Економічне вчення фізіократів

Теоретико-методологічні особливості становлення та розвитку класичної політичної економії у Франції знайшли відображення у працях групи французьких учених другої половини XVIII ст., які утворили першу наукову школу економічної думки — школу фізіократів (буквально — природовладдя, від гр. рhsis — при­рода, kratos — влада). У назві школи відобразилась її централь­на ідея — вивчення основ природного порядку в економіці.

Услід за П. Буагільбером фізіократи виступили з різкою кри­тикою принципів меркантилізму та політики кольберизму, спря­мованої на розвиток мануфактурного виробництва при повному ігноруванні інтересів сільськогосподарських виробників, які по­терпали від збереження феодальних відносин на селі та протек­ціонізму.

Засновником та лідером нової школи був Франсуа Кене (1694— 1774), який заклав підвалини учення фізіократів, сформулював його теоретичні засади та економічну програму. Ідеї Ф. Кене підтримували та розвивали: Віктор Рікеті Мірабо (1715—1789), П'ер Самюель Дюпон де Немур (1739—1817), Поль П'єр Мерсьє де Ла Рів'єр (1720—1793), Венсан де Гурне (1712—1759), Анн Робер Жак Тюрго (1727—1781) та інші.

Термін "фізіократи" з'явився не відразу. Французькі дослід­ники називали себе економістами і були першими, хто впрова­див у широкий вжиток назву нової професії. Поняття "фізіокра­тія" ввів Дюпон де Немур, щоб виразити суть створеної ним теорії. Пізніше саме воно стало назвою нової школи.

Найважливіші ідеї вчення фізіократів:

1. Різка критика меркантилізму. На противагу меркантилі­стам, які досліджували переважно проблеми сфери обігу, фізіократи зосередили свою увагу на сфері виробництва. Джерелом багатства нації вони вважали не зовнішню торгівлю, а сільське господарство. Спростовуючи погляди меркантилістів на роль держави у забезпеченні активного торговельного балансу, Ф. Кене та його однодумці виступили з ідеєю еквівалентного обміну та обґрунтували концеп­цію економічного лібералізму, концентрованим вираженням якої став знаменитий принцип "laissez faire".

2. Теорія "природного порядку", пов'язана з визнанням об'єк­тивного та закономірного характеру розвитку ринкової еко­номіки. Фізіократи вважали, що економічні закони мають природний характер, божественне походження і є зрозумілими для усіх. Основу природного порядку вони вбачали в економічній свободі та недоторканності приватної влас­ності. У зв'язку з цим французькі дослідники стверджували, що будь-яке втручання у природний хід речей порушує "при­родний порядок", завдаючи шкоди суспільному відтворенню.

3. Концепція "чистого продукту". Під чистим продуктом фізіократи розуміли отриманий у землеробстві надлишок про­дукції, що перевищує витрати виробництва. Цей надлишок вважався унікальним даром природи, створеним землею зав­дяки природній родючій силі. На думку французьких дослід­ників, отримати цей дар можна лише у сільському госпо­дарстві. Відтак лише землеробська праця, пов'язана з реаль­ним фізичним приростом матерії, проголошувалась про­дуктивною, а джерелом суспільного багатства і процвітан­ня нації вважалось сільське господарство. Всі інші галузі, на думку фізіократів, були корисними, але не продуктивни­ми, оскільки в них відбувався не приріст чистого продукту, а лише зміна його форми або просторове переміщення. Єдиною формою чистого продукту проголошувалась рента.

4. Класовий поділ суспільства. Відповідно до концепції "чисто­го продукту" фізіократи вперше в історії економічної думки поділили суспільство на класи, взявши за основу економіч­ний критерій: участь великих соціальних груп у створенні та розподілі суспільного багатства. Відтак вони виокремили продуктивний (землероби) та непродуктивний (ремісники, торговці) класи та клас землевласників. Очевидною істиною для французьких дослідників було те, що продуктивною є лише праця, прикладена до землі. Тому діяльність усіх не зайнятих землеробською працею вони трактували як "без­плідну", таку, що не створює нового багатства і відіграє у суспільстві допоміжну, обслуговуючу роль.

Засновником нової наукової школи був відомий французький економіст XVIII ст. Франсуа Кене (1694—1774). Його економічні погляди знайшли відображення у славнозвісній "Економічній таблиці", яка вийшла друком у 1758 р., а також у працях "За­гальні принципи економічної політики держави" (1760), "Про торгівлю" (1760), "Аналіз економічної таблиці" (1766), "Діалог про ремісничу працю" (1766), "Зауваження стосовно грошового процента" (1766) та ін.

У своїх творах вчений:

1. Проголосив ідею "природного порядку" як "першого про­яву фізичної необхідності, яку неможливо ігнорувати".

На думку вченого, "природний порядок" визначає розвиток суспільства за об'єктивними законами, подібними до тих, які діють у природі. Ф. Кене зазначав, що ці закони мають бо­жественне походження, "найбільш вигідні для людського роду і з точністю визначають природне право усіх людей, є вічними, незмінними і безумовно найкращими законами, які тільки можуть існувати».

Основою "природного порядку" Ф. Кене вважав економічну сво­боду, недоторканність приватних інтересів та права власності. Водночас він стверджував, що "природний порядок" і закладені в його основу природні закони в реальному житті реалізуються через "позитивні закони" — "вихідні правила, встановлені суверенною вла­дою для закріплення порядку управління, для забезпечення захис­ту суспільства і постійного дотримання природних законів". Таким чином, на відміну від природних законів, позитивні закони є результатом творчої діяльності державної влади, що передбачає їх мінливість і недосконалість. Відтак, на думку дослідника, важли­вим завданням вчених є вивчення природних економічних законів та впровадження адекватної їм системи суспільної освіти.;

Вірний своїй лікарській професії, Ф. Кене був переконаний, що суспільство може знаходитись у здоровому (рівноважному) та хво­рому (нерівноважному) стані. Предметом його наукової зацікав­леності стали умови досягнення економічної рівноваги.

2. Сфокусував свій аналіз на сфері виробництва, шукаючи в ній джерело добробуту нації та вбачаючи у багатстві на­самперед його речову сторону. Виходячи із еквівалентності обміну, Ф. Кене стверджував, що "обмін або торгівля не по­роджують багатств". Водночас дослідник розумів, що "мо­гутність держави становлять люди: завдяки їх потребам зро­стають багатства; чим більше народи виробляють необхідної продукції і чим більше вони її споживають, тим багатшими вони стають".

3. Вважав продуктивною лише землеробську працю, здатну створити "чистий продукт". На відміну від представників англійської класичної політекономії, які велику увагу при­діляли розвитку промислового виробництва, Ф. Кене ствер­джував, що примноження багатства відбувається лише там, де "працює" природа. Учений виходив з того, що лише у сільському господарстві створюється "чистий продукт" — "ба­гатство, яке формує дохід нації і є продуктом, який залишаєть­ся після сплати усіх видатків з доходу, що отримується із земельних володінь".

Таким чином, своє розуміння продуктивної і непродуктивної праці Ф. Кене виводив із поняття "чистого продукту". Продук­тивною він вважав лише працю, яка створює "чистий продукт", зазначаючи, що всі інші види людської діяльності є корисними, однак "безплідними" та непродуктивними.

Аналізуючи "чистий продукт" як надлишок продукції, отри­маний понад витрати виробництва, учений зазначав, що у про­мисловості відбувається лише зміна форми, складання або ж ком­бінування споживних вартостей, тому тут дохід дорівнює витра­там. Ф. Кене метафорично порівнював промисловця із кухарем, який може зварити горох, однак не в змозі збільшити число горо­шин у страві.

4. Здійснив аналіз класової структури суспільства та відповідних видів витрат. "Нація, — писав учений, — складаєть­ся із трьох класів громадян: класу продуктивного, класу власників і класу безплідного". Продуктивний клас, за його теорією, шляхом обробітку землі вирощує щорічне багатство нації, авансує свою працю в сільське господарство і щоріч­но оплачує доходи власників землі. Клас власників (король, землевласники, духовенство) існує за рахунок чистого про­дукту землі, який йому щорічно віддає продуктивний клас після здійснення необхідних відрахувань (щорічних авансів та витрат на подальшу експлуатацію землі). Землевласни­ки отримують чистий продукт у вигляді орендної плати, ду­ховенство — у формі церковної десятини, король — у ви­гляді податків. Водночас Кене вважав клас власників ко­рисним для суспільства, виправдовуючи його існування тим, що землевласники несуть відповідальність за обслуговуван­ня земель, а також виконують важливу економічну функ­цію проміжної ланки, пов'язуючи між собою два інші кла­си та беруть участь у реалізації створеного ними продукту. Безплідний клас (всі громадяни, діяльність яких не пов'я­зана з сільським господарством) своєю працею додає до вар­тості продуктів землеробства вартість власних засобів існу­вання, створюючи рівно стільки, скільки споживає. Витра­ти цього класу оплачуються продуктивним класом і класом власників.

Відповідно до цього підходу вчений виокремив три види ви­трат:

— продуктивні (сільськогосподарські витрати на виробництво
зерна, тварин, сировини тощо);

— безплідні (витрати, пов'язані з промисловою або торговель­ною діяльністю);

- витрати доходу (витрати власників, які отримали дохід від
продажу "чистого продукту", виробленого землеробами за
попередній рік. Ці витрати розподіляються між продуктивними (хліб, м'ясо тощо) і непродуктивними (одяг, меблі тощо) витратами).

Дата добавления: 2014-01-11