Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Предмет, методи та завдання курсу




Читайте также:
  1. I. Понятие и задачи методики расследования по горячим следам.
  2. I. Понятие, предмет, метод трудового права.
  3. I. ПОНЯТИЕ, ПРЕДМЕТ, ЦЕЛИ И ЗАДАЧИ КУРСА. СТРУКТУРА КУРСА, ВЗАИМОСВЯЗЬ С ДРУГИМИ УЧЕБНЫМИ ДИСЦИПЛИНАМИ.
  4. I. Предмет, цели, задачи, принципы специальной психологии
  5. I. Предмет, цели, задачи, принципы специальной психологии
  6. II. Предмет і завдання диференціальної психології.
  7. II. Способи завдання функції.
  8. II. УЧЕБНО-МЕТОДИЧЕСКОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ
  9. II. УЧЕБНО-МЕТОДИЧЕСКОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ
  10. II. УЧЕБНО-МЕТОДИЧЕСКОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ
  11. III. .Методические рекомендации по расчетам внешнеторговых цен
  12. III. МЕТОДИЧЕСКИЙ ИНСТРУМЕНТАРИЙ ОЦЕНКИ СТОИМОСТИ ПОДРИСКА (VAR)

Спільним об’єктом економічних наук є господарська сфера суспільства. Історико-економічна наука досліджує еволюцію господарської сфери суспільства, основні етапи її становлення і розвитку. Історичні явища і факти господарського життя суспільства виступають об’єктом історико-економічної науки; вони окреслюють коло проблем, що потрапляють до сфери її наукового аналізу, визначають межу стосовно до інших економічних наук.

Відбір та опис історичних явищ і фактів науковими засобами є однією з найскладніших проблем історико-економічних досліджень. Методологічною базою такого відбору є панівна парадигма економічної теорії, яка науково відбиває реально існуючу господарську систему суспільства. На основі системи наукових знань про економічну сферу суспільства здійснюється оцінювання процесу її історичного поступу, установлюються факти та явища, що мали історичне значення. Видатний дослідник історії економічної науки Б.Селігмен зазначав: „Історія – це не минулий досвід, а скоріше, розгляд подій минулого з висоти нагромадженого в наш час досвіду”.

Усі видатні історичні дослідження господарської сфери суспільств спиралися на чітку методологічну базу, систему теоретичних положень, закономірностей, підходів, що лежали в основі розуміння її суті. Так, наприклад, К.Маркс на підставі створеної ним теорії суспільно-економічної формації дослідив процес становлення й розвитку капіталістичної економічної системи. Такий підхід характерний для багатьох сучасних досліджень західних учених історичного розвитку економіки. У ньому виявляється реально існуючий зв’язок між економічною теорією та історією господарської сфери, зв’язок між двома невід’ємними сторонами історико-економічних досліджень: пошуком та описом історичних фактів і явищ та їх теоретичним відображенням в історії економічної думки.

Історичними явища і факти в господарській сфері суспільства стають лише тоді, коли засвідчують виникнення якісно нових, нетипових (унікальних) рис (характеристик), що з’явилися в її історичному розвитку. Як правило, вони пов’язані з виникненням нових форм господарювання, нових способів виробництва і обміну, нових факторів виробництва та інших змін. Історичні явища і факти утворюють взаємозв’язані історичні віхи, що окреслюють траєкторію еволюції господарської системи суспільств. Виявити внутрішній зв’язок між ними, зазначити причини формування якісно нових процесів у господарській сфері суспільства є одним з ключових завдань історико-економічної науки. Його розв’язання дасть можливість розкрити основні етапи еволюції економічної системи і завдяки цьому знайти ключ для розуміння її суті. Адже взаємообумовленість сторін господарської системи не дозволяє поза межами її генезису зрозуміти її структуру та закономірності функціонування.



Господарська система є складним і багатоплановим утворенням, якому притаманна певна цілісність. Вона характеризується відповідним рівнем розвитку поділу праці, техніки, технології; формою власності на засоби виробництва та суспільного статусу людей, які беруть участь у їх використанні; характером влади та особливостями впливу держави на господарські процеси; особливістю суспільних умов їх перебігу (інституційним середовищем господарської діяльності людей); наявними ресурсами, що використовуються у виробництві тощо. Історичні факти і явища, які відображають розвиток зазначених складників господарської системи, стають об’єктом уваги істориків-економістів.

Разом з тим не всі якісні зміни в господарській системі, не всі історичні факти та явища піддаються науковому аналізу. Багато з них відбивають тільки окремі сторони господарської діяльності людей, як наприклад, особливості поділу праці, техніки та технологій, що вперше стали застосовуватися у виробництві. Водночас складність і багатоаспектність господарської діяльності потребує інтеграції нагромаджених змін в окремих його складових та відображення історичного поступу господарського життя в більш узагальнених характеристиках. Ними є нові господарські одиниці, нові способи взаємодії в межах господарської сфери суспільства.

Історично цей процес розпочався з розпаду кровноспорідненої общини, коли з’явилося відносно відокремлене домогосподарство великої сім’ї, що могло існувати лише в межах певного суспільства. Взаємодія між такими першими господарськими одиницями та суспільством, що створювало умови для їх господарювання, й обумовила контури господарської системи суспільства.

Історичні форми господарств і способи їх взаємодії відображають найбільш глибоку характеристику господарської сфери; у них акумулюються всі зміни, що відбуваються в господарському житті суспільства. Тому в рамках об’єкта історико-економічної науки – історичного розвитку господарської сфери суспільства – виокремлюємо їх як предмет історико-економічної науки. Тобто в історичному розвитку суспільного господарства ключову роль відіграють історичні форми господарств (господарських одиниць) та способів їх взаємодії між собою і суспільством у цілому.

Проте цим не вичерпується визначення предмета історико-економічних досліджень господарської сфери суспільства. Іншою важливою його складовою є глибина та адекватність пізнання людьми господарських процесів і віддзеркалення їх в економічних поглядах, думках, теоріях.

Об’єктивність включення історії економічної думки до предмета історико-економічних досліджень обумовлена важливою роллю суспільної свідомості в розвитку господарської сфери. Вона виявляється як у свідомому виборі економічних цілей, організації виробництва і взаємодії людей, так і у формуванні інституційного середовища господарської діяльності. Важливим складником господарської системи є свідоме встановлення суспільством норм, правил, законів, що визначають порядок та умови взаємодії господарських одиниць. Тому історичний розвиток господарської сфери можна простежити за економічними революціями, економічними реформами чи іншими новаціями. Урахування ролі суспільної свідомості в історії розвитку господарської сфери передбачає пізнання людьми економічних процесів та віддзеркалення їхньої суті в економічних думках, ученнях, теоріях. Тому історико-економічна наука повинна не тільки аналізувати історичні форми господарств та способи їх взаємодії, а й розглядати економічні думки, учення та теорії, які з різною глибиною та науковою довершеністю їх теоретично відображали. При цьому в економічних теоріях необхідно виділяти позитивний та нормативний аспекти, на які звернув увагу ще Адам Сміт.

Позитивний підхід в економічній думці покликаний розкрити реальний зміст явища чи процесу, дати відповідь на питання: „що є?”, „як є?”, охарактеризувати історичні форми господарювання і стан господарської системи в конкретно-історичний момент її існування. Позитивний аспект економічної науки передбачає оцінку економічних думок, учень з позиції їх науковості: точності опису реально існуючих процесів та господарських форм, використання наукових методів їх дослідження, аргументованості висновків та відсутності суперечності в теоретичних положеннях тощо. Така оцінка наукової довершеності економічних учень та думок завжди здійснюється з висоти панівної парадигми економічної науки і тому історично може змінюватися.

Нормативний аспект економічної науки орієнтує нас на пошук відповіді на питання „як має бути?”, щоб суспільство якнайповніше реалізувало свої цілі в господарській сфері. Він є основою для обґрунтування рекомендацій стосовно свідомої організації господарського життя суспільства, проведення економічної політики, адекватної наявним потребам. Від нормативного аспекту економічної науки залежить характер розвитку господарської системи суспільства – чи він стихійний, неконтрольований з боку суспільства, чи свідомо організований згідно з наявними умовами та цілями.

Нормативний і позитивний аспекти економічної теорії характеризують рівень її розвитку, відбивають стан у даний момент і не є предметом історико-економічних досліджень. Разом з тим без генезису економічної теорії неможливо розкрити її суть, наповнити конкретним змістом її нормативний і позитивний аспект. Історія економічної думки відображає основні віхи і якісні етапи в розвитку економічної теорії, дозволяє з’ясувати, чому і як вона набула сучасного стану. Без історії розвитку форм господарювання та економічної думки, що відбиває цей процес, неможливо створити науково обґрунтовану економічну теорію. Стан будь-якої науки, як зазначав Й.Шумпетер, у даний момент часу приховано містить у собі її історію і не може бути задовільно вкладений, якщо це приховане не зробити відкритим.

Водночас історія економічної думки завжди визначається на основі наявної парадигми економічної теорії. Вона покликана показати витоки та головні етапи розвитку економічної думки, що в підсумку набувають форми стрижня економічної теорії. Об’єктивно взаємозв’язок між економічною теорією та історією економічної думки, з одного боку, та між історичними формами розвитку господарства і реально існуючим станом господарської системи суспільства – з другого, дає підстави для включення в предмет історико-економічної науки історичних форм господарств та способів їх взаємодії й економічної думки, що відбиває їх розвиток.

Довгий час зазначені сторони предмета історико-економічної науки розглядались окремо, виступали як предмети самостійно існуючих наукових галузей – економічної історії та історії економічних учень. Головною причиною такого стану економічної науки було домінування в суспільстві ідей загальнонаукової парадигми Декарта-Ньютона. Вона надавала перевагу абстрактному аналізу перед синтезом, передбачала розчленування економічних процесів на окремі складники, пізнання властивостей, характеристики яких слугували для пояснення господарської сфери в цілому.

Пізнання цілісних складних утворень, одним з яких є господарська сфера суспільства, за допомогою методу аналізу, поділ історичного розвитку на дві самостійні складові – економічну історію та історію економічної думки – призвело до обмежених результатів. Це виявилось у тому, що протягом багаторічних дискусій так і не вдалося сформулювати визнаного науковим товариством визначення предметів цих наукових напрямків.

Так, предметом економічної історії з другої половини 19 ст. вважали еволюцію господарської діяльності народів від первіснообщинного суспільства до сучасності. З 60-х років 20 ст. утвердилося з незначними варіаціями як предмет економічної історії вивчення діяльності народів окремих країн у всіх сферах і галузях господарства: промисловості, сільському господарстві, транспорті, зв’язку, капітальному будівництві, торгівлі, побутовому обслуговуванні, фінансах і кредитів. Також під предметом історії економіки розумілося господарське життя різних країн у різні історичні епохи, тобто в її історичній еволюції.

Утім, як зазначають сучасні вітчизняні дослідники, наведене визначення предмета історії економіки містить низку недоліків, а саме: предмет дослідження не подається в його цілісності; виникають суттєві труднощі з визначенням структурно-функціональних засад предмета дослідження; у визначенні немає не тільки поняття розвитку виробництва, що є одним з найважливіших в історії економіки, а й вказівки на значимість духовної складової в економічному розвитку; не відображається роль науки, освіти, духовної культури, еліти тощо; трактування предмета не виводить на проблему економічної теорії, економічної політики та господарської практики; допускається дегуманізація історії економіки. Усе це деформує розуміння методу дослідження, що знижує науковий рівень дисципліни.

Подібні труднощі існували і під час визначення предмета історії економічних учень. Ним частіше за все називали виникнення й розвиток економічних ідей, течій та шкіл, формування системи економічних знань. При цьому поза увагою залишалося врахування одночасного існування кількох систем економічних знань (класична, марксистська, неокласична та ін.), які передбачали свої підходи до історії економічної думки, акцентували увагу на різних економічних поглядах. У результаті цього так і не вдалося створити логічну та взаємозв’язану історію економічних учень, відшукати систему в розвитку економічної думки, знайти системотворчі засади, які й повинні сприяти визначенню предмета даної науки.

Розвиток економічної думки досліджувався у відриві від реального процесу змін у господарській сфері. Втрата об’єктивних критеріїв оцінки економічних поглядів, ідеологізація історико-економічних теорій стали наслідком нечіткого й суперечливого визначення предмета історії економічних учень. До цього слід додати те, що була упущена головна місія кожної історичної науки – відображати історичний розвиток людини в суспільстві.

Системно-синергетична парадигма дослідження економічної сфери суспільства передбачає надання переваги синтезу перед аналізом, розгляд будь-яких процесів з позиції цілісності. Тому в предметі будь-якої економічної науки відбивається не один, а всі сутнісні боки її об’єкта. З цієї причини предмет історико-економічної науки включає в себе історичні форми господарств і способи їх взаємодії та віддзеркалення їх в економічній думці. Отже, історія економічної думки тісно пов’язана з реальними змінами в економічній системі і відбиває етапи її розвитку – від виникнення і до сучасної системи знань економічної теорії.

Принципи цивілізаційної парадигми та особливості об’єкта і предмета історико-економічної науки обумовлюють вибір методів її дослідження.

Складниками сучасного методу історії економіки й економічної думки є: методологічні засади сучасної філософії; загальнонаукові методи; загальноекономічні методологічні положення сучасної економічної теорії; методи економічної історії та їх еволюція; історико-генетичний, історико-типологічний, статистичні методи, метод компаративістики (порівняльний), а також методи соціологічних досліджень.

Так, до методологічних засад сучасної філософії, на яких ґрунтуються історико-економічні дослідження, належать: нова загальнонаукова парадигма пізнання та сучасна (посткласична) картина світу, об’єктивність дослідження, детальне вивчення зв’язків і відношень предмета (явища чи процесу) дослідження, розгляд явища чи процесу як предмета дослідження в процесі його розвитку, висвітлення суперечності сторін, використання дедуктивного методу як сходження від абстрактного до конкретного, поєднання історичного та логічного, аналізу та синтезу. Важливими філософськими засадами для історії економіки є дослідження інверсійності в розвитку економічних систем, філософське трактування процесу розвитку та його критерії (спрямованість, підвищення різноманітності в системі, рівень організації тощо).

Велику й важливу групу для історико-економічних досліджень становлять загальнонаукові методи, до яких належать статистичні, математичні та методи моделювання, аналіз рядів динаміки та аналіз впливу факторів (факторний аналіз), кореляційний аналіз. Також широко використовуються теорії нескінченно малих величин у процесі аналізу розвитку складних господарських систем, наприклад, аналіз граничних величин як у мікро-, так і в макроекономічному аналізі. Широко застосовується аналіз граничних величин в історії економічної думки, особливо у вивченні маржинальної революції в економічній теорії та напрямів маржиналізму. В історико-економічних дослідженнях застосовуються математичне та графічне моделювання, теорія вузлів, розробка математичних моделей вузлових процесів та моделювання вузлових соціально-економічних процесів.

Одне з центральних місць в історико-економічному аналізі посідають загальноекономічні методологічні положення. Перш за все необхідно виходити з того, що економічна теорія являє собою методологічну базу для наукового розуміння матеріального виробництва, закономірностей та законів його розвитку як предмета історії економіки. До методів економічної теорії, що їх використовує історія економіки, належать: поняття економічної системи та її структури; перехід від загальної описовості розвитку господарських систем і процесів до поглибленого історико-економічного аналізу; дослідження інноваційних процесів та їх впливу на техніко-економічні, організаційно-економічні та соціально-економічні відносини; дослідження впливу техніко-економічних систем на безпосереднього виробника та навколишнє середовище.

В основі методів дослідження історії економіки та економічної думки лежить сукупність методів двох складових однієї історико-економічної дисципліни. Зрозуміло, що методи дослідження змінювалися разом з тим, як еволюціонувала сама історія економіки та економічної думки, наповнюючись дедалі новим і новим інструментарієм. Так, методи історії економіки пройшли свою еволюцію протягом тих етапів розвитку, які пройшла й сама історія економіки, - від традиційної економічної історії, через нову економічну історію та її кліометричні дослідження і до сучасної історичної економіки.

Так, методи традиційної економічної історії подано:

- традиційними уявленнями про причинно-наслідкові зв’язки та відносини на рівні виробничих систем;

- використання методу індукції, тобто опис економічних процесів і явищ на основі збирання, класифікації, інтерпретації, аналізу та узагальнення фактів як статистичних даних, первинного фактологічного матеріалу;

- використанням статистичних методів.

З часом, у міру розвитку історії економіки та економічної науки загалом, особливо на стадії „нової економічної історії”, відбувається перехід від загальної описовості розвитку господарських систем і процесів до поглибленого історико-економічного аналізу. Здійснюється глибокий і всебічний аналіз процесу розвитку господарських систем, підсистем та зв’язаних з ними процесів та явищ. Відбувається поглиблення системності дослідження, рівня інтегрованості та причинно-наслідкового механізму розвитку господарських утворень. Значною мірою це стало можливим завдяки використанню методів „нової економічної історії”, кліометрики.

Для „нової економічної історії” характерним є використання нових методів економічного дослідження:

- найширше використання статистичних методів дослідження за допомогою електронно-обчислювальних машин;

- використання економічної теорії для вивчення історії економіки;

- побудова та використання гіпотетичних дедуктивних, у тому числі так званих контрфактичних моделей для пояснення минулого;

- застосування факторного аналізу, тобто аналізу впливу факторів на виробництво в певні історичні проміжки часу;

- використання принципу „за інших рівних умов”.

Поряд з еволюцією методів історії економіки та „нової економічної історії”, паралельно протягом тривалого історичного проміжку – з останньої третини 19 ст. до середини 70-х років 20 ст. – відбувалося дослідження довгострокових процесів і тенденцій розвитку економіки та економічного зростання, що також передбачало використання певних методів, у тому числі статистичних, побудову та аналіз динамічних рядів, циклічності економічного розвитку, дослідження історико-економічних мікроявищ та мікропроцесів. У центрі уваги опиняються духовні, морально-етичні складові економічного розвитку та дослідження антропологічного аспекту в історії економіки, здійснюється історико-економічний аналіз процесу розвитку соціально-економічних систем.

Методи пізнання та дослідження в історії економічної думки ґрунтуються на їх комплексному та системному використанні. З-поміж основних методів дослідження варто виділити такі:

- історичний метод, що передбачає дослідження генези економічної думки; урахування еволюційних та революційних теоретико-концептуальних змін; виявлення історичних джерел та передумов виникнення і розвитку економічних ідей та поглядів; установлення механізму та факторів соціально-економічної динаміки та її теоретичного відображення в економічній науці;

- хронологічний підхід – вивчення еволюції економічної думки в історичній послідовності, а також з’ясування наступності та спадкоємності виникнення та наслідування наукових ідей;

- проблемно-тематичний підхід у поєднанні з попередніми методами передбачає об’єктивне відображення теоретико-методологічної та концептуальної різноманітності наукових традицій світової економічної думки у визначенні структури і логіки навчального курсу;

- метод зіставлення – порівняльний розгляд змісту, структури і методології, позитивної та нормативної теорій різних наукових напрямів, течій та шкіл; виявлення на цій основі критеріїв їх класифікації та типологізації;

- міждисциплінарний підхід до пізнання еволюції економічної науки в загальному контексті суспільного розвитку, який полягає в урахуванні впливу досягнень точних, природничих та суспільних дисциплін; також установлення впливу численних позаекономічних, у тому числі інституційних факторів (соціальних явищ, права, етики, індивідуальної та соціальної психології, культури, етнонаціональної ментальності, традицій тощо), на розвиток економічної думки та теорії;

- принцип єдності позитивного та нормативного аспектів економічної науки, що полягає в безпосередній спрямованості теоретичних досліджень на здійснення економічної політики, практичних заходів зі стабілізації економіки та сприяння економічному зростанню;

- аналітичний метод, що дозволяє дослідити внутрішню сутність явищ та їх теоретичне відображення в наукових підходах різних напрямів і шкіл;

- каузальний метод – розкриття причинно-наслідкових зв’язків досліджуваних етапів еволюції економічної думки, теоретичних напрямів та шкіл;

- функціональний метод як виявлення та дослідження функціональних економічних залежностей ринкових факторів, їх формалізація та адекватна графічна і математична інтерпретація різними напрямами економічної теорії;

- неопозитивізм та прагматизм – вивчення економічною теорією суспільних та соціально-економічних процесів такими, якими вони постають у реальній економічній дійсності та господарській практиці;

- соціальний позитивізм – розгляд економічною наукою соціально-економічних явищ такими, що піддаються реформуванню та вдосконаленню, визнання ідей спонтанної та керованої суспільної революції.

Поряд із переліченими і традиційними для суспільних наук методами абстракції, аналізу та синтезу, логічним та історичним та іншими методами, центральне місце в ній посідають системний аналіз та генезис.

Системний аналіз передбачає розгляд кожного суб’єкта як цілісного утворення, що має складну внутрішню структурну будову. Між його елементами виникають прямі та зворотні зв’язки. Ціле і його властивості більше за суму якостей усіх складових. У функціонуванні системи вирішальне значення має головний зв’язок, що визначає напрям її розвитку. Невизначеність причинно-наслідкових залежностей у точках біфуркації обумовлює необхідність розглядати взаємодію як основну форму зв’язків у межах системи тощо.

Генезис передбачає поєднання історичного та теоретичного аспектів дослідження фактів господарського життя суспільства. Факти і явища розглядаються в історичному зв’язку за допомогою виділення в них сутнісних сторін і тенденцій та знаходження залежностей між ними, що відображаються в ланцюгу понятійних перетворень, який поєднує ці факти і явища. Генезис – це такий спосіб аналізу, що здійснюється з позицій цілісності господарства суспільства та на засадах певної наукової парадигми. У ньому органічно поєднуються два боки предмета – історизм фактів і їх теоретичне відображення.

Завдання курсу історії економіки та економічної думки визначаються двобічністю предмета цієї науки. Можна окремо говорити про завдання історії економіки, історії економічної думки, а також про спільні завдання. Завданнями історії економіки є такі:

- з’ясування того „що, коли і де відбулося?” в господарській сфері;

- узагальнення та аналіз господарського досвіду;

- з’ясування логічних причинно-наслідкових зв’язків економічних процесів і явищ під час певних історичних подій, тобто виявлення їх обумовленості тими чи іншими факторами;

- показ нерозривного зв’язку історії економіки, економічної теорії та історії економічної думки як єдиної історико-економічної науки.

Поряд із цим історія економічної думки також виконує такі завдання:

- пізнання основних тенденцій та чинників розвитку економічної думки;

- розкриття еволюції світової економічної теорії в єдності різноманітних наукових парадигм;

- висвітлення змісту провідних теоретичних напрямів, течій та наукових шкіл на основі розкриття особливостей їх методологічних принципів та теоретичних основ;

- установлення їх взаємозалежностей, спадкоємності та розбіжностей;

- пізнання основних напрямів сучасної економічної думки, розуміння їх теоретичних джерел, методологічних особливостей, провідних наукових ідей та тенденцій розвитку;

- набуття уявлення про структуру наукового інструментарію сучасного теоретико-економічного дослідження, формування у студентів на цій основі ширших аналітичних можливостей.

Історико-економічний аналіз конкретних історичних подій та фактів відіграє вкрай важливу роль у формуванні економічної культури господарських кадрів та розвитку економічного мислення майбутніх спеціалістів-економістів.

Отже, можна констатувати, що основне завдання історії економіки та економічної думки полягає у формуванні економічного мислення, розуміння закономірностей розвитку та функціонування основних господарських форм та їх взаємозв’язку і взаємообумовленості; відповідності чи невідповідності їм економічних теорій, з’ясування причин їх невідповідності, якщо така існувала, та факторів, що обумовлювали необхідність виникнення нових, альтернативних, гетеродоксальних економічних поглядів, думок, теорій та шкіл.





Дата добавления: 2014-01-11; Просмотров: 217; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.227.126.69
Генерация страницы за: 0.014 сек.