Прикладна етика в сучасному суспільстві. Підприємницька етика

Етичні вчення XIX-XX ст. при наявних нових акцентах мали спільне із класичними вченнями Нового часу, оскільки і у тих, і у інших не було чітких виходів у сферу моральних вчинків. Вони, у цілому, залишалися філолофсько-теоретичними. Усі ці вчення об’єднує те, що жодне з них не містить у собі однозначного морально зобов'язуючого змісту, не трансформується в адекватну моральну практику.

Починаючи приблизно з 60- х років XX в., теоретична етика стала суттєво видозмінюватися – здобувати конкретний, практично орієнтований характер, у ній виявилася особлива лінія розвитку, що одержала назву прикладної етики. Безпосередньо це було пов'язане з розвитком нових – насамперед біомедичних – технологій, застосування яких породило суто практичні ситуації, що вимагали певних, емпірично фіксованих і таких, що перевіряються, відповідей на філософсько-етичні питання щодо меж життя й смерті, цінності життя, меж автономії особистості.

Прикладна етика, властиво, і є така область знання й поведінки, яка має справу із практичними моральними проблемами, що носять граничний і відкритий характер. Найяскравіші показові приклади таких проблем – евтаназія, трансплантація органів, аборти тощо. Вони граничні, тому що стосуються фундаментальних моральних принципів, цінності самого життя. Вони відкриті, тому що мають форму дилеми, кожне із взаємовиключних рішень якої піддається моральній аргументації. Щодо них у суспільній свідомості відсутня нормативна згода. І ще питання, а чи можливо воно взагалі?

Більш конкретно етико-прикладні проблеми характеризуються наступними ознаками:

- вони виникають у публічних сферах життя, що припускають і потребують кодифікованого (юридичного, адміністративного, професійного) регулювання й контролю, у зонах інституціональної поведінки, де вчинки за визначенням мають усвідомлений і суспільнозначимий характер. Це – такі проблеми, доля яких вирішальним чином залежить від свідомо вираженої волі суспільства, втіленої у відповідній інституціональній організації життя. Наприклад, у результаті смертної кари гине значно менше людей, ніж від сімейних сварок і вуличних бійок, проте саме вона, а не сімейні сварки й вуличні бійки є предметом прикладної етики, тому що в цьому випадку мова йде про свідому виражену волю суспільства, цілеспрямований акт держави;

- для вирішення цих проблем недостатньо однієї доброї волі, моральної рішучості. Потрібна ще професійна логіка і суворість суджень. Тут моральна обґрунтованість вибору найтіснішим образом сполучена з адекватним знанням предмету вибору. Не можна, наприклад, виробити морально зважене ставлення до трансплантації органів без відповіді на запитання про медичні критерії людського життя;

- з питання моральної кваліфікації цих проблем серед фахівців і в суспільній думці панують протилежні по суті, але співрозмірні за питомою вагою й суспільному статусу позиції. Так, точки зору на користь евтаназії й проти неї однаково апелюють до етичної категорії милосердя, претендують на істинність і легальність;

- вони не можуть бути вирішені в рамках казуїстичного методу, хоча й мають казусний характер; вони є відкритими не тому, що не знайдено логічно бездоганного їхнього обґрунтування, а тому, що вони не мають його, вони завжди одиничні й вимагають щораз унікальних, одноразових рішень. Тут доречна аналогія з юридичною практикою, де найдосконаліші закони не звільняють від суду, покликаного спеціально засвідчувати, конкретно досліджувати кожен випадок їх порушення;

- спосіб прийняття рішень тут також (продовжуючи аналогію із судом) є публічним, процесуально оформленим, найчастіше він здійснюється через особливі етичні комітети, у яких представлена вся сукупність інтересів і компетенцій, що стосуються справи. У випадку етико-прикладних проблем ніби виноситься назовні той виявлений ще Аристотелем внутрішнособистісний механізм раціонального зважування й боротьби мотивів, який передує прийняттю морального рішення.

Характеристика проблем прикладної етики як відкритих викликає невипадкову асоціацію з відкритим суспільством. Ці проблеми конституюються й одержують адекватне вираження у відкритому суспільстві, оскільки йому властиві світоглядний плюралізм, віротерпимість. Вони є відкритими саме в масштабі суспільства; окремі індивіди або групи людей, як правило, мають щодо цих проблем зовсім певні й однозначні судження. Інша специфічна риса відкритого суспільства як найбільш сприятливого середовища для розвитку прикладної етики полягає в тому, що воно гарантує й постійно розширює права людини, з акцентованою пристрастю оберігаючи їх у тих випадках, коли індивід належить до різного роду меншостей. У цьому випадку суттєво важливо те, що кожна особистість сама по собі, без зв'язків, що опосередковують, з особливими спільнотами (станами, етногрупо, професією і т.д.) і незалежно від своєї корисності, визнається самоцінною, користується в цій якості певними суспільними й державними гарантіями. Ще одним фактором, що сприяв появі прикладної етики, був надзвичайний прогрес пізнання, що проникав у інтимні особистісно-утворючі глибини життя, а також розвиток універсальних і втратних технік і технологій, кожен випад застосування яких стає суспільнозначимою подією, пов’язаною з великим ризиком (генна інженерія, використання атомної енергії тощо).

Дата добавления: 2014-01-11