Отже, хори за своїм складом бувають – однорідні і мішані

Всі типи хорів – однорідні і мішані – щодо кількості самостійних партій (реальних голосів) можуть бути одноголосні, двоголосні, триголосні, чотириголосні. Мішаний хор може бути і багатоголосним. У багатоголосному хорі кількість самостійних партій повинна бути не менше п’яти.

У далекій минувшині, в епоху розвитку поліфонії, багатоголосні хори були звичайним явищем – шестиголосні, восьмиголосні, дванадцятиголосні й навіть більше. Нерідко восьмиголосні і дванадцятиголосні хори являють собою сполучення двох або трьох чотириголосних. Тоді ми маємо так звані подвійні або потрійні хори.

Твори для багатоголосних хорів досить часто зустрічаються в хоровій літературі. В російській музичній літературі – у М.Глінки, А.Рубінштейна, О.Римського-Корсакова, Ц.Киї, П.Чайковського, в українській – у М.Лисенка, К.Стеценка, М.Леонтовича, М.Вериківського, Б.Лятошинського та ін.

Хори усіх типів і видів можуть виконувати вокально-ансамблеву літературу двома способами: з інструментальним супроводом і без нього.

Такого роду виконання передбачає сама хорова література. Вона поділяється на два великі розділи: хорові твори з інструментальним супроводом; хорові твори, призначені для виконання самими лише вокальними силами, без будь-якого інструментального супроводу.

Виконання хорового твору без інструментального супроводу прийнято називати співом a cappella.

Хоровий колектив, що виконує твори a cappella, - це “своєрідний вокальний оркестр, який на основі синтезу звука і слова відтворює своїми багатими барвами художні образи музичного твору”.

Під час співу a cappella “акорд звучить чарівливо м’яко й чисто, чого ніколи не може досягнути симфонічний оркестр, де майже всі духові інструменти темперовані”.

Спів a cappella є найтиповішим і найчистішим видом хорового виконання. Хор, що співає a cappella, навіть для виконання нескладних творів гармонічного стилю має передумовою значну вокальну-технічну підготовку співаків; що ж до творів поліфонічних, то вони доступні тільки висококваліфікованому хорові.

Твори для хору з супроводом розраховано на спільне звучання з музичними інструментами.

Супровід може повністю дублювати хорову партитуру (якщо не зважати на інструментальну фактуру акомпанементу), отже, підтримувати хор гармонічно і ритмічно. Такого роду супровід часом має назву ad libitum – “за бажання”, тобто, в разі достатньої кваліфікації хору цей твір може виконуватись a cappella.

Інший вид супроводу, що збагачує звучання хору самостійною і широкою розробкою музичного матеріалу, становить уже невід’ємну частину цілого музичного твору. Виконувати такого роду твори a cappella ні в якому разі не можна, - цим було б спотворено і скалічено творчий задум композитора.

Супровід може бути різноманітний – від баяна, фортепіано, невеличких ансамблів духових і народних інструментів до симфонічного оркестру.

Хори можуть бути однорідними та мішаними. Однорідні - жіночі, чо­ловічі або дитячі хори. Вони можуть співати в унісон /одноголосне/, але частіше буває дво-, три-, чотириголосний однорідний хор. Дитячий шкільний хоровий колектив найчастіше співає у дві або три партії. Ти­повий склад хорового колективу, який дає повноту гармонічного звучан­ня - це мішаний чотириголосний хор, що складається з двох жіночих пар­тій /сопрано і альтів/ та двох.чоловічих /тенорів і басів/.

Для дитячих голосів характерні легкість і прозорість, срібляста дзвінкість і світла ніжність їх звучання. Дискант - це високий, дитя­чий голос, досить гнучкий і рухливий. Дитячий альт - нижчий, густіший дитячий голос, менш рухливий, ніж дискант.

Виховання дитячих голосів починається у шкільному віці, коли їх діапазон надто обмежений. Протягом шкільних років дитячі голоси про­ходять три стадії розвитку.

Початкова стадія /до 10-11 років/ - з чисто дитячим характером голосу, виключно головного звучання, з прозорим, легким звуком, поз­бавленим повноти і сили та індивідуального тембру. Голоси хлопчиків і дівчаток цього віку розвиваються майже однаково.

Друга стадія /приблизно від 11-І2 до 13-14 років/ - стадія фор­мування дитячих голосів, що починають набувати повноти і сили, а та­кож елементів грудного звучання, яке поступово надає їм рис індивіду­альних тембрів. Голоси хлопчиків у цій стадії розвитку починають виявляти ознаки грудного звучання трохи раніше, ніж голоси дівчаток. Зате на кінець цього періоду в голосах дівчаток у середньому і низькому регістрі починає з’являтися тембр сформованого голосу дорослої жінки, тоді як у верхньому регістрі у них ще відчувається тембр дитячого голосу.

Третя стадія /приблизно від-14-15 до 17-18 років/ - період остаточного формування голосів дівчат. Характером свого звучання вони наближаються до голосів дорослих жінок, хоч і позбавлені належної повноти і сили. Діапазон їх сягає півтори октави. _:.

Жіночі голоси поділяються у хорі на дві партії: сопрано, які здебільшого ведуть основну мелодію пісні, й альти, до яких належать меццо-сопрано і контральто.

Мистецтво хорового співу давнього походження, його корені сяга­ють сивої давнини, коли первісне, так зване синкретичне /нероздільне, нероз’єднане/ мистецтво поєднувало у собі нерозвинені елементи примі­тивного танцю й пісні, тобто елементи ритму, мелодії і слова, із за­родженням мелодрами або драматичної дії.

У сучасному розумінні слово "хор" означає групу людей, які спі­вають ґуртом, причому звичайно поділяються на кілька партій, що спі­вають однорідними голосами. Щоб така група людей не справляла вражен­ня неорганізованої маси співаючих, а стала справжнім хоровим колекти­вом, треба, щоб вона була об’єднана спільною злагодженістю, чистотою інтонації і злитністю як у кожній хоровій партії, так і у всіх, взя­тих разом, тобто елементами хорового строю та ансамблю й художньою виразністю виконання.

Велику увагу приділяють розвитку культури в країнах Прибалтики. Тисячі самодіяльних і професійних співаків, танцюристів, музикантів демонструють свої досягнення на великих співочих святах, які вже стали традицією. Заключні концерти відбуваються на так званих «співочих полях».

Цінність хорового співу як найдоступнішого виду музичного вико­навства полягає і в тому, що при колективному виконанні творів розви­вається музичний слух і голос кожного учасника хору, вдосконалюється дикція і культура мови, підвищується музична і загальна культура.

До­сягнути цього можна лише тоді, коли в колективі проводиться робота над елементами хорової звучності.

Правильна хорова звучність потребує від хористів засвоєння необ­хідних вокально-співочих і ансамблево-хорових навичок, тобто вміння користуватися своїм голосом і узгоджувати свій спів із співом інших учасників хору, щоб він звучав як один багатоголосний інструмент.

Вокально-співочі /вміння користуватися диханням під час співу, співати правильним і красивим звуком, володіти дикцією/ та ансамблево-хорові навички /вміння чисто інтонувати і дотримуватися загального строю у звучанні хору, ансамблю, тобто злагодженості колективного ви­конання/ тісно пов’язані й виховуються паралельно.

Запис тим чи іншим загальноприйнятим способом хорового твору носить назву хорової партитури.

Найбільш поширений спосіб написання хорової партитури для змішаного хору – чотирирядковий.

Поширений також запис змішаного хору на двох рядках (дворядкова партитура).

Для однорідних хорів також повинен за перевагою зберігатися принцип запису кожної партії на окремому рядку.

Одним з дуже важливих організаційних питань є розміщення співаків. До цього треба підходити серйозно і з великою уважністю. Який повинен бути керівний принцип у цьому питанні? Взаємодопомога і практична зручність – ось основні міркування при розміщенні.

Співаки хору розміщуються так, щоб найбільш знаючі і досвідчені могли допомагати менш знаючим, менш досвідченим. Отже досвідчені співаки повинні бути поруч з недосвідченими або близько від них. Часто це роблять так: спереду сидять малодосвідчені, а позаду них – досвідчені.

Само собою зрозуміло, що хор повинен сидіти або стояти групами (сопрано, альти, тенори, баси). Кожна група може поділятися на дві підгрупи (басова група поділяється на три). Перші голоси у всіх групах (перші сопрано, перші тенори, перші альти, перші баси) відносяться до легких голосів; їх треба розміщувати на передньому плані. Другі голоси належать до важких, їх треба розміщувати на другому плані.

Хор звичайно розташовують у вигляді віяла у декілька рядів (при великому складі), у два ряди (при малому складі). Праворуч від диригента розміщаються баси й альти, ліворуч – сопрано, тенори. Кожен ряд співаків на концертній площадці повинен стояти на голову вище від попереднього ряду для цього звичайно роблять дерев’яні станки. Таке розташування хору найбільш практичне: кожен співак добре бачить диригента і посилає свій звук прямо до залу. Розміщення хору в одній площині треба визнати невдалим: не всі співаки добре бачать диригента і співають у потилицю своїм товаришам, що стоять спереду.

Розстановка легких і важких груп хору звичайно буває така: з країв розміщуються 1-і голоси, ліворуч від диригента – перші сопрано й тенори, в центрі – другі сопрано й тенори; праворуч від диригента крайніми будуть перші альти, а за ними –перші баси; до центра біля других сопрано – другі альти, а за ними – другі баси й октавісти:

Дата добавления: 2014-01-11