Екологічна етика та сучасна цивілізація

В останню чверть ХХ століття предметне коло етики науки визначилося як осмислення тих норм, які мають спрямовувати не лише стосунки вчених в межах наукового співтовариства або визначати вищі пізнавальні цінності науки, а й таких, що дозволяють або забороняють певне втручання науки в природу і людину.

Етика науки та проблеми сучасності

План

ЛЕКЦІЯ 6-7

Тема 4: Моральні аспекти глобальних проблем сучасної цивілізації

1. Етика науки та проблеми сучасності.

2. Екологічна етика та сучасна цивілізація.

3. Етичні виміри життя та смерті. Благоговіння перед життям.

4. Біоетика та глобалізація сучасної цивілізації. Евтаназія та сучасна мораль.

5. Прикладна етика в сучасному суспільстві. Підприємницька етика.

Якщо говорити про становлення і утвердження статусу проблем етики науки в структурі філософії науки, то треба означити 70-ті роки ХХ ст. як той час, коли проблеми етичного смислу наукових досліджень в певних галузях природознавства привернули увагу світової наукової спільноти. Це було пов’язано з розвитком молекулярної біології і генної інженерії. Етичні проблеми, які виникли в зв’язку з названими галузями біології, було визначено як виклик біології по відношенню до філософії.

Однак, слід відмітити, що моральні проблеми в науковому дослідженні, які потребували осмислення в зв’язку з фундаментальними відкриттями в біології, не були абсолютною новиною для науки. Але якщо в 60-ті роки ХХ ст. філософське осмислення розвитку ядерної фізики кваліфікувалось в контроверзі раціоналізму і ірраціоналізму, пропозиціями яких стали відповідно сциєнтиський і екзистенціалістський погляди на науку і можливості людини, то в 70-80-ті роки ХХ ст. дилема «наука – мораль» розв’язувалась в межах технократизму і гуманізму. Відповідно пропонувалися протилежні відповіді на питання – що дає наука для прогресу цивілізації і що вона дає для власне людини і культури?

Обговорення такого роду питань дозволили філософам і методологам науки визначитися з приводу того, що таке етичні проблеми науки. На підставі цих досліджень етичні проблеми були визначені як проблеми, що пов’язані з усвідомленням того, що на дослідницьку діяльність вченого впливають соціокультурні фактори, зокрема – моральні норми. Етичні проблеми виникають в реальному процесі наукового дослідження і стосуються результатів, які можуть вплинути на існування і розвиток людини, суспільства, культури, цивілізації. Останніми роками об’єктом етичних проблем вважають і біосферу в цілому – виникла екологічна етика. Етичні проблеми пов’язані з моральним вибором дослідника, вченого і передбачають відповідальність морального характеру – перед собою, науковим співтовариством, суспільством за той вплив, який спричинений його дослідженнями та їх результатами.

Отже, реальна наука не є абстракцією. Якщо досліджувати «дійсну» науку, треба враховувати, що на мислення вченого впливають культурно-світоглядні і методологічні орієнтири, віра в ідеали наукового пізнання, соціальні орієнтації тощо.

На початку ХХІ ст. наука, як ніколи раніше, глибоко втручається в природу речей, в людську природу. Новітні комп’ютерні і біологічні технології стали основою творення людиною штучних біологічних систем, штучного світу людської життєдіяльності. Водночас глобальні проблеми сучасності визначають проблематичність самого подальшого існування людського роду. Філософського осмислення в цих умовах потребує не лише феномен життя, а й смерті. Тим більше, якщо взяти до уваги все більш серйозний соціопрактичний інтерес і юридично-правове обґрунтування в Країнах Західної Європи явища евтаназії.

За пророцькими словами Миколи Бердяєва, людина техногенної цивілізації хоче взяти на себе роль «творця». Але при цьому очевидно, що вона має взяти на себе і величезний тягар відповідальності за наслідки своєї діяльності. Принаймні, потрібні відповіді про міру дозволеного втручання людини, науки, технології в світ природи і культури, в свою власну природу.

Зрозуміло, що відповіді про міру такого втручання є для людини життєвоважливими. Очевидно, що потрібно визначити ті етичні орієнтири, які дозволяють або забороняють людині, вченому конструювати світ у відповідності зі своїм проектом, так би мовити, за власним розсудом, спираючись на науку.

Отже, в дійсній, а не абстрактній науці, вчений, з одного боку, прагне істини. Тобто, зміст наукових знань має визначатися безпристрасним ставленням до об’єкту. З іншого боку, дослідник – людина, наукове знання – результат людської діяльності. Тому, пристрасть наукового пошуку, віра в свою правоту, захоплення своїми чи певними теоретичними міркуваннями тощо суттєво впливають на хід і результати наукового дослідження. Тобто – суб’єктивні моменти є суттєвою складовою наукового пошуку. Таким чином, реальне наукове дослідження не може бути безпристрасним, але водночас воно має бути об’єктивним.

Але суттєві ціннісні відношення, які мають місце в реальній науці, в межі якої і потрапляє випускник університету, загалом йому невідомі і тому не впливають на майбутнього вченого в процесі приєднання до наукових істин в навчанні. Зрозуміло, що потрапивши в сферу наукової діяльності молодий дослідник практичним чином має приєднатися і до наукового етосу. Але відкриває він його в тому мікросередовищі, в якому працює. І тому приєднання до етичних норм науки часто є дуже відносним, а, може, й проблематичним.

Отже, людина, що входить в сучасну науку, дослідницький процес в якій часто стосується настільки складних речей, що пов’язаний з певним моральним вибором і моральною відповідальністю, повинна знати, що таке етика науки. Вивчення такого розділу має бути частиною знайомства з філософією і методологією науки.

На підставі наведених обґрунтувань в етиці науки вводиться поняття відповідальності вченого. Вчений в своїй діяльності природно несе відповідальність загальнолюдського характеру. Він відповідає за «повноцінність» отриманого ним наукового продукту: від нього чекають бездоганної вимогливості до достовірності матеріалу, коректності в використанні робіт своїх колег, логіки аналізу, обґрунтованості висновків. Це є елементарна відповідальність вченого, його персональна етика. Отже, персональна етика – це відповідальність за об’єктивність результату. Але лише цим не вичерпується етика науки.

В кінці ХХ ст. стало очевидним, що наука, техніка, технологія не лише спричинили бурхливий розвиток цивілізації, а й проявили себе як сила, спираючись на яку людина руйнівним чином вплинула на природу. Для європейської філософії цей висновок не є новим. Він яскраво обґрунтований в філософії М.Бердяєва, М.Хайдеггера, А.Швейцера, О.Шпенглера, Е.Фромма. В сьогоденній цивілізаційній реальності, яка визначається існуванням глобальних проблем людського існування, конечність людського роду стає очевидною не лише в теоретичному обґрунтуванні, а й в практичній визначеності.

Яким же має бути моральний вибір вченого на початку ХХІ ст.? З одного боку, саме наука причетна до виникнення глобальних проблем. З іншого, зупинити науково-технологічний розвиток неможливо. Крім того, сучасний світ людини – це технологізоване середовище, де жорстко задається структура відношення до природи – як до об’єкта технічних і технологічних можливостей, до суспільства – через соціоекономічні і політичні програми розвитку, до людини – завдяки технології повсякденного життя, спілкування і, навіть, власне до себе, що є наслідком технологізованості духовного світу особистості.

Виходячи з усвідомлення таких особливостей, дослідники визначають даний етап цивілізаційного розвитку як технологічну цивілізацію (Грант), добу технологічної культури (Кантен, Дюпон) і подібним чином. Новітні технології, які розроблені на основі фундаментальних теоретичних досліджень, є знаряддями створення цього технологізованого середовища як штучного світу людської життєдіяльності.

Фантастичними у цьому відношенні є можливості новітньої біотехнології. За її допомогою конструюють нові біологічні форми, які здатні виконувати необхідні і наперед визначені функції. Так, якщо ввести в клітину потрібний ген, можна отримати організм, який є стійким до певних хвороб, наприклад – до СНІДу. Можливо також виробляти природним біологічним шляхом необхідні для медицини антигени, вакцини. За допомогою молекул афінного впізнавання і певних методик можна лікувати хворих з пухлинами, розв’язати проблему трансплантації органів. Шляхом введення в певні мікроорганізми генів, що відповідають за продукування інсуліну, гормону росту, інтерферону можна лікувати важкі хвороби. На основі генно-інженерної технології конструюють біосенсори і біокомп’ютери, які за висновком фахівців вже з 2000 року почнуть витісняти «неорганічні» комп’ютери.

Ще більш значні, ніж у генній інженерії, є технологічні можливості білкової інженерії – конструювання білків з будь-якими наперед заданими властивостями, які можна використовувати для виконання теж наперед заданих життєвоважливих функцій.

Отже, технологічні можливості новітньої біотехнології здаються в принципі необмеженими. Але чи означає це, що існує «наукова санкція» необмеженого втручання в біологію людини? Якщо враховувати той суттєво важливий світоглядний орієнтир, що вимагає сприймати біологічну основу людини не просто як нейтральний фон соціального буття, а як підґрунтя, на якому і завдяки якому людина здатна стати культурною і цивілізованою істотою, то, зрозуміло, ні. Навпаки, сучасна наука, відповідно до етичних своїх засад, може орієнтуватися на відмову від ідеалу перетворення природи, в тому числі і біологічного в людині, в інтересах і за бажанням людини.

Однак це зовсім не означає, що Україна має стояти осторонь бурхливого розвитку новітньої біотехнології. Тим більше, що формування «біотехнологічного світу» людської життєдіяльності стало конкурентним питанням розвитку держав світу. За прогнозами фахівців, з 2000 р. світ розподілиться на дві частини:

- одна – країни, що економічно базуються на біотехнології, на підставі чого для них стає можливим розв’язання проблем забруднення оточуючого середовища і генетичної деградації населення;

- друга – країни, економіка яких пов’язана переважно з традиційними технологіями, які не дозволяють зменшити негативний тиск на зовнішнє середовище і генофонд населення. На жаль, через об’єктивні обставини приєднання України до 1-ої групи країн є дуже проблематичним.

Крім того, в умовах складного економіко-технологічного розвитку в сьогоденній Україні використання навіть вже існуючих виробничих біотехнологічних процесів може бути небезпечним і мати значні негативні наслідки. Порушення елементарних технологічних норм здійснення біотехнологічних процесів стає причиною аварій, які загрожують здоров’ю і життю населення.

«Екос» у перекладі з грецької означає «житло »; екологія – наука про співіснування людини з навколишнім природним середовищем. Отже, «екологічні проблеми» звичайно означають неблагополучність у середовищі проживання і відносинах між різними його елементами.

У природі існують закони, які регулюють чисельність живих істот, їх стосунки. Внаслідок своїх родових особливостей людина більш гнучка та пристосована істота, ніж інші, здатна обживати практично будь-який район землі. Якщо оцінювати людину сучасну (Homo Sapiens sapiens) з погляду біології, то вона є агресивним, не6езпечним для природи, за своїм визначенням, видом. Це означає, що людина небезпечна і для самої себе. Проте такий аспект визначає проблему лише у загальних рисах. Екологічні проблеми – це, по суті, питання існування людської цивілізації, розвитку виробництва, технології, тобто основи людського способу існування:

- розвиток відносин «людина – природа» є вдосконаленням самої людини, її здібностей (об’єктивний аспект);

- міра цього вдосконалення визначає розуміння людством ступеня своєї відповідальності (суб’єктивний аспект).

Отже, важливою особливістю моралі в сучасному світі є усвідомлення нею не лише принципів людських стосунків (що властиве моралі за часів її походження), але й ставлення людства до світу в цілому, зокрема до живої природи. Це зумовлено як реальним зростанням загрози природі з боку людської діяльності (антропогенний чинник), так і вдосконаленням моралі, розумінням людством самого себе, своєї єдності з природою і відповідальності за неї. Створюючи неповноцінний світ, людина визначає ущербні умови формування самої себе. Насамперед, це фіксує саме мораль: людина усвідомлює свою силу, свою перевагу, а насильство над беззахисними істотами не відповідає сучасним уявленням про гуманізм.

Відомий англійський натураліст Джеральд Даррелл (1925–1995) з гіркотою зазначав, що багато людей запитують: «А навіщо ця тварина?» Немов право на життя необхідно доводити. Справою життя Даррелла стало створення Джерсійського фонду збереження і відтворення рідкісних тварин.

Дехто вважає зачинателем екологічного руху американця Генрі Девіда Торо (1817–1862), інші – його співвітчизника Олдо Леопольда (1887–1948). Слід віддати належне їм обом. Особистим прикладом Торо показав, що для багатства душі й духу необхідно дуже небагато речей та їжі, і, навпаки, їх надлишок веде до рабського існування. Послідовниками Торо вважаються Мохандас Ганді, Мартін Лютер Кінг, Джон Кеннеді. О. Леопольд показав, що нерозумне витрачання американського природного багатства призведе до злиднів. У 1929 р. він дійшов незвичайного на той час висновку: щоб зберегти тварину, треба зберегти середовище її існування. Розумінню проблеми сприяло створення у 30-ті рр. XX ст. етології – науки про поведінку тварин у природних умовах. Сучасного вигляду цій галузі знань надав австрійський вчений, Нобелівський лауреат (1973) Конрад Лоренц (1903–1989). У 50-ті роки XX ст. французький океанограф Жак Їв Кусто (1910–1997) та норвезький етнограф Тур Хейєрдал (1914–2002) змусили людство по-новому поглянути на океан. Дослідники показали, що використання світового океану як смітника не тільки безглуздо, а й більш небезпечно, ніж забруднення суші.

Чому саме наш час робить можливим і необхідним усвідомлення екологічних проблем? З причини:

- зростання чисельності і густоти населення;

- інтенсифікації виробництва;

- введення у кругообіг речовин, що надто повільно розкладаються, а тому забруднюють середовище;

- порушення природних процесів як у локальному, так і планетарному масштабі;

- знищення місць проживання тварин внаслідок виробничого освоєння земель;

- просто фізичного знищення окремих видів живого через їх «шкідливість», доступність, привабливість (так, китайська традиційна медицина потребує великої кількості носорогового рогу, тигрових залоз, ведмежої крові, як і ненаситні гурмани – рідкісних черепах, ящірок, дельфінів, мавп, кажанів тощо).

Розв’язання сучасних глобальних проблем людства суттєво пов’язане з рівнем екологічної свідомості. Екології надається статус інтегруючого міждисциплінарного знання з питань управління станом природного довкілля та його оцінки, що виступає при цьому стимулом для актуалізації світоглядного, гносеологічного та етико-морального потенціалу в розв’язанні кризових проблем.

Від середини 70-х років ХХ ст. виникає розуміння, що для осмислення істинних причин сучасної кризи і пошуків дієвих засобів її вирішення недостатньо констатації негативних явищ сучасного екологічного стану, природничо-наукових та футурологічних прогнозів, соціально-економічних, політичних і правових дій. Все мусить бути обґрунтоване з позицій зміни ціннісних пріоритетів, висунення моральних ідеалів і ствердження нових життєвих орієнтацій, що викликає потребу в екологічній переорієнтації етики задля прийняття суспільною свідомістю вимог морально-екологічного імперативу. Своєрідним відгуком на виклик часу стало виникнення нової галузі гуманітарного знання – екологічної етики. У сучасній науковій думці формується нове розуміння етики, яке впливає як на мораль, так і власне на екологічну культуру (регуляція як у взаєминах між людьми, так і в екологічному просторі, де необхідними є обмеження людської діяльності щодо природи). Ця галузь, попри її не довгу історію, актуалізує цілу низку важливих питань, що раніше залишалися поза увагою дослідників, а тепер суттєво розширюють проблематику теоретичної і практичної етики ХХ – початку ХХІ ст.

Важливим аспектом екологічної етики в контексті трансформації етичного знання є виявлення основних моральних цінностей, згідно з якими людина виступає частиною природного цілого, де заборона «не вбий» має стосуватися не лише ближнього, а й рослин, тварин, екосистем. Тобто, екологічна етика розширює діапазон пануючих моральних принципів ставлення людини до природи, до самої себе як природної істоти, виробляючи моральні норми її поведінки в різноманітних ситуаціях, нову ментальність стосовно навколишнього середовища і самої себе у ньому.

Головним завданням екологічної етики є становлення нової форми свідомості, що синтезує глобальне бачення світу з істинно гуманістичними цінностями та екологічною культурою, де поняття природи набуває відповідної вартості. Для цього важливо зрозуміти і прийняти нові ціннісні орієнтири, смислові настанови, створити новий образ людини: на противагу «людині-споживачу» – «людину-гуманну» щодо самої себе і природи. Тому найважливішою для екологічної етики є проблема «пробудження» людини, тобто вироблення відповідного ставлення людини до самої себе, до собі подібних та до природи. Йдеться про самосвідомість людини, її здатність до свідомого вибору між протиставленням себе навколишньому середовищу та єдністю з ним, розуміння діяльності людини як її природного розвитку.

Невід‘ємним елементом культури сьогодення має бути така етична довершеність індивіда і суспільства, яка сприятиме людству повною мірою користуватися матеріальними благами прогресу і при цьому залишатися господарем становища, бути застереженим можливих небезпек, що супроводжують такий прогрес.

Дата добавления: 2014-01-11