Заха Хадід

Після випуску з Американського Університету в Бейруті Хадід навчалася в Архітектурній школі Архітектурної асоціації в Лондоні, де її викладачами були Рем Колхас та Еліа Зегеліс.

Практику відкрила 1979 року в майстерні Р. Колхаса, а в 1980 р. заснувала власну фірму.

Творчість З. Хадід починає набувати міжнародне визнання у 1999 р., коли почалося будівницво Центру сучасного мистецтва Розенталя у Цинциннаті (США, - відкрито 2003р.) Відтоді починається всесвітнє покликання архітектора, - перемоги в численних конкурсах, проектування й будівництво її - несхожих на решту - споруд, лекції й майстер-класи у багатьох каїнах світу. Вершиною її визнання став приз Прицкера, - вперше лауреаткою архітектурного «нобеля» стала жінка.

Сама Хадід полюбляє підкеслювати власну близькість до ідей Казимира Малевича, з його архітектонами, та Ель Лисицького. Фірмові прийоми Хадід – крайнощі у формоутворенні, викривлення-деформації й дисонанси.

«Я повірила в те, що будівлі можуть висіти у повітрі, - пояснює устремління власної творчості «королева деконструкції», - тобто, виглядає це так, нібито вони не торкаються земної поверхні.

Зараз будіваельні технології розвиваються в двох напрямах: …стилістичному й конструктивному. Гадаю, - не слід використовувати технології для декорування, цікавіше будувати споруди, де інженерна складова стає невидимою. Наприклад, колони непомітні не тому, що в будівлі вітсутня структура, а тому, що цю структуру спроектовано по-іншому».

У розвиткові власної творчості З. Хадід наблизилася до використання ідей «ландформ», - поширеного нині напряму світової архітектури. «Кожний мій проект – своєрідний ландшафт; важливо, яким чином в цьому ландшафті розміщено необхідні елементи, яка буде його топографія, який буде кут падіння світла. Архітектор повинен продумати, чи буде людині просто орієнтуватися в ньому…

Втім, у проекті повинна бути присутня значна складова дивного. Проект, як правдивий об’єкт бажання, вовинен ввижатися загадковим, - ніби незнайома територія, що очікує на відкриття й дослідження».

Найновіші проекти й реалізації архітекторки нагадують поверхні геотектоніки, - штучні надландшафти (наприклад, - проект комплексу водних стадіонів у Лондоні).

3.6.2. Даніель Лібескінд [D. Libeskind](нар. 1946)

Творчість архітектора демонструє дуже характерну особливість сучасної деконстрктивістської архітектурної думки, що знаходить вираз у міждисциплінарному підході й критичному переосмисленні архітектурної діяльності.

Майбутній архітектор вивчав музику в Ізраїлі й США (він є диригентом й віртуозним музичним виконавцем) і в подальшому використовував музичні знання у концептуальних пошуках. Має дві архітектурні освіти, - першу отримав у Нью-Йорку (1970), другу – в Есексі (Англія, 1972), - за спеціальністю “історія й теорія архітектури”. Один з сімох архітекторів, які брали участь у виставці “Архітектура деконструктивізма” (1989). Просторами його високопрофесійної творчості є, крім архітектури, філософія (“новий модернізм”) й музика (постановництво й диригування).

Власні теорії архітектор втілив у проекті-концепції “Край Берліну” (1987) та Єврейському музеї в Берліні (1999-2000). Останній проект деформує чітку променеву геометрію класицистичного Берліну. В основу покладено потужні за власною трагічністю метафори Холокосту, що створюють лабіринтоподібний простір зовні (поле-монумент, складене різновисокими стовпами) й всередині, - тут фігурки-уламки символізують кожного знищеного єврея.

Деконструктивістська концепція Імперського воєнного музею в Манчестері (2001) втілює ідею “рукотворного хаосу”, створеного воєнними протистояннями (в основу образу покладено метафору “збирання черепків”, - уламків, що лишилися від зруйнованої війнами Земної кулі). Ця метафоричність присутня навіть в інтер’єрах, - у вигнутій похилій площині полу.

Дата добавления: 2014-01-11