Залежно від місця процесів запам’ятовування в структурі діяльності розрізняють мимовільне та довільне запам’ятовування

Розрізняють такі головні процеси пам’яті: запам’ятовування, зберігання, відтворення, забування.

Процеси і закономірності пам'яті.

Пам'ять є складною системою процесів, що здійснюють повний цикл перетворень інформації суб’єктом: запам’ятовування, зберігання,відтворення і забування. У структурі цілеспрямованої діяльності людини ці мнемічні процеси виступають як важлива умова ефективності. Пам'ять вважають основою навчання, і його продуктивність пов’язують з повнотою засвоєння знань, тривалістю їх зберігання у часі, готовністю до адекватного використання в різних ситуаціях пізнавальної і практичної діяльності.

Запам’ятовування -це процес пам’яті, який забезпечує приймання, відбір і фіксацію інформації завдяки утворенню, асоціацій та мнемічних слідів у нейронних структурах мозку. Це процес пам’яті, за допомогою якого відбувається введення нової інформації (образів сприймання,уявлення, думок переживань) у пам’яті і закріплення в ній шляхом пов’язування нового з набутим раніше. Через запам’ятовування відбувається нагромадження і закріплення нових знань,які збагачують досвід людини. Воно є найважливішою умовою їх наступного відновлення з метою використання в процесі діяльності.

Ефективність запам’ятовування залежить від особливостей матеріалу, який запам’ятовують, і активності суб’єкта: краще організований, осмислений і значущий для суб’єкта матеріал швидше і легше запам’ятовується

Мимовільне запам’ятовування має місце тоді, коли людина не ставить собі за мету щось закріплювати і в подальшому використовувати цю інформацію. При мимовільному (ненавмисному) запам’ятовуванні ми не ставимо собі мети запам’ятати щось і не застосовуємо яких небудь засобів для того, щоб запам’ятати.

При довільному (навмисному) запам’ятовуванні людина ставить перед собою мету запам’ятати, що-небудь і вживає спеціальних засобів для досягнення цієї мети. Так, учень, готуючи урок, осмислює навчальний матеріал, повторює, переказує про себе, щоб краще його запам’ятати. Таким чином, довільне запам’ятовування є спеціальною (мнемічною) дією як за своєю метою, так і за способом свого здійснення. Однією з основних умов продуктивності довільного запам’ятання є чітка постановка мети, завдання запам’ятати.

Крім поділу запам’ятовування на мимовільне і довільне, розрізняють ще смислове( логічне) і механічне запам’ятовування.

Смислове запам’ятовування пов’язане з розумінням матеріалу, що запам’ятовується. Воно є смисловим у всіх тих випадках, коли воно ґрунтується в межах даного ступеня розвитку мислення на правильному відображенні зв’язків предметів і явищ, хоч глибина, складність цього відображення і буде різною. Смислове, логічне запам’ятовування розвивається у зв’язку з розвитком мисленням і мовлення.

Механічне запам’ятовування наявне у всіх тих випадках, коли не забезпечується осмислювання, розуміння, розуміння запам’ятовуваного матеріалу.

Запам’ятоване відтворюється в нашому подальшому житті, оживаючи знову в нашій свідомості у вигляді образів тих об’єктів, які ми колись сприймали, уявлень, думок, почуттів. Відтворення є доказом наявності запам’ятовування. Тому для свідомого керування пам’яттю знання закономірностей відтворення не менш важливе, ніж знання закономірностей запам’ятовування.

Відтворення – процес пам’яті, внаслідок якого актуалізується раніше закріплений зміст(образів, думок,уявлень, почуттів) переведення його з довгочасної пам’яті в оперативну. Фізіологічною основою відтворення є пожвавлення в корі головного мозку людини раніше утворених тимчасових нервових зв’язків. Воно може бути мимовільне, що відбувається ніби само по собі, без спеціальної мети щось відтворити; а довільне – актуалізується за наявності мети пригадати якийсь матеріал [20,61].

Відтворення, як і запам’ятовування, нерозривно пов’язано з мовою. Слова є засобом пожвавлення асоціаційних зв’язків, засобом актуалізації не тільки абстрактного, а й образного, наочного змісту.

Розрізняють такі види відтворення: впізнавання і пригадування.

Впізнавання – це відтворення якого – небудь об’єкта в умовах повторного його сприймання. Так сприймаючи, повторно які - небудь предмети, читаючи вдруге певну книжку ми відтворюємо образи цих предметів, думки прочитаної книжки, що збереглись від попередніх сприймань, і тому сприймаємо їх не як нові для нас, а як знайомі нам.

Пригадування відрізняється від пізнавання тим, що воно відбувається без повторного сприймання того об’єкта, образ якого відтворюється.

Пригадування - довільне відтворення, що вимагає від людини активних вольових і розумових зусиль. Внаслідок пригадування з тривалої пам’яті відновлюється необхідна індивіду інформація. Пригадування потребує вольових зусиль, наполегливості. Дослідження показують, що успіх пригадування залежить від того, наскільки чітко і точно усвідомлюється зміст репродуктивного завдання.

Багато з того, що ми запам’ятовуємо, через деякий час в більшій або меншій мірі забувається. Забування проявляється в тому, що втрачається чіткість закріпленого в пам’яті матеріалу, зменшується його обсяг, виникають помилки при відтворені, стає неможливим відтворення.

Забування – це мнемічній процес, який сприяє втраті чіткості й зменшення обсягу запам”ятованого, виникнення помилок у відтворенні. Фізіологічною основою забування є гальмування тимчасових нервових зв’язків.. При забуванні згасають тимчасові нервові зв’язки, що не підкріплювалися тривалий час, тобто не повторювалися, не використовувалися в діяльності. Воно відбувається через те, що запам’ятовування матеріалу не є важливим для людини і тому фіксується недостатньо міцно.

Воно пов’язане з підсвідомими мотивами. З. Фрейд відкрив активний вид забування – придушення. Так, наприклад, можна забути вивчити урок або забути з’явитися на важливу зустріч, яка може мати неприємні наслідки. З. Фрейд пояснював це мотивоване забування не випадковістю, а справжнім гальмуванням слідів неприємної інформації в пам’яті на рівні свідомості і витісненням їх у підсвідомість, де вони утримуються ціною значних затрат енергії.

Отже, всі процеси постійно взаємодіють, утворюючи єдину систему пам’яті. Як зазначено у вище наведених характеристиках цих процесів, їх ефективність опосередкована загальними об’єктивними і суб’єктивними факторами. Системний і структурно – функціональний аналіз мнемічних процесів дає змогу зрозуміти динаміку їх взаємодії і відійти від традиційного уявлення про послідовність у часі: запам’ятовування – зберігання – відтворення – забування.

Дата добавления: 2014-01-11