрати на розробку перекриваються прибутком від продажу більш зрілих товарів.

Лекція 6

УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ

1. Управління основним капіталом
2. Нематеріальні активи підприємства, методи їх оцінки та управління
3. Регулювання оборотних активів підприємства
4. Управління вартістю компанії як цілісного майнового комплексу

1. Управління основними фондами – це управлінська методологія, основною метою якої є підтримка робочої готовності виробничих активів за рахунок оптимізації технічного обслуговування, ремонтів, матеріально-технічного забезпечення та використання трудових ресурсів.

Основні завдання, які вирішують системи управління основними фондами підприємства: зниження витрат на обслуговування виробничих активів

ü підтримка максимальної готовності та працездатності виробничих активів;

ü мінімізація експлуатаційних витрат;

ü підвищення надійності обладнання;

ü підвищення прибутку підприємства.

Формування фінансових ресурсів, що забезпечують ефективне відтворення основних засобів і нематеріальних активів підприємства у процесі їх кругообігу пов’язано з їх амортизацією.

Амортизація представляє собою економічний механізм поступового зносу основних засобів і нематеріальних активів на реалізований готовий продукт, у результаті чого їх первісна вартість розподіляється у часі на протязі повного строку їх служби і формується спеціальний грошовий фонд, який забезпечує їх відтворення (реновацію).

Рис. 6.1. Система основних методів амортизації позаоборотних активів, що використовуються у світовій практиці на сучасному етапі

Формування амортизаційної політики підприємства здійснюється за наступними основними етапами (рис. 6.2):

Рис. 6.2. Зміст основних етапів формування амортизаційної політики підприємства

Сума приросту чистого грошового потоку в цьому випадку може бути розрахована за формулою:

(6.1)

, де ЧДПА – сума приросту чистого грошового потоку; НП – ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом; – сума амортизаційних відрахувань при прискореній амортизації активу в конкретному часовому інтервалі; – сума амортизаційних відрахувань при прямолінійній амортизації активу в конкретному часовому інтервалі; п – загальний період експлуатації активу, виражений кількістю часових інтервалів (звичайно в роках); і – дисконтний множник, що використовується при розрахунку теперішньої вартості грошей, виражений десятковим дробом.

Застосування різних методів амортизації забезпечує альтернативність вибору можливих управлінських рішень у формуванні власних фінансових ресурсів підприємства за рахунок цього джерела.

2. Станом на сьогодні єдиного світового стандарту щодо обліку нематеріальних активів загалом не існує. Існує чорнове правило (відоме як „попередній варіант”, англ. – „exposure draft”, ED), що описує спосіб обліку нематеріальних активів, а також звітні правила, що формалізують облік капіталовкладень на дослідження і розвиток та гудвіл.

Правило ED зазначає, що нематеріальним активом може вважатися тільки такий актив, який:

ü може бути чітко відділений від інших активів;

ü має собівартість або ціну, що може бути виміряна;

ü очевидним чином сприятиме отриманню компанією прибутків у майбутньому.

Перелік нематеріальних активів може включати:

1. Торгову марку – логотип, символ або марку, що використовується підприємством для самоідентифікації і є офіційно зареєстрованою на території всієї держави і, при можливості, інтернаціонально.

2. Логотип – ексклюзивний символ, число або комбінацію символів, що використовуються підприємством для самоідентифікації.

3. Фірмове або комерційне найменування.

4. Надпис на етикетці – ексклюзивні слова, що використовуються підприємством додатково до свого корпоративного імені і лого для само ідентифікації і посилення продукції, послуг.

5. Корпоративну індивідуальність – ексклюзивні риси, що відрізняють підприємство і можуть включати в себе, але не бути обмеженими: кольорові схеми, надписи, зовнішній та внутрішній дизайн, меблі, канцелярські товари, упаковку тощо.

6. Гудвіл, ділову репутацію підприємства – різницю між ринковою (продажною) вартістю підприємства як цілісного майнового комплексу та його балансовою вартістю (сумою чистих активів). Це перевищення вартості пов’язано з солідною діловою репутацією підприємства або можливістю одержання більш високого рівня прибутку за рахунок використання більш ефективної системи управління, домінуючої позиції на товарному ринку, застосування нових технологій і т.п.

7. Інші права інтелектуальної власності, які можуть включати конфіденційну інформацію (комерційну таємницю); промислові зразки; ноу-хау, патенти, ліцензії; авторські і суміжні права (права виконавців, виготовлювачів, організацій); права на географічні позначення; стиль, систему ведення бізнесу; винаходи, в тому числі нові технології; програмне забезпечення тощо).

8. Доменне ім'я. Даний тип активів не відмічений у більшості наукових праць і підручників, як зарубіжних, так і вітчизняних. Цей факт пояснюється, в першу чергу тим, що майже всі класичні твори американських і британських авторів написані і видані у 70-80 рр. 20 ст., коли механізмів продажу та оренди доменних імен, як таких, ще не існувало; більшість же вітчизняних видань по суті є лише перекладом і переказом зарубіжних аналогів.

Українські вчені О.С. Федонін, І.М. Рєпіна, О.І. Олексюк розглядають нематеріальні активи (НМА) як чинник потенціалу підприємства і наводять наступну класифікацію методів оцінки вартості цих активів (табл. 6.1).

Дата добавления: 2014-01-11