Проблема локалізації вищих психічних функцій та теорія системної динамічної локалізації (мозкової організації) вищих психічних функцій людини (О. Лурія)

Локалізація вищих психічних функцій — теоретична концепція, що виражає більш менш однозначну відповідність певних ділянок мозку і психічних процесів.

Проблема зв'язку психіки і мозку ставилася ще в працях Гіппократа, Галена, а у новий час її рішення було представлене в дослідженнях представників вузького локал і заціонізму і антилокал і заціонізму.

Локалізаціонізм - уявлення про устрій мозку, згідно якому кожен психічний процес (більш менш) однозначно пов'язаний з роботою обмеженої ділянки головного мозку.

Представники одного з напрямів локалізації вищих психічних функцій – вузького локалізаціонізму розглядали психічні функції як єдині, нерозкладні на компоненти "психічні здібності", здійснювані вузько обмеженими ділянками кори мозку (мозковими "центрами"). Поразка "центру" веде до випадання відповідної функції. В результаті були створені детальні карти локалізації психічних функцій в мозку (френологічна карта Ф. Галля, локалізаційна карта До. Кляйста).

Проте, через певний час були отримані факти, про те, що різні порушення психічних процесів нерідко пов'язані з пошкодженням одних і тих же мозкових структур, і навпаки, поразка одних і тих же ділянок в певних випадках може приводити до різних порушень. Наявність подібних фактів призвела до появи альтернативної гіпотези — антилокалізаціонізму, що стверджував, що робота окремих психічних функцій пов'язана з діяльністю всього мозку. Згідно антилокалізаціонізму -мозок діє як єдине недиференційоване ціле, з яким в рівній мірі пов'язані всі психічні функції як неподільні психічні здібності. З погляду даної гіпотези між різними ділянками мозку склалися певні зв'язки, забезпечуючі функціонування певних психічних процесів. Поразка будь-якої області мозку веде до загального зниження функції (напр., до зниження інтелекту – Ф. Гольц).

Але і ця концепція не змогла пояснити багатьох порушень роботи мозку, які говорять на користь локалізаціонізму. Крім того, були виявлені випадки здійснення порушеної функції іншими відділами мозку – при локальних ураженнях мозку нерідко спостерігаються факти високої компенсації виниклих порушень.

Вказані суперечності знайшли адекватне вирішення в теорії системної динамічної локалізації вищих психічних функцій, розробленої Л.С.Виготським та О.Р.Лурія.

Розробляючи теоретичні основи нейропсихології, О.Р.Лурія істотно збагатив уявлення про вищі психічні функціі новим розумінням їх мозкової основи.

Вказана теорія заснована на положеннях про соціально-історичну обумовленість, прижиттєве формування, системну будову і динамічну організацію вищих психічних функцій, а також на працях відомих російських фізіологів (І.М. Сеченова, І.П. Павлова, П.К.Анохіна, Н.А. Бернштейна), в яких розвиваються уявлення про рефлекторну природу і складну системну фізіологічну організацію психічних процесів.

Згідно теорії О.Р.Лурія, мозкова організація (або локалізація) вищих психічних функцій має динамічний характер. Згідно з цим, психічні функції людини необхідно розглядати як складні системні утворення, які формуються прижиттєво, є опосередкованими за своєю будовою, перш за все мовою, і свідомими довільними за своїм функціонуванням. Кожна функція – це складна функціональна система, що складається з багатьох ланок і реалізується за участю багатьох сенсорних, моторних та ін. нервових апаратів.

Фізіологічною основою п сихічних функцій виступають функціональні системи, що включають аферентні і еферентні ланки, які можуть бути достатньо динамічними і взаємозамінними. Кожна ланка цієї системи пов'язана з певною мозковою структурою, а вся функціональна система – з багатьма мозковими структурами кори та підкірки. При цьому у різних функціональних систем існують загальні ланки, які можуть брати участь в реалізації багатьох психічних функцій. При нейропсихологічних поразках цих ланок виникають певні поєднання порушень психічних функцій, які об'єднуються в певні нейропсихологічні синдроми.

Отже, мозковий субстрат психічних функцій працює як єдине ціле, таке, що складається з безлічі високодиференційованих частин, кожна з яких виконує свою специфічну роль. Безпосередньо з мозковими структурами треба співвідносити не всю психічну функцію чи окремі її ланки, а ті фізіологічні процеси, які здійснюються у відповідних мозкових структурах. Порушення цих фізіологічних процесів приводить до появи первинних дефектів, що розповсюджуються на цілий ряд взаємозв'язаних функцій.

Тим самим знімається (в колишній формі) питання про локалізацію вищих психічних функцій, тобто про зв'язок психічної функції (або психічної здібності) з окремою вузько обмеженою ділянкою кори великих півкуль ("центром") або зі всім мозком як єдиним недиференційованим цілим.

О.Р.Лурія запропонував виділити анатомічно відносно автономні блоки головного мозку, що забезпечують функціонування психічних явищ. Блоки мозку за О.Р.Лурія – структурно-функціональна модель, в якій кожнавища психічна функція виконується за рахунок роботи мозкових блоків. Для здійснення психічної діяльності необхідна взаємодія трьох основних анатомічно відносно автономих блок і в (апаратів) головного мозку людини, що забезпечують нормальне функціонування відповідних груп психічних явищ:

1) енергетичний блок ( блок регуляції рівня загальної і виборчої активації мозку або мозкових структур) – підтримує тонус (певний рівень активності), необхідний для нормальної роботи кори великих півкуль головного мозку. Мозкові структури, що забезпечують діяльність цього блоку, утворені неспецифічними структурами ретикулярної формації стовбура мозку, структурами середнього мозку, відділами стовбура, лімбічної системи, медіобазальними відділами кори лобових і скроневих доль мозку.

Від роботи цього блоку залежить загальний рівень активності мозку і виборча активізація окремих підструктур, необхідна для нормального здійснення психічних функцій;

2) блок прийому, переробки і зберігання інформації, пов'язаний з пізнавальними психічними процесами, сприйняттям, переробкою і зберіганням різноманітної інформації, що поступає від органів чуття: зору, слуху, дотику тощо. Мозкові структури, що забезпечують діяльність цього блоку, утворені основними системами аналізаторів, кіркові зони яких розташовані в задніх відділах обох півкуль кори головного мозку.

Він включає три області, кожна з яких забезпечує прийом і переробку певного типу інформації: потилична - зорової, скронева – слухової та тім'яна – загальночутливої;

3) блок програмування, регуляції і контролю за протіканням психічної функції – охоплює передні відділи кори г.м. і пов'язаний з мисленням, програмуванням, вищою регуляцією поведінки і психічних функцій, свідомим їх контролем (самоконтролем). Цей блок розташований в передніх відділах великих півкуль (моторні, премоторні и префронтальні відділи кори великих півкуль).

Найбільш істотною його частиною є лобові долі. Цей розділ мозку відповідає за планування, контроль і регуляцію найбільш складних форм поведінки і діяльності.

Пошкодження або недорозвинення будь-якого з цих блоків, а також окремих областей, зон головного мозку спричиняє за собою множинні порушення. Так, О.Р.Лурія зі співробітниками досліджували, як хворі з локальними (місцевими) поразками різних частин мозку виконують різні розумові операції (наприклад, вирішують завдання). Вони встановили, що наприклад, порушення відділів кори скроневої області призводить до того, що хворий не може утримати в пам'яті складну умову завдання, частини умови у нього пропадають; а масивні порушення лобових доль викликають проблеми при вирішенні складних завдань із-за неможливості скласти чіткий план їх рішення, загальмувати побічні асоціації і ухвалити потрібне рішення, зі всіх можливих операцій вибрати тільки відповідні умовам завдання.

З поразками або недостатнім розвитком окремих зон мозку бувають пов'язані і деякі труднощі в навчанні дітей, в засвоєнні ними учбового матеріалу, виконанні учбових обов'язків, недисциплінованість і тому подібне Але дітей це найчастіше пов'язано не з ураженнями мозку, а з особливостями його розвитку та дозрівання.

Гіпоталамус ( нижній відділ проміжного мозку) – контролює діяльність ендокринної системи, він є центром регіляції ендокринних функцій. Він відповідає за настрій людини, почуття голоду, жажди, страх, агресію, статевий потяг, сон, бодрствуваня, температуру тіла. Він управляє гіпофізом (стимулює його для виділення гормонів, які впливають на життєво важливі процеси організму), регулює всі функції організму, крім серця, кровяного тиску та спонтанних дихальних рухів, які регулюються продовгуватим мозком.

Таламус (верхній відділ проміжного мозку) – відповідає за перерасподіл інформації (імпульси) від органів почуттів, за винятком обоняння, до кори головного мозку. Грає важливу роль в здійсненні процесів запамятовування. Його також називають підкорковою станцією для всіх видів чутливості (відчуття болю, дотику, жару, холоду тощо). Він також є центром організації та реалізації інстинктів, емоцій та влечений, регулятор функціонального стану організму.

Дата добавления: 2014-01-11