Методи державного регулювання 6 страница

У другу групу центральних органів виконавчої влади входять державні комітети. Комітет утворює, реорганізує та ліквідує за поданням Прем’єр-міністра України та Президента України. Цей орган здійснює державне управління в певній, як правило, невеликій галузі господарства, керівництво підпорядкованими йому об’єктами, реалізацію певного сектору державної політики. На відміну від міністерств, голови державних комітеті не входять до складу Кабінету Міністрів України, а отже, самостійно не виробляють урядову політику. Державні комітети є єдиноначальними органами. Вони можуть видавати загальнообов’язкові нормативно-правові акти лише в межах повноважень, визначних для них законами. Обсяг повноважень конкретного Державного комітету визначає Президент України, який затверджує положення про нього.

До центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом включаються різноманітні органи: Антимонопольний комітет,Державна податкова адміністрація, Державна судова адміністрація, Державна митна служба, Державний комітет з питань регулярної політики та підприємства, Фонд державного майна, Служба безпеки, Управління державної охорони, головне управління державної служби та ін..

Порядок функціонування цих органів є однаковим з розглянутими міністерствами та державними комітетами. Особливості мають два органи: Антимонопольний комітет і Фонд державного майна. Голів цих органів призначають та звільняють з посад за згодою ВР України. Крім них існує ще одна група органів, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів через відповідних міністрів. Наприклад, через Міністра фінансів спрямовується, координується діяльність Головного контрольно-ревізійного управління, Державного казначейства; через Міністра юстиції – Державного комітету у справах релігій.

До основних функцій міністерств та інших органів виконавчої влади слід віднести участь у формуванні та реалізації державної економічної політики, прогнозуванні розвитку економіки, участь у розробленні проектів Державного бюджету та Державної програми економічного і соціального розвитку України, формування та реалізацію політики у сфері виконання робот і постановок продукції для задоволення державних потреб, розроблення цільових програм розвитку відповідної галузі, внесення пропозицій про зміну умов оподаткування, демонополізації підприємств, про вдосконалення механізму регулювання розвитку економіки, її структурної перебудови, забезпечення збалансованості, соціального захисту населення, екологічної безпеки, формування та реалізації інвестиційної політики, участь у підготовці міжнародних договорів України, укладення міжнародних договорів міжвідомчого характеру.

Міністерство економіки України

Функції єдиного економічного центру покладено на Міністерство економіки України. Основу його діяльності становить методичне й організаційне забезпечення реалізації соціально-економічної політики держави. Це міністерство безпосередньо розробляє проект державних прогнозів і програм економічного та соціального розвитку України; спільно з Міністром фінансів складає проект Державного бюджету України; готує проект найважливіших державних цільових комплексних програм; розробляє стратегію державного регулювання малого бізнесу: складає перспективний баланс трудових ресурсів, здійснює заходи щодо вдосконалення його структури, бере участь у розробці програм зайнятості населення; розробляє пропозиції з формування і реалізації державної промислової політики, розвитку АПК та експортного потенціалу; формує державні замовлення і координує роботу державних замовників щодо розміщення постановок продукції для державних потреб; здійснює методичне та організаційне керівництво розробленням нормативів, балансів прогнозів та прогнозів та програм соціально-економічного розвитку галузей і регіонів, а також застосування інструментів державного управління економікою.

Міністерство фінансів України

Основним завданням Мінфіну України є: розроблення та проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики; здійснення разом з іншими органами виконавчої влади аналізу сучасної економічної та фінансової ситуації в Україні, а також перспектив її розвитку; розроблення стратегії щодо внутрішніх і зовнішніх позик держави, погашення і обслуговування державного боргу; розроблення проекту Державного бюджету України та прогнозних показників зведеного бюджету України, забезпечення в установленому порядку виконання Державного бюджету України, контроль за дотриманням правил складання звіту про виконання Державного бюджету України та затвердженого бюджету України; забезпечення концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямках соціально-економічного розвитку України; забезпечення ефективного використання бюджетних коштів та здійснення в межах своєї компетенції державного фінансового контролю; здійснює організаційне керівництво планування, звітності, контролю, а також застосування єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку та звітності.

Міністерство праці та соціальної політики

Основним завданням Мінпраці України є: участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, соціального страхування, оплати, нормування та стимулювання праці, охорони й умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин, трудової міграції; керівництво діяльності державної служби зайнятості, проведення заходів, пов’язаних з ефективним функціонуванням ринку праці, сприяння раціональній, продуктивній і вільно обраній зайнятості, підвищенню якості та конкурентоспроможності робочої сили; розроблення і здійснення заходів для мотивації до праці, вдосконалення її оплати, організації та нормування; здійснення комплексного управління охороною праці та державного нагляду за додержуванням у процесі трудової діяльності вимог щодо безпеки, гігієни праці та виробничого середовища; забезпечення через систему підпорядкованих йому органів реалізації права громадян на соціальних захист через своєчасне й адресне надання соціальної підтримки, зокрема державної допомоги малозабезпеченим громадянам, у разі втрати роботи, працездатності, досягнення пенсійного віку тощо; забезпечення розвитку соціальних трудових відносин та захисту прав працівників шляхом здійснення державного нагляду за додержанням роботодавцями вимог законодавства про працю; розроблення заходів, спрямованих на реалізацію політики грошових доходів населення.

Антимонопольний комітет України

Основними завданнями Комітету є: здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства; запобігання, виявлення і припинення порушень антимонопольного законодавства; контроль за економічною конкуренцією; сприяння розвитку добросовісної конкуренції. Комітет контролює дотримання антимонопольного законодавства суб’єктами господарювання, органами державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема при створенні, реорганізації, ліквідації об’єктів господарювання та в усіх інших випадках економічної концентрації. Головне завдання Антимонопольного комітету – не формальне усунення монополізму, а створення ефективного конкурентного середовища.

Фонд державного майна України

Основні завдання Фонду полягають у такому: захист майнових прав України на її території та за кордоном; здійснення прав розпорядження майном державних підприємств у процесі їх приватизації, створення спільних підприємств; здійснення повноважень щодо організації та проведення приватизації майна підприємств, яке перебуває у загальнодержавній власності; сприяння процесові демонополізації економіки і створенню умов для конкуренції виробників.

Фонд відповідно до покладених на нього завдань:змінює у процесі приватизації організаційно-правову форму підприємств, що перебувають у загальнодержавній власності, через перетворення їх у відкриті акціонерні товариства; продає майно, що перебуває у загальнодержавній власності, у процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств і об’єктів незавершеного будівництва; укладає угоди з посередниками до приватизації та продажу об’єктів приватизації; видає ліцензії посередникам; вживає заходів до залучення іноземних інвесторів до процесу приватизації; бере участь у створенні іноземних підприємств, до статутного фонду яких передається майно, що є загальнодержавною власністю; представляє інтереси України за кордоном з питань, що стосуються захисту майнових прав держави.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку

Основним завданням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку є: формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів; координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних; здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, додержання законодавства у цій сфері; захист прав інвесторів через застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів; застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень; сприяння розвитку ринку цінних паперів; узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску й обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозиції щодо його вдосконалення.

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва

Держпідприємство є відповідальним за такі завдання: координування діяльності виконавчих органів у процесі розробки та реалізації політики, що стосується розвитку і підтримки підприємництва в Україні; узагальнення досвіду відносно реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності та розроблення пропозицій щодо вдосконалення даного процесу; сприяння розвитку малого бізнесу, консультаційна й інформаційна підтримка; підготовка пропозицій щодо усунення адміністративних, економічних і ор­ганізаційних перешкод у процесі і розвитку бізнесу; впроваджен­ня і розвиток механізмів фінансування та кредитування підпри­ємництва; участь у проведенні тренінгів і перепідготовці кадрів; розробка пропозицій щодо позиції державної політики відносно недержавних підприємств; співпраця з міжнародними організація­ми з питань сприяння розвитку підприємництва.

Державний комітет статистики

Основною функцією Державного комітету статистики Украї­ни є збирання й оброблення статистичної інформації для викори­стання при обґрунтуванні управлінських рішень. Галузеві цент­ральні органи виконавчої влади — Міністерство промислової по­літики, Міністерство аграрної політики тощо — реалізують дер­жавну політику у сфері матеріального виробництва.

Місцеві державні адміністрації

Виконавчу владу в областях і регіонах, містах Києві та Севас­тополі відповідно до ст. 118 Конституції України здійснюють державні адміністрації. Мережа цих органів визначається терито­ріальним устроєм країни, згідно з яким система адміністративно-територіального устрою складається з Автономної Республіки Крим, областей (24), районів (близько 490), міст, районів у міс­тах, селищ і сіл.

Органи виконавчої влади АРК наділені більшими повнова­женнями порівняно з обласними державними адміністраціями. Рада міністрів Автономної Республіки Крим самостійно здійснює виконавчі функції та повноваження з питань, віднесених до само­стійного відання АРК Конституцією України, Конституцією АРК і законами України, а також здійснює державні виконавчі функції і повноваження, делеговані законами України відповідно до Кон­ституції України. При виконанні державних функцій і повнова­жень Рада міністрів Автономної Республіки Крим підзвітна і під­контрольна Кабінету Міністрів України, а керівники районних державних адміністрацій — Раді міністрів АРК.

Автономна Республіка Крим самостійно здійснює виконавчі функції і повноваження з таких питань розвитку економіки, фі­нансової, кредитної та цінової політики: промисловості паливно-енергетичного комплексу; сільського господарства; землеустрою, лісового господарства; водогосподарського будівництва та зро­шувального землеробства; організації й розвитку курортно-рекре­аційної сфери і туризму; управління санаторно-курортними ком­плексами АРК; зовнішньоекономічної діяльності, зовнішніх зв'яз­ків та в інших сферах.

Рада міністрів АРК у межах своєї компетенції видає поста­нови, рішення і розпорядження, обов'язкові до виконання на всій території республіки. Вона у межах своїх повноважень спрямовує та контролює діяльність районних державних адмі­ністрацій.

Правовою основою діяльності місцевих державних адмініст­рацій є Закон України «Про місцеві державні адміністрації». Мі­сцеві державні адміністрації діють за принципом субординації, відповідальності перед Президентом України, Кабінетом Мініст­рів України, підзвітності і підконтрольності органам виконавчої влади вищого рівня, а також районним та обласним радам у ме­жах чинного законодавства.

Діяльність місцевих державних адміністрацій має свою спе­цифіку, пов'язану з тим, що їхню фінансово-економічну основу становлять земля, природні ресурси, комунальна власність, дохо­ди місцевого бюджету. У комунальній власності перебувають життєво важливі об'єкти житлово-комунального господарства, місцевого транспорту, шляхового господарства, соціально-куль­турної та побутової сфери.

Основними функціями місцевих державних адміністрацій з регулювання економічних відносин і соціально-економічного розвитку є такі: розроблення прогнозів і програм соціально-еко­номічного розвитку регіону; бюджетна діяльність; забезпечення функціонування об'єктів комунальної власності; забезпечення раціонального використання землі, природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища; соціальний захист і роз­в'язання проблеми зайнятості тощо.

Місцеві державні адміністрації взаємодіють з органами міс­цевого самоврядування, сприяють здійсненню ними владних повноважень, зокрема у вирішенні питань економічного, соці­ального та культурного розвитку відповідних територій, зміц­нення матеріальної та фінансової бази місцевого самовряду­вання.

7.3. Цілі та функції державного управління

Цілі та функції державного управління взаємозалеж­ні. Коли перші відповідають на питання, що робити? то другі — як робити? адже безглуздо казати «що», коли не знаєш «як», і навпа­ки; мало користі в знанні «як», коли незрозуміло, «що» робити.

Цілі державного управління та їх види

Мета визначає напрями майбутньої діяльності, розвитку. Джерелом виникнення й функціонування цілей є потреби та інте­реси людей, держави. Сама сутність державного управління по­требує налагодженого механізму побудови цілей. Ієрархія цілей будується за принципом пріоритетів потреб та інтересів суспіль­ства. Оцінка важливості й ранжування цілей здійснюється відпо­відно до політики пріоритетів. Пріоритети — це найважливіші напрями соціально-економічної політики.

Визначення пріоритетних напрямів здійснюється експертними ме­тодами на підставі певних критеріїв. Основними критеріями є соціаль­но-економічна ефективність, швидкість одержання позитивних резуль­татів і мінімум необхідних ресурсів для реалізації наміченого тощо.

Ієрархія (розмежування) цілей здійснюється розміщенням їх у порядку зниження пріоритетності. Для цього визначаються най­більш пріоритетні цілі (цілі першого рангу), далі — найбільш суттєві з тих, що залишилися (цілі другого рангу), і т. д.

За джерелом виникнення і змістом, які знижуються від більш до менш складної і в той же час похідної та логічної послідовно­сті (коли попередня детермінує наступну), основні види цілей державного управління утворюють таку структуру:

— суспільно-політичні, що охоплюють комплексний, цілісний, збалансований і якісний розвиток суспільства;

— соціальні, які відображають вплив суспільно-політичних ці­лей на соціальну структуру суспільства, стан і рівень соціального життя людей;

— економічні, які характеризують й утверджують економічні відносини, що забезпечують матеріальну основу реалізації соціаль­но-політичних та інших цілей;

— духовні, пов'язані в одному аспекті зі сприйняттям духов­них (культурних) цінностей, якими керується суспільство, а в ін­шому — з підключенням духовного потенціалу суспільства до реалізації суспільно-політичних і соціальних цілей.

Основні види цілей уточнюються конкретизованими цілями, які є нижчим рівнем порівняно з основними. До них належать:

— діяльнісно-проктологічні, що передбачають розподіл і ре­гулювання діяльності за конкретними структурами механізму держави та державного апарату;

— організаційні, спрямовані на вирішення організаційних про­блем у суб'єктів і об'єктів державного управління — побудову відповідних функціональних та організаційних структур;

— виробничі, що полягають у створенні й підтримці активно­сті тих керованих об'єктів, які відповідають за досягнення вище­названих цілей і сприяють їх реалізації;

— інформаційні, що забезпечують процеси цілевизначення, цілепокладення, цілереалізації й оцінювання ціледосягнення не­обхідною інформацією;

— роз'яснювальні, що включають відпрацювання знань, мо­тивів і стимулів, які сприяють практичному досягненню цілей державного управління.

Цілі державного управління також поділяють на стратегічні,
тактичні й оперативні. Центральними визначальними цілями державного управління є стратегічні цілі, пов'язані з якістю суспільства, його збереженням і перетворенням. Стратегічні цілі розгортаються у тактичні. Тактика визначає цілі і засоби, форми і способи діяльності, які найбільш відповідають конкретним обставинам на даний момент і забезпечують досягнення стратегічних цілей. Оперативні цілі пов’язані з необхідністю запобігання загрозам виникнення негативних явищ і подолання наслідків форс-мажорних обставин (стихійних лих, природних катаклізмів, соціальних заворушень тощо). Іноді стратегічну мету називають головною, а підцілі, що допомагають її досягти, — забезпечувальними. Є також градація цілей за масштабами — загальні (для системи) й часткові (для підсистеми); за результатами — кінцеві та проміжні; за часом — довгострокові (віддалені), середньострокові (близькі), короткострокові (безпосерні).

Загальні і специфічні функції державного управління економікою

Функція в перекладі з латинської означає діяльність. В управ­лінні функція виражає спеціалізований вид управлінської діяль­ності, спрямований на досягнення окремого цілеспрямованого результату. Тобто функція управління виступає як практична ді­яльність у реалізації поставлених цілей.

Функція управління — це вид державно-управлінської діяль­ності, що базується на поділові та взаємодії управлінської праці і здійснюється відповідно до законодавства спеціально створени­ми органами виконавчої влади задля втілення в життя завдань державного управління.

У літературі бачимо різні варіанти класифікацій функцій управління. За критерієм, змістом, характером і обсягом впливу функції управління поділяються на загальні (або основні) та специфічні. Загальними є функції, які відображають сутнісні момен­ти державного управління, його основні об'єктивно необхідні взаємозв'язки. Ці функції управління мають місце практично в будь-якій управлінській взаємодії державних органів між собою і з керованими об'єктами. Вони характерні для всіх компонентів суб'єкта державного управління.

Специфічні функції управління відображають особливий зміст окремих впливів, зумовлених різноманітністю багатьох взаємодіючих в управлінні компонентів. Вони реалізуються, як правило, в окремих сферах, галузях або в ланках державного управління. Можемо виділити підгрупи специфічних функцій управління за видами керівних об'єктів. Так, наприклад, управління економічними об'єктами
вимагає зовсім інших керівних впливів, аніж управління духовними
об'єктами, тощо. Навіть для таких специфічних функцій управління,
як фінансування, оподаткування, ліцензування, кредитування, та інших у кожному з видів керованих об’єктів і в кожній відповідній ке­рівній підсистемі характерне своє конкретне переломлення.

Комерційну і бюджетну структури не можна фінансувати за одним шаблоном. Особливою підгрупою специфічних функцій є внутрішні управлінські функції державних органів. Забезпечення законності, підготовка і підвищення кваліфікації державних служ­бовців, комп'ютеризація тощо.

За характером послідовності дій до загальних функцій управ­ління доцільно віднести такі: планування, організація, кадрове забезпечення, контроль, регулювання.

Планування

Функція планування полягає в розробці змісту та послідовності дій для досягнення сформульованих цілей. Планування в управлінні має три мети: внесення моменту свідомої організації господарської діяльності; спонукання працівників «зазирати у майбутнє», тобто прищеплення їм здатності погоджувати щоденні дії з перспективою розвитку; критерій контролю фактичних параметрів.

Для того, щоб функція планування досягла зазначених цілей, вона має грунтуватися на таких принципах: повнота, точність, економічність, безперервність, масовість.

Організаційне планування має свої способи та методи, які від­різняються від способів і методів планування економічних показ­ників господарської діяльності (балансовий, техніко-економічних розрахунків, економіко-математичне моделювання та ін.).

До методів організаційного планування належать: метод по­слідовного опису операцій; графіки виконання; метод сітьового планування й управління; метод робочого календаря.

Метод послідовного опису операцій. Суть цього методу поля­гає у складанні плану послідовного виконання робіт, у якому кож­на з них описується з необхідним ступенем деталізації. План мо­же бути складений у вигляді послідовного переліку операцій, у вигляді схеми чи таблиці.

Графіки виконання. Графіки виконання передбачають, що, ко­ли і ким має бути зроблене у межах певних строків виконання (початок і закінчення робіт).

Метод сітьового планування й управління. Процес сітьового планування полягає у побудові таблиць робіт, де вказуються па­раметри, що характеризують їх тривалість, та сітьового графіка, де зазначено послідовність робіт.

Основними поняттями сітьового планування є події, робота, мережа, критичний шлях.

Події — це певні проміжні або кінцеві результати роботи. Момент здійснення події — це досягнення відповідної проміжної або кінцевої мети. Кожна подія, крім початкової і кінцевої, озна­чає закінчення будь-якої роботи (або кількох робіт) і можливість початку іншої (наступної) роботи.

Робота (дії) являє собою процеси, необхідні для здійснення всіх подій, крім початкових. Є три види зв'язків між подіями:

робота у звичайному розумінні слова, яка характеризується тривалістю, вартістю, витратами трудових і матеріальних ресурсів;

очікування, з яким маємо справу тоді, коли обладнання, робо­ча сила зайняті іншим видом робіт. Очікування характеризуються витратами часу;

логічна залежність, тобто неможливість початку одних робіт до закінчення інших. Вона не пов'язана з витратами часу і ресурсів.

Сіткою (сітьовим графіком) називають графічне зображення послідовності робіт.

Критичний шлях — це така послідовність взаємопов'язаних подій, яка має тривалість усієї операції.

Метод робочого календаря. Робочий календар — це план ро­боти керівника чи фахівця за певний відрізок часу (рік, квартал, місяць, декаду, тиждень, день).

У практиці планування управлінської діяльності розглянуті методи застосовуються комплексно.

Організація

Розроблений план обов'язково повинен бути виконаний, у про­тивному разі праця фахівців, що розробляли рішення, певні витрати, пов'язані з цим процесом, виявляються даремними. А головне — проблема залишиться невирішеною, мета — недосягнутою.

Реалізація управлінського рішення потребує попередньої підго­товки цього процесу і практичного його здійснення, тобто виконан­ня певної послідовності кроків з досягнення мети, закладеної в управлінському рішенні. Іншими словами, зміст поняття реалізації управлінського рішення полягає в організації процесу його вико­нання. Цей аспект розгляду поняття «організація» охоплює поняття структурної організації й організації процесу виконання рішення.

Структурну організацію можна порівняти з кістяком підпри­ємства. Структурна організація визначає, хто відповідає за певну функцію в загальному організмі підприємства, оскільки вона складається з переліку компетентних виконавчих органів, які функ­ціонують в апараті управління. Наявність структурної організації є передумовою виконання управлінських рішень, бо в разі відсу­тності тих, хто виконуватиме рішення, саме воно втрачає раціо­нальний зміст. Питання співвідношення структурної організації та менеджменту потребують окремого розгляду.

Організація процесу виконання управлінського рішення охоп­лює комплекс дій менеджера з його реалізації.

Практика управління свідчить,, що виконання рішення є однією з найбільш слабких сторін управлінської діяльності. Це результат не кваліфікованої підготовки рішень, несвоєчасного доведення їх до виконавців, відсутності контролю за ходом реалізації рішень.

Організація виконання прийнятого рішення залежить від його характеру, виду, масштабу здійснення тощо.

Для успішного виконання простих, оперативних рішень по­трібно здійснювати такі операції і процедури: сформулювати рі­шення, визначити необхідні ресурси для його виконання, довести рішення до виконавців та проконтролювати виконання.

У разі прийняття складного багатопланового рішення потріб­но розробити спеціальну цільову програму його реалізації. Така програма має включати три групи заходів: документальне оформ­лення та організацію доведення рішення до виконавців; забезпе­чення виконання рішення необхідними ресурсами і засобами; ор­ганізацію контролю виконання рішення.

Документальне оформлення управлінського рішення здійсню­ється на основі чинних законодавчих та інших правових активів. Форму і зміст документального оформлення рішення вибирають, виходячи з призначення та статусу органу, що прийняв це рішен­ня. У будь-якому разі документ, який зафіксував факт прийняття управлінського рішення, повинен містити: обґрунтування потре­би прийняття рішення; зміст конкретних дій, передбачених рі­шенням; перелік необхідних трудових, матеріальних та інших ре­сурсів; засоби і способи реалізації рішення; строки виконання рішення; очікувані результати від реалізації рішення; склад вико­навців; способи контролю за виконанням рішення.

Після документального оформлення рішення воно доводиться до виконавців. Нерідко буває, що рішення прийняте своєчасно, але з ряду причин доходить до виконавців лише через місяць-два, а буває й пізніше, втрачаючи свою дієвість, а іноді й зміст, оскі­льки змінюється ситуація.

Тому, організовуючи виконання рішення, менеджер повинен передбачати відповідні засоби і форми доведення його до колек­тиву, до кожного працівника, які зрештою і визначають успіх справи.

Однією з важливих форм доведення до виконавців є безпосе­редня участь їх у розробці проекту. Тим самим учасники заздале­гідь ознайомлюються з концепцією рішення, завданнями й особ­ливостями його виконання. Інколи з цією метою створюються комісії з людей, які можуть внести щось цінне, корисне у вирі­шення проблеми. Майбутні виконавці, беручи участь у підготов­ці рішення, роблять його більш реальним, оскільки краще знають усі сторони господарської діяльності, її резерви та труднощі.

Добрих результатів досягають також, коли колектив залуча­ють до обговорення рішення або плану на загальних зборах чи на спеціальному семінарі. Однак слід підкреслити, що колегіаль­ність у підготовці рішень дає високий ефект лише за умови додер­жання принципу персональної відповідальності.

Крім того, залучаючи працівників до розробки проектів планів та рішень, не слід забувати про те, що це пов'язано з великими витратами робочого часу.

Важливий момент комплексної програми організації рішення — це маневр кадрами, ресурсами, а також створення оперативних резервів. Рішення, покликане внести суттєві зміни у хід господарювання, потребує матеріального забезпечення, певної перебудови структури штатів, переорієнтації людей, перепідготовки їх, а інколи і зміни. Тому реалізація масштабних програм неминуче приводить до гли­бинних змін у методах і формах роботи, а отже, і в структурі кадрів.

Кадрове забезпечення

Важливою функцією є кадрове забезпечення. Від її вирішення залежить діяльність органів державного управління та взаємо­зв'язку між працівниками в організації. Кадрове забезпечення включає широкий обсяг діяльності керівників органів управління, пов'язаної з плануванням, залученням, вибором, соціалізацією, професійним розвитком, оцінюванням показників діяльності, опла­тою праці, мотивацією, підтримкою робочих відносин задля мак­симального використання потенціалу людських ресурсів.

Діяльність будь-якої організації залежить від конкретних людей. Завданням управління є раціональне використання, об'єктивна оцін­ка, розвиток і мотиваційне стимулювання цього потенціалу.

Контроль

Ступінь досягнення мети визначається за допомогою контро­лю, який являє собою процес встановлення відхилень від перед­бачених величин і дій людей у господарській діяльності.

Дата добавления: 2014-01-11